Висновки до другого розділу

Підсумовуючи викладене в другому розділі дисертації, варто насамперед відзначити, що недовготривалий у часі період існування двох українських національних держав – Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки, є одним із найважливіших та свого роду унікальних етапів в історії розвитку конституційних ідей в українській політичній та правовій думці.

В силу об\'єктивних причин, насамперед через ліквідацію Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки та включення їхніх земель до складу чотирьох держав, розвиток української політичної та правової думки взагалі та конституційних ідей як складової останньої зокрема, починаючи від початку 20-тих ХХ-го століття проходив у досить складних умовах. Фактично, даний процес складався із декількох, до певної міри незалежних один від одного, процесів. Тому, національну конституційно-правову думку 20-80-х рр. ХХ ст., як суспільно-політичне явище, пропонується розглядати як єдність конституційних ідей, що формувалися середовищами:

1) офіційної радянської державної (конституційно-правової) доктрини СРСР (УРСР) та радянських вчених-правознавців на Україні;

2) легального середовища українських політиків, які діяли в умовах конституційних режимів між воєнних Польщі та Чехословаччини (20-40 рр. ХХ ст.);

3) підпільного середовища української політичної опозиції та національно-визвольного руху, насамперед ОУН-УПА в 40-50 роки та 60-70-ті роки минулого століття дисидентський рух;

4) середовища українських вчених-правознавців на еміграції;

5) середовища Державного центру УНР в екзилі.

Кожне з цих середовищ по своєму підтримувало і розвивало конституційні ідеї в національній політичній та правовій думці.

Ядром (основою) конституційних ідей в українській політичній та правовій думки протягом всього ХХ ст. були ідеї направлені загалом на реалізацію українською нацією (народом) свого невід\'ємного права на самовизначення та побудову суверенної, національної, демократичної української держави. Підтвердженням того є, як на наш погляд спроби реалізації ідеї створення чи відновлення національної суверенної української держави в 1917-20 рр. (УНР-ЗУНР), 1939 р. (Карпатська Україна), 1941 р. (Акт 30 червня у Львові), 1991 р. (Акт проголошення незалежності України).

Окремим, далеко не однозначним, питанням про місце в процесі розвитку конституційних ідей в українській політичній та правовій думці ХХ-го століття стоїть питання про радянські конституції (в т.ч. і Конституції УРСР 1919, 1929, 1937, 1978 років). Однак, беззаперечною тезою є думка про те, що останні відіграли свою окрему роль в процесі розвитку конституційних ідей в Україні ХХ століття та суттєво вплинули на процес формування сучасного українського конституціоналізму, особливо в першій половині 90-их років минулого століття.

Українська конституційно-правова думка (як єдність поглядів та ідей конституційного характеру українських вчених-правознавців, громадських та політичних діячів, а також політико-правових доктрин конституційного характеру українських політичних партій, рухів, громадських організацій і т.д.) є невід\'ємною складовою частиною європейської політичної та правової думки і у своєму розвитку пройшла всі основні (загальновизнані у юридичній науці) етапи, характерні для загального процесу еволюції змісту конституційних ідей та конституцій.