Поняття та класифікація доказів

Докази

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отри­мані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слід­чий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи від­сутність фактів та обставин, що мають значення для криміналь­ного провадження та підлягають доказуванню (ч.

Поняття «доказ» є структурованим і складається з таких взаємо­пов’язаних елементів: 1) фактичні дані, що мають значення у криміна­льному провадженні (зміст); 2) процесуальна форма закріплення фак­тичних даних (спосіб існування в матеріалах кримінального прова­дження); 3) носій відомостей (зовнішній вираз). Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України, яка визначає процесуальну форму існування фак­тичних даних у кримінальному провадженні, процесуальними джере­лами доказів є показання, речові докази, документи та висновки екс­пертів.

Слід зазначити, що під «фактичними даними» розуміють не самі факти, а відомості про них, адже факти - це події та явища дій­сності, які не можна приєднати до кримінального провадження. Че­рез те під час доказування в кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та інші особи, які беруть участь у про­цесі доказування, оперують відомостями про події та явища дійсно­сті, що утворюють зміст певних джерел доказів. Навіть у разі безпо­середнього сприйняття слідчим, дізнавачем чи прокурором обста­вин події кримінального правопорушення у процесі здійснення слі­дчих (розшукових) дій, наприклад огляду, освідування чи обшуку, вони оперують як доказами, якими є не факти, а лише відомості щодо них, які зафіксовано у встановленому законом порядку (в про­токолах слідчих (розшукових) дій).

Властивості доказів

Властивостями будь-якого доказу є належність, допустимість і достовірність, а сукупності доказів - їх достатність. Лише наявність усіх цих ознак дає змогу використовувати конкретні фактичні дані як докази у кримінальному провадженні.

Належність доказу означає його придатність прямо чи опосе­редковано підтверджувати наявність чи відсутність обставин, що мають значення для кримінального провадження, а також можли­вість чи неможливість використання інших доказів. Критеріями визначення «належності» доказів є, по-перше, значення для кримі­нального провадження обставин, які встановлюються конкрет­ними доказами, а, по-друге, значення цих доказів для встановлення саме таких обставин.

Допустимість - це властивість доказу, пов'язана з можливістю його використання у кримінальному провадженні, що означає за­конність джерела, способу та процесуального порядку отримання доказу. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допусти­мим, якщо його отримано у порядку, встановленому КПК України. Критеріями допустимості доказів є: 1) належний суб'єкт, правомо­чний проводити процесуальні дії, спрямовані на збирання доказів;

2) належне процесуальне джерело доказу; 3) належний процесуа­льний спосіб збирання доказів; 4) належний порядок проведення процесуальної дії як засобу збирання доказів.

Достовірність доказів означає правильність відображення в них фактів об'єктивної дійсності, яка є предметом досудового розс­лідування або судового розгляду. Інакше кажучи, достовірність - це відповідність доказу дійсності. Із запровадженням в Україні 24 лютого 2022 року воєнного стану (Указ Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні») КПК України доповнено нормою (ч. 5 ст.87), відповідно до якої в умовах воєнного стану по­ложення КПК України щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, застосову­ються з урахуванням особливостей, визначених статтею 615 КПК України (Особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану).

Достатність - це властивість сукупності доказів. Достатнім слід визнавати таку сукупність доказів, яка дає змогу прийняти прави­льне, законне та обґрунтоване рішення у кримінальному прова­дженні.

Класифікація доказів

Класифікація доказів є підґрунтям для всебічного аналізу, ви­значення сутності та значення доказів, вибору оптимальних такти­чних і методичних прийомів їх збирання і перевірки.

Щодо обставин, які підлягають доказуванню, докази поділя­ються на прямі та непрямі. Прямі докази - це ті, які безпосередньо вказують на наявність або відсутність конкретної обставини, що входить до предмета доказування. Непрямі докази - це ті, які прямо не вказують на обставини, що входять до предмета доказування, але за їх допомогою можна зробити висновок про можливість (або неможливість) існування цих обставин.

Стосовно предмета обвинувачення докази поділяються на об­винувальні та виправдувальні. Обвинувальними є докази, що об­ґрунтовують, підтверджують підозру чи обвинувачення, тобто встановлюють наявність події кримінального правопорушення, ви­нуватість у його вчиненні конкретної особи або декількох осіб, а та­кож обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого. Виправ­дувальними є докази, що спростовують або пом’якшують обвину­вачення, свідчать про відсутність події кримінального правопору­шення, непричетність особи до його вчинення, а також установлю­ють обставини, які пом’якшують покарання обвинуваченого.

Залежно від наявності проміжних носіїв доказової інформації докази можуть бути первинними і похідними. Первинні докази - це ті, які виникли безпосередньо в результаті події вчиненого кримі­нального правопорушення, отримані з першоджерела (наприклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа тощо). Похідні до­кази є результатом вторинного відображення слідів криміналь­ного правопорушення, що походять від первинних доказових дже­рел інформації (наприклад, відбитки слідів із місця події, ксероко­пія документа тощо).

За механізмом формування докази поділяються на особисті та речові. Особисті докази - це ті, які походять від людей, містяться в показаннях, документах та висновках експертів. Спільним для різ­них груп особистих доказів є сприйняття особою і надання усно або письмово у мовній або в іншій формі відомостей, що мають зна­чення для кримінального провадження. Речові докази - це пред­мети матеріального світу, які стали об’єктами протиправних пося­гань, знаряддя вчинення кримінального правопорушення, пред­мети, які зберегли на собі його сліди або містять інші відомості про факти та обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

Залежно від процесуального джерела доказів вони поділяються на показання, речові докази, документи та висновки експертів.

4.2.