Юридична мова.

Будь-яке правове явище - закон або судовий процес - це текстове явище, явище мовної комунікації. Текст - це первинна даність для лінгвістики, філології, історії, права і взагалі всього гуманітарно-філософського мислення.

Лінгво-юридична проблематика (природа юридичної мови, її структура і стиль) належить до числа фундаментальних і досить популярних напрямків теоретико-правових досліджень. Особливої актуальності в умовах сучасного правотворчого процесу набуває техніка юридичного письма - основа технології комунікації, яка вимагає для свого вдосконалення глибокого вивчення мови права.

Ha думку P. Стівенсона, мистецтво письма полягає не лише у виборі слів та не лише в цікавості та цінності проблеми. Підбір слів полягає не лише в силі інтелекту, поезії або гумору. Перші три є лише немовлятами порівняно з наступними, та все ж кожне з них, в певний момент мистецтва написання, перевершує інших у цілому⁹⁵.

У ряді прикладних питаньлінгвістично-юридичної спрямованості постає проблема невідповідності між юридичною мовою як об’єктивним явищем і мовою юристів, тобто конкретних носіїв цієї юридичної мови. Глобальним протиріччям юридичної мови вважається протиріччя між високим рівнем

⁴⁵ Stevenson R. L. The Art ofWriting / R. L. Stevenson. - The Pennsylvania State University, 2000. - 54 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //www2.hn.psu.edu/faculty/ j manis/stevenso.htm.

162 ЇЇ спеціалізованості та спрямування на пересічного законослухняного громадянина, який цей текст повинен досить адекватно інтерпретувати.

Значна частина сучасних концепцій праворозуміння виходить з уявлення про право як про своєрідний текст. Більшість учених при цьому використовує термін «текст» у його лінгвістичному значенні, як об’єднану смисловим і граматичним зв’язком послідовність мовних одиниць - висловлювань, фрагментів, розділів тощо.

Інша група дослідників, ґрунтуючись на семіотичному розумінні тексту як будь-якої комбінації знаків, говорить про правовий текст, позначає все, що так чи інакше пов’язане з правом. Якщо перший підхідтяжієдо позитивістського бачення права, то логічним наслідком другого є інтегративна, комунікативна та інші концепції праворозуміння, що виходять за рамки аналізу писаного права.

Усна та писемна мова будуються за різними канонами. Письмо є особливою графічною формою мови та мислення. Написання - процес фіксації мовлення, а письмовий текст - її результат. Право існує як у діях людей, так і в мові, яка використовується не тільки для його позначення, - з мови створюється саме право та його структура. Мова нормативних документів - частина письмової юридичної мови. Це соціально та історично зумовлена система засобів, способів і правил словесного вираження понять, категорій нормативних положень, вироблених і застосовуваних з метою юридичного регулювання соціально значущої поведінки суб’єктів права⁹⁶.

I. Биля стверджує, що мова НПА є частиною юридичної мови, яка становить соціально та історично обумовлену систему засобів, способів і правил словесного вираження понять і категорій, вироблених і застосовуваних з метою юридичного регулювання поведінки суб’єктів суспільних відносин. У сфері нормопроектування мова виконує дві взаємопов’язані функції щодо права - відображає потребу нормативного врегулювання суспільних відносин і доводить її до відома учасників правовідносин за допомогою побудови вербального тексту. Найсуттєвішим у характеристиці мови НПА є те, що їй властиві всі особливості офіційно-ділового стилю словесного викладення. 3 останнього випливають такі її специфічні риси як офіційність, документальність, експресивна нейтральність, неупередженість, безособовість⁹⁷.

Мова НПА - засіб законодавчої діяльності, засіб фіксування норм права. Якщо у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а певні норми не мають необхідних реальних санкцій через недосконале мовне забезпечення, то все це суттєво впливає на рівень ефективності правового регулювання.

⁴⁶ Онищук 1.1. Техніка юридичного письма в нормативно-правових актах. - C. 112.

⁴⁷ Биля I. О. Теоретичні основи використання нормотворчої техніки : автореф. дис. на здобутгя наук, ступеня канд. юрид. наук : спец, i2.oo.oi «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / I. О. Биля. - X., 2004. - C. 11.

інший юридичний документ, має тяжіти до досконалості. Тому юридичне 163 письмо можна вважати найбільш складним видом мовно-правової діяльності: її форма має бути доступною для всіх громадян, зручною для застосування, зорієнтованою також на віддалене майбутнє.

Мова права є не тільки знаковою системою, але й невід’ємною частиною правової системи з n традиціями, особливостями логіки і функціями. Особливості мови права зумовлені особливостями самого права. Специфіку взаємодії мови та права визначає також і конфліктогенність як потенційна властивість мови.

3 одного боку, право регулює використання мови, встановлюючи норми, що сприяють запобіганню конфліктам (і деліктам) або їх легітимному вирішенню.

3 іншого боку, мова права виробляє особливі юридизовані механізми захисту від конфлікту, що додає їй певної умовності щодо природної мови.

H. Артикуца визначає мову права як функціональний різновид літературної мови з характерними лінгвостилістичними та структурно-жанровими ознаками, зумовленими специфікою правової сфери та комунікативно- професійними потребами в ній. Зважаючи наяскравуспецифічність,унікаль- ність та функціональну автономність мови права, вона кваліфікується як окремий функціональний підстиль загальнолітературної мови^[58].

Писемна мова та юридичне письмо передбачають певний рівень культури мови та дотримання правил.

Цільові установки, реалізуються за допомогою комунікативних засобів, що формуються через відповідні мовні структури. Вони становлять основу юридичного документа, як і будь-якого тексту. Тому для втілення законодавчої думки необхідно створити фразу з розташуванням слів, які повністю, у всіх відтінках, відповідали б тому, що хотів сказати законодавець. Необхідно керуватися правилами вираження законодавчої думки, щоб перетворити звичайне вживання слів у мовну форму права. Такі правила розробляються як стилістикою і синтаксисом сучасної мови, такі засобами юридичної техніки.

Правотворча лінгвістика - найважливіший структурний елемент техніки юридичного письма, що надає уявлення про мовні правила з пра- вотворчого стилю, використання слів як основних одиниць правової мови, а також правових штампів (сталих словосполучень), нормативних речень, правових абревіатур тощо^[59].

Навряд чи в якомусь іншому виді писемного мовлення зовнішня форма висловлення має таке велике, а часом і доленосне значення (у житті окремої людини і держави в цілому), як у юриспруденції. Неточне або помилкове вживання термінів, логічні та граматичні помилки, змістові неточності у формулюванні норм права, що призводить до розпливчастого або багатозначного їх тлумачення - неприпустимі явища у мові права.

Юридичній мові властива системність. Необхідно цінувати і під тримувати системність юридичної мови, дбайливо зберігаючи сформовану систему понять і мову від поспішних невиправданих новацій, що руйнують якість системності.

Мова НПА характеризується формалізацією, уніфікацією засобів вираження, орієнтована на ясність та однозначність. У мові НПА розкривається думка суб’єкта законотворчої діяльності, засобами мови він не тільки повідомляє адресатові про свій задум, але й схиляє його до певної поведінки, впливаючи таким чином на його волю. Однією з найважливіших є комунікативна функція мови НПА.

M. Мущініна виділяє сфери зіткнення мови і права, посилаючись на класифікацію науково-дослідної групи з вивчення мови права Берлінсько- Бранденбурзької академії наук:

1. Комунікація в суді - мовна поведінка сторін перед судом. Це широкий напрям досліджень, що включає, зокрема, питання риторики, стилістики, лінгвістики тексту, а також різні чисто мовні аспекти, наприклад, соціальні та діалектні відмінності в мовній поведінці учасників комунікації.

2. Юридична аргументація - способи і можливості вираження юридичних аргументів засобами природної мови з урахуванням її багатозначності, варіантності та невизначеності. Юридична логіка розглядається через призму можливостей і властивостей мови.

3. Судова лінгвістика - вивчення і розробка у правовій практиці технічних прийомів розслідування за допомогою лінгвістики та ін.

4. Мовні норми у праві - правові приписи щодо мовлення в суді, вимоги до юридичних перекладів, питання мовних позначень, наприклад, у сфері права на ім’я, права торгових знаків тощо.

5. Правова сила мовних дій - дійсність законів і норм права, види їх мовної маркованості, а також окремі випадки мовних дій, наприклад, критерії інвективності тощо.

6. Критерії трактування текстів - взаємодія власне мовних закономірностей і позамовних критеріїв, що дозволяють уточнити значення тексту, таких як правова культура, комунікативна ситуація, обсяг знань учасників комунікації тощо.

7. Мовні вимоги до юридичних формулювань, зокрема у зв’язку з вимогою зрозумілості та однозначності. Систематична розробка мовних критеріїв співвідношення мовної форми юридичного тексту і його зрозумілості та однозначності¹⁰⁰.

\'oo Мущинина M. M. O правовой лингвистике в Германии [Электронный ресурс] / M. M. Мущинина // Юрлингвистика-5 : Юридические аспекты языка илингвистические аспекты права : [межвуз.

Текст (лат. textus - тканина, плетення, з’єднання) - це об’єднана 165 смисловим зв’язком послідовність знакових одиниць. Поняття тексту вивчає лінгвістика тексту як напрям лінгвістичних досліджень, об’єктом яких є правила побудови зв’язного тексту і його смислові категорії. Особливість юридичного тексту полягає в тому, що його завданням є владний вплив на поведінку людей, спонукання до дії. Ці тексти відображають суспільне життя через норми права як правила належної та обов’язкової поведінки, виконуючи таким чином регулятивну функцію. Високий ступінь композиційної та мовної стандартизації - основна ознака юридичного тексту, яка передбачає застосування усталених термінів, термінологічних конструкцій, синтаксичні, лексичні та граматичні кліше, чітко визначену структуру, що прискорює розроблення та сприймання цих текстів, сприяє точності їх розумінню^[60].

Зазвичай виокремлюють три складові частини юридичного тексту: терміни, слова загального вжитку, граматичні зв’язки і форми. При цьому ті, хто покладає великі надії на зрозумілу для мас юридичну мову, вважають, що саме другі й треті відіграють у зрозумілості вирішальну роль. Загальнодоступність закону досягається, насамперед, простотою словникового запасу, яким користується законодавець. Це означає, що терміни, які вживаються у законі, повинні бути ясними, взятими з народної мови. Але чи досяжна загальнодоступність юридичного тексту таким чином узагалі? Лінгвісти добре знають, що загальний зміст тексту як цілісної системи неминуче впливає на кожний його елемент, що загальний зміст будь-якого тексту (зокрема його інтенція, в юридичному тексті - ідея і воля законодавця) не виводяться із суми смислів його частин. Текст входить у більш загальний контекст і в більш загальні зовнішні щодо нього системи. Це означає, що в будь-якій системі в елементів формуються специфічні значущості, що формуються внутрішніми відношеннями всіх елементів^[61].

Питання про те, чи мова права є особливою мовою і чи ця спеціальна мова внутрішньо єдина, складають одну з традиційних галузей досліджень правової лінгвістики. Оскільки мова права є не тільки семіотичною системою, але й невіддільною частиною правової системи з її традиціями, особливостями логіки і функціями. Особливості цієї мови природним чином випливають з особливостей самого права, серед яких насамперед наводять такі.

і. Високий ступінь абстракції юридичних понять. Ha відміну від спеціальних галузей, як наприклад, техніки або природознавства, де терміни позначають конкретні предмети і можуть бути зображені принаймні графічно. Це дозволяє досить легко визначити зміст поняття і співвіднести поняття з його мовним позначенням, мова права висловлює абстрактні поняття і зв’язки між ними. Звідси випливає наступна особливість мови права.

2. Тісний зв’язок мови та права. Юридичні поняття і норми можуть бути виражені тільки за допомогою мови. Мова - єдиний «робочий інструмент» юриста, інструмент, який повинен бути добре пристосований для роботи з «робочим матеріалом», тобто з системою правових відносин, щоб забезпечити її функціонування. Таким чином, мова права має бути, з одного боку, єдиною, щоб забезпечити єдність всередині правової системи. 3 іншого боку, вона повинна бути доступною для застосування різних цілей, тобто в різних сферах юридичної діяльності.

Існують різні думки про те, наскільки мову права можна вважати єдиною. Ha користь цього припущення свідчить той факт, що юристи, тобто основні носії цієї мови, отримують O^r Німеччині) однакову освіту на основі єдиної мови. Крім того, у всіх галузях права мова правової практики опирається на єдину мову закону. Аргументом проти цього твердження можуть бути різні критерії, за якими мову права можна структурувати. Це і відмінності між правовими інститутами, в яких засобом комунікації є мова права, і різні рівні знань та компетентності учасників цієї комунікації (при цьому не слід залишати поза увагою, що межі між обсягом юридичних знань юриста і неюриста можуть бути розмитими), і безліч способів комунікації (наприклад, усна або письмова) та інші аспекти. Значна кількість робіт останніх років опиралися на запропоновану В. Отто класифікацію «прошарків» юридичної мови, тобто її внутрішньої структури:

1. Мова законів: загальні, абстрактні норми права, призначені законодавцем як для фахівців, так і для неюристів.

2. Мова судовихрішень.

3. Мова юридичної науки та експертиз: коментарі та обговорення спеціальних питань фахівцями для фахівців.

4. Мова відомчого письмового спілкування: формуляри, пам’ятки, повістки і т.д.

5. Адміністративний жаргон: неофіційне обговорення спеціальних і напівспеціальних питань фахівцями¹⁰³.

Ці «мовні прошарки» відрізняються один від одного мірою необхідності точного, докладного і короткого вираження понять у мові. Спроби структурувати юридичну мову часто робляться в мовознавстві та термі- нознавстві, адже питання про структуру мови тісно пов’язане з її функціями, а відповідно, із завданнями та цілями її дослідження. Тому існує безліч точок зору і критеріїв розгляду питання внутрішньої структури мови права.

Так, наприклад, Сандріні розрізняє такі типи юридичних текстів: правотворчість (договори, статути); здійснення правосуддя (судові рішення, свідчення, експертизи, позови тощо); адміністративні тексти (відомча мова і мова відомчої кореспонденції).

Для юридичних текстів, у тому числі тексту НПА, властиве чітке означення таких екстралінгвістичних факторів комунікації як адресант повідомлення (автор тексту), адресат (отримувач повідомлення, читач);

^Ю3 Там само. - C. 117-118.

референт (об’єкт, предмет комунікації) - те, про що йдеться утексті. 167 B юридичних текстах, на відміну від інших, відсутнє ставлення автора тексту до об’єктивної дійсності та змістового матеріалу. Змістово-підтекстова інформація, відтворена шляхом породження асоціативнихта конотативних значень, не характерна для юридичних текстів. У цих текстах однозначність смислу, конкретність, чіткість є основними принципами, умовою адекватного відтворення і розуміння, що не залишає місця для підтекстової інформації¹⁰⁴.

Юридичний текст як письмовий носій правової інформації - одна з найважливіших життєвих форм виразу права. Принципово важливо від самого початку визначити, для кого складається юридичний текст і яка його ціль. Ці два фактори визначають структуру і формат юридичного письма, його необхідні реквізити, оскільки будь-який текст реалізується як єдність форми і змісту. Будь-яке юридичне письмо складається зі вступу, основної і заключної частини. Структура юридичного документа, в тому числі НПА, - це його внутрішня будова. Як і будь-яке будівництво, створення юридичних документів має відповідати певним правилам. Головним із них є поділ юридичного документа на частини. Це здійснюється для того, щоб забезпечити повне викладення необхідної для юридичного документа інформації та забезпечити ефективне засвоєння правової інформації тим, кому вона адресована.

У юридичній літературі традиційно постає питання про співвідношення галузевої системи права і системи НПА. Це становить лише частину проблеми співвідношення внутрішньої і зовнішньої форм права, що має деякі інші грані, теж важливі для теорії і практики. Окреслена проблема в цілому передбачає співвіднесення різних систем і структур, що уособлюють способи організації, з одного боку, змісту права, з іншого - його легітимних джерел у різних зрізах.

При такому підході виявляється, що внутрішня і зовнішня форми права в одних відносинах характеризуються єдиними рисами, в інших - значними відмінностями. Як загальні, так і відмінні моменти притаманні вже співвідношенню норми права, нормативно-правового припису і щодо самостійного підрозділу (статті, параграфа, глави, розділу тощо) НПА. Один і той же нормативно-правовий припис може міститися у двох і більше НПА, виданих на різних рівнях загального правового регулювання. B одній статті закону можливі декілька нормативно-правових приписів. Норма права часом «збирається» з низки нормативних приписів. Стосовно первинного осередку права розглянута проблема не має єдиного рішення. Останнє залежить від особливостей прийомів вираження регулювальною підсистемою офіційного в тексті НПА. Накладення внутрішньої форми права на зовнішню немислиме також при зіставленні системи норм, побудованої заїх видами, з системою НПА

Нормативно-правовий акт - це загальнообов’язкове офіційне рішення спеціально уповноваженого суб’єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові норми права, змінює або скасовує вже наявні.

^|0