Порівняння фікції з юридичною презумпцією.

Сказане обумовлює необхідність порівняння фікції з юридичною презумпцією. Дані явища, крім того, що були розроблені ще римськими юристами, а отже, мають давню історію, характеризуються значною подібністю.

Презумпції та фікції закріплюють особливі нестандартні положення в праві. їх використання, як правило, призводить до розбіжностей об’єктивної та юридичної реальності. Поняття «істина» стосовно даних правових явищ набуває відносного, умовного характеру.

Виконують схожі функції в процесі правового регулювання. їх існування обумовлене необхідністю подолання прогалин у законодавстві, усунення невизначеності в суспільних відносинах.

Незважаючи на наявні відмінності, презумпції та фікції являють собою, поза всяким сумнівом, явища одного порядку, однієї юридичної природи.

Саме томудосить помітні відмінності фікцій від презумпції. Межу між ними можна провести як за соціальною, так і за юридичною ознаками.

3 точки зору соціального критеріїо, в якості основної відміїшості юридичних фікцій від презумпцій прийнято називати ступінь їх ймовірності. Дійсно,

і

презумпція - припущення ймовірно істинне, а фікція - свідомо не справжнє. 297

У той же час в літературі зазначається умовний характер даної відмінності, пов’язаної з тим, що фікції можуть нести в собі певну частку ймовірності, а деякі презумпції виявляються малоймовірними і навіть фіктивними.

Дійсно, в певних ситуаціях, наприклад, коли людина скоює злочин в присутності багатьох свідків, презумпція невинуватості сприймається буденною свідомістю як абсолютна фікція. 3 іншого боку, безумовно, є певна частка ймовірності в припущенні, що вважається юридичною фікцією, згідно з якою сторона, яка не надає на вимогу судудокази, дійсно тим самим визнає в ній невигідні для себе відомості. Звідси, ступінь ймовірності сам по собі як сутнісна відмінність фікцій від презумпцій розглядатися не може.

Друга відмінність може бути проведена за юридичною умовою. Вона хоч і логічно випливає з попередньої, але видається більш значущою саме в силу свого юридичного значення. Фікція завжди являє собою імперативне, незаперечне судження. Якщо презумпція, як було показано вище, містить в собі юридичне припущення, тобто обов’язок припустити, що певні факти були, поки не буде доведено інше, то фікція не допускає виключення обов’язку визнати факти встановленими.

Остання ознака наводить на думку про необхідність співставлення юридичних фікцій з юридичними аксіомами. 3 одного боку, відмінності між даними явищами настільки явні, що порівняння може здатися недоречним.

Дійсно, аксіома за своєю природою істинна, а фікція побудована на завідомо неправдивій інформації, тобто аналізовані категорії не тільки не схожі, а протилежні одна одній.

3 іншого боку, якщо взяти до уваги не соціальну, а юридичну сторону даних феноменів, то обидва постануть як імперативні правові веління, істинність яких, з юридичної точки зору, не може бути поставлена під сумнів. Незаперечний характер, таким чином, ріднить юридичні фікції з аксіомами.

Дане положення наочно ілюструється таким прикладом. У числі кримінально-правових фікцій цілком обґрунтовано можна назвати таку: «недоведена вина, з точки зору юридичного значення, рівнозначна доведеній невинуватості». Дійсно, недостатня кількість доказів далеко не завжди свідчить про непричетність особи до скоєного злочину, а може бути, наприклад, наслідком неякісно проведеного розслідування. 3 юридичної точки зору, така особа повинна бути визнана невинуватою, що, безумовно, є юридичною фікцією. Якщо ж ми звернемося до поняття юридичних аксіом, то в числі традиційно наведених прикладів зустрінемо те ж саме правило: «недоведена винатотожнадоведеній невинуватості». 3 точки зору своєї моральної цінності, загальновизнаної у світовій юридичній практиці, це положення є дійсно аксіоматичне.

Класифікуючи юридичні фікції, більшість авторів визнає винятковий характер даного правового явища, його вузько спеціальне призначення, обумовлене вичерпанням інших засобів правового регулювання. Існує досить велика кількість правових фікцій у чинному законодавстві, причому деякі з них утворюють цілі інститути в різних галузях права. Здається, твердження про винятковий характер юридичних фікцій пояснюється (крім ідеологічних причин, які на сьогоднішній день, у цілому, подолані) \'ix яскравістю, наочністю. Критерії віднесення певного веління до числа, наприклад, юридичних презумпцій часто спірні, що викликає помилкове враження про величезну їх кількість в законодавстві. Наявність фікцій в кожному конкретному випадку не викликає сумнівів, а отже, вони виглядають більш помітними.

Класифікація юридичних фікцій за M. Давидовою²⁶⁶.

Значну увагу в науці приділяють проблемі класифікації правових фікцій.

I. За сферою існування фікції можна розділити на:

- теоретичні, тобто такі, які, будучи частиною правової доктрини, не виступають самостійними регуляторами. Так, в якості юридичних фікцій в літературі традиційно розглядаються конструкції юридичної особи, держави і деякі інші категорії («екстериторіальність», «зворотна сила», «безготівкові гроші», «бездокументарні цінні папери», «представництво»). Незалежно від факту закріплення в нормативному тексті, такі фікції умовно можна назвати понятійними, оскільки вони не встановлюють правил, а припускають наявність припущення в самому понятті;

- нормативні фікції - це правові положення, закріплені в тексті закону у вигляді окремих регулятивних нормативних принципів. Саме про такі правові веління прийнято говорити як про засоби юридичної техніки, специфічні правові регулятори.

II. За галузевою приналежністю:

і. Матеріально-правові фікції. їх мета полягає в тому, щоб забезпечити нормальний розвиток суспільних відносин, подолати стан невизначеності, непоправності певних фактів або інформації про них.

До них належать:

а) цивільно-правові:

- місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками

^,м Там само. - C. 268-276.

(усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. з. ст. 29 ЦКУкраїни);

- фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це (ч. з ст. 46 ЦК України);

- у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України);

- особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. з ст. 642 ЦКУкраїни);

б) кримінально-правові:

- особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості (ч. 3, сг. 88 ККУкраїни);

- не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності... (ч. і ст. 39 KK України);

в) адміністративно-правові:

- особа, якадіяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності, (ст. 17 КУ про адміністративні правопорушення);

- строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню (ст.

г) трудове право:

- трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (ст. 24 Кодексу Законів про працю України);

д) сімейне право:

- у разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини (ч. і ст. 123 CK України);

- зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена (ст. 231 CK України);

- право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини (ст. 230 СКУкраїни);

- право усиновлювача бути записаним матір’ю, батьком дитини (ст. 229 CK України);

- з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням (ч. з ст. 232 СКУкраїни).

2. Процесуально-правові фікції (цивільно-процесуальні фікції; кримінально-процесуальні; господарсько-процесуальні)

покликані долати процесуальну недисциплінованість сторін, скорочувати хід і обсяг виробництва у справі, економити юридичні засоби і сили суддів, пом’якшувати процесуальні формальності. Без процесуальних фікцій правильний і справедливий розгляд та вирішення справи часто бувають неможливими.

III. Юридичні фікції можуть також бути класифіковані за ступенем обов’язковості.

У залежності від ступеня обов’язковості застосування для суду, юридичні фікції поділяються на:

1) імперативні фікцїі - складають основну масу цих велінь, встановлюючи обов’язок суду визнати ті чи інші обставини. Цей обов’язок позначається в тексті використанням слів «вважається», «визнається» та ін.: «якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом» (ч. 5 ст. 12 ЦКУкраїни); «фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це» (ч. і ст. 40 ЦК України).

2) диспозитивні (або оціночні) фікції - припускають можливість вибору для судді, надаючи йому право застосувати відповідне правило. Після застосування фікції судом вона не може бути оскаржена. Подібні НПА містять формулювання «суд встановлює», «суд поновлює», «суд розглядає», «суд може застосувати», «суд постановляє», «суд заслуховує» і т. п. Наприклад: «Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи» (ч. і ст. 57 ЦПКУкраїни).

14.4.