Поняття юридичної фікції.

До засобів юридичної техніки можна віднести також юридичні фікції, суть яких полягає в тому, що неіснуюче визнається існуючим.

Юридична (правова) фікція - неіснуюче положення, визнане законодавством існуючим, і яке стало в силу цього загальнообов’язковим^[153].

Дане визначення дозволяє виділити два типи юридичних фікцій: традиційні (наприклад, зняття судимості) і фікції в праві, коли один закон суперечить іншому (тобто фікція як властивість). Можна помітити, що другий тип юридичних фікцій є не засобом законодавчої техніки, а показником якості закону (тобто показником результативності застосування засобів законодавчої техніки). Отже, в якості елемента законодавчої техніки розглядається юридична фікція у вузькому її розумінні.

Вперше юридичні фікції почали застосовуватися в Стародавньому Римі. Наприклад, законом Корнелія була введена фікція tfictio legis Cornelia), відповідно до якої померлий у полоні вважався померлим з моменту потрапляння в полон.

Юридична фікція - прийом юридичної техніки, який застосовується в об’єктивному праві та юриспруденції і полягає у визнанні існуючим неіснуючого та навпаки. Фікція - різновид юридичної колізії^[154].

Поняття фікції можна визначити як:

1) спосіб розробки права, за яким юридична ситуація створюється при незнанні або очевидному протиріччі з конкретною природною дійсністю;

2) юридичний прийом, який стане обов’язковим для всіх і перебуватиме під захистом від опротесгування будь-ким;

З) юридичнеутворення, що суперечитьреальності, але використовується для досягнення ряду юридичних наслідків або бажаних судових рішень.

Серед ознак юридичних фікцій в науковій літературі традиційно виділяються наступні:

1) об’єктом регулювання юридичної фікції є ті обставини, які знаходяться в стані непоправної невідомості;

2) цим обставинам надається значення юридичних фактів.

3) фікції мають навмисно деформуючий характер, який може полягати:

- в штучному уподібненні або прирівнюванні таких понять і обставин, які насправді різні чи навіть протилежні,

- у визнанні реальними неіснуючих обставин і запереченні існуючих (наприклад, запис усиновлювачів батьками дитини);

- у визнанні існуючими обставин і ситуацій до того, як вони стали існувати насправді, або виникли пізніше, ніж це було насправді (зміна дати народження усиновленої дитини);

4) фікція має імперативний (незаперечний) характер, тобто не передбачає можливість появи таких ситуацій, які не охоплюються встановленим нею правилом.

У сучасній теорії права прийнято розглядати юридичні фікції як різновид загального поняття фікції. При цьому категорія «фікція», що позначає вигадане становище, яке не відповідає дійсності, використовується юристами в декількох значеннях:

- фікція в праві. Це поняття носить негативне смислове забарвлення і позначає такі ситуації у правотворчості або правореалізації, коли закони не відповідають регульованим суспільним відносинам, а правозастосовна практика не відповідає законам. Цей аспект даного поняття не тільки має вельми віддалене відношення до проблем юридичної техніки, але і в цілому має досліджуватися не в суто юридичному, а в філософському, соціологічному контексті, наприклад, з точки зору того, наскільки чинне право відповідає своєму соціальному призначенню та потребам суспільства;

- фіктивний правовий стан. Ha відміну вщ попередніх, ці явища мають юридичний характер, регулюються законом. їх існування визнається правом, хоча й оцінюється найчастіше негативно (фіктивна угода, фіктивний шпюб, фіктивне банкрутство тощо). Як правило, за формою подібні явища відповідають вимогам закону, але за змістом - суперечать йому.

Юридична фікція як прийом (засіб) юридичної техніки являє собою специфічні правові положення, за допомогою яких конструюється неіснуюча умовна правова реальність. Дані явища не тільки існують, з юридичної точки зору, але і є необхідними елементами механізму правового регулювання. Юридична фікція - це плід юридичного мислення, штучне явище, яке в реальності не існує, але існує юридично.

Доцільно розглянути питання про внутрішню логічну структуру правової фікції. Соціальна сторона фікції представлена певним припущенням. Ступінь його ймовірності може коливатися від досить високого (наприклад, зниження суспільної небезпеки правопорушника і вчиненого ним діяння після тривалого терміну - терміну давності притягнення до відповідальності) до вкрай незначного (наприклад, ймовірність того, що особа, визнана померлою, дійсно померлою в день вступу в законну силу рішення суду про визнання її померлою). При цьому подібне припущення завжди має якесь раціональне обґрунтування, що випливає зі специфіки відповідних суспільних відносин. Фікція ніколи не формується довільно, встановлюване нею правило завжди має логічне пояснення, з точки зору доцільності, справедливості, гуманізму та ін. Аргументація, покладена в основу юридичної фікції, і становить її соціальну сторону.

Юридична сторона правової фікції представлена імперативним правовим велінням, яке не допускає можливості спростування. Тільки наявність даної складової дозволяє говорити про існування правової (юридичної) фікції. Будь-які інші неістинні твердження або припущення (наприклад, тактичні фікції, під якими пропонується розуміти тактичний прийом, спрямований на створення умов для введення в оману особи, протидія кримінальному судочинству з метою отримання інформації, що має значення для кримінальної справи) залишаються брехнею, обманом, але юридичного значення не отримують і засобами юридичної техніки не стають^[155].

14.2.