Висновки.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження, під час якого зроблено спробу комплексно дослідити процес виникнення та розвитку конституційних ідей в українській політичній та правовій думці (від їх початків і до кінця 80-х років ХХ століття), а також практику реалізації конституційних ідей в державотворчих процесах українського народу, зроблено наступні висновки:

виникнення (поява) перших конституцій та конституційно-правових систем стало наслідком загального процесу заміни відживаючого феодального ладу на більш демократичну систему суспільних відносин (в т.ч.

в основу перших конституцій було покладено політико-правові ідеї про соціальну цінність, невідчужуваність та непорушність природніх прав та свобод людини, народного суверенітету, розподілу влади, парламентаризму, місцевого самоврядування тощо;

конституційні ідеї, погляди, доктрини та побудовані на них конституції в своєму розвитку пройшли декілька етапів, які найбільш повно знайшли своє відображення в еволюції змісту основних законів держав протягом більш як двохсотрічної історії конституційної держави;

найбільш логічним та аргументованим є підхід, за яким в історії світового конституціоналізму виділяється три основні періоди еволюції змісту конституцій: перший період – кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.; другий період – 1918-1939 рр.; третій період – від 1945 року (так звані періоди – «старих», «нових» та «новітніх» конституцій). В основі кожного з цих періодів лежать певні умови, обставини, закономірності розвитку держави, її нормативно-правової системи, процеси демократизації суспільства; для кожного із цих трьох періодів, а відповідно і до трьох груп конституцій, характерним є свої особливості у змісті та структурі текстів основних законів, сутності їхніх положень, методиці викладення, використанні понятійного апарату і т.д.;

враховуючи особливості перебігу суспільно-політичних процесів періоду національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр.

особливе місце в процесі утвердження в Україні перших політико-правових ідей та поглядів конституційного характеру займає «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького/.../» (Конституції Пилипа Орлика, 1710 р.);

розвиток політико-правових ідей та поглядів конституційного характеру в Україні (після їхнього виникнення в середині ХVІІ - на початку ХVІІІ ст.), було перервано внаслідок фактичної ліквідації автономії України в складі Московської держави та встановлення на українських землях жорсткого режиму національного та соціального гноблення як з боку Російської імперії, так і Польської держави;

після відродження політико-правових ідей конституційного характеру в Україні, конституційні ідеї в українській політичній та правовій думці пройшли декілька етапів (періодів) свого розвитку, які є взаємозалежні між собою та тісно пов\'язані із історією становлення національної державності українського народу. Цими періодами є:

1) відродження політичних та правових ідей конституційного характеру в Україні (середина ХІХ ст.) та їхній розвиток до 1917 року;

2) розвиток конституційних ідеї в українській політичній та правовій думці міжвоєнного періоду (1918-1939);

3) розвиток конституційних ідей в українській політичній та правовій думці в 50-80-і рр. ХХ ст.;

4) розвиток конституційних ідей в Україні після 1990-1991 рр.;

запропоновані періоди (етапи) розвитку конституційних ідей в українській політичній та правовій думці у часових рамках загалом відповідають трьом основним періодам («хвилям») еволюції змісту конституцій та конституційних ідей «світового конституційного процесу» («старим, новим та новітнім» конституціям).

розвиток політичних та правових ідей і поглядів конституційного характеру в Україні в період від середини ХІХ - до початку Першої світової війни заклав основи для утвердження (формування) в українському суспільстві двох основних моделей майбутнього України як конституційної держави: автономно-федеративної та самостійно-соборницької (державницької);

конституційні ідеї в Україні періоду існування національних держав 1917-1920 рр.(Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки), загалом відповідали тогочасному рівню розвитку європейського конституціоналізму та мали за мету створення самостійної демократичної української держави;

національну конституційно-правову думку 20-80-х рр. ХХ ст. варто розглядати як єдність конституційних ідей, що формувалися середовищами:

1) офіційної радянської державної (конституційно-правової) доктрини та радянських вчених-правознавців;

2) легального середовища українських політиків, які діяли в умовах конституційних режимів іноземних держав, до складу яких входили різні частини українських земель (20-40-і роки ХХ ст.);

3) підпільного середовища української політичної опозиції та національно-визвольного руху;

4) середовища українських вчених-правознавців на еміграції;

5) середовища Державного центру УНР в екзилі;

радянські конституції (в т.ч. і Конституції УРСР 1919, 1929, 1937, 1978 років) безперечно відіграли свою окрему роль в процесі розвитку конституційних ідей в Україні ХХ століття та вплинули на процес формування сучасного українського конституціоналізму.

Українська конституційно-правова думка (як єдність поглядів та ідей конституційного характеру українських вчених-правознавців, громадських та політичних діячів, а також політико-правових доктрин конституційного характеру українських політичних партій, рухів, громадських організацій і т.д.) є невід\'ємною складовою частиною європейської політичної та правової думки і у своєму розвитку пройшла всі основні (загальновизнані у юридичній науці) етапи, характерні для загального процесу еволюції змісту конституційних ідей та конституцій.

Основу (ядро) конституційних ідей в українській політичній та правовій думки протягом всього ХХ ст. складали ідеї реалізації українською нацією (народом) свого невід\'ємного права на самовизначення та побудови суверенної, національної, демократичної української держави.