Поняття юридичної аксіоми.

Юридичні (правові) аксіоми — такі правові положення, які в результаті багатовікової суспільно-історичної практики стали непорушними, вихідними елементарний істинами - звичними і самоочевидними, за межами яких неможливе існування права як соціального явища^[156].

Серед рис, що характеризують юридичні аксіоми, найчастіше перераховують наступні:

1) аксіоми висловлюють моральні основи права, його загальнолюдський зміст. Необхідність їх дотримання очевидна, з точки зору здорового глузду, принципів моралі та справедливості, тому вони не потребують особливих доказів;

2) ідеї, що виражаються юридичними аксіомами, є основними положеннями, на яких базується більшість інших норм права. Відхід від них, їх недотримання можуть привести до того, що право втрачає свої риси, перестає бути правом;

3) юридичні аксіоми не викликають сумнівів, не допускають інших тлумачень. 3 них логічно виводяться, на їх основі визначаються, розробляються всі інші категорії правової науки, які потім вводяться в норми права^[157];

4) аксіоми складаються поступово в результаті багатовікової практики. Висловлюючи досягнення загальнолюдської правової культури, аксіоми сприймаються правом різних епох та історичних типів^[158].

Слід зазначити, що, незважаючи на загальне визнання наведених теоретичних положень, саме поняття «юридична аксіома» вважається

304 дискусійним. Так, наприклад, вказується, що використання юридичною наукою математичного терміна « аксіома» є досить умовним (як і в більшості подібних випадків термінологічного запозичення).

Аксіоми в праві не використовуються для доказу інших, більш складних правових положень («теорем»), тому що нормативні приписи, на відміну від наукових суджень, зовсім не потребують доказів. Ha цій підставі деякі автори взагалі сумніваються у доцільності використання в праві категорії «аксіома».

Дискусійність даного поняття обумовлена тим фактом, що один і той же термін «аксіома» використовується в літературідляпозначення двохблизь- ких за своєю природою, але відмінних за юридичними властивостями явищ.

Частина дослідників бачить в аксіомі загальновизнане твердження, перевірене багатовіковою практикою, яке виражає моральну природу права. Йдеться про етичні аксіоми, на яких базується чинне право. Аксіоматичність в такому трактуванні розуміється насамперед як загальновизнаність. При протилежному підході аксіома розглядається як елементарне правове становище (істина), що діє при будь-яких умовах і не допускає винятків. Дані положення умовно можна назвати юридичними аксіомами, визначальною властивістю яких є неспростовність.

Питання про те, якому з двох названих аспектів слід віддати перевагу, складно вирішити однозначно. У першому випадку аксіома являє собою явище більш масштабне і значуще. Сама ідея виділення таких правових положень, які «успадковуються» правом різних історичних епох і національних систем, має величезне філософсько-правове значення. Проблема аксіом у праві носить швидше аксіологічний, а не логічний характер. Універсальне, загальнолюдське визнання можуть отримувати різні за своєю природою правові явища: принципи, презумпції, інститути, норми, багато з яких містять в собі моральний, гуманістичний зміст.

Яскравим прикладом є презумпція невинуватості, завдяки своєму моральному змісту визнана найважливішим правовим принципом як на внутрішньодержавному, так і на міжнародно-правовому рівні.

Інший підхід, навпаки, дозволяє розглядати аксіому строго з юридичної точки зору як елементарне, просте за своєю структурою правове становище, яке не передбачає виключень і не підлягає спростуванню. Ці положення можуть мати як моральне обґрунтування, яке, як правило, і переважає («судці незалежніта підкоряються лише закону», «нехай буде вислухана інша сторона»), так і логічне, раціональне («загальновідомі факти доказуванню не підлягають»).

Можливо, для термінологічного розмежування цих категорій більш доречним буде використання понять «аксіома в праві» і «юридична аксіома».

Серед ознак юридичних аксіом M. Давидова виділяє:

1) незаперечний характер;

2) однозначність тлумачення;

3) елементарний характер;

4) універсальний характер, загальновизнаність;

5) розумність, відповідність здоровому глузду;

6) моральна обґрунтованість;

7) історична довговічність²⁷°.

Більшість аксіом, загальновизнаних в сучасних правових системах, була сформульована вримському праві: «нема судді без позивача», «позивач повинен довести свій позов», «де є право, там є і його захист», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе», «обтяжуючий відповідальність закон не має зворотної сили», «що не заборонено, те дозволено», «не можна двічі судити за один злочин» тощо.

Розглянемо ще деякі приклади юридичних аксіом:

1. Absens heres non erit - відсутній не стане спадкоємцем.

2. Abusus non tollit usum - зловживання не відміняє вживання.

3. Actori incumbit onus probandi - тягар доведення лежить на позивачеві.

4. Cogitationispoenam nemopatitur - ніхто ненесе покараннязадумки (одне з основних положень римського права).

5. Contrafactum non datur argumentum - проти факту не дається доказу.

6. Consensus, non concubitus,facit matrimonium - шлюб утворюється за згодою намірів, а не співжиттям.

7. Culpa Iata dolo comparatur - груба недбалість прирівнюється до наміру.

8. Jus publicum privatorum pactis mutari non potest - публічне право не можна замінити угодою приватних осіб.

9. Justida nemine neganda est - не можна нікому відмовляти в правосудді.

10. Lex uno ore omnes alloquitur - закон говорить з усіма однаково.

її. Quivis praesumitur bonus donec probetur contrarium - кожен передбачається чесним, поки не доведено протилежне.

12. Ubifacta loquuntrur non opus est verbis - де говорять факти, немає потреби в словах.

Говорячи про співвідношення юридичних аксіом з іншими правовими явищами, слід визнати, що аксіоми в більшій мірі, ніж інші правові припущення можна порівняти з юридичними конструкціями. їх співвідношення доцільно розглядати через призму спільних і відмінних рис.

Безумовно, дані правові явища характеризуються певною схожістю. Аксіоми та конструкції виробляються протягом багатовікової історії, багаторазово перевіряються, удосконалюються, уточнюються практикою і тому є досягненнями

306 світової юридичної думки. Обидва правові явища характеризують стійкі «вічні» риси і властивості права, забезпечують наступність у його розвитку.

Норми права можуть змінюватися від розчерку пера законодавця. Але в них є чимало таких елементів, які не можуть бути безпідставно змінені, оскільки вони тісно пов’язані з нашою цивілізацією способом мислення. Законодавець не може впливати на ці елементи, точно так само як на нашу мову чи манеру міркувати. Немає сумнівів, що до числа подібних елементів відносяться передусім юридичні конструкції і правові аксіоми.

Зазначена подібність приводить до того, що юридичні конструкції іноді ототожнюються в літературі з юридичними аксіомами (точніше, з аксіомами правового мислення). Так, під аксіомами розуміють логічні формули, які виступають в якості:

і) засобів упорядкування послідовності певних юридично значущих дійзметою успішного вирішення поставленогорозумового завдання;

г) блоку інформації, що володіє певною істинністю, цінністю та аргументаційною силою, організаційним і програмуючим впливом на хід розумової діяльності.

Здається, ототожнення аксіом і конструкцій, як на нормативному, так і на доктринальному рівні, необґрунтоване. Відмінності, що існують між названими категоріями на рівні правового мислення, полягають в наступному.

Крім того, виступаючи в якості специфічного нормативного веління, правова аксіома набуває властивостей правового регулятора, що перетворює її юридичну конструкцію в різнопорядкове явище.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі увагу вчених традиційно привертає питання про співвідношення юридичних аксіом з принципами права.

Відповідно до точки зору, запропонованої C. Алексєєвим, правові аксіоми представляють собою найважливіші принципи права, закріплені в нормативно-правових актах^[159]. Фактично між принципами і аксіомами в даному випадку ставиться знак рівності. Різницею є тільки те, що аксіомами є не всі принципи права, а найважливіші, найбільш значущі, усталені у світовій практиці.

Юридичні аксіоми - це ідеї, що існують у правосвідомості та є ідеологічними передумовами принципів права. Крім аксіом - елементарних істин, які не потребують доказів, ідеологічними передумовами принципів права називають також класово спрямовані ідеї права.

Найбільш послідовно це розмежування проводиться в концепції, 307 розробленій А. Ференс-Сороцьким, який повністю розділяє поняття «аксіома» і «принцип»²⁷². Юридичні аксіоми, на його думку, виражають загальнолюдські «начала» права та забезпечують його наступність, демонструючи те спільне, що характерне для всіх правових систем. Принципи ж, навпаки, висловлюють класову сторону сутності права. Тому в системі принципів не може бути наступності. Вони відображають специфіку певної соціальної спільності (наприклад, певного історичного типу або політичного режиму).

Як приклади подібних принципів, що відрізняють радянське право від права інших країн, можна було б назвати принцип об’єктивного зобов’язання, принцип пріоритету державних інтересів над особистими. Ці приклади самі по собі наводять на думку про те, що протиставлення аксіом і принципів було цілком логічним для радянської правової теорії, дозволяло їй вирішувати серйозні наукові протиріччя, але для сучасної вітчизняної юриспруденції практично повністю втрачає своє значення.

3 точки зору сучасних уявлень про право, той факт, що певний принцип потребує доказів, не є аксіоматичним, не відповідає загальноприйнятим моральним ідеям, повинен змусити замислитися над питанням: чи є він взагалі принципом права? Чи варто брати подібну ідею за основу цілого правового інституту або галузі? Ha даному етапі не викликає сумніву, що нормативно закріплені принципи права повинні виражати найбільш загальновизнані аксіоматичні ідеї.

Поняття «аксіома» і «принцип» не є тотожними. Різниця між ними проводиться не стільки за змістом, скільки за масштабом дії. Якщо значення принципів права набувають ідеї, що мають звичаєве або галузеве значення, розвиваються і конкретизуються в багатьох нормах права, то далеко не про всі аксіоми можна сказати те ж саме.

Деякі аксіоми можуть визначати зміст лише декількох принципів або взагалі виражатися в одномуєдиному приписі закону («загальновідомі факти доказуванню не підлягають»). Існування подібних «одиничних» аксіом цілком узгоджується з юридичною природою цих правових феноменів як елементарних істин, що не допускають інших тлумачень, не потребують доказів і, отже, не потребують подальшого уточнення і конкретизації.

Таким чином, концептуально, сутнісно правові аксіоми та принципи права дуже близькі, але повністю не збігаються. 3 одного боку, в законодавстві будь-якої держави можуть іноді закріплюватися у вигляді принципових положень веління, що не відповідають основним моральним цінностям, які не є загальновизнаними, тобто не відносятьсядо числа правових аксіом.

3 іншого боку, частина аксіом обмежена в своїй дії масштабами, значно меншими, ніж галузь права, тому до числа правових принципів ці аксіоми не належать. Крім того, багато принципів допускають винятки із загального порядку, а значить, не можуть розглядатися як безумовні, неспростовні веління.

^тДавыдова M. Л. Юридическая техника : проблемы теории и методологии. - С. 228.

f

i

Юридичні аксіоми складають свого роду «золотий фонд» норм права, що склалися в ході розвитку людства. Завдяки їм право зберігає свою соціальну цінність, забезпечує порядок, організованість, стійкість суспільних відносин.

Загальновизнано, що без моральної основи право перестає бути правом, залишається тільки мірою примусу, засобом організаційного впливу. Аксіоми виступають своєрідним носієм універсальних моральних цінностей, значущих для будь-якої правової системи.

Аксіоми утворюють «змістовний каркас» всієї правової системи. Вони являють собою конкретні правові веління, без яких існування окремих правових інститутів і навіть галузей виявилося б неможливим. «Немає злочину без вказівки на те в законі», «незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення» - ці та інші положення існують не як теоретичні конструкції, а в якості реально працюючих нормативних приписів принципового характеру.

Ha юридичних (правових) аксіомах базується юридична наука та всі теоретичні уявлення про право. He заглиблюючись у проблему існування теоретичних, наукових аксіом, зауважимо, що зміст та напрямки розвитку юридичної науки обумовлені змістом і рівнем розвиткучинного права. Тому найбільш стійкі, універсальні, загальновизнані правові положення завжди будуть мати не тільки практичне, але й теоретичне значення.

Значення правових аксіом полягає в тому, що вони забезпечують наступність у праві. Наступність - це збереження певних елементів у праві, незважаючи на історичні зміни. B радянській юридичній науці проблема наступності в праві викликала значний інтерес у зв’язку з тим, що, згідно з логікою офіційної доктрини, соціалістичне право повинно було принципово, докорінно відрізнятися від права буржуазних країн. He тільки формальні, зовнішні характеристики, а й багато основоположних принципів радянського права збігалися з аналогічними принципами, що діяли в інших правових системах. Прагнучи пояснити цей факт, радянські правознавці визнали роль юридичних аксіом як засобів, що забезпечують наступність у праві будь-якого історичного типу і будь-якої суспільно-економічної формації.

Питання про класовий зміст права в значній мірі втратив свою актуальність, але проблема наступності, як і раніше, заслуговує наукової уваги. Будучи складною динамічною системою, право схильне до постійних змін під впливом безлічі різних факторів. Причому, якщо форма права характеризується відносною стійкістю, то його зміст більш динамічний. Але й у змісті права є елементи, що забезпечують стійкість, незмінність найбільш важливих, визначальних сторін і властивостей права. До числа таких елементів, що відповідають за стабільність морального змісту права, в першу чергу, необхідно віднести правові аксіоми.

Значний науковий інтерес становить проблема класифікації юридичних аксіом. У літературі прийнято проводити її за декількома підставами.

Розглянемо класифікацію юридичних аксіом за M. Давидовою²⁷³.

I. За масштабом функціонування юридичні аксіоми поділяють на три групи:

1) загальноправові;

2) міжгалузеві;

3) галузеві.

Класифікація юридичних аксіом в даному випадкутісно пов’язана з класифікацією принципів права. Враховуючи, що далеко не всі аксіоми можуть розглядатися в якості правових принципів, розподіл досліджуваних правових явищ за масштабом їх функціонування доцільно проводити наступним чином:

а) аксіоми, які є принципами права:

- загальноправові аксіоми-принципи («те, що не заборонено - дозволено», «свобода однієї людини обмежується свободою інших осіб», «де є право, там є і його захист»);

- міжгалузеві аксіоми-принципи («суд та суддів треба поважати»);

- галузеві аксіоми-принципи («немає судді без позивача», «немає злочину без вказівки на те в законі», «відсутність вказівок в законі не може служити підставою для відмови у правосудді»);

б) аксіоми, що не є принципами права:

Поодинокі, «одиничні» аксіоми («загальновідомі факти доказуванню не підлягають»). Ці аксіоми також можуть закріплюватися нормами декількох галузей, але, в силу свого елементарного характеру, статусу принципів права в жодній з цих галузей не набувають.

II. За галузевою приналежністю аксіоми поділяють на:

- матеріально-правові («не можна бути винним без вини», «всі рівні перед законом і судом»);

- процесуально-правові («кожен позов обмежений межами певного часу», «рішення суду не має торкатися тих, хто не брав участь у справі»).

Приклади процесуальних аксіом в юридичній літературі зустрічаються набагато частіше. Це пов’язано не стільки з більшим їх дослідженням, скільки з особливостями самого процесуального права. Саме в сфері процесуального права приватні інтереси індивіда підлягають розглядута захисту з боку публічної влади. Тому тут особливо необхідні елементарні моральні нормативи, що забезпечують винесення об’єктивного, справедливого рішення, узгодження інтересів всіх сторін.

Крім того, процесуальна форма, на відміну від матеріально-правових галузей, в значно меншій мірі піддається впливу історичних, соціальних,

310 політичних змін. Тому число процесуальних норм, перевірених багатовіковою

юридичною практикою, перевищує число аналогічних «вічних» матеріальних норм.

III. За сферою існування (і за змістом) правові аксіоми поділяються на:

- нормативні, тобто представляють собою правові веління, закріплені в текстах нормативно-правових актів;

- наукові.

Як приклад наукових аксіом в радянській юридичній літературі пропонувалися різні судження. Так, Г. Манов сформулював наступну аксіому: «В процесі правотворчості право реалізується в нормативних актах, правовідносинах і правосвідомості. Право реалізується тільки в зазначених трьох формах, четвертої не дано».

C. Алексєєв стверджував, що науковими аксіомами є такі вислови як «право - зведена в закон воля пануючого класу...», «право - ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання юридичнихнорм». Ha сьогоднішній день навряд чи викличе заперечення думка про те, що подібні судження відображають не основи самого права, а стан юридичної науки в певний період.

Детально досліджує аксіоми правової науки А. Масленніков, однак, аналізовані ним властивості таких аксіом швидше свідчать не про наявність у них юридичної специфіки, а про їх подібність з аксіомами інших наук. B якості юридичних аксіом слід розглядати не наукові постулати, а виключно правові веління, перевірені багатовіковою юридичною практикою.

ГѴ. За формою закріплення юридичні аксіоми поділяються на три види:

- закріплені безпосередньо (у вигляді самостійного нормативно- правового припису);

- виведені зі змісту норм права;

- не отримали закріплення в законодавстві²⁷⁴.

Крім тексту нормативно-правового акта, аксіоми можуть існувати в різних формах, наприклад, в узагальненнях практики, у відомих прислів’ях. B розвиненій правовій системі, якою є правова система сучасної України, кількість основоположних, загальновизнаних правових істин, які не отримали ще нормативного закріплення, дуже мізерна. Тому виділяти у цій класифікації аксіоми, які ще не закріплені в нормативно-правових актах та існують тільки в правосвідомості юристів, в юридичній практиці або наукових дослідженнях, можна лише із застереженням, що приклади подібних аксіом на сьогоднішній день виявити надзвичайно складно. Що стосується перших двох видів, то перевага в правотворчій практиці, безумовно, повинна віддаватися безпосередньому закріпленню юридичної аксіоми в окремому нормативно-правовому приписі.

3 цього приводу доречно розглянути юридичні аксіоми в контексті 311 проблем юридичної техніки. Говорити про аксіоми як про засоби або прийоми юридичної техніки правомірно лише при вузькому, юридичному підході до них. Дійсно, моральні аксіоми можуть бути виражені в абсолютно різних за формою правових веліннях. Юридичні ж аксіоми є специфічними принципами, законодавче закріплення, інтерпретація та реалізація яких вимагають певних професійних навичок.

За формою юридичні аксіоми - це чіткі, змістовні, стислі судження, які не допускають декількох тлумачень. Майстерність законодавця полягає в тому, щоб виявити і виділити в структурі правової матерії найбільш стійкі та непорушні істини, які несуть в собі високий моральний заряд, виражають цінність права. Органічно вплітаючись у тканину права, розвиваючись у змісті норм права, аксіоми не повинні зливатися з ними, губитися в масі інших нормативних приписів.

Далеко не всі аксіоми за масштабом своєї дії заслуговують закріплення у вигляді принципів тієї чи іншої галузі права, але кожна аксіома повинна бути певним чином виділена, відособлена в тексті нормативно-правового акта.

B інтерпретаційній та правореалізаційній техніці значення юридичних аксіом також велике. Надзвичайно важливим є вміння інтерпретатора, правозастосовувача виявити такі правові положення, які не потребують тлумачення, не можуть бути поставлені під сумнів, та покласти в основу своєї діяльності основоположні, незмінні істини.

15.4.