<<
>>

1.4 Співвідношення категорії «непідприємницька юридична особа» із суміжними категоріями

При характеристиці тієї чи іншої категорії цивільного права постає питання щодо окреслення її відмежування від суміжних понять. Дійсно, постійні динамічні процеси, що мають місце в Україні, поява нових видів та організаційно-правових форм непідприємницьких організацій зі статусом юридичної особи вимагають комплексного перегляду сучасної доктрини, чинного законодавства України і практики його застосування з метою приведення механізму правової регламентації непідприємницьких юридичних осіб у відповідність до сучасних суспільних запитів, зокрема в частині вживання як синонімічних поняттю «непідприємницька юридична особа» різних понять.

З огляду на зазначене, спробуємо відмежувати поняття «непідприємницька юридична особа» від суміжних понять. Як аналог досліджуваної категорії доволі часто вживаються такі поняття, як «непідприємницька організація», «некомерційна юридична особа», «неурядова організація», «неприбуткова організація». Зважаючи на цей факт, слід проаналізувати та дати відповідь на питання щодо доречності проведення таких ототожнень та сприйняття як синонімічних, рівнозначних понять, що наведені вище. Слід зазначити, що мовознавці вважають синонімію у термінології явищем негативним. Так, Заніздра Н. О. пише про те, що наявність синонімів у терміносистемах свідчить про те, що номенклатура є невпорядкованою, отже, й сама термінологія - недостатньо опрацьованою та точною [98, с. 8]. Очевидно, що наведене застереження не позбавлене змісту.

Отже, перейдемо до співставлення кожної із категорій, що застосовуються як аналог до поняття «непідприємницька юридична особа». Так, коли йдеться про застосування поняття «непідприємницька організація», то воно, очевидно, є ширшим за обсягом за категорію «непідприємницька юридична особа», оскільки, крім непідприємницьких юридичних осіб, охоплює і ті непідприємницькі структури, котрі діють без статусу юридичної особи.

Для прикладу, відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» [313] громадські організації можуть створюватись та діяти без статусу юридичної особи - шляхом так званого повідомлення. Іншим прикладом непідприємницьких організацій, що діють без статусу юридичної особи, є організації, передбачені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» [349]. Це, зокрема, релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства тощо. Перелік цих організацій не є вичерпний, а може передбачатися й іншими законодавчими актами.

У цивілістичній доктрині непідприємницькі структури без статусу юридичної особи прийнято називати «неформальними організаціями» [168, с. 32-36]. Відсутність у них статусу юридичної особи, безперечно, не означає, що вони не виступають учасниками відносин приватноправової сфери. Так, вони наділяються окремими майновими та особистими немайновими правами. У частині майнових прав такі організації не є власниками, проте наділяються окремими правомочностями володіння та користування майном. Така позиція втілена також у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р., № 5-рп/2005 р., за яким організаціям без статусу юридичної особи надається право постійного користування земельною ділянкою [377]. Участь у зобов’язальних відносинах неформального товариства, як правильно відзначає В. В. Кочин, можлива лише через її членів за аналогією з моделлю діяльності простого товариства [168, с. 35].

Непідприємницькі організації без статусу юридичної особи наділяються окремими немайновими правами, зокрема правом на найменування та правом на символіку. Так, у ст. 18 Закону України «Про громадські об’єднання» закріплено право громадських об’єднань на символіку. Водночас, як зауважує М. В. Войналович, дана стаття не повністю узгоджується з її змістом, оскільки у ній йдеться про те, що лише громадське об’єднання зі статусом юридичної особи може мати власну символіку (емблему, інший розпізнавальний знак, прапор). Натомість за ч. 5 ст.

1 цього ж Закону громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. При цьому у згаданій статті 18 немає жодних заборон щодо можливості мати власну символіку для громадського об’єднання без статусу юридичної особи. Таким чином, зауважує автор, доцільним є передбачити у ст. 18 Закону також і можливість мати власну символіку для громадського об’єднання без статусу юридичної особи. Таке доповнення надасть громадським об’єднанням без статусу юридичної особи рівні можливості із громадськими об’єднаннями, що мають такий статус, для популяризації серед громадськості мети своєї діяльності, використовуючи власну розпізнавальну символіку [51, с. 20-26]. Очевидно, що з такими міркуваннями є сенс погодитись, адже громадське об’єднання без статусу юридичної особи дійсно може мати окремі особисті немайнові права, зокрема право на найменування та право на символіку.

Щодо цивільно-процесуальних прав, то неформальні організації не наділяються такими правами, оскільки не відносяться до жодного суб’єкта, перерахованого в ч. 1 ст. 45 ЦПК України [451]. Аналогічна ситуація виникає і у сфері господарсько-процесуального судочинства, оскільки відповідно до ст. 1 ГПК України непідприємницькі організації без статусу юридичної особи не є такими, у яких виникає право на звернення до господарського суду [67].

Безумовно, вони не позбавлені права на захист інтересів інших осіб. Однак такі дії здійснюватимуться не від імені громадського об’єднання, а виникатимуть із відносин добровільного представництва. Інакше кажучи, у цьому разі матиме місце представництво фізичної чи юридичної особи іншою фізичною особою [255, с. 209] або ж, як пропонується у юридичній літературі, право на захист реалізуватиметься у межах інституту групового позову (ст. 32 ЦПК України) [168, с. 36].

Обидва із запропонованих варіантів сприймаються сучасними цивілістами. Так, про виникнення правовідносин з представництва фізичної чи юридичної особи іншою фізичною особою у випадках вступу неформальних організацій у цивільно-процесуальні правовідносини вказує й І.

Е. Берестова, досліджуючи в якості такої неформальної організації організацію колективного управління (ОКУ). Науковець зауважує, що правовідносини між ОКУ та суб’єктами авторського та (або) суміжних прав ґрунтуються на положеннях договорів, укладених між ними; такі організації здійснюють представництво інтересів суб’єктів авторського права та суміжних прав виключно в межах повноважень, наданих їм авторами й іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, отримуючи від такого представницва відповідну винагороду. Звільнення ОКУ від сплати судового збору у справах, в яких вони здійснюють представництво суб’єктів авторського та (або) суміжних прав відповідно до договору та за винагороду, є безпідставним і суперечить меті сплати судового збору. Разом із тим організація з функціями колективного управління може звільнятися від сплати судового збору, якщо вона утворена фізичними особами-авторами чи (або) суб’єктами авторського права саме як громадська організація, перебуває в Реєстрі громадських об’єднань, отримала відповідне свідоцтво та здійснює представництво суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав без відповідної винагороди [15, с. 34, 16, с. 7].

Можливість здійснення захисту неформальних організацій через застосування групового (масового) позову підтримує Р. А. Майданик. Автор вказує, що перелік актуальних в Україні сфер застосування масового позову є досить широким і динамічним, з тенденцією до постійних видозмін та розширення. Це, зокрема такі сфери, як: сплата державних виплат соціально вразливим верстам населення, фармацевтична промисловість, надання медичної допомоги, використання шкідливих матеріалів у процесі будівництва тощо [218, с. 53].

Очевидно, що потреба вступу неформальних організацій у цивільні правовідносини тільки зростатиме, а тому слід вдосконалювати механізм їх цивільно-правового врегулювання. Так, зокрема, як відзначається у цивілістичній доктрині, непідприємницькі організації, які не набувають статусу юридичної особи, повинні мати установчі документи, які відображатимуть її внутрішній устрій та розподіл прав та обов’язків між членами цієї організації, зокрема щодо її представництва для участі в цивільних відносинах.

Крім того, для належного оформлення цивільно- правового статусу неформальної організації необхідно виробити модель цивільної деліктоздатності такої організації, оскільки саме цивільна відповідальність є однією із гарантій можливості брати участь у цивільному обороті [168, с. 36]. З такими міркуваннями однозначно слід погодитись.

Водночас порушена проблематика щодо неформальних організацій свідчить про те, що категорія «непідприємницька організація» є ширшою за змістом від категорії «непідприємницька юридична особа» і ототожнювати їх не слід.

Відсутній сенс у сприйнятті як однорідних і таких термінів, як «непідприємницька юридична особа» та «неурядова організація», адже останнє поняття охоплює собою вужчий перелік непідприємницьких юридичних осіб. Наведений термін має іноземне походження і в Україні застосовується переважно як аналог поняття «громадське об’єднання».

Сприйняття зазначених категорій як схожих за змістом випливає із співставлення визначення громадської організації у Законі України «Про громадські об’єднання» [313] та дефініції неурядової організації, що представлене в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1296 (XIV) від 23 травня 1968 р. Так, згідно з Резолюцією Міжнародна неурядова організація - це будь-яка міжнародна організація з недержавним характером представництва, добровільним характером діяльності, яка ґрунтується не на підставі міжурядової угоди та не переслідує комерційної мети.

Змістову близькість категорій «неурядова організація» та громадська організація» знаходимо і в доктринальних джерелах. Аналізуючи різні підходи і критерії до визначення неурядової організації, використані у вітчизняній і зарубіжній літературі, Г. Г. Тараненко визначає неурядову організацію як будь-яке об’єднання, утворене не на основі міжурядового договору, яке не передбачає отримання комерційного прибутку та здобуття політичної влади 422, с. 310-326]. Головною ознакою неурядових міжнародних організацій, відзначає У. В. Ільницька, є створення їх не на основі міждержавних договорів.

Вони не виражають інтересів держав чи міжурядових організацій, їх засновниками є професійні, релігійні та інші громадські організації або приватні особи, заклади, організації та органи.

Міжнародні неурядові організації не ставлять собі за мету одержання прибутку, а функціонують за рахунок внесків своїх членів, тобто мають некомерційний, неприбутковий характер і некомерційні цілі [128, с. 87-88].

Аналогічне визначення неурядової організації подає Н. В. Котенко, розуміючи під ним об’єднання фізичних та/або юридичних осіб на добровільних засадах, яке не підпорядковується державним структурам, діє на некомерційній основі та має на меті задоволення партнерських інтересів влади, бізнесу і громади. В англомовній літературі цей сектор часто називають громадянським суспільством (civil society), некомерційним (non-profit), неурядовим (non-governmental), добровільним (voluntary), незалежним (independent) або третім (third). Виходячи з цього, у науковій літературі стверджується, що дефініції «громадська організація», «недержавна організація», «неурядова організація», «організація громадського суспільства» тощо є практично синонімами, які лише частково можуть відрізнятися один від одного за окремими змістовними характеристиками, притаманними організаціям «третього сектора».

Варто зазначити, що окремі автори пропонують вітчизняний термін «громадська організація» замінити поняттям «неурядова». В умовах інтенсифікації глобалізаційних процесів та реалізації Україною європейського вибору Н. В. Котенко та С. Г. Карпенко пропонують застосовувати підходи міжнародних організацій та набутий європейський та міжнародний досвід, отже, уніфікувати понятійні підходи до базової термінологічної одиниці - «неурядова організація» [164, с. 75-76]. Водночас з такою пропозицією погодитись не можемо, адже неурядова організація - термін, який застосовується здебільшого в конституційному та міжнародному праві, а от для цивільного законодавства та доктрини характерний термін «громадська організація». Цей термін прижився у вітчизняній цивілістиці, і очевидно, що зміна назви цієї організаційно- правової форми непідприємницьких юридичних осіб навряд чи зможе посприяти термінологічній єдності, а швидше, навпаки, створить тільки додаткову плутанину у правозастосовній практиці. З огляду на проведений аналіз, передумов для ототожнення понять «непідприємницька юридична особа» та «неурядова організація» не вбачаємо.

З приводу вживання терміна «неприбуткова організація», то це термін, що окреслює перелік тих непідприємницьких юридичних осіб, що мають податкові пільги - звільнення від сплати податків. Дане поняття не є цивілістичне, воно розроблене представниками науки податкового права та закріплене у ПК України відповідно. Так, згідно статті 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам:

а) утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;

б) установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;

в) установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення).

г) внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій [280].

Реєстр неприбуткових установ ведеться у відповідності з Порядком ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 440 [288].

Перелік неприбуткових організацій не є вичерпний та включає в

себе:

- бюджетні установи;

- громадські об’єднання, політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, благодійні організації, пенсійні фонди;

- спілки, асоціації та інші об’єднання юридичних осіб;

- житлово-будівельні кооперативи (з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідно до закону здійснено прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і такий житловий будинок споруджувався або його було придбано житлово- будівельним (житловим кооперативом), дачні (дачно-будівельні), садівничі та гаражні (гаражно-будівельні) кооперативи (товариства);

- об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, асоціації власників жилих будинків;

- професійні спілки, їх об’єднання та організації профспілок, а також організації роботодавців та їх об’єднання;

- сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кооперативні об’єднання сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів;

- інші юридичні особи, діяльність яких відповідає вимогам Кодексу

[280].

Отже, не кожна непідприємницька юридична особа одразу ж одержує статус неприбуткової, а тільки та, що відповідає вимогам ПК України щодо неприбутковості, які нами наводились вище.

Роз’яснювальний характер у частині віднесення до неприбуткових тих чи інших непідприємницьких структур зі статусом юридичної особи носить Лист Державної фіскальної служби України від 10.08. 2015 р. № 16782/6/99-99-19-02-02-15 «Щодо здійснення неприбутковою організацією підприємницької діяльності». Так, у рамках даного документа визначено, що якщо непідприємницька організація є громадським об\'єднанням, утвореним з урахуванням вимог Закону України «Про громадські об’єднання», що така організація може скористатися правом для отримання статусу неприбуткової організації відповідно до положень п. п. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу України за умови, що метою її діяльності не може бути одержання і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, інших пов\'язаних з ними осіб, а також серед працівників таких організацій [205].

Отже, як випливає із наведеного Листа, факт здійснення підприємницької діяльності громадськими об’єднаннями як непідприємницькими юридичними особами не є перешкодою для віднесення їх до переліку неприбуткових, важливо, щоб одержаний в результаті діяльності прибуток не розподілявся між засновниками (членами) такої юридичної особи.

У досліджуваному контексті варто також відзначити, що згадуваною вище Постановою Кабінету Міністрів України з 16 липня 2016 р. суттєво спрощено процедуру отримання статусу неприбутковості. Відповідно до нових правил набуття ознаки неприбутковості, ухвалених Кабміном, зокрема: а) скасовано необхідність окремого візиту до податкової для подачі Реєстраційної заяви щодо отримання ознаки неприбутковості. Відповідну заяву можна подати одразу під час реєстрації організації чи установи (особисто реєстратору) чи он-лайн; б) не потрібно витрачати час на подання до фіскальної служби копій установчих документів. Податковий інспектор самостійно їх завантажує із сайту Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; в) розгляд заяви скорочено з 30 до 14 календарних днів, а обсяг форми для заповнення зменшено в чотири рази (до однієї сторінки); г) працівники державної фіскальної служби повинні поінформувати ті неприбуткові установи та організації, яким необхідно привести установчі документи до нових вимог Податкового кодексу; д) реєстр неприбуткових організацій стає публічним і доступним для всіх на сайті ДФС [288]. Як відзначають аналітики, така реформація є досить позитивною, адже зміни спростять життя для понад 230 тисяч зареєстрованих громадських, благодійних, профспілкових, релігійних та інших неприбуткових організацій. Завдяки спрощенню процедури завдання збереження статусу неприбутковості значно полегшиться [404].

На основі проведеного аналізу вбачаємо, що кожна неприбуткова організація належить до непідприємницьких юридичних осіб, проте не кожна непідприємницька юридична особа відповідає вимогам, які б дозволяли їй набути неприбутковий статус та бути звільненою від сплати податків. Поняття «неприбуткова» характеризує непідприємницьку юридичну особу в якості суб’єкта оподаткування, що має певні пільги, категорія «непідприємницька» розкриває цивілістичну сутність тієї чи іншої юридичної особи як різновиду юридичних осіб.

Розглядаючи співвідношення між непідприємницькими та неприбутковими організаціями, слід зауважити, що у доктрині права висловлюються міркування з приводу доцільності прийняття окремого нормативно-правового акта, який би визначав правовий статус і врегульовував діяльність неприбуткових організацій, оскільки нормативні акти різних галузей права по-своєму називають суб’єкти права, що, по- суті, підпадають під одне поняття «неприбуткових» [457, с. 1-6].

На нашу думку, перспектива прийняття окремого Закону, який би врегульовував статус неприбуткових організацій, є доволі сумнівною, адже статус неприбутковості розкриває одну із граней діяльності непідприємницької юридичної особи як суб’єкта податкового права, а правовий режим неприбутковості досить детально регламентований положеннями ПК України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Інститут «непідприємницької юридичної особи» повинен отримати більш детальне врегулювання в рамках ЦК України, адже саме норми Кодексу є ядром, основою регламентації усіх юридичних осіб, у тому числі непідприємницьких. Справді, юридична особа виступає основним учасником цивільного обороту, а вчення про юридичні особи складає серцевину цивілістики, система юридичних осіб повинна зосереджуватись в ЦК України, носити універсальний характер та бути придатною для використання й іншими галузями права. Останні повинні послуговуватись розробленою цивілістикою конструкцією юридичної особи, так як, скажімо, цивільне право послуговується категорією «податок» чи «неприбуткова організація», що закріплені в податковому законодавстві [112, с. 115].

Враховуючи наведені нами позиції, слід погодитись із міркуваннями, що висловлюються філологами, відповідно до яких під час створення нормативного акта законодавці часто не враховують того, що основні ознаки терміна - це чітка сфера його застосування і точне співвідношення слова та того об’єкта дійсності, який він відображає. Без змістовної однозначності термін не може виконувати функцію позначення спеціального поняття [90, с. 10]. Ця думка стосується і ситуації, наведеної нами вище, в частині прийняття окремих законів, які однозначно не мали б чіткої сфери застосування.

Ще одне термінологічне ототожнення, на якому також варто зупинитись детальніше, - це ототожнення категорій «непідприємницька юридична особа» та «некомерційна юридична особа». Поширення терміна «некомерційна юридична особа» пов’язане з тим, що актами господарського законодавства, передусім ГК України, передбачено поняття некомерційної господарської діяльності та некомерційного сектора господарювання відповідно. Так, ст. 52 ГК України визначає склад некомерційної господарської діяльності. Некомерційне господарювання - це самостійна, систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом [66].

Суб’єктами некомерційного господарювання, як зауважується у доктрині, є ті, які систематично здійснюють самостійну господарську діяльність, спрямовану на досягнення економічних, соціальних й інших результатів без мети одержання прибутку. Дані суб’єкти створюються для виконання благодійних, культурних, наукових, управлінських функцій, функцій з охорони здоров’я громадян, задоволення їх духовних й інших нематеріальних потреб, захисту прав і законних інтересів [64, с. 260].

Вітчизняна цивілістична доктрина стоїть на позиції розмежування понять «непідприємницька юридична особа» та «некомерційна юридична особа». Так, на думку В. В. Кочина, найбільш правильним і таким, що відповідає чинному цивільному законодавству, є поняття «непідприємницька діяльність», а тому і юридичні особи слід поділяти на «підприємницькі» та «непідприємницькі». Для підтвердження цієї позиції варто зауважити, що «підприємництво» є ширшим поняттям, ніж «комерція» [167, с. 88]. Як різновид підприємницької сприймає комерційну діяльність й В. М. Махінчук [224, с. 56]. Наведені міркування науковців нами сприймаються повністю.

Одночасно хочемо зазначити, що законодавець, вводячи категорію «некомерційна юридична особа» в ГК України, очевидно, не перейнявся настільки глибоко питаннями її термінологічного навантаження. Навіть більше, ГК України не передбачає якихось абсолютно нових різновидів некомерційних юридичних осіб, що є невідомими цивільному законодавству або ж таких, що врегульовані на абсолютно відмінних від цивілістичних, правових підходах. У його положеннях знаходимо всього кілька норм, що присвячені некомерційному сектору господарювання.

Так, ГК України серед юридичних осіб, що належать до некомерційного сектора господарювання, виділяє державні некомерційні та комунальні некомерційні підприємства, а також казенні підприємства. Усі ці види підприємств згідно з положеннями ГК України належать до унітарних. Якщо звернутись до ЦК України, то близькою за своїми характеристиками до вищеназваних некомерційних підприємств є конструкція установи, яка також діє на унітарних засадах. Тому в перспективі застарілі організаційно-правові форми некомерційного сектора господарювання, про які ми згадували вище, можна було б «вписати» організаційно-правові форми юридичних осіб, що побудовані на відсутності засад членства та регламентовані ЦК України.

Провідні цивілісти - дослідники інституту юридичних осіб, зокрема, І. М. Кучеренко, В. І. Борисова, вже неодноразово наголошували на доцільності відмови від такої організаційно-правової форми як підприємства та переходу до тих організаційно-правових форм юридичних осіб, що передбачені ЦК України [32, с. 24]. Проте, сприймаючи такі перспективи досить далекоглядними, адже, як правильно вказує І. М. Кучеренко про те, що законодавчої концепції процесу перетворення «застарілих» організаційно-правових форм юридичних осіб (колективних, приватних, орендних та інших підприємств) не розроблено [193, с. 226], вважаємо, що неврегульованість суб’єктів некомерційного сектору, що представлені ГК України, можна врегулювати нормами ЦК України, котрі регламентують правовий статус близької за правовою природою юридичних осіб.

Саме тому на основі вищенаведеного можемо констатувати, що при співставлянні категорії «непідприємницька юридична особа» та «некомерційна юридична особа» мають досить багато спільних рис, у даному випадку термінологія різна, проте вона позначає близькі за значенням поняття. У таких випадках завжди потрібне додаткове правниче тлумачення, особливо для практиків. Хоча знову ж таки хочемо наголосити, що в основу вдосконалення термінологічного апарату у досліджуваній сфері вважаємо за доцільне послуговуватись категорією «непідприємницька» як універсальною.

Підсумовуючи, варто наголосити на недоцільності ототожнення із поняттям непідприємницька юридична особа таких термінів як неурядова, неприбуткова, некомерційна та непідприємницька організації, оскільки вони різняться за сутністю та змістом. При здійсненні відповідних термінологічних розробок варто опиратись на термін «непідприємницька юридична особа».

<< | >>
Источник: ЗОЗУЛЯК ОЛЬГА ІГОРІВНА. НЕПІДПРИЄМНИЦЬКІ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.4 Співвідношення категорії «непідприємницька юридична особа» із суміжними категоріями:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -