Лекція №1 Тема: Загальна характеристика прав на землю

Термін «гарантія» походить від французького garantie – забезпечення, договірних зобов’язань чи законних інтересів, або випливаючи з них прав і обов’язків. Гарантії широко відомі усій системі вітчизняного законодавства і права.

Гарантії прав на землю мають свої фактичні засади, які надають їм реальний характер. Реальність гарантій прав на землю заснована на наявності земельного фонду країни. Без наявності земельних ресурсів правовими засобами не можна гарантувати права на землю. Однак не слід принижувати і значення юридичних гарантій прав на землю. Про їх важливість свідчить, наприклад, відсутність права приватної власності на землю у радянський період при наявності земельного фонду країни.

Юридичні гарантії прав на землю, що передбачені у ЗК, засновані на конституційних нормах. Такою нормою є ст. 13 Конституції за якою, зокрема кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Згідно зі ст.. 14 Конституції право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Важливим є положення ст. 55 Основного закону, за якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Гарантії прав на землю, які закріплені в ЗК, можна розглядати у широкому розумінні. Так, закріплення права власності на землю та права землекористування, умов та порядку передачі чи набуття земельних ділянок або підстав припинення прав на землю шляхом викупу або примусового відчуження земельної ділянки, можна розглядати як загальні законодавчі гарантії.

На відміну від загальних юридичних гарантій прав на землю, у розділі V ЗК закріплені конкретні гарантії прав на земельні ділянки. Вони охоплюють лише сферу здійснення захисту суб’єктивних прав на землю та прав, що впливають на них. Перш за все, це стосується захисту права власності на землю, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, вирішення спорів щодо здійснення зазначених прав. Відповідальності за їх порушення тощо. Тому у цьому випадку можна говорити про гарантії прав на землю у вузькому розумінні. До такого висновку призводить те, що у змісті зазначеного розділу в основному йдеться про захист прав на земельні ділянки фізичних та юридичних осіб.

Зазначене вище не означає, що права держави або територіальних громад, а також їх органів, організацій, установ та підприємств на землю менш гарантовані. Вони також потребують відповідних гарантій їх реалізації, особливо в умовах різноманітності права власності на землю, поширення орендного землекористування у період переходу до ринкових відносин та утворення багатоукладної економіки. Проте слід зазначити, що традиційна необмежена гарантованість земельних прав держави, а також її органів, організацій, установ чи підприємств, втратила своє переважне значення і пріоритетне застосування.