Поняття юридичного застереження.
Одним із засобів забезпечення максимальної точності у викладенні думки правотворця, вдосконалення методів досягнення компромісу в середовищі правотворчого корпусу, способів оптимізації правового регулювання, розширення форм вираження правозастосовувача є юридичне застереження.
Інститут юридичних застережень посідає особливе місце в системі державно- правового регулювання в умовах становлення в Україні громадянського суспільства та правової держави.Словосполучення, терміни і логіко-мовні конструкції - форми нормативного вираження юридичних застережень. До основних форм нормативного вираження юридичних застережень належать такі: «як правмо», «крім випадків», «за винятком», «маючи на увазі», «в порядку, передбаченому процесуальним законом», «незалежно від», «в деяких випадках», «при необхідності», «якмінімум», «в необхіднихмежах» та ін.
За визначенням I. Шутака, юридичне (правове) застереження - соціально обумовлена умова, яка має спеціальну нормативно-лексичну форму (заява, положення), частково змінює зміст або обсягдії норми права, створює новий правовий режим, виступає формою погодження інтересів і породжує певні юридичні наслідки.
Акт застереження є проявом суверенної волі держави як основного первинного суб’єкта міжнародного права (або міжнародної організації як вторинного суб’єкта міжнародного права), який сприяє, з одного боку, захисту інтересів окремих держав, а з іншого - якнайширшій їх участі у багатосторонніх міжнародних договорах і угодах. Основні питання застереження регулює Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p.
А. Ткачук підкреслює, що правові застереження як конкретний прийом юридичної техніки виступають повноправним елементом системи забезпечення дії права.
Із процесами кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права пов’язані переваги міжнародних договорів. Міжнародні договори розглядаються як еквівалент національних законодавчих процедур.
Текст вносить визначеність і точність туди, де існували неясність і сумніви. Більше того, всі уряди мають можливість взяти участь у законодавчому процесі та виразити свою згоду або заперечити у відповідності до своїх конституційних процедур. Жодна із цих можливостей не була доступна для всіх держав у створенні звичаєвого права.3 розвитком багатосторонніхдоговорів, з розширенням їхнього впливу на міжнародні відносини, а також на внутрішнє право держав інститут застережень набуває серйозного значення. Інститут застережень пов’язаний з вираженням згоди на обов’язковість договору. У Віденській конвенції 1969 p. говориться: «... Акт, що виражає згоду держави на обов’язковість для неї договору і містить застереження» (ст. 20 (4)).
Юридичне (правове) застереження - соціально обумовлена умова, що має спеціальну нормативно-лексичну форму (заява, положення), яка частково змінює зміст або об’єм дїї норми права, створює новий правовий режим, виступає формою узгодження інтересів і породжує визначені юридичні наслідки285.
Прикладом юридичного застереження є одностороння заява держави чи міжнародної організації під будь-якою назвою, зроблена при вираженні згоди з договором, покликана виключити або змінити юридичнудію певних положень договору в їх застосуванні до автора застереження. 3 цього випливає, що вирішальною умовою для визначення акта як застереження є не його назва (заява, погодження тощо), а його мета, об’єкт - виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їх застосуванні до автора застереження. Тому головне значення має не назва акта, а його мета для визначення того, чи маємо ми справуіз застереженням або, наприклад, із заявою про його тлумачення.
Застереження може бути зроблене при будь-якій формі вираження згоди з договором: при підписанні, ратифікації, офіційномупідтвердженні, прийнятті або затвердженні договору, приєднанні або повідомленні про правонаступництво щодо договору (випадок застереження при право- насгупництві передбачений Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 p.).
У Керівництві з міжнародних договорів OOH говориться, що «у виняткових випадкахГенеральний Секретар може прийняти застереження чи заяву не при підписанні, ратифікації, прийнятті, затвердженні або приєднанні». Цей винятковий випадокзнайшов відображення в проекті Комісії міжнародного права в статті «Подальше формулювання застереження». При цьому встановлюється, що подальше формулювання застереження вважається прийнятим стороною, якщо вона не висловила заперечень після закінчення 12 місяців з дати отримання нею відповідного повідомлення. Якщо сторона заперечує
28S Шутак И. Д. Теория и практика оговорок в праве. - C. 39.
проти подальшого застереження, то договір зберігає свою силу в первісному 3 31
вигляді. Практика прийняття подальших застережень вкрай рідкісна.
У наш час міжнародне право розвивається широким колом держав.
Одним з найбільш важливих інструментів цього процесу є багатосторонні договори. Завдання інституту застережень полягає в тому, щоб полегшити найбільш широку участь держав у багатосторонніх договорах. Мова йде про випадки, коли держава визнає цілі та принципи договору, але не згідна з окремим положенням, зміна якого не впливає на об’єкт договору.
Особливе значення має та обставина, що широка участь держав полегшує перетворення постанов договору в загальновизнані принципи і норми міжнародного права.
Об’єктом застережень можуть бути лише багатосторонні договори.
У проекті Комісії міжнародного права відповідний розділ так і називався - «Застереження до багатосторонніх договорів».
B ході Віденської конференції в 1968—1969 pp. редакційний комітет скасував примітку про багатосторонні договори. Розділ назвали «Застереження». При цьому голова редакційного комітету заявив, що така зміна не стосується питання застережень до двосторонніх договорів. Таку зміну навряд чи можна визнати достатньо обґрунтованою. За змістом статті про застереження стосуються саме багатосторонніх договорів.
Наприклад, практиці США відомі неодноразові випадки застережень до двосгоронніхдоговорів, що пояснюється особливостями процедури ратифікації.
Недарма в США Сенат іменують «кладовищем договорів». Американські юристи здавна стверджували, що при двосторонньому договорі відмінність між застереженням і поправкою носить чисто формальний характер. При угоді між двома державами може існувати тільки один договірний акт.Після аналізу великої кількості випадків, коли США робили застере- женнядодвосторонніхдоговорів,Х.Міллерв 1919 p. висловивдумку: «Єдиний висновок, що спирається на всі вищезазначені прецеденти, полягає в тому, що як декларація, що носить характер пояснення, умови, тлумачення, так і застереження будь-якого виду має узгоджуватись з іншою стороною в договорі».
Гарвардський проект 1935 p. допускав право держави робити застереження до двостороннього договору, якщо інша держава дає на це свою згоду.
У коментарі Комісії до проекту статей про право договорів 1966 p. відповідне положення було сформульовано досить чітко: «Застереження до двостороннього договору не становить проблеми, оскільки вона являє собою нову пропозицію відновити переговори між двома державами щодо умов договору». Іншими словами, застереження до двостороннього договору є чимось юридично відмінним від застереження до багатостороннього договору.
Положення про застереження в кодифікації Американського інституту права, підготовлене відповідно до Віденської конвенції, уточнило відповідну постановуКонвенції. B ньомуговориться: «Державаможеробитизастережен- ня до багатосторонньої міжнародної угоди...».
Що ж стосується застережень до двосторонніх договорів, то про них йдеться в коментарі. Вони розглядаються як запрошення до відновлення
переговорів. США продовжували активно застосовувати застереження до двосторонніхдоговорів. Показова в цьому плані історія з підготовкою договору про Панамський канал в 1970-і pp. У резолюції Сенату про ратифікацію договору йшлося про те, що Президент включить всі застереження і розуміння, включені Сенатом в цю резолюцію про ратифікацію, в документ про ратифікацію, який підлягає обміну з Урядом Республіки Панама.
Відповідний документ про ратифікацію був підготовлений і опублікований в офіційному виданні депозитарію - Генерального секретаря OOH. Одночасно були визнані недійсними застереження Панами в її ратифікаційній грамоті до договору про Панамський канал.Торкаючись цього питання, відомий американський юрист P. Бакстер писав: «Застереженням» Сенату до розглянутого двостороннього договору є пропозиція змін, еквівалентно до контрпропозиції щодо положення, що міститься в самомудоговорі: «Якщо Панама приймає застереження, то зміна робиться в договорі. Якщо Панама відхиляє застереження, то питання має бути врегульовано дипломатичними представниками двох держав, оскільки договір не може вступити в силу з різним комплексом прав і зобов’язань для кожної з двох сторін». B даному випадку P. Бакстер розкриває особливість застережень США до двосторонніх договорів - вони покликані створити для них додаткові права й можливості.
Двосторонній договір - єдиний акт, який узгоджений між сторонами і надає їм взаємні права та обов’язки. Тому подальше застереження завдає шкоди взаємній домовленості, порушує саму ідею двосторонньої угоди. При застереженні до багатостороннього договору породжується додаткова угода з автором застереження, яке існує поряд з багатостороннім договором. Bce це не дає можливості визнати застереження до двостороннього договору частиною інституту застережень. Мова йде про додаткову поправку до узгодженого тексту.
Сучасний інститут застережень - порівняно нове явище в праві договорів. До середини XX ст. існував принцип повної одностайності сторін. Ф. Мартенс писав: «Для дійсності трактату необхідно, щоб пропозицію, зроблену однією зі сторін, було прийнято другою. Тільки за цієї умови можна говорити про єдність волі контрагентів, яка передбачається договором». Видатні вчені того часу Ніс, Оппенгейм, Рівьє та інші твердо наполягали, що жоден державний договір не терпить застереження.
Застереження почали з’являтися в практиці держав у зв’язку з багатосторонніми договорами, які встановлюють загальні норми міжнародного права.
Так, перші багатосторонні конвенції, такі як Гаазькі конвенції про закони і звичаї війни 1899 і 1907 pp., супроводжувалися низкою застережень. До Конвенції 1907 p. було заявлено майже 70 застережень. I це незважаючи на те, що учасниками були досить близькі за правовою культурою держави.«Чемпіонами» в цій сфері завжди були США. Так, у квітні 1930 p. США ратифікували підписану ними в 1919 p. Конвенцію про перегляд генерального акта Берлінської конференції і генерального акта, а такождекларації Брюссельської конференції із застереженнями. Уряд Франції заявив, що не може
прийняти ратифікаційну грамоту, яка містить застереження до конвенції, поки ці застереження не отримають згоди інших держав, що підписали конвенцію.
Виникли спірні питання щодо застережень, які породили дискусію в доктрині. У кінцевому результаті в Гарвардському проекті був зроблений наступний висновок: «Хоча ясно виражена згода завжди є бажаною, але в деяких випадках згода може розглядатися як надана мовчазно або як мається на увазі, коли обставини такі, що не залишають сумніву в тому, що мовчання означає відсутність заперечень». Допустимість мовчазного визнання застереження отримало визнання у доктрині. Ф. Кожевніков писав: «Застереження при підписанні договору вимагають попереднього ознайомлення з нимиучасникамидоговоруі, хоча б мовчазної, їх нате згоди».
Практика дотримувалася того, що застереження може бути дійсним у разі його визнання іншими учасниками. У запису бесіди заступника наркомзаксправ з послом Франції в СРСРусерпні 1928 p. наводилася заява посла: «Цілком очевидно, що ніяка обмежувальна інтерпретація і ніякі застереження з боку держав, які приєднуються, не будуть мати сили, якщо інтерпретація чи застереження не будуть прийняті всіма іншими учасниками Пакту». Заступник наркомзаксправ «зараз же погодився з цією пропозицією».
У резолюції Виконавчого бюро Панамериканського союзу286 1935 p. йшлося про те, що ратифікований із застереженнями договір має силу «між урядами, які ратифікували його із застереженнями, і тими державами, які ці застереження взяли...». Договір не має сили між урядом, який ратифікував його із застереженнями, та урядом, що не визнав застережень.
Активна дискусія щодо застережень розгорнулася після початку роботи Комісії міжнародного права над кодифікацією права договорів. Ряд питань, пов’язаних із застереженнями, обговорювався і в наступні роки.
17.2.