Співвідношення юридичних презумпцій та юридичних аксіом.

Співвідношення юридичних презумпцій і юридичних аксіом характеризується наявністю у них спільних і відмінних рис. Дані правові явища об’єднує наступне. По-перше, вони складаються в результаті накопичення досвіду, узагальнення типових повторюваних суспільних відносин і зв’язків.

Іноді презумпції визначаються як правові установки, яким надається такий авторитет, що вони не потребують доказів, тобто фактично ототожнюються з аксіомами. Безумовно, підхід цей не є вірним, що підтверджують і наведені автором даної точки зору приклади («неопубліковані закони не застосовуються», «основні права і свободи людини є невідчужуваними і належать кожному від народження» - всі ці положення є не презумпціями, а аксіомами).

Плідна сама ідея про те, що найважливіші, основоположні юридичні презумпції (такі як презумпція невинуватості) набувають статусу правових аксіом. При цьому, з юридичної точки зору, вони не втрачають свого можливого характеру, але їхнє соціальне обґрунтування стає загальновизнаним, само собою зрозумілим.

Відмінності між юридичними аксіомами і презумпціями теж істотні. Будучи заснованими на попередньому досвіді, аксіоми і презумпції розрізняються за ступенем своєї достовірності. Аксіома - це істинне судження, а презумпція - положення, умовно прийняте за істину. Аксіома не вимагає доказів і не може бути спростована. Презумпція за своєю природою спростовна. Аксіоми, в силу свого елементарного й очевидного характеру можуть діяти, не будучи закріпленими в нормативно-правовому акті.

Ha даному етапі така форма існування юридичних аксіом практично відійшла в минуле, але теоретично це цілком можливо.

Доцільним представляється розгляд питання про співвідношення правових презумпцій з принципами права.

Більшість дослідників погоджується у тому, що найбільш значущі презумпції повинні розглядатися в якості правових принципів.

Критеріями оцінки значущості юридичної презумпції є:

1) здатність відображати сутність права в цілому або окремої галузі;

2) розвиток змісту презумпції в нормах цієї галузі;

3) використання презумпції в якості орієнтира в застосуванні та тлумаченні норм права.

До числатакихпрезумпцій-принципів відносять насамперед загально- правові презумпції: презумпцію добропорядності громадянина, презумпцію знання закону. Безумовно, відповідає названим критеріям і презумпція невинуватості, що закріплює таке принципове положення, згідно з яким у правозастосовній діяльності не повинна ігноруватися будь-яка, навіть мізерно мала ймовірність невинуватості особи.

Крім загальноправових, у праві діють і галузеві презумпції-принципи (презумпція вини в цивільному праві, презумпція батьківства в сімейному праві). Bci ці положення відображають закономірності правового регулювання у відповідній галузі, і тому можуть, з певною часткою умовності, розглядатися в якості п принципів. Слід, правда, зазначити, що ідея ототожнення презумпції і принципів викликає в науці критичну оцінку.

При будь-якому ступені умовності теоретичного аналізу юридична (правова) презумпція і юридичний принцип - завжди різні форми систематизації знань.

Ступінь значущості - це не єдиний критерій, що обумовлює подібність юридичних презумпцій з принципами права. He менш цікавим є зіставлення даних явищ з точки зору механізму їх дії.

У науковій літературі принципи традиційно розглядаються як ідеї, що визначають зміст права. Поняття принципу значно ширше, ніж його нормативне, законодавче закріплення.

Крім нормативного тексту, принцип існує як ідея правосвідомості, втілюється в системі суспільних відносин. B принципах права прямо і безпосередньо, в найбільш загальному вигляді та цілісному вираженні формулюються державно-правові закономірності. Текстуальне оформлення є важливою, але не єдиною (а на думку деяких вчених, і необов’язковою) характеристикою принципу права.

Видається, що поряд із ідеологічним, правові принципи мають і конкретне регулятивне значення, яке безпосередньо пов’язане з їх закріпленням в тесті закону у формі специфічних нормативно-правових приписів. Розгляд принципів нормативно-правових актів особливого типу дозволяє, абстрагувавшись від їх глобальної ролі в правовому регулюванні, виявити механізм безпосередньої дії принципів права.

Нормативно-правові принципи в рамках структури нормативно-правового акта виконують дві основні функції:

1. забезпечують узгодженість всіх нормативно-правових актів, їх концептуальну єдність;

2. служать безпосередньою правовою підставою для вирішення справ у порядку застосування аналогії права і при регулюванні відносин, прямо не передбачених законом.

У першому випадку для принципів характерна опосередкована форма реалізації, тому що відповідно до них формулюються норми права і здійснюється весь процес правового регулювання, у другому - безпосередня.

Аналізуючи механізм дії нормативно-правового принципу, можна прийти до висновку про те, що принципи і презумпції, незалежно від масштабу їх дії, в цілому мають схожу природу.

Подане вище стосується як конституційних положень («Володіння, користування і розпорядження землею та іншими природними ресурсами здійснюються їх власниками вільно, якщо це не завдає шкоди навколишньому середовищу і не порушує прав і законних інтересів інших осіб»), так і принципів, закріплених в інших актах, наприклад, в галузевих кодексах («Громадяни та юридичні особи вільні в укладенні договору. Примушування до укладання договору не допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укласти договір передбачено цивільним кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов’язанням», «Розгляд справ у всіх судах відкритий. Розгляд в закритих судових засіданнях здійснюється по справах, які містять відомості, що становлять державну таємницю»).

Якщо принцип розглядати як загальне правило, що має окремі винятки, 287

його близькість до правової презумпції стає досить явною. Дійсно, суто регулятивне значення принципу полягає в тому, що у всіх випадках протиріч, прогалин, неясностей у законодавстві, нестачі нормативної або фактичної інформації орієнтиром при виборі обґрунтованого рішення є правило, яке встановлюється принципом.

Зрозуміло, роль правових принципів не зводиться до випадків застосування аналогії права або до можливості їх прямої дії. Саме це другорядне прикладне їх призначення ріднить принципи з презумпцією. їх схожість полягає в наступному:

1) презумпції так само, як принципи, встановлюють загальне правило, загальний порядок регулювання тих чи інших відносин;

2) чітко закріплюють всі можливі винятки із загального правила (в тому числі суб’єктів, порядок і умови його порушення або спростування);

3) у всіх випадках, крім спеціально обумовлених, діє загальне правило.

Слід зауважити, що даний аспект буття принципів права у науковій

літературі порушується вкрай рідко. Таке положення цілком обґрунтоване в зв’язку з тим, що їх основне призначення пов’язане з моральним гуманістичним змістом, який пронизує всю правову систему.

Актуальною є і проблема співвідношення правової презумпції і преюди- ції. Остання часто розглядається в якості самостійного прийому юридичної техніки, що представляє собою правило доказування про те, що вступило в законну силу рішення, яке є обов’язковим для всіх правозастосовних органів, які вирішують юридичну справу.

Ha відміну від презумпцій, істинність яких є ймовірною, преюдиціально встановлені факти є істинними, тому що випливають з дійсного судового рішення і мають процесуальну форму, властиву доказам.

Презумпція є спростовною, тобто закон встановлює підстави і порядок скасування, перегляду відповідних актів, визнання їх недійсними або незаконними. Преюдиція, виступаючи результатом застосування презумпції істинності, яка вступила в законну силу судового акта, має з останньою загальну природу.

Специфіка преюдиції в порівнянні з презумпцією полягає, перш за все, в тому, що преюдиціально встановлені факти заздалегідь виключаються з предмета доказування, в той час як презумпції лише перерозподіляють обов’язок доказування тих чи інших фактів. Ці відмінності носять принциповий характер лише в рамках конкретного судового розгляду. Тому преюдиція, безумовно, може розглядатися як самостійний засіб правозастосовної техніки (засіб доказування), але в якості загального засобу юридичної техніки виступає лише як різновид презумпції.

Однакова логічна природа презумпції і преюдиції, втім, не принижує значення обох і не перешкоджає їх самостійному вивченню у сучасній науці.

13.4.