Висновки до першого розділу

Здійснено комплексний теоретико-правовий аналіз генези та сучасного стану інституту непідприємницької юридичної особи. У рамках цього підрозділу виокремлено ряд соціально-економічних чинників, що вплинули на зародження, становлення та розвиток інститутів громадянського суспільства.

Досліджуючи історико-правовий розвиток непідприємницьких інституцій на теренах українських земель, виокремлено відповідні передумови (чинники), що сприяли становленню та розвитку непідприємницького сектора. На історичних землях Української держави період, що бере початок з Київської Русі та тривав до XVII ст. характеризувався політичним змістом діяльності громадських організацій із визначенням релігійної самобутності українського народу. Дореволюційний період відзначився зародженням та активізацією профспілкового руху, становленням непідприємницьких інституцій, що переслідували благодійні та культурно-освітні цілі. Період радянської доби характеризувався розвитком кооперативного руху, розвитком організацій молоді, спортивних і оборонних організації; становленням культурних, технічних та наукових товариств. Окреслені особливості функціонування досліджуваних суб’єктів права, власне, і вплинули на розвиток законодавства, яким регламентувались ті чи інші різновиди непідприємницьких юридичних осіб.

Шляхом діяльності відповідних непідприємницьких організацій здійснюється захист таких прав як право на свободу віросповідання, право на працю, право на освіту, право на житло, право на власність та ряд інших конституційних прав. З огляду на це, констатовано, що зародження та розвиток непідприємницьких інституцій пов’язані з забезпеченням конституційних прав людини та громадянина в рамках конституційного права. Водночас поступова інтеграція непідприємницьких організацій у майнові та особисті немайнові відносин, обумовлюють потребу їх дослідження саме з позицій цивільного права.

У дослідженні окреслено етапи розвитку законодавства про непідприємницькі юридичні особи з моменту проголошення незалежності України та виділено 3 етапи його розвитку, а саме:

1 етап: 1991-1996 р.р., що характеризується становленням національного законодавства в сфері створення та діяльності окремих непідприємницьких юридичних осіб, зокрема, громадських об’єднань, товариств споживчої кооперації. Ключовим моментом у рамках цього етапу виступає закріплення Конституції України права на свободу об\'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень,

встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров\'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів;

2 етап: 1996-2003 р.р. - прийняття спеціальних законодавчих актів у сфері діяльності окремих непідприємницьких юридичних осіб зокрема, професійних спілок, політичних партій, торгово-промислових палат, об\'єднань співвласників багатоквартирного будинку;

3 етап: 2003 р. - по сьогодні - прийняття ЦК України та регламентація у його рамках правового становища непідприємницьких товариств та установ. Окреслений період характеризується становленням та удосконаленням саме цивільно-правового механізму регулювання відносин за участю непідприємницьких юридичних осіб.

Обґрунтовується міжгалузевий характер регламентації інституту непідприємницьких юридичних осіб, оскільки правове регулювання відповідних відносин за участю останніх міститься також

конституційному, господарському, податковому законодавстві. Водночас

підкреслюється системоутворююча роль України у регламентації правовідносин за участю непідприємницьких юридичних осіб, адже на рівні Кодексу закріплені загальні положення про юридичну особу, зокрема, щодо її поняття, видів та організаційно-правових форм, порядку державної реєстрації юридичних осіб, поняття цивільної правоздатності та дієздатності останніх, змісту установчих документів та специфіки управління, особливостей цивільно-правової відповідальності за власними зобов’язаннями. Саме ці положення виступають основою для чинного та перспективного спеціального законодавства про непідприємницькі юридичні особи.

У роботі на основі порівняльно-правового аналізу позитивного досвіду іноземних держав пострадянського простору (Білорусь, Молдова, Киргизстан, Казахстан, Російська Федерація), європейських країн романо- германської (Німеччина, Франція, Нідерланди, Румунія, Польща, Австрія, Угорщина, Болгарія) та англосаксонської правових систем (США, Великобританія) зроблено висновок стосовно доцільності сприйняття окремих положень щодо видової характеристики непідприємницьких структур, особливостей членства в непідприємницьких юридичних особах, здійснення управління, правового механізму здійснення підприємницької діяльності та його обмежень з урахуванням специфіки вітчизняної правової системи та національних підходів до регламентації досліджуваних правовідносин.

У рамках дослідження критично сприймається доцільність прийняття окремого закону, який би регламентував відносини щодо створення та діяльності непідприємницьких юридичних осіб. На основі порівняльного аналізу законодавства таких країн як Болгарія, Нідерланди, Угорщина автор сприймає концепцію щодо дворівневої регламентації відносин за участю непідприємницьких юридичних осіб, а саме : в рамках ЦК України та спеціальних законодавчих актів, якими здійснюється регулювання правового становища тих чи інших конкретних різновидів непідприємницьких інституцій.

У науковій праці через призму компаративістики аналізується проблематика підприємницької діяльності непідприємницьких юридичних осіб. Серед двох підходів - функціонального та економічного у поясненні призначення непідприємницької юридичної особи підтримується економічний підхід. Констатовано, що окреслений підхід застосований і в ЦК України, адже на рівні Кодексу закріплені фундаментальні засади здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими юридичними особами.

У роботі наголошується на доцільності встановлення більш детальнішої правової регламентації специфіки здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими юридичними особами та встановленні при цьому відповідних обмежень. Аргументується доцільність закріплення диференційованого підходу щодо здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими юридичними особами шляхом загальної регламентації цього питання в ЦК України та визначення специфіки здійснення окресленої діяльності кожної із непідприємницьких організацій у рамках спеціальних законодавчих актів.

Обґрунтовано, що останні у загальних рисах відповідають ознакам юридичної особи, відповідно до яких юридична особа це: 1) організація - соціальне утворення, яке організаційно та структурно оформлене; 2) ця організація повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; 3) вона наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю; 4) вона може бути позивачем та відповідачем у суді. Аналіз легального визначення юридичної особи дозволяє стверджувати про правильність законодавчого підходу при характеристиці ознак юридичної особи, адже вітчизняний законодавець сутність юридичної особи розкриває за допомогою таких правових категорій, як правоздатність та дієздатність Окреслений підхід є цілком виправданим, адже у такий спосіб наперед закладаються межі участі юридичних осіб у цивільно-правових відносинах.

Сутність непідприємницької юридичної особи як цивілістичної категорії сприймається через відповідний набір ознак, які автор умовно поділяє на:

1) системоутворюючі ознаки непідприємницької юридичної особи, за допомогою яких визначається її сутність як замкнутої системи;

2) ознаки, за допомогою яких непідприємницька юридична особа ідентифікується як родове поняття, відмінне від категорії «підприємницька юридична особа», окрема група юридичних осіб;

3) ознаки, через які деталізуються окремі елементи цивільно- правового становища непідприємницької юридичної особи.

У дисертації здійснено теоретичний аналіз ознак, через які ідентифікуються непідприємницькі юридичні особи, зокрема, через конструкцію діяльності юридичної особи без мети одержання прибутку та через конструкцію мети діяльності. Обидві із ознак сприймаються доволі критично, адже через жодну із них неможливо вивестися поняття непідприємницької юридичної особи як родове поняття. Доведено, що в основу виокремлення непідприємницької юридичної особи як окремої групи юридичних осіб слід закладати ознаку нерозподілу прибутку. З огляду на наведену авторську позицію, законодавчі ініціативи за досліджуваним інститутом повинні бути скореговані на перехід до ознаки, що вказує на специфіку розподілу прибутку непідприємницької юридичної особи.

Серед так званих «статусних» ознак непідприємницької юридичної особи детально розглянуті: 1) порядок створення та припинення; 2) специфіка членства; 3) особливості цивільно-правової відповідальності за власними зобов’язаннями.

Досліджуючи особливості створення непідприємницьких юридичних осіб, відзначається, що в загальних рисах процедура їх державної реєстрації відповідає процедурі державної реєстрації юридичних осіб у цілому із елементами спеціального регулювання, що має місце щодо окремих юридичних осіб (політичних партій, творчих спілок тощо). Така диференціація у правовому регулюванні порядку створення окремих непідприємницьких осіб з урахуванням їх правової природи є цілком виправданою.

У роботі позитивно сприймаються законодавчі механізми щодо спрощення державної реєстрації юридичних осіб у цілому та непідприємницьких структур зі статусом юридичної особи, зокрема. Доведено, що подальші законотворчі розробки повинні здійснюватись на засадах спрощення процедури створення непідприємницьких юридичних осіб; у єдиному регулюванні тих із них, що належать до юридичних осіб приватного права, подальшому утвердженні принципу публічної достовірності даних реєстру юридичних осіб.

Констатовано, що порядок припинення непідприємницьких юридичних осіб відповідає особливостям припинення юридичних осіб.

При дослідженні цивільно-правових аспектів реорганізації непідприємницьких юридичних осіб, сприйнято «теорію транзитивності» щодо відображення сутності правонаступництва у непідприємницьких юридичних особах. У зв’язку з цим, сприймається підхід, відповідно до якого правонаступництво непідприємницької юридичної особи пов’язане із зміною суб’єктного складу та зумовлює перехід до нового суб’єкта прав та обов’язків непідприємницької юридичної особи, що реорганізується.

У роботі підтримується цепція щодо можливості реорганізації непідприємницьких юридичних осіб. Водночас обґрунтовано, що форми реорганізації не слід однаковою мірою застосовувати до усіх непідприємницьких юридичних осіб, тут слід враховувати специфіку їх правової природи та мету діяльності. Аналогічно слід підходити і до вирішення питання щодо вибору організаційно-правових форм юридичних осіб при застосуванні такої форми реорганізації щодо непідприємницьких юридичних осіб як перетворення.

При дослідженні проблеми щодо реорганізації непідприємницьких юридичних осіб, звернена увага на потребі якісної законодавчої регламентації питань захисту прав кредиторів при реорганізації тих непідприємницьких юридичних осіб, де присутній майновий зв\'язок між членами юридичної особи та останньою, а також також питань, що пов’язані із проблематикою визнання недійсною реорганізації у непідприємницьких юридичних осіб та її правовими наслідками.

У рамках наукової праці сприймається компромісний підхід, що полягає у застосуванні інституту банкрутства до досліджуваних суб’єктів з певними обмеженнями, а саме з урахуванням факту здійснення ними підприємницької діяльності.

Досліджуючи особливості членства у непідприємницьких юридичних особах доведено, що останнє може як породжувати (у споживчих товариства), так і не породжувати (у громадських об’єднаннях) виникнення майнового зв’язку між членом такої юридичної особи та самою юридичною особою. Констатовано, що членство у непідприємницьких юридичних особах, які побудовані на корпоративних засадах, обумовлене суб’єктними та віковими критеріями. Негативно оцінено інститут колективного членства у споживчих товариствах. Позитивну оцінку одержало законодавче рішення, втілене в Законі України «Про громадські об’єднання» щодо закріплення виключно індивідуального членства у громадських об’єднаннях. Сприймається диференціація законодавчих положень щодо членства у громадських об’єднаннях у залежності від виду останніх (професійні, творчі спілки, політичні партії тощо).

Досліджуючи проблематику цивільно-правової відповідальності за власними зобов’язаннями непідприємницьких юридичних осіб, констатовано, що для останніх у загальному вигляді зберігається підхід, відображений у ЦК України щодо самостійної цивільно-правової відповідальності юридичних осіб. Водночас аргументовано, що підхід стосовно самоостійної цивільно-правової відповідальності щодо непідприємницьких юридичних осіб слід сприймати з певними винятками. Попри те, що концепція додаткової відповідальності учасників юридичної особи розроблена, власне, на підприємницьку юридичну особу, проте її конструкція застосовується і щодо непідприємницьких юридичних осіб.

Аргументовано доцільність застосування додаткової (субсидіарної) відповідальність членів споживчих товариств, оскільки між членом споживчого товариства та самим товариством виникає майновий зв\'язок. Доведено положення за яким для рганізаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб публічного права характерним є принцип (додаткової) субсидіарної відповідальності засновника за зобов’язаннями створеної юридичної особи. У зв’язку з тим, що членство у громадських об’єднаннях не породжує майнового зв’язку між членами громадського об’єднання та самим об’єднанням, у роботі обґрунтовується відсутність додаткової (субсидіарної) відповідальності членів громадського об’єднання за зобов’язаннями останнього.

Доведено, що категорія «непідприємницька організація» є ширшою за обсягом, ніж категорія «непідприємницька юридична особа», оскільки, крім непідприємницьких юридичних осіб охоплює і ті непідприємницькі структури, котрі діють без статусу юридичної особи (так звані неформальні організації). Відзначено тенденцію щодо зростання вступу «неформальних організацій» у цивільні правовідносини (речові, зобов’язальні, відносини, що складаються виникають із здійснення та захисту особистих немайнових прав). Окреслена тенденція однозначно призведе до потреби реформування механізму цивільно-правового врегулювання їх становища, що, серед іншого, пов’язане із вдосконаленням їх внутрішнього устрою, визначення в імперативному порядку переліку установчих документів, розподілу прав та обов’язків між членами цих суб’єктів, правової моделі цивільно-правової відповідальності останніх. Відповідне вдосконалення норм, якими регламентуються відносини за участі непідприємницьких організацій без статусу юридичної особи повинно мати своєю метою забезпечення законодавчого механізму щодо їх сприйняття як повноцінних учасників приватноправових відносин.

Досліджуючи змістове навантаження таких категорій як

«непідприємницька юридична особа» та «неурядова організація» доведено, що термін «неурядова організація» є вужчим за змістом. Конструкція «неурядової організації» є близькою за змістом до категорії «громадська організація» з тією особливістю, що неурядові організації здійснюють свою діяльність у сфері міжнародних відносин. У роботі критично сприймаються погляди щодо доцільності заміни вітчизняного правничого терміна «громадська організація» на поняття «неурядова». Поняття громадської організації є традиційним для вітчизняної цивілістики і, очевидно, що зміна назви цієї організаційно-правової форми непідприємницьких юридичних осіб навряд чи зможе посприяти термінологічній єдності.

Проводячи співвідношення між поняттями «непідприємницька юридична особа» та «неприбуткова організація» обґрунтовано висновок, за яким кожна неприбуткова організація належить до непідприємницьких юридичних осіб, проте не кожна непідприємницька юридична особа відповідає вимогам, які б дозволяли їй набути неприбутковий статус та бути звільненою від сплати податків. Поняття «неприбуткова» характеризує непідприємницьку юридичну особу в якості суб’єкта оподаткування, що має певні пільги, категорія «непідприємницька» розкриває цивілістичну сутність тієї чи іншої юридичної особи як різновиду юридичних осіб.

У дисертації критично оцінено підхід з приводу доцільності прийняття окремого нормативно-правового акта, який би визначав правовий статус і врегульовував діяльність неприбуткових організацій, з огляду на те, що статус неприбутковості розкриває одну із граней діяльності непідприємницької юридичної особи - як суб’єкта податкового права та отримав детальну регламентацію в межах Податкового Кодексу України та підзаконних нормативно-правових актів.

При співставлюванні категорій «непідприємницька юридична особа» та «некомерційна юридична особа», констатовано, що вони мають досить багато спільних рис, у даному випадку термінологія різна, проте вона позначає близькі за значенням поняття. Водночас наголошується, що в основу термінологічних розробок слід закладати категорією «непідприємницька», оскільки вона ширша за змістом від поняття «некомерційна».

Констатовано, що основною характерною рисою механізму правового регулювання у приватноправовій сфері є поєднання в його межах нормативного регулювання та саморегулювання.

Визначено елементи структури механізму правового регулювання відносин за участю непідприємницьких юридичних осіб, зокрема: цивільно-правові норми, якими загалом регламентуються особливості правового статусу непідприємницьких юридичних осіб, юридичні факти, на підставі яких досліджувані суб’єкти права вступають у цивільні правовідносини; а також ті, якими визначаються поняття і обсяг їх цивільної правоздатності та дієздатності як складових цивільної правосуб’єктності, правові підстави обмеження цивільної правоздатності та дієздатності; цивільно-правові відносини, учасником яких виступає непідприємницька юридична особа; форми та способи реалізації цивільної правосуб’єктності непідприємницьких юридичних осіб; конкретні суб’єктивні цивільні права та обов’язки, набуті непідприємницькими юридичними особами.