ВИСНОВКИ

Концепція процесуально-правової уніфікації, на основі якої поведене наше наукове дослідження, виявляється в інтеграції цивільної, господарської та адміністративної процесуальних галузей права і їх процесуального законодавства та, в першу чергу, покликана із максимальною повнотою і точністю врегулювати коло всіх процесуальних правовідносин на підставі їх однозначності в усій судовій системі України.

Універсальність такого підходу полягає в поєднанні однотипних родових процесуальних правовідносин та окремих процесуальних дій з метою підвищення ефективності судочинства та якості систематизованого процесуального законодавства, яке б регулювало і створювало єдину судову процедуру в усіх видах судових процесів та розкривало б особливості судового розгляду судових справ, пов’язані з різними галузями матеріального права.

1. Уніфікація процесуального законодавства - це детермінований процес, спрямований на створення універсальних процесуальних норм, що регулюватимуть усі судові процеси, впливаючи на стан усієї системи процесуального законодавства нашої держави.

2. Основні принципи як цивільного, так і адміністративного та господарського процесуального права (принцип законності; рівності учасників судового процесу перед законом і судом; змагальності сторін; диспозитивності; безпосередності; гласності судового процесу та повного його фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження; обов’язковості постанов суду тощо) є особливими, обов’язковими публічними категоріями, що регулюють увесь процесуальний механізм, дію всіх учасників

судового процесу, надаючи при цьому діям суду нормативної імперативності, яка відтворює волю законодавця.

Як фундаментальні основи всіх чинних процесуальних галузей права вони уніфікуються в єдину систему, яка повинна отримати закріплення в загальній частині єдиного Судового процесуального кодексу.

3. Досліджуючи можливості уніфікації процесуального законодавства, ми використовували такі методи дослідження правових явищ, як історико-правовий метод, метод системного аналізу, компаративістський метод, системно-структурний метод, формально-догматичний метод, логічний метод, метод дедукції, статистичний метод, лінгвістичний метод тощо. Зрозуміло, що зазначені методи дослідження не існують відокремлено. Вони кожного разу взаємодіють між собою, створюючи методологічну групу, на підставі якої відбувається не лише дослідження якогось окремого питання, але і здійснюється комплексне дослідження такого питання в цілому.

4. Усіх суб’єктів процесуальних галузей права під час їх уніфікації можна класифікувати на підгрупи залежно від їх процесуального становища: 1) суд; 2) сторони та їхні представники; 3) треті особи; 4) особи, які не претендують на предмет спору(свідки, експерти, перекладачі); 5) потенційні суб’єкти судових процесів (прокурор, уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування); 6) суб’єкти, що займаються технічним обслуговуванням судових процесів (секретарі судових засідань, судовий розпорядник, спеціаліст).

Юридична характеристика процесуальних суб’єктів різних процесуальних галузей права дає можливість стверджувати, що всі суб’єкти мають не лише однакову назву, але й діють в однаковій формі судового процесу з однаковим змістом щодо їх процесуальних прав і обов’язків. Однотипними є і їх процесуальні дії в усіх судових процесах незалежно від їх юрисдикції. Крім того, є однаковими й завдання суб’єктів у судових процесах. Отже, такі суб’єкти 344

процесуальних галузей права, як сторони правовідносин, 3-ті особи, їх представники, суд, особи, які сприяють здійсненню правосуддя, мають усі можливості для їх уніфікації в єдиному Судовому процесуальному кодексі.

5. Проведене нами дослідження дозволяє говорити про об’єкт правовідносин як єдине поняття у процесуальному праві. Об’єкт - це матеріальне та нематеріальне благо, ціль чи мета, які є результатом заявленої матеріально-правової вимоги суб’єкта, що досягається останнім через низку його процесуальних дій та процесуальних правовідносин і отримує закріплення в судовому рішенні. Безумовно, об’єкт правовідносин варіюється, але його варіативність змістовно залежить від предмета матеріально-правового спору. У той же час суть залишається незмінною, оскільки сторони в усіх судових процесах намагаються досягти того блага чи цілі, які обумовлені конкретним їх інтересом.

6. Суд на всіх стадіях судового процесу залишається центральним суб’єктом правосуддя. Централізм суду в судовому процесі полягає в: а) організаційно-правовій функції; б) процесуально-правовій функції; в) контрольно-правовій функції; г) владно-правовій функції; д) виховній функції. Функції суду безпосередньо пов’язані з відправленням правосуддя в усіх процесуальних галузях права, а значить, їх можна уніфікувати в єдиному Судовому процесуальному кодексі.

7. Проведене нами дослідження дозволяє стверджувати, що суд є унікальним інструментом з розгляду і вирішення матеріально - правових спорів у всіх сферах суспільного життя. З огляду на це, можна зробити висновок, що правосуддя повинно бути доступним для всіх без винятку верств населення з точки зору матеріального і процесуального права, фінансових і правових можливостей, соціального і майнового статусу особи.

Сьогодні ми не можемо говорити про те, що всі питання доступу до правосуддя вирішено, оскільки для цього потрібно перш за все забезпечити саму судову систему належним фінансуванням, переглянути систему судових зборів і витрат, спростити 345

процесуальне законодавство через його уніфікацію для єдиного підходу в питаннях звернення людини і громадянина до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів на кожному рівні судової системи.

8. Поняття «захист» права, свободи та інтересу не є тотожним поняттю «відновлення» прав, свобод та інтересів.

«Відновлення» прав, свобод та інтересів є наслідком захисту, оскільки якщо право не захистити, то його неможливо й відновити.

9. Процесуальні строки - це один із основоположних процесуальних інститутів, який регулює плинність судових процедур, зберігає процесуальне право у своїх межах і обмежує процесуальне право із закінченням строку. З огляду на те, що зміст поняття процесуальних строків ідентичний у всіх процесуальних галузях права, пропонуємо уніфіковане його визначення. Процесуальні строки - це проміжки процесуального часу, які обумовлені процесуальними нормами права чи на встановлення яких суд отримав законодавчий дозвіл, у межах яких здійснюється охорона процесуального права суб’єктів судового процесу та із завершенням яких така охорона закінчується.

Синтез процесуальних строків впливає на щільність судових процесів, оскільки чим щільніше відбуваються на процесуальній часовій прямій процесуальні правовідносини, незалежно від галузей процесуального права, тим коротшими стають судові процеси, чим забезпечується прискорення захисту або відновлення порушених прав та законних інтересів учасників процесу.

10. Пропонуємо класифікувати процесуальні строки за їх функціями:

а) загальні процесуальні строки (строки, які встановлюються судом для всіх учасників судового процесу в межах процесуальної форми судових процесів);

б) точні - абсолютно визначені - строки, установлені законом (строки, які встановлюються законом у цифровому вимір з метою виконання контролюючих функцій);

в) неуточнені - відносно визначені - строки (строки, які не обумовлені у процесуальних нормах, але вони впливають на динаміку процесуальних дій і є їх часовим відображенням);

г) індивідуальні процесуальні строки (строки, які визначають загальний обсяг усіх процесуальних дій суду і кожного учасника судового процесу від початку до закінчення судової справи);

д) інстанційні процесуальні строки (строки, пов’язані з переходом судового процесу від однієї стадії до іншої).

11. Доказування - це комплекс процесуальних дій усіх учасників судового процесу, який передбачений процесуальним законодавством з метою відтворення історії виникнення, розвитку та закінчення тих чи інших дій чи подій, учасниками яких були сторони.

Проведене нами дослідження дозволяє зробити висновки, що підходи до визначення понять доказів та доказування, їх суб’єктів, процесу доказування в усіх процесуальних галузях права є ідентичними. Доказування є міжгалузевим інститутом, який існує в межах усіх процесуальних галузей права. Особливості доказового процесу також збігаються в усіх процесуальних деталях у всіх процесуальних галузях права. Отже, зазначені поняття можна уніфікувати в єдиному Судовому процесуальному кодексі з метою єдиного підходу до природи й розуміння змісту процесуальних дій та інститутів, засобів і процесів доказування та їх суб’єктів.

12. Під судовим процесом пропонуємо розуміти процесуальну форму, у межах якої змінюються і закінчуються не лише процесуальні правовідносини, а й сам предмет спору, оскільки законодавець, наділяючи суд владними функціями, надає йому право в межах процесуальної форми судових процесів впливати на сторони в питаннях їх примирення, добровільності усунення проблемних

питань відповідачем і на цій підставі зміни або усунення предмета спору в межах процесуальної форми судових процесів.

З урахуванням даних обставин можна виділити певні елементи процесуальної форми судових процесів: а) процесуальні норми; б) процесуальні права; в) процесуальні правовідносини; г) процесуальні факти; д) судові рішення та постанови.

Уніфікація поняття процесуальної форми можлива в межах загальної процесуальної форми судових процесів. Такий підхід призведе до єдиного розуміння процесуальної форми судових процесів, сприятиме дійсному застосуванню процесуальних процесів із урахуванням особливостей справ різної категорії з єдиним підходом до розуміння процесуальних принципів та інститутів. Безперечно, це зумовить зміни у процесуальному законодавстві та сприятиме стабільності правосуддя, реальному правозастосуванню принципу верховенства права, швидкому впровадженню у правосуддя прецедентного права і, звичайно, зміні судоустрою.

13. Основною процесуальною формою судових процесів є позовне провадження, характерне для всіх процесуальних галузей права.

Позовне провадження є універсальною спеціалізованою процесуальною формою судових процесів, у межах якої розглядаються всі справи, у яких має місце спір про право.

Позов - це спеціально передбачене законом звернення фізичної чи юридичної особи до держави в особі суду з метою повідомлення про те, що її законні права, свободи чи інтереси порушені та з проханням захистити чи поновити їх.

Вимоги до змісту судового позову на сьогодні є уніфікованими і відрізняються лише тим, що мають закріплення в різних процесуальних кодексах. З урахуванням даних обставин ми можемо стверджувати, що вони мають одні й ті ж елементи: а) підстави позову та б) його предмет.

Підставами позову незалежно від його процесуальної належності визначаємо: 1) об’єктивні обставини, які зумовили виникнення спору та 2) порушення прав позивача з погляду чинних 348

норм матеріального права. Предметом кожного позову є матеріалізована вимога позивача, яку він пред’являє відповідачу, вважаючи останнього порушником його законних прав.

Форма, структура, процедура позовного провадження однотипні в усіх процесуальних галузях права, а значить, цей процесуальний інститут можна уніфікувати в Судовому процесуальному кодексі України, який повинен мати окремі глави, у яких відтворюватимуться особливості розгляду кожної категорії справ, що полегшить користування процесуальним законодавством пересічних громадян, спеціалістів і суду.

14. Прискорення судових процесів ми вбачаємо в можливості перенесення акцентів усіх підготовчих дій на рівень примирних процедур у позасудовому їх порядку. Пропонуємо запровадити позасудовий розгляд усіх матеріальних спорів, крім майнових спорів з ціною позову понад 60 тис. грн. Якщо запропоновану нами модель взяти за основу, то це надасть можливість, з одного боку, уникнути створення системи мирових суддів, як це має місце в Російській Федерації, а з іншого - призведе до оперативності розгляду цивільних справ, оскільки стадії попереднього розгляду справи можна буде уникнути у 80% справ.

15. Інститут процесуального представництва в усіх процесуальних галузях права є самостійним, відокремленим процесуальним інститутом, природа якого ґрунтується на диспозитивній волі довірителя і згоді на це довіреної особи.

У всіх процесуальних галузях права представництво характеризується: а) наявністю представника, який виконує

процесуальні дії від імені і в інтересах іншої особи - довірителя; б) наявністю письмової довіреності, посвідченої нотаріальною чи юридичною особою; в) наявністю одних і тих же процесуальних прав, які викладаються в довіреностях; г) наявністю ордера та витягу з договору про обсяг процесуальних прав, наданих адвокату.

Інститут процесуального представництва має місце і діє в усіх процесуальних галузях права з однотипним змістом. Процесуальне оформлення інституту представництва, процесуальних прав, які 349

надаються довірителями своїм представникам, природа договірного і законного представництва та правозаступництва, суб’єктний склад представництва є аналогічними. Таким чином, інститут процесуального представництва є міжгалузевим інститутом з однотипним змістом у всіх галузях процесуального права, а тому він має всі можливості для уніфікації в Судовому процесуальному кодексі.

16. Під процесуальними правами учасників судових процесів треба розуміти легітимні дозволи, перелік яких закріплено у процесуальних нормах права і які надаються законодавцем учасникам судових процесів з метою здійснення ними окремих процесуальних дій та процесуальних правовідносин у межах процесуальної форми судових процесів.

Процесуальними обов’язками учасників судових процесів вважаємо легітимні вимоги процесуального характеру, спрямовані на сумлінне здійснення ними своїх процесуальних прав та окремих процесуальних дій.

Досліджуючи правову сутність та особливості процесуальних прав і обов’язків суду, сторін, третіх осіб, їхніх представників, інших учасників судових процесів, організацій і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, ми спостерігаємо їх ідентичність у всіх видах судових процесів, а отже, вважаємо, що є достатньо підстав говорити про можливість уніфікації цих процесуальних інститутів в єдиному Судовому процесуальному кодексі.

17. Пропонуємо уніфіковане визначення поняття судового рішення як спеціалізованого процесуально-правового документа. Судове рішення - це письмовий процесуальний документ, який має узаконену структуру, ухвалюється судом від імені держави і свідчить про закінчення судової справи.

До основних уніфікаційних ознак інституту судового рішення відносимо такі: а) судове рішення є процесуально-правовим документом, який має виключно письмову форму; б) судове рішення є юридичним фактом, зміст якого є обов’язковим для виконання всіма 350

фізичними та юридичними особами без винятку на всій території України; в) ухвалення судового рішення здійснюється виключно судом відповідно до норм процесуальних кодексів іменем держави і проголошується від імені держави; г) у судовому рішенні зазначається суть матеріально-правового спору та порядок його вирішення відповідно до норм матеріального та процесуального права; д) судові рішення є структурованими, з притаманним кожній із його частин змістом; є) у судовому рішенні зазначається можливість його оскарження в інстанційно-процесуальному порядку.

Уніфікація інституту судового рішення, безумовно, призведе до єдиного розуміння його змісту, структури, форми, підстав для його оскарження, скасування та ухвалення нових рішень. Такий підхід надасть можливість сконцентрувати вимоги до цього важливого процесуального документа в одному процесуальному кодексі з єдиним розумінням процесуально-правових понять та їх правозастосування.

18. Апеляційне провадження має місце в кожній процесуальній галузі права незалежно від предмета розгляду справ.

Сьогодні апеляційні суди цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції розглядають справи за єдиними процесуальними правилами, маючи ідентичні за змістом процесуальні норми права, хоча вони й закріплюються в різних процесуальних кодексах.

Право на апеляційне оскарження судових рішень у всіх трьох процесуальних галузях права мають одні й ті ж суб’єкти в одні й ті ж процесуальні строки. Однотипними є і вимоги до всіх апеляційних скарг відповідно до їх форми, структури та змісту. Однаковими є процедура та межі розгляду справ, а також підстави для скасування судових рішень та ухвал судів першої інстанції. Ідентичними є повноваження апеляційних судів.

Ухвали апеляційних судів є однаковими за формою, структурою та підставами щодо розгляду апеляційних скарг та скасування судових рішень. Усе це дає можливість говорити про безумовні уніфікаційні можливості процесуального законодавства, яке регулює 351

апеляційне провадження. Уніфікований підхід до процесуальних норм надасть можливість не просто створити єдине процесуальне законодавство з можливістю оперативного внесення до нього змін, але й точно визначити процесуальні поняття для всіх процесуальних галузей права, спростити праворозуміння процесуального законодавства населенням і спеціалістами, сформувати єдине розуміння процесуального наукового матеріалу і єдину наукову дисципліну - судове процесуальне право.

19. Касаційне провадження - це спеціалізоване судове провадження, передбачене і врегульоване процесуальними кодексами (ЦПК, ГПК, КАС), у ході якого в ревізійному порядку від імені та іменем держави перевіряється законність судових рішень судів першої та другої інстанції на предмет відповідності таких рішень нормам матеріального і процесуального права.

Проведене нами дослідження дозволяє стверджувати, що визначення основних понять, порядок подання і порядок розгляду касаційної скарги, ухвалення судового рішення є аналогічними в різних галузях процесуального права, а тому вважаємо, що є всі підстави для уніфікації касаційної інстанції в єдиному Судовому процесуальному кодексі.

20. На рівні Верховного Суду у цивільному, господарському та адміністративному судочинстві України склалася парадоксальна ситуація: рішення Верховного Суду України є обов’язковим не лише для судів, а й для всіх органів, які займаються правозастосовною діяльністю, і в той же час Верховний Суд України не може скасувати судові рішення нижчестоящих судів, навіть якщо відповідно до правових позицій Верховного Суду України вони є незаконними.

Проведений нами аналіз дозволяє зробити висновки, що вимоги до обов’язковості судових рішень Верховного суду для всіх суб’єктів владних повноважень та для всіх судів є аналогічними в усіх процесуальних кодексах. Однотипно визначені також і повноваження Верховного Суду України. Ідентичними є підстави і строки для перегляду судових рішень Верховним Судом у різних видах судочинства. Таким чином, ми вважаємо, що інститут Верховного 352

Суду України має всі можливості для уніфікації в єдиному Судовому процесуальному кодексі з метою однакового судового тлумачення правових принципів, Конституції, законів, єдності судової практики в усіх судах України та недопустимості обмежень повноважень Верховного Суду України і звуження гарантій судового захисту.

21. Треба визнати, що сьогодні процесуальна наука перебуває на тій стадії розвитку, коли потрібно не приймати все нові й нові процесуальні кодекси відповідно до кожної галузі матеріального права, а навпаки - необхідно розробити концепцію єдиного підходу до судового захисту. При цьому така концепція повинна бути єдиним функціональним судово-процесуальним законодавством, яке б застосовувалося однотипно в усіх судових процесах, незалежно від того це цивільне, господарське чи адміністративне судочинство.

Судове право ми розуміємо як нову галузь права - мегагалузь, яка охоплюватиме всі чотири сьогоднішні процесуальні галузі права, що в такому разі стануть самостійними підгалузями права. Безумовно, якщо розглядати судове право з позиції уніфікації процесуального права, то можна говорити про нього як про комплексну галузь права, яка буде формуватися із трьох складових: а) судоустрій і статус суддів; б) єдиний Судовий процесуальний кодекс; в) прецедентне та доказове право.

Судове право, яке буде поєднувати питання судоустрою і судовий процес, жодним чином не замінить процесуальні галузі права. Вони, безумовно, будуть відокремлені, проте з єдиними підходами до загальних положень судового провадження, які є однотипними для всіх галузей права.

Без сумніву, у державі поступово стираються пріоритети суспільного (публічного) над індивідуальним (приватним). У зв’язку з цим потребує універсальності судовий захист за єдиними уніфікованими правилами в усіх видах судових процесів. З урахуванням даних обставин можна сказати, що дане дослідження і сам Судовий процесуальний кодекс України дають початок для нових наукових пошуків, формування нової комплексної мегагалузі процесуального права - судового процесуального права, яка є 353

складним синтезованим утворенням, що об’єднує в собі цілу низку суміжних підгалузей процесуального права.