Поняття юридичної преюдиції.

Юридична преюдиція (від франц. prejudiciel - преюдиціальний, з лат. praejudicium - попереднєріиіення суду) - це нормативний припис, зміст якого набуває свого вираження в проголошенні установки на те, що виключається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який отримав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності.

Обставини, які закріплені в рішенні суду або іншого юрисдикційного органу, можуть бути покладені в основу наступного рішення без їх повторного дослідження. Дія преюдиції не виявляється на стадії розслідування або розгляду юридичної справи, коли окремі факти досліджуються вперше, оскільки преюдиції не є способом доказування фактів. Лише тоді, коли суд або інший юрисдикційний орган у попередній справі вже встановив факти й закріпив у відповідному документі, вони вважаються преюдиціальними для наступної справи, що розглядається, тобто встановленими, істинними, які не потребують нового доказування^[160].

Юридична преюдиція характеризується абсолютною та беззаперечною ймовірністю. Розрізняють адміністративні, кримінально-правові та кримінально-процесуальні преюдиції. Застосовують їх залежно від значення для справи, що розглядається.

Відповідно до ч. з ст. 6i Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, законом судовомурішенню, що набуло чинності, надається абсолютний авторитет та незаперечне значення, а це свідчить про абсолюту ймовірність.

У кримінальному процесі преюдицією є доказове правило, що встановлює підстави та порядок використання доказування органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, суддею фактів та правових висновків, встановлених такими, що мають юридичну силу рішеннями органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, судді у кримінальних, цивільних, господарських або адміністративних справах, якими справу вирішено по суті, як таких, що не потребують повторного доведення.

Преюдиційні факти входятьу предметдоказування, якщо вони входять до кола тих обставин, які мають бути встановлені у кримінальній справі. Подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) може бути доведена у виділеній справі за допомогою вироку, який набрав законної сили. Винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину не можуть бути встановлені за допомогою преюдиційних фактів.

Окремі з обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, також можуть бути встановлені за допомогою вироку, який набрав законної сили, щодо іншого співучасника. При розгляді виділеної стосовно співучасника справи можуть не встановлюватися знову: характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння. Інші обставини, що входять до предмета доказування, не можуть бути встановлені за допомогою преюдиції^[162].

Доказування за наявності достатніх підстав для застосуваня кримінально-процесуальної преюдиції має певну специфіку у межах усіх елементів процесу доказування. Збирання доказів обмежено витребуванням або прийняттям копії кримінально-процесуального рішення. Перевіркадоказів може бути обмежена аналізом змісту процесуального рішення. Якщо преюдиційні факти викликають сумніви у дізнавача, слідчого, прокурора,

суду, то може бути проведена додаткова перевірка шляхом отримання інших доказів, які підтверджують або спростовують доказ²⁷⁸.

Оцінка доказів є необхідним елементом процесу доказування і здійснюється за критеріями належності та достовірності, що є специфічним саме для оцінки фактичних даних щодо преюдиційних фактів. Оцінюючи достовірність преюдиційних фактів, суд може поставити під сумнів їх достовірність. Вирок, ухвала та постанова суду, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, які містять преюдиційні факти, можуть бути використані у доказуванні як «інші документи».

Соціальна цінність юридичної преюдицїї полягаєт у тому, що вона спирається на авторитет судової влади та рішень, що ухвалюються останньою.

У разі, якщо судове рішення набуло чинності, воно має загальнообов’язкове значення та підлягає безумовному застосуванню.

Адміністративно-процесуальна преюдиція рішень суду у судово-адміністративних справах є обов’язковою, але спростовною. Слідчий, прокурор, суд зобов’язані використати рішення у судово-адміністративній справі як доказ і прийняти преюдиційні факти без перевірки у тому випадку, коли вони ніким не оспорюються, а їх достовірність не викликає сумнівів.

Отже, юридичні преюдиції базуються на прагненні держави до створення умов щодо процесуальної економії. Соціальна сутність юридичної преюдиції передбачає те, що немає сенсу доводити вже доведене. Для збільшення авторитету таких рішень державою уживаються різноманітні заходи: підвищуються різноманітні гарантії для неупередженого ухвалення суддями таких рішень, установлення кримінальної відповідальності за їх невиконання тощо.