4. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права

Земельне право є складовою частиною національної право­вої системи і знаходиться в тісному взаємозв\'язку з-іншими галузями права. Його місце у системі права визначається рол­лю і значенням правового регулювання земельних відносин, які складають предмет цієї галузі.

Земельне право тісно пов\'язане з конституційним правом, норми якого мають основоположне значення, як для нього, так і для усіх галузей правової системи. При цьому відмітною рисою земельного права є те, що предмет його регулювання становлять економічні відносини. Так, у нормах земельного права закріплено поділ земель на відповідні категорії, визначено цільове призначення кожної з категорій зі встановленням відпо­відного правового режиму, зафіксовано положення, пов\'язані з вирішенням питань розміщення виробничих об\'єктів і вико­ристання земель як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві тощо. А норми конституційного права визначають державний устрій нашої держави, її адміністратив­но-територіальний поділ, територію тощо. При регулюванні земельним правом відносин з приводу землі як території вона розглядається як територіальний базис розміщення продуктив­них сил. Норми ж конституційного права регулюють питання організації та визначення меж території як обов\'язкової ознаки держави.

Земельне право має тісний зв\'язок з адміністративним пра­вом. У багатьох випадках адміністративно-правові акти є під­ставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельних ділянок, встановлення їх меж, видачі правовстановлювальних документів, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адмі­ністративної відповідальності осіб, винних у його порушенні тощо.

Крім того, зв\'язок земельного й адміністративного права дістає вияв у застосуванні імперативних методів регулювання певних суспільних відносин.

Важливе значення для земельного права має його зв\'язок з цивільним правом. Проявом цього зв\'язку є тісне переплетен­ня земельних і майнових відносин, обумовлене зв\'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, які знаходяться на ній. Зазначений зв\'язок дістає вияв і при визначенні суб\'єктів права власності на землю, встановленні земельного сервітуту, під час судового захисту земельних прав громадян і юридичних осіб, регулюванні договірних відносин, пов\'язаних із земельними ділянками, відшкодуванні збитків, завданих порушенням земельного законодавства тощо.

Особливості землі як об\'єкта правового регулювання обу­мовлюють відмінності у методах і принципах між цивільним і земельним правом. Так, у цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб\'єктів регульованих ним відносин, тобто воно виходить з автономії волі цих суб\'єктів, недопусти­мості втручання у приватні справи тощо.

У земельному праві превалюють елементи, притаманні пу­блічно-правовому регулюванню земельних відносин і встанов ленню межі реалізації права власності на землю. Причому воно не тільки наділяє суб\'єктів права земельної власності правами, а й покладає на них обов\'язок використовувати землю за її цільовим призначенням.

Особливості землі як природного ресурсу зумовлюють необ­хідність нормування площ земельних ділянок, а екологічні й соціальні інтереси суспільства — необхідність державного конт­ролю за використанням та охороною земель, здійсненням від­повідних правочинів, а також обов\'язкової державної реєстрації прав на землю. Отже, цивільне право грунтується на забезпе­ченні майнових прав суб\'єктів, а земельне — на забезпеченні використання й охорони земель як основи життя та діяльності людей\'.

При цьому слід зазначити, що в науковій літературі вислов­лена думка щодо можливості поступового переходу земельного права в лоно цивільного за умов зміни державної земельної політики2.

Зв\'язок земельного права з природноресурсовим правом обумовлений тим, що використання природних ресурсів без використання такого просторового базису, як земля, неможливе. Свідченням самостійності окремих видів природноресурсових відносин (гірничих, водних, лісових тощо) є роздільна коди­фікація відповідного законодавства. Причому в законодавстві про природні ресурси передбачені спеціальні норми, які вра­ховують їх взаємозв\'язок і регулюють питання запобігання несприятливим екологічним наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші.

Наявність зв\'язку між земельним та екологічним правом пояснюється визнанням землі об\'єктом навколишньої природ­ного середовища, який функціонує у складі екосистеми і зна­ходиться в екологічному взаємозв\'язку і взаємодії з цим сере­довищем. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв\'язку з наданням і вилученням земель, а також додержанням порядку ЇХ використання, земельне право водночас містить норми, які передбачають спеціальні вимоги до забезпечення збереження навколишнього природного сере­довища. А в екологічному законодавстві є багато норм загального і спеціального характеру, спрямованих на забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.