§ 5. Система земельного права
Під системою земельного права розуміють сукупність правових інститутів, кожен з яких складається з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю.
Так, правові норми, що регулюють правовий режим окремих категорій земель, утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, водного фонду тощо. Два й більше інститутів можуть бути об\'єднані в один, більш складний. Прикладом цього є інститут державного управління земельними ресурсами, який охоплює інститут державного контролю за використанням і охороною земель та інститут ведення державного земельного кадастру і здійснення землеустрою. Отже, правовий інститут — це система взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин.Земельно-правові норми становлять норми, об\'єктом регулювання яких є земля, що є одночасно як нерухомим майном, природним об\'єктом і об\'єктом господарювання. Більшість норм земельного права належать до матеріальних норм. Водночас у ньому є процесуальні норми, що утворюють механізм реалізації матеріальних норм.
Кожен правовий інститут посідає у структурі земельного права певне місце. Найважливіші земельно-правові норми, які визначають сутність земельного права, утворюють загальні інститути, а ті, що регулюють окремі види земельних відносин, — спеціальні. Така диференціація норм, які визначають зміст земельного права як галузі права, відповідає усталеній традиції поділу галузі права на загальну й особливу частини.
Сукупність інститутів, що охоплюють відправні, загальні положення, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість регульованих земельним правом відносин, становить загальну частину цього права. До неї зазвичай включають інститут права власності на землю (земельні права громадян і юридичних осіб, котрі є власниками земельних ділянок, підстави виникнення, зміни і припинення прав на землю), інститут права землекористування тощо.
Ці інститути впливають на формування змісту і складу інститутів особливої частини земельного права.Особлива частина земельного права є більш конкретною. її інститути підпорядковані інститутам загальної частини, а їх зміст стосується певного виду земельних відносин. У цій частині містяться інститути, які визначають правовий режим окремих категорій земель залежно від їх цільового призначення.
Кожен правовий інститут має свої характерні риси, обумовлені своєрідністю регульованих ним суспільних відносин, і об\'єднує усі пов\'язані з ними норми, що має велике практичне значення. Інститути тієї або іншої галузі права — це основа розвитку та вдосконалення того чи іншого законодавства. У земельному праві, як й у будь-якій іншій самостійній галузі права, не може бути ізольованих один від одного інститутів. Незважаючи на різноманіття форм прояву, безліч видів і підвидів земельних відносин, вони знаходяться в тісному взаємозв\'язку. Тому різні правові інститути тісно пов\'язані між собою\'.
Як наука земельне право вивчає суспільні процеси і проблеми, пов\'язані з регулюванням земельних відносин. А як наукова галузь воно покликане забезпечувати підвищення ефективності земельно-правових норм і сприяти вдосконаленню земельного законодавства з метою організації раціонального використання й охорони земель. Ця наукова дисципліна виявляє проблеми, суперечності, прогалини у правовому регулюванні земельних відносин, розробляє заходи вдосконалення законодавства, наукові основи його класифікації і систематизації.
Досліджуючи закономірності розвитку національного законодавства, наука земельного не залишає поза своєю увагою земельне законодавство дорадянського періоду. Вона провадить порівняльний аналіз правового регулювання земельних відносин, виявляє тенденції його розвитку в зарубіжних країнах.
Система науки земельного права істотно відрізняється від системи земельного права як галузі. Це обумовлено насамперед відмінностями предмета науки від предмета галузі права.
Предметом науки земельного права є комплекс суспільних відносин, що є об\'єктом пізнавальної діяльності людей і вивчення. Тому за своїм змістом і структурою система науки значно різноманітніша і складніша за систему галузі права. Вона охоплює відповідні знання не тільки про законодавство, а й про правові погляди, у тому числі на саму науку. Наука земельного права займається вивченням, по-перше, предмета останнього та його специфіки, по-друге, самих земельно-правових норм, по-третє, практики їх застосування, а також усунення прогалин у земельному законодавстві. Земельно-правовій науці притаманний і свій метод. Однак якщо метод земельно-правового регулювання завжди забезпечений примусовою силою закону, то метод земельно-правової науки, з одного боку, відображає особливості загальнонауко-вого пізнання (об\'єктивність, системність тощо), а з другого — специфіку земельного права, що передбачає вивчення землі як об\'єкта правовідносин і всіх питань, які випливають з цього1.Система науки земельного права знаходиться у тісному зв\'язку з системою земельного права як навчальної дисципліни. Земельне право як навчальна дисципліна становить систему знань та інформації, що викладається згідно з навчальними планами. При викладанні земельного права як навчальної дисципліни поряд з основними положеннями його загальної частини зазвичай розглядаються такі питання, як предмет, метод, система земельного права, поняття й особливості земельних відносин, історія земельного права та його джерела, методологічні й теоретичні основи цього права в його розвитку. До навчальних планів можуть бути включені й питання, пов\'язані з законодавчими основами й особливостями правового регулювання земельних відносин у зарубіжних країнах.