Класифікація юридичних презумпцій.

Структурно презумпція складається з трьох частин:

1) умовні дії правила, або гіпотеза;

2) правило, або диспозиція;

3) контрпрезумпція, яка містить можливість спростування (якщо А, то Б, поки не доведено інше (не Б))^а6°.

Класифікацію правових презумпцій здійснюють за різними підставами.

I. За способом нормативного закріплення юридичні пре- зумпцЇі поділяють на:

- прямі, тобто сформульовані у вигляді окремого нормативно-правового припису;

- непрямі, тобто словесно не закріплені в статті нормативно-правового акта, але виведені зі змісту норм права при їх тлумаченні.

У першому випадку виявлення презумпції не складає труднощів, тому що виклад її в нормативному тексті супроводжується використанням формулювань «вважається», «передбачається», «поки недоведеноінше», «якщо не буде доведено інше». Виявити непряму презумпцію набагато складніше, що дозволяє деяким авторам взагалі не розглядати даний різновид в якості правової презумпції^{[151] [152]}.

Говорячи про непряму презумпцію, маємо на увазі ситуацію, при якій законодавець закріплює в нормативно-правовомуактіне саму презумпцію, а правило, що випливає з неї. Приміром, в якості непрямої правової презумпції часто розглядається презумпція можливості повторного вчинення злочину особою, яка після засудження буде займатися тією ж діяльністю.

Дане припущення служить підставою для закріплення такого заходу кримінального покарання як позбавлення права займатися певною діяльністю.

Аналогічна презумпція діє в адміністративному праві. Вона може бути сформульована як презумпція можливості повторного вчинення правопорушення особою, яка після накладення покарання буде продовжувати здійснювати надане їй спеціальне право.

Обидві названі презумпції характеризуються яскраво вираженим соціальним аспектом і значним ступенем вірогідності та обґрунтованості.

Що стосується юридичної сторони, її наявність є досить спірною. Закон, як правило, закріплює позбавлення права в якості альтернативної санкції. 3 цього випливає, що а) не встановлюється обов’язок правозастосовувача

зробити відповідне припущення; б) не вказуються суб’єкти, які можуть це 289 припущення спростувати; в) не закріплюється порядок спростування даного припущення.

Ha практиці правозастосовувач сам оцінює всі обставини справи і формує власне переконання, що узгоджується з розглянутою презумпцією або спростовує її. Bce сказане свідчить про те, що непряма презумпція за своєю природою носить не правовий, а фактичний характер.

Крім усього іншого визнання можливості непрямого закріплення правової презумпції веде до розмивання її поняття, втрати її індивідуальності, презумпція втрачає визначеність форми, створюється враження, що їх кількість у законодавстві величезна.

II. Юридичні презумпції поділяються за можливістю спростування:

- спростовні, тобто такі, які обов’язково передбачають виключення;

- незаперечні, яких не можна спростувати ні за яких обставин.

У науковій літературі з приводу даної класифікації висловлюються діаметрально протилежні думки. Так, В. Бабаєв не тільки визнає факт існування неспростовних презумпцій, але й вказує, що саме вони відіграють найбільш значну роль в якості прийому юридичної техніки. При цьому сам автор констатує, що даний різновид презумпції досить близький за своєю природою до правових фікцій. Саме на цю обставину звертають увагу ті вчені, які принципово заперечують можливість існування неспростовних презумпцій.

3 точки зору філософського підходу до поняття правової презумпції, основним критерієм її відмінності від правової фікції є ступінь ймовірності.

Якщо припущення є досить обґрунтованим, то воно являє собою презумпцію, якщо необґрунтованим - фікцію. Таким чином, до уваги приймається, перш за все, соціальна сторона досліджуваного явища. Якщо ж за основу взято юридичний підхід, то і критерії відмінності презумпції від фікцій повинні бути юридичними.

У природі юридичної презумпції логічне припущення розглядається як менш значуще в порівнянні з припущенням юридичним - обов’язком компетентного органу визнати презюмований факт встановленим, поки не доведено інше. Незаперечні презумпції в цьому випадку не відповідають необхідним критеріям, тому що являють собою не припущення, а імперативне встановлення, однозначнетвердження, засноване на припущенні. Категорії, іменовані в науці незаперечними презумпціями, насправді є:

а) юридичними фікціями - в тому випадку, коли відповідне положення прямо закріплене в тексті закону. Так, В. Бабаєв наводить приклад норми, що діє у французькому спадковому праві, згідно з якою в разі одночасної загибелі подружжя дружина визнається померлою пізніше. Аналогічна норма у вітчизняному законодавстві встановлює зовсім інше правило: громадяни, які померли в один і той же день, вважаються померлими одночасно і не успадковують один після одного (п. 2 ст. 1114 ЦК України). Принципова відмінність між даними нормами наочно демонструє фіктивність обох правил;

б) фактичними презумпціями, що лежать в основі норми права - в тому випадку, коли припущення виводиться зі змісту правила поведінки. Наприклад, презумпція нерозуміння суспільної небезпеки своїх дій малолітньою особою традиційно розглядається в літературі як незаперечна правова презумпція, що випливає з норм, які закріплюють вік настання юридичної відповідальності.

У той же час, «коли норма вже створена, припущення, що послужило мотивом до її створення, якщо воно і було, не має значення ні для суду, ні для тих осіб, яких норма стосується і для яких вонатягне певні наслідки: для них значення має не припущення, що послужило підставою для створення норми, а сама норма».

У виняткових випадках законодавець може закріпити певну презумпцію як незаперечну. Таким винятком вважається презумпція знання закону. Характерним у даному випадку є те, що в інших джерелах зазначене правове становище досить часто розглядається в якості юридичної фікції або спростовної презумпції.

III. За способом встановленая та методом правового регулювання, юридичні презумпцгі поділяються:

1) імперативні;

2) диспозитивні.

Обидва різновиди презумпції є незаперечні, проте, перша може бути спростована лише наявніспо фактичних обставин, які скасовують встановлене презумпцією правило. Наприклад, «особа, яка завдала шкоди, звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини» або «за шкоду, заподіяну малолітньою особою, відповідають її батьки О\'синовлювачі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода виникла не з її вини». При неможливості довести відповідні факти презюмоване правило діє в імперативному порядку.

Диспозитивна презумпція заздалегідь допускає можливість наявності іншого закону, нормативно-правового акта, що передбачає інше правило, ніж те, яке встановлює презумпція. Крім того, її диспозитивний характер може полягати у наданні сторонам права самим у договірному порядку врегулювати відповідне ставлення. Тільки при відсутності всіх цих варіантів регулювання застосовується правило, встановлене презумпцією: «договір передбачається оплатним, якщо із закону, інших правових актів, змісту чи суті договору не випливає інше», «при розділі спільного майна подружжя та визначення часток в цьомумайні, частки подружжя визнаються рівними, якщо інше не передбачено договором між подружжям», «угода, яка відповідає вимогам закону або інших правових актів, незначна, якщо закон не встановлює, що така угода оспорювана або не передбачає інших наслідків порушення».

Як правило, диспозитивні презумпції не визначають суб’єкта, який несе тягар їх спростування; наявність закону, іншого нормативно-правового

акта, а також зміст договору відомі суду і підлягають обліку, якщо навіть 291 зацікавлена сторона не стане заявляти про це^2ба.

Ha противагу цьому, імперативна презумпція містить вказівку на суб’єкта, який повинен її спростувати: «При здійсненні одним з подружжя угоди з користування спільним майном подружжя передбачається, що він діє за згодою другого з подружжя. Така угода може бути визнана судом недійсною з мотивів відсутності згоди другого з подружжя тільки на його вимогу і тільки у випадках, якщо доведено, що інша сторона в угоді знала про незгоду другого з подружжя на здійснення даної угоди».

ГѴ. B залежності від галузевої приналежності виділяють:

1) матеріально-правові презумпції, які закріплюються нормами матеріального права і служать підставою вирішення справи по суті;

2) процесуально-правові презумпції, значення яких обмежується регулюванням порядку застосування норм матеріального права.

Прикладами презумпції першого виду є презумпція батьківства в сімейному праві, презумпція авторства, презумпція вини заподіювача шкоди в цивільному праві, презумпція невинуватості у кримінальному та адміністративному праві. До процесуальних презумпцій відносяться презумпція істинності судового рішення, презумпція відмови від позовних вимог особи, яка двічі не з’явилася на судове засідання тощо.

Слід підкреслити, що межа між розглянутими видами презумпції досить умовна. Тому, якщо одні автори обґрунтовують позицію, згідно з якою всі презумпції можна розділити на дві названі категорії, то інші доводять, що частіше всього одна і та ж презумпція має і матеріально-правове, і процесуальне значення.

Аналогічним чином деякі вчені пов’язують поняття презумпції насамперед зпроцесуальним правом, інші жвіддають перевагу матеріально- правовим презумпціям, вказуючи, що їх значення набагато ширше, тоді як процесуальні презумпції носять вторинний, допоміжний характер.

Ймовірно, позиція кожного автора багато в чому обумовлена специфікою тієї галузі права, в рамках якої проводиться дослідження, а також тим фактом, що питання про співвідношення матеріального та процесуального права саме по собі є вкрай дискусійним.

V. Класифікація юридичних презумпцій н залежності від масштабу дії;

1) загальноправові;

2) міжгалузеві;

3) галузеві презумпції.

Першу групу утворюють презумпції, що діють у всіх галузях права: презумпція істинності та доцільності норм права, презумпція правосуб’єктності осіб, що вступають у правовідносини; презумпція добропорядності грома-

^а6а Там само. - C. 257.

292 дянина; презумпція знання закону. Загальновизнаним можна вважати і загальноправовий характер презумпції невинуватості.

Друга група включає, наприклад, презумпції, характерні для всіх процесуальних галузей: презумпцію істинності судового рішення, обґрунтованості вироку, презумпцію дійсності державного акта.

Прикладами галузевих презумпції є: презумпція батьківства, презумпція рівності частки майна подружжя - в сімейному праві; презумпція смерті особи, безвісно відсутнього протягом певного часу; презумпція вини - в цивільному праві; презумпція достовірності доказів, визнаних двома сторонами - в цивільному процесі та ін.

Іноді як галузеві розглядаються презумпції загальноправового або міжгалузевого характеру, але мають особливе значення в даній галузі. Наприклад, у цивільному праві виділяють презумпції добросовісності та розумності. Для адміністративної діяльності міліції найбільш важливими вважають презумпцію знання закону, презумпцію законності правового акта, презумпцію невинуватості, що носять явний загальноправовий характер.

Існує також думка, що значення будь-якої презумпції не обмежується рамками однієї галузі. Загальногалузева презумпція в силу тісного взаємозв’язку з галузями права стає міжгалузевою.

Значення правових презумпцій оцінюється вченими по-різному. Зустрічаються сгримані висловлювання про них як про «... методи прийняття рішень через брак кращого, коли просто немає іншого виходу», і набагато більш критичні твердження про те, що «... будь-які презумпції, які б вони не були, є спробою створити абстрактну ісгину, відірвану від конкретних обставин справи...».

Здається, ефективність дії правової презумпції, її здатність служити з’ясуванню істини, а не її підміні залежать значною мірою від професіоналізму законодавця і правозастосовувача, тобто від того, наскільки кваліфіковано вони зможуть використовувати цей засіб юридичної техніки. Регулятивний потенціал, закладений в нього, дуже великий.

Значення правової презумпції іноді розглядається в юридичному, соціальному і політичному аспектах.

3 юридичної точки зору, презумпції виступають як своєрідний компонент механізму правового регулювання. При цьому, з одного боку, їх можна представити як засоби правового регулювання, спрямовані на те, щоб перерозподілити тягар доказування, вирішити проблему достатності доказів для вирішення справи, заповнити прогалину у разі непереборної недостатності або суперечливості зібраних доказів. 3 іншого боку, правові презумпції виступають в якості засобів юридичної техніки, що представляють собою професійні механізми спрощення та оптимізації процедури розгляду справи, засоби раціоналізації юридичної діяльності.

Соціальне значення аналізованого правового явища пов’язане з тим, що неможливість юридично вирішити певну ситуацію спричиняє проблеми у розвитку конкретних відносин, у реалізації суб’єктивних прав. Презумпції, таким чином, не просто економлять сили і засоби учасників процесу, а й усувають перешкоди на шляху нормального розвитку суспільних відносин.

1. Бабаев В. К. Презумпции в советском праве: учебное пособие / В. К. Бабаев. - Горький: Изд-во ГВШ МВД СССР, 1974. - ¹²4 с.

2. ҐудзьД. С. Правові презумпціїуміжнароднихдокументах про права людини / Д. С. Ґудзь // Держава i право. - 2007, № 36. - С. 91-97.

3. Давыдова M. Л. Теоретические и методологические проблемы понятия и состава юридической техники: дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Давыдова Марина Леонидовна. - Волгоград, 2010. - 408 с.

4. Давыдова M. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии [монография]: / M. Л. Давыдова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009. - 318 с.

5. Даневич Б. Ф. Про вимоги до ефективного законопроектування та застосування деяких засобів законотворення / Б. Ф. Даневич // Наукові записки НаУКМА. - 2002. - T. 20. - Част. 2. - C. 297-299.

6. ИерингР. Юридическая техника- СПб., 1906 [Электронный ресурс] / P. Иеринг. - Режим доступа : http://www.russiun-lawyers.ru/art.shtml

7. Карташов В. H. Юридическая техника, тактика, стратегия, технология (к вопросу о соотношении) // Проблемы юридической техники : [сб. ст. / под. ред. В. M. Баранова]. - H. Новгород, 200i. - T. i. - С. 16-23.

8. Кашанина T. В. Юридическая техника: учебник / T. В. Кашанина. - 2-е изд., пересмотр. - M.: Норма-Инфра M₁ 2011. - 496 с.

9- Керимов Д. А. Законодательная техника : научно-методическое и учебное пособие / Д. А. Керимов. - M.: Норма-Инфра M, 1998. - 121 с.

10. Коржансъкий M. Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини : Монографія / M. Й. Коржанський. - К.: Атіка, 2004. - 216 с.

11. Кравченко С. П. Мова як фактор правоутворення та законотворення : дис. ... канд. юр наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави i права; історія політичних і правових учень» / Кравченко Сергій Петрович. - Одеса, 2000. - 201 c.

12. Краснослободцева H. К. Основы техники юридического письма [Электронный ресурс] / H. К. Краснослободцева - Режим доступа : http: // fictionbook.ru/author/nataliya_kuzminichna_krasnoslobodceva/osnoviy_tehni- ki_yuridicheskogo_pisma/read_online.html?page=o

13. Лызлов Д. H., KapmyxuH В. Ю. Юридическая техника : [учебное пособие] / Д. Лызлов, В. Картухин. - M.: Ось-89, 2009. - 176 с.

14. Рабинович П. M. Юридическая техника законотворчества в Украине : общие проблемы / П. M. Рабинович // Журнал российского права. - 2000. - № 4. - С. 136-142.

15. Скакун О. Ф. Теорія держави i права: [підручник]. - 2-ге видання. - К.: Алерта ; KHT; ЦУЛ, 2010. - 520 с.

16. Ульяновська О. Правові фікції і правові презумпції : єдність та відмінність / О. Ульяновська // Право України. - 2005, № 6. - C. 101.

17. Черниловский 3. M. Презумпции и фикции в истории права / 3. M. Черниловский // Сов. государство и право. - 1984. - № і. - C. 104.