висновки

Проведене дослідження господарсько-правового аспекту те- оретико-практичних проблеми страхових правовідносин дозволило сформулювати висновки щодо оптимізації, модернізації та удоско­налення правового регулювання відносин із страхування у сфері господарювання.

І.        Висновки, що складають наукову новизну.

1.            Потреба у попередженні, подоланні, зменшенні та відшко­дуванні руйнівних наслідків несприятливих подій (стихійних лих та нещасних випадків), що завдали матеріальних збитків, має об’єктив­ний характер і формує потребу у «страховому захисті». Специфіка страхового захисту зумовлює формування в суспільстві певного ін­тересу щодо: нагромадження і витрачання ресурсів (як грошових, так і натуральних) для здійснення заходів із попередження, подо­лання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків, спричинених їх настанням.

2.            Мета страхування - задоволення різноманітних майнових потреб заінтересованих осіб у разі виникнення випадкових обста­вин (страхових випадків), що тягнуть за собою настання збитків.

3.            Специфіка страхових відносин (страхового захисту), яка зумовлена випадковістю настання ризику, надзвичайністю заподія­ної шкоди, можливістю відшкодування шкоди як у натуральній, так і в грошовій формі, гострою необхідністю попередження, подолан­ня наслідків несприятливих подій і відшкодування завданих втрат конкретним об’єктам і збитків конкретним суб’єктам, зумовлює в суспільстві процес нагромадження і витрачання ресурсів (як гро­шових, так і натуральних) для вжиття заходів із попередження, подо­лання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування збитків, спричинених їх настанням, тобто процес формування і на­копичення страхового фонду.

4.            Сутність страхування (як відносини щодо захисту майно­вих інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків), за рахунок грошового (страхового) фонду, що формується за рахунок страхових внесків, і являє матеріальну основу страхування та є обов’язковим елементом суспільного виробництва) знаходить свій вияв на всіх етапах розвитку суспільного виробництва і реалізується в усіх трьох формах страхування, безумовно, з тією специфікою, яка притаманна кожному історичному періоду, та хара­ктеризується наявністю мети страхування і наявністю спеціального фонду (страхового), який є системотворчою категорією страхових відносин у сфері господарювання.

5.            Визначають дві підстави формування суб’єктами госпо­дарювання децентралізованих страхових фондів: 1) економічна; 2) юридична.

6.            Страхові фонди можна класифікувати за такими ознаками. За ретроспективною ознакою (історією виникнення) страхові фонди поділяються на фонди: самострахування, взаємного страхування, комерційного страхування; за ступенем централізації (за формою організації) виділяють: централізовані (державні, страхові резерви страховика, перестраховика, товариства взаємного страхування) та децентралізовані (страхові фонди товаровиробника, суб’єкта госпо­дарювання) страхові фонди; за критерієм суб’єкта (розпорядника) страхові фонди поділяють на: такі, що формуються суб’єктом гос­подарювання (товаровиробником), що формуються страховиком, що формуються державою; за порядком формування (предметним критерієм) страхові фонди поділяються на: грошові та натуральні; за формою власності виділяють: державні (як ті, що формуються за рахунок державного бюджету, державного матеріального резерву, єдиним власником яких є держава) та приватні страхові фонди; за порядком створення існують: обов’язкові та добровільні страхові фонди; за рівнем організації страхові фонди поділяються на: зага­льнонаціональний (як сукупність усіх страхових фондів, що ство­рюються в державі), державні (централізовані), приватні (децентра­лізовані, страхові фонди суб’єктів господарювання).

7.            Сучасна теорія страхової справи використовує таку сис­тему понять, що покликані відображати економічні та соціальні особливості страхових відносин у сфері господарювання: передача ризику як можливої та ймовірної події, що здатна завдати збитків на підставі договору або закону від однієї сторони (страхувальника) іншій (страховику) за умови оплати страхувальником страхової премії, встановленої договором страхування або законом; страхова діяльність як професійна діяльність страхових організацій (компаній), що пов’язана з формуванням, управлінням страховими фондами та здійсненням майбутніх страхових виплат (відшкодувань) у разі на­стання страхових випадків, передбачених договором страхування або чинним законодавством; страховий фонд як страхові резерви страхо­вика, які формуються за рахунок грошових внесків страхувальників і відображають обсяг його страхових зобов’язань за укладеними договорами страхування та утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань залежно від видів страхування (перестрахування); мета страхування як за­хист майнових інтересів суб’єктів господарювання від негативних наслідків стихійних лих, нещасних випадків; замкнені перерозподі- льні відносини як відносини, що виникають між учасниками стра­хового фонду, які пов’язані з солідарним розподілом суми збитку одного чи кількох суб’єктів на всіх суб’єктів, залучених до страху­вання; державний нагляд за страховою діяльністю як система органів державної виконавчої влади, що функціонує з метою забезпечення формування і розвитку в країні ефективного функціонуючого ринку страхових послуг, створення необхідних умов для діяльності стра­хових компаній різних організаційно-правових форм, захист інте­ресів страхувальників.

8.            Точки зору представників різних теоретичних шкіл щодо проблематики з’ясування сутності страхування формують єдину страхову доктрину, яка дає потужний імпульс для необхідного оно­влення як юридичної, так і економічної страхової науки.

9.             Суспільні відносини щодо захисту майнових інтересів заці­кавлених осіб шляхом формування страхових фондів, які забезпечу­ють захист майнових інтересів суб’єктів господарювання та фізичні особи, можуть бути забезпечені виключно за рахунок нормального функціонування господарської страхової діяльності, яка упорядковує процес соціального регулювання страхових відносин, що здійснюєть­ся суспільством як органічною системою за допомогою соціальних норм (у тому числі норм права).

10.            Як призначення господарської страхової діяльності можна визначити задоволення потреб суб’єктів господарювання, в основі яких лежить захист їх майнових інтересів від негативного впливу ризиків за рахунок грошових (страхових) фондів, що формуються шляхом сплати зацікавленими особами (фізичними особами, суб’єк­тами господарювання) страхових платежів (страхових внесків, стра­хових премій).

11.            Страхову діяльність, залежно від мети її здійснення, можна класифікувати на два види: 1) господарська страхова комерційна діяльність (підприємництво), яка здійснюється для досягнення еко­номічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку; 2) господарська страхова некомерційна діяльність, що може здійс­нюватись і без зазначеної мети.

12.            Специфіка страхової діяльності доводить, що вона є осо­бливим видом господарської діяльності, її результати реалізуються як товар на страховому ринку.

13.            Страхова діяльність - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових по­слуг юридичним особам або фізичним особам (страхувальникам) за рахунок грошових фондів (страхових резервів), які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів, щодо захи­сту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків).

14.            Аналіз чинного законодавства України дає підстави ствер­джувати, що страхова діяльність за своєю природою є фінансово- кредитною категорією.

15.            Страховий фонд страховика - це страхові резерви страхо­вика, які формуються за рахунок грошових внесків страхувальників і відображають обсяг її страхових зобов’язань за укладеними догово­рами страхування та утворюються з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань залежно від видів страхування (перестрахування).

16.            Страхова послуга - це діяльність суб’єктів господарю­вання щодо задоволення потреб учасників страхових правовідносин у сфері господарювання (як страхувальників) у захисті своїх майно­вим інтересів, за рахунок грошових коштів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів на підставі закону або договору страхування.

17.            Ринок страхових послуг України - це система особливих економіко-правових відносин між суб’єктами страхової діяльності та учасниками страхових відносин у сфері господарювання, що виникають із приводу задоволення потреб заінтересованих осіб у захисті своїх майнових інтересів за рахунок страхових фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів на підставі закону або договору страхування та підлягають державного регулюванню.

18.            Характерними ознаками страхового правовідношення є: 1)ризиковий характер; 2) наявність страхового інтересу; 3) настання страхового випадку; 4) формування спеціального страхового фонду.

19.size=1 face="Times New Roman">            З огляду на те, що страхові правовідносини у сфері гос­подарювання є видом господарських правовідносин, їм притаманні усі ознаки й особливості останніх, які випрацювані доктриною господар­ського права, але з урахуванням специфіки, що належить страховим правовим відносинам, а саме: сфера здійснення; особливий (обмеже­ний) суб’єктний склад; наявність організаційно-господарських зо­бов’язань, а також поєднання організаційних і майнових елементів; урегулювання страхових відносин за допомогою господарсько- правових норм; об’єкт страхових правовідносин у сфері господарю­вання; значний ступінь державного регулювання страхової діяльності; наявність публічних і приватних інтересів; зміст страхових правовід­носин у сфері господарювання.

20.            Страхові правовідносини у сфері господарювання - вре­гульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у сфері економіки між суб’єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, з приводу компенсації завданих збитків за рахунок заздалегідь акумульованих коштів, шляхом фор­мування спеціально створеного страхового фонду особам, які пост­раждали внаслідок настання страхових випадків.

21.            З огляду на те, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками гос­подарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управне- на сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку (ч.

22.            Страхові відносини за своєю юридичною природою по­діляються на публічно-правові та приватноправові, і цей поділ має першочергове значення для визначення типу та методології право­вого регулювання, але не відповідає практичним потребам відособ­лення менш великих сукупностей правових норм у системі права.

23.            Науковий підхід, за яким страхові відносини визначають суто як цивільно-правові, є хибним.

24.            Страхове право характеризується ознакою комплексності, що відводить йому місце комплексної підгалузі трьох галузей права (цивільного, фінансового і господарського) в системі права України.

25.            Предметом страхового права є врегульовані нормами права суспільні відносини щодо захисту майнових інтересів страхува­льників шляхом надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що формуються суб’єктами страхової діяльності з метою здійснення майбутніх страхових виплат у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або чин­ним законодавством.

26.            Аналіз наукових категорій «страхування» та «соціальне страхування», які формують зміст відповідних правовідносин, дає підстави стверджувати, що вони співвідносяться лише термінологі­чно, проте за основними ознаками, такими як мета, суб’єктний склад та їх правове становище, мета та механізм забезпечення, по­рядок формування фондів та механізм їх витрачання, підстави ви­никнення - не збігаються. З огляду на викладене соціальне страху­вання необхідно відносити до виду соціального забезпечення певних суб’єктів. Запозичення наведеної термінології законодавством про соціальне страхування не є правомірним, адже призводить до змі­шування основних понять, які формують зміст правовідносин, які за своєю суттю, механізмом реалізації та призначенням відрізняються від соціального забезпечення.

27.            З огляду на той факт, що страхові відносини характери­зуються комплексним поєднанням приватноправових і публічно- правових елементів, для їх регулювання слід застосовувати методи господарського права: метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій.

28.            Практичний поділ структури страхового права на частини зумовлює його диференціацію на загальну, особливу та спеціальну.

29.            Страхове право як комплексна підгалузь права - сукуп­ність норм, що регулюють страхові відносини з метою ефективного захисту майнових інтересів учасників страхових правовідносин.

30.            Конкретними шляхами оновлення страхового законодав­ства є: 1) оновлення та вдосконалення змісту Закону України «Про страхування» на базі проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»; 2) адаптація законодавства України про страхування до законодавства ЄС; 3) кодифікація стра­хового законодавства.

31.            Викладення Закону України «Про страхування» в новій редакції є необхідною передумовою нормального функціонування ринку страхових послуг України, що має позитивно вплинути на процеси формування і розвитку страхових правовідносин у сфері господарювання. Саме тому прийняття зазначеного проекту, з ураху­ванням наведених зауважень та пропозицій, сприятиме створенню нових робочих місць; залученню додаткового капіталу для розвитку страхового ринку України; подальшій інтеграції страхового законо­давства України до законодавства ЄС; зміцненню ринкових засад діяльності учасників страхового ринку; удосконаленню системи правового забезпечення ринку страхових послуг, у т. ч. системи ліцензування страхової діяльності; забезпеченню економічної конку­ренції, що сприятиме підвищенню якості страхових послуг; забез­печенню надійним захистом страхувальників шляхом запобігання неплатоспроможності (банкрутства) страховиків; послідовному пе­реходу до системи пруденційного нагляду за страховою діяльністю; удосконаленню системи моніторингу за діяльністю страховиків.

32.            Пріоритетними напрямами адаптації законодавства Укра­їни до законодавства ЄС у зазначеній сфері залишаються, зокрема, положення щодо: 1) страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; 2) посередницької діяльності у стра­хуванні; 3) перестрахування; 4) банкрутства страховиків тощо.

33.            Доцільність кодифікації страхового законодавства України зумовлена таким: 1) необхідністю стабільності, внутрішньої єдності та максимальної відповідності страхового законодавства і страхово­го права; 2) необхідністю узгодження практики застосування стра­хового законодавства з науковими підходами щодо обґрунтування такої кодифікації; 3) обов’язковістю забезпечення системного під­ходу до формування страхового законодавства.

34.            Наявність відносно стабільного страхового законодавст­ва та практики його застосування створює основні передумови для кодифікації законодавства України про страхування, і на перший план виходить завдання її наукового обґрунтування.

35.            Етапність кодифікації страхового законодавства України має бути такою: 1) напрацювання системи страхового законодавст­ва України, на підставі якої 2) проведення інвентаризації страхового законодавства; 3) виявлення колізій, лакун, повторів та «мертвих норм» у правовому регулюванні страхових відносин у сфері госпо­дарювання та їх усунення; 4) здійснення переробки нормативного матеріалу відповідно до головних засад кодифікації; 5) напрацю­вання тексту нормативного акта; 6) підготовка тексту змін та/або доповнень до чинних нормативно-правових актів; 7) формування переліку актів, що підлягають скасуванню; 8) прийняття Концепції модернізації правового регулювання страхової діяльності.

36.            Страховий кодекс України може містити такі розділи: зага­льні положення; законодавство про страхування; учасників страхових відносин; суб’єкти страхової діяльності; форми та види страхування; страхові послуги; види страхової діяльності; страхові зобов’язання; договори та правила страхування; майнова основа страхового гос­подарювання; умови забезпечення платоспроможності страховиків; відповідальність за порушення страхових зобов’язань; державний нагляд (контроль) за страховою діяльністю; перестрахування; стра­хування життя; особливості правового регулювання окремих видів страхування.

37.            Такий напрям модернізації страхового законодавства України, як прийняття Страхового кодексу України, дасть змогу: на­лежним чином систематизувати страхове законодавство; уникнути множинності нормативно-правових актів, що видаються правотвор- чими органами; відмовитися від дублюючих положень у чинному законодавстві України виникненням прогалин. Доцільність здійснен­ня систематизації у формі кодифікації, крім іншого, пов’язана також із необхідністю поліпшення правореалізації, наданням допомоги су­довим органам оперативно та правильно тлумачити норми права.

38.            Концепція модернізації правового регулювання страхо­вої діяльності, як цілісний нормативно-правовий акт, має містити конкретні шляхи модернізації, визначені у підрозділі 4.1 цієї робо­ти, які законодавець може сприйняти як дороговказ на шляху до модернізації страхового законодавства України.

39.            Основна увага в Концепції повинна бути зосереджена на оновленні конкретних напрямів здійснення страхової діяльності. В основу розробки Концепції мають бути покладені правові, еконо­мічні та організаційні засади формування цілісної системи соціально- економічного розвитку страхового ринку України.

40.            Окремими видами страхової діяльності, які вимагають першочергової модернізації та оновлення правового регулювання яких має віднайти свої місце у Концепції, можна визнати такі: 1) діяльність у сфері авіаційного страхування; 2) перестрахова дія­льність; 3) медичне страхування; 4) страхування відповідальності перевізника перед пасажирами; 5) страхування життя; 6) страхуван­ня сільськогосподарських ризиків.

41.            Основну увагу та докладний аналіз при формуванні нау­кового підходу щодо створення Концепції модернізації правового регулювання страхової діяльності слід зосередити на двох перших напрямах страхової діяльності, які визначені нами, а саме: авіаційне страхування та перестрахування. Ці напрями в умовах сучасного господарювання мають особливу соціальну значущість (авіаційне страхування) та впливають на умови забезпечення платоспроможно­сті страховиків (перестрахування), що прямо пов’язано з виконанням страховиками страхових зобов’язань у сфері господарювання.

42.            Особливості виникнення страхових правовідносин у сфері господарювання тісно пов’язані зі специфікою господарської діяль­ності, що відображається на суб’єктному складі осіб такого право- відношення, а також на особливостях об’єктів та специфіці потреб, у захисті яких виявляються умови для виникнення страхових пра­вовідносин.

43.            Специфіка виникнення, зміни і припинення страхових правовідносин у сфері господарювання, на підставі актів страхового законодавства, простежується при наданні страхової послуги право- суб’єктними учасниками страхової діяльності у формі обов’язкового страхування.

44.            Регламентація підстав виникнення, зміни та припинення страхових правовідносин із обов’язкового страхування дає підстави стверджувати, що підставою виникнення страхових правовідносин цього виду є складний юридичний склад.

45.            Галузева специфіка страхових правовідносин із обов’язко­вого страхування у сфері господарювання ґрунтується на таких ква­ліфікуючих ознаках господарських правовідносин, як: 1) сфера здійснення; 2) особливий (обмежений) суб’єктний склад учасників; 3) наявність господарських зобов’язань, які містять і поєднують ор­ганізаційні та майнові елементи; 4) значний ступінь державного ре­гулювання страхової діяльності у сфері обов’язкового страхування; 5) зміст страхових правовідносин у сфері господарювання.

46.            Закріплення організаційно-майнових зобов’язань у тако­го виду нормативних актах, майнові та/або організаційні елементи можуть визначатись як безпосередньо у Постанові Кабінету Мініст­рів України, яка визначає порядок та умови здійснення певного ви­ду обов’язкового страхування, так і безпосередньо у типовому до­говорі, форму якого затверджує відповідна Постанова.

47.            Типовий договір обов’язкового страхування за своєю юридичною природою не є договором приєднання.

48.            Договір (поліс) обов’язкового страхування є публічним договором, що і визначає його правову природу.

49.size=1 face="Times New Roman">            Загальними ознаками договору страхування у сфері гос­подарювання як господарського договору є: особливий суб’єктний склад; спрямованість на забезпечення господарської діяльності уча­сників договірних відносин; зв’язок із плановим процесом; поєд­нання в господарському договорі організаційних та майнових еле­ментів; обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів; можливість відсту- плення від рівності сторін.

50.            Системне тлумачення норм чинного законодавства Украї­ни, матеріали правозастосовної практики, положення права ЄС, практика Європейського суду та положення наукової доктрини до­водять можливість і необхідність поширення норм законодавства України про захист прав споживачів на суб’єктів господарювання. Що дасть змогу відійти від «вузького» законодавчого підходу до тлумачення терміна «споживач» і поширити дію спеціального зако­нодавства на тих осіб, які фактично споживають будь-яку послугу (роботи, товари). Йдеться про юридичних та/або фізичних осіб - підприємців до яких можуть застосовуватися умови інформаційної та договірної диспропорції у процесі споживання, що ставить їх у положення «слабкої сторони за договором» страхування.

51.            Страхувальника як сторону договору страхування у сфе­рі господарювання стимулюють вступати у такі відносини дві групи умов: 1) умови власної доцільності організації та проведення госпо­дарської діяльності (внутрішньо-суб’єктивні фактори); 2) умови за­конодавства (зовнішньо-об’єктивні фактори).

52.            Аналіз положень чинного страхового законодавства до­водить особливості внутрішньофірмового планування страховика як сторони договору страхування у сфері господарювання.

53.            Стосовно страхувальника то внутрішньофірмове плану­вання слід розглядати як функцію управління його діяльністю.

54.            Можливість відступлення від принципу рівності сторін у договірних відносинах. Ця можливість у страхових правовідносинах може проявлятися у двох аспектах: законодавчому та договірному.

55.            Договірний аспект відступлення від принципу рівності сторін у правовідносинах проявляється у тому випадку, коли при укладенні договору добровільного страхування страховик може нав’язати страхувальнику умови, зміст яких він з огляду на відсут­ність належної професійної підготовки не розуміє.

56.            В якості спеціальних ознак, що притаманні договору страхування як регулятору особливих правовідносин у сфері гос­подарювання, можна виокремити: самостійність; двосторонність страхування; оплатність; реальність або консенсуальність; договір страхування не є договором під умовою; ризиковість; каузальність; договір страхування - договір на користь третьої особи; договір добровільного страхування не є договором приєднання.

57.            Договір страхування у сфері господарювання - це заснова­не на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зо­бов’язання учасників господарських відносин, згідно з яким страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійс­нити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати стра­хові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

58.            Договір страхування у сфері господарювання є однією з головних підстав виникнення, зміни та припинення страхових пра­вовідносин при здійсненні добровільного страхування.

59.            Поліс страхування має подвійну природу. По-перше, він виступає як договір страхування, і в такому випадку до нього мають застосовуватися норми ЦК України та Закону «Про страхування», що визначають вимоги до істотних умов договору страхування, по­рядку укладання та припинення останнього, порядку та умов визнан­ня його недійсним, прав і обов’язків страховика і страхувальника тощо. По-друге, поліс страхування є документом, що підтверджує факт укладання договору страхування. За таких умов до полісу не ставляться зазначені вище вимоги.

60.            Вбачається обґрунтованим підхід щодо визначення тер­міна «інтерес» через потребу. Потреба у попередженні, подоланні, зменшенні та відшкодуванні руйнівних наслідків несприятливих подій (стихійних лих та нещасних випадків), що завдають матеріа­льних збитків, має об’єктивний характер і формує потребу у стра­ховому захисті.

61.            Страховий захист у сфері господарювання - це система заходів щодо попередження, подолання, зменшення і відшкодуван­ня наслідків страхових випадів, яка забезпечується суб’єктами страхової (перестрахової) діяльності шляхом надання страхових (перестрахових) послуг на підставі договору страхування або зако­ну відповідно до вимог чинного законодавства України.

62.            Страховий інтерес - це потреба страхувальника (застра­хованої особи, вигодонабувача, іншої третьої особи) у захисті своїх правомірних майнових інтересів, які є підставою для виникнення страхового правовідношення.

63.            Основними учасниками страхових правовідносин у сфері господарювання є: страховики; страхувальники; страхові посеред­ники; треті особи, що можуть набувати прав сторін страхових пра­вовідносин; уповноважений орган як орган нагляду за страховою діяльністю; споживачі страхової послуги.

64.            Страхова компанія як учасник страхових правовідносин у сфері господарювання - це фінансова установа, створена у вста­новленому законом порядку у формі господарського товариства, що здійснює страхову діяльність шляхом надання страхової послуги на підставі ліцензії щодо захисту майнових інтересів заінтересованих осіб, має необхідне для цього майно і володіє господарською право- суб’єктні стю відповідно до закону і установчих документів, з метою отримання прибутку.

65.            Зважаючи на те, що діяльність нерезидентів на страхово­му ринку України підпадає під дію не лише страхового законодавст­ва, а й законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність, правове становище таких осіб не повинно йому суперечити.

66.            Норми страхового законодавства України в частині участі нерезидентів у страхових правовідносинах у сфері господарювання окреслюють теоретико-практичну проблему відповідності їх право­вого статусу вимогам чинного законодавства та конфлікту норм між законодавством України про страхування і законодавством про зов­нішньоекономічну діяльність. При цьому основну увагу законодавця повинні привернути питання обмеження прав страховиків-нерези- дентів у частині здійснення страхової діяльності щодо окремих видів і форм страхування.

67.            Аналіз законодавства України в частині визначення пра­вового статусу страховиків-нерезидентів на страховому ринку України та перспективи його розвитку доводять, що у страхових правовідносинах у сфері господарювання правове становище нере­зидентів подібне правовому становищу національних страховиків, проте специфіка закріплення їх правового статусу призводить до конфлікту норм вітчизняного законодавства України про страху­вання та законодавства України про зовнішньоекономічну діяль­ність. З огляду на той факт, що філії нерезидентів визнаються стра­ховиками у розумінні ч. 1 ст. 2 Закону України «Про страхування», вони є нарівні із страховими компаніями - резидентами головними учасниками страхової діяльності, яка пов’язана з наданням страхо­вих послуг юридичним особам або фізичним особам (страхувальни­кам) за рахунок грошових фондів (страхових резервів), що форму­ються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів, щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), з метою отримання прибутку на підставі ліцензії.

68.            Страхувальник - суб’єкт господарювання для вступу у страхові правовідносини у сфері господарювання повинен: воло­діти господарською правосуб’єктністю, тобто набути прав учасника господарських правовідносин; мати страховий інтерес щодо ціліс­ності та схоронності предмета страхування. Саме наявність страхо­вого інтересу як об’єкта страхових правовідносин доводить, що: особа володіє предметом страхування на законних підставах; має інтерес щодо його цілісності та схоронності; може зазнати збитків у разі настання страхового випадку, визначеного договором добро­вільного страхування або законом; має можливість укласти договір (поліс) страхування; має право на отримання страхової виплати.

69.            Якщо вид страхових правовідносин, в які має намір всту­пити заінтересована особа, не пов’язаний безпосередньо із здійснен­ням професійної діяльності, наявність ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності для такого страхувальника при ук­ладенні договору добровільного страхування не є обов’язковою. Проте це правило «не спрацьовує» при вступі у правовідносини з обов’язкового страхування. Натомість якщо вказаний суб’єкт гос­подарювання має інтерес у страхуванні своєї професійної відпові­дальності перед третіми особами (клієнтами), що передбачено п. 31 ст. 7 Закону України «Про страхування» (страхування відповідаль­ності суб’єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров’ю туриста або його майну), наявність ліцензії при вступі у страхові правовідносини такого виду є обов’язковою умовою.

70.            Ситуація, що виникла на ринку обов’язкового страхуван­ня цивільно-правової відповідальності власників наземних транспор­тних засобів у зв’язку зі стрімким зростом неплатоспроможності страховиків - членів M(T)CBY, які мали значну частку ринку, зму­сила законодавця віддати функції страховика щодо виплати страхо­вого відшкодування об’єднанню страховиків, яке відповідно до ст. 13 Закону України «Про страхування» не може займатися страховою діяльністю. Чим викликало до життя правову колізію між ч. 1 ст. 13 Закону України «Про страхування» та пп. 41.3, 41.4 ст. 41 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відпові­дальності власників наземних транспортних засобів».

71.            Безпосередню участь у страхових правовідносинах мо­жуть брати страхові брокери та страхові агенти. Адже договір добро­вільного страхування, укладений при посередництві таких учасників страхових правовідносин у сфері господарювання, може містити умови щодо прав та обов’язків вказаних суб’єктів на всіх етапах страхового правовідношення. При цьому, якщо договір страхування укладається при посередництві вказаних осіб, на вимогу однієї із сторін договору страхування такий договір може бути тристорон­нім, в якому чітко повинні бути відзначені права та обов’язки стра­хового посередника на стадії укладення, виконання та припинення (дострокового припинення) дії договору страхування у сфері госпо­дарювання (ч. З ст. 15 Закону України «Про страхування).

72.            Діяльність страхових агентів в Україні не так чітко рег­ламентована нормами права, як діяльність страхових брокерів. Практично відсутні норми, які б визначали вимоги щодо обліку осіб (юридичних і фізичних), які зареєстровані як суб’єкти підприємни­цтва і надають страхові агентські послуги. Відсутні законодавчі ви­моги щодо визначення необхідного професійного рівня зазначених суб’єктів підприємництва. Такий стан справ можна розглядати як прогалину вітчизняного законодавства, адже в зарубіжній практиці використовують узагальнені принципи, на яких ґрунтується діяль­ність як страхових брокерів, так і страхових агентів.

73.            Існує декілька проблем практичного спрямування у зв’язку з припиненням діяльності Держфінпослуг та створення нового орга­ну - Нацкомфінпослуг. Зміст проблеми в тому, що Нацкомфінпослуг на законодавчому рівні не визнано правонаступником Держфінпос­луг, а значна чисельність нормативно-правових актів не була узго­джена з процесом ліквідації Держфінпослуг і створенням Нацком­фінпослуг. Це потребує опрацювання значного масиву документів та тривалий проміжок часу.

74.            Теоретико-практичне проблемне питання полягає у ви­значенні за суб’єктом господарювання статусу споживача страхової послуги. Системні тлумачення норм чинного законодавства Украї­ни, матеріали правозастосовної практики, положення права ЄС, практика Європейського суду та положення наукової доктрини до­водять можливість і необхідність поширення норм законодавства України про захист прав споживачів на суб’єктів господарювання. Вказане дозволить відійти від «вузького» законодавчого підходу до тлумачення терміна «споживач» і поширити дію спеціального зако­нодавства на тих осіб, які фактично споживають будь-яку послугу (роботи, товари). Йдеться про юридичних та/або фізичних осіб - підприємців, до яких можуть застосовуватися умови інформаційної та договірної диспропорції у процесі споживання, що ставить їх у положення «слабкої сторони» за договором страхування. Цей під­хід надасть можливість застосовувати до таких осіб особливості захисту прав споживачів, які полягають у домінуванні спеціальних способів захисту (Закон України «Про захист прав споживачів») над загальними.

II Висновки, щодо модернізації (оновлення) законодавства України, що врегульовує страхові правовідносини у сфері госопда- рювання:

75.            внесення змін до назви Глави 35 ГК України, назви ст. 333 ГК України та змісту ч. 2 ст. 333 ГК України:

-             назву Глави 35 ГК України викласти у такій редакції: «Гла­ва 35. Особливості правового регулювання фінансово-кредитної діяльності»;

-            назву ст. 333 ГК України викласти в такій редакції: «Фінан­сово-кредитна діяльність суб’єктів господарювання»;

-             ч. 2 ст. 333 ГК України викласти в такій редакції: «Фінансово- кредитна діяльність суб’єктів господарювання включає грошове та інше фінансове посередництво, страхування, а також допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування».

77.            Змінити назву ст. 352 Господарського кодексу України шляхом викладення її в такій редакції:

«Стаття 352. Страхова діяльність».

78.            Змінити ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України шляхом викладення її в такій редакції:

«Страхова діяльність - це врегульована нормами права, здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових по­слуг юридичним особам або фізичним особам (страхувальникам) за рахунок грошових фондів (страхових резервів), які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів, щодо захис­ту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи до­говором страхування подій (страхових випадків».

79.            Доповнити ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України абзацом другим такого змісту:

«Страхова діяльність, що здійснюється для досягнення еко­номічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є страховою комерційною діяльністю (страховим підприємницт­вом). Страхова діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку, є страховою некомерційною діяльністю».

80.            Доповнити ст. 353 ГК України частиною п’ятою, викла­вши її в такій редакції:

«Страхова компанія як учасник страхових правовідносин у сфері господарювання - це фінансова установа, створена у встанов­леному законом порядку у формі господарського товариства, що здійснює страхову діяльність шляхом надання страхової послуги на підставі ліцензії, щодо захисту майнових інтересів заінтересованих осіб, має необхідне для цього майно і володіє господарською пра- восуб’єктністю відповідно до закону і установчих документів, з ме­тою отримання прибутку»;

81.            Доповнити ст. 2 Закону України «Про страхування» части­ною другою, виклавши її в такій редакції:

«Страхова компанія - це фінансова установа, створена у вста­новленому законом порядку у формі господарського товариства, що здійснює страхову діяльність шляхом надання страхової послуги на підставі ліцензії, щодо захисту майнових інтересів заінтересованих осіб, має необхідне для цього майно і володіє господарською пра- восуб’єктністю відповідно до закону і установчих документів, з ме­тою отримання прибутку».

82.            Внести зміни до п. 1 Положення про Національну комі­сію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, і викласти в такій редакції: «Національна комісія, що здійс­нює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нац- комфінпослуг), є колегіальним органом, що входить до системи органів виконавчої влади, підпорядковується Президенту України та підзвітний Верховній Раді України».

83.            Внести зміни до ст. 4 Закону України «Про страхуван­ня», виклавши її в такій редакції:

«Стаття 4. Об’єкти страхування

Об’єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов’язані: з життям, здоров’ям, працездатніс­тю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності)».

84.            Доповнити розділ другий Закону України «Про страху­вання» ст. 16^і, виклавши її в такій редакції:

«Стаття 16^і. Предмет договору страхування

Предметом договору страхування можуть бути особисті не- майнові блага, майнові права, права вимоги, дії, роботи, послуги виробничого і невиробничого характеру, індивідуально визначені речі, нематеріальні активи, цінні папери та інше майно».

85.            Абзац 2, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про страхування» змінити, виклавши його в такій редакції:

«виключно із страхуванням ризиків, пов’язаних із морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо предметом договору страхування є товари, які транспортуються, та/або транспортні за­соби, якими вони транспортуються, та/або будь-яка відповідаль­ність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів».

86.            Абзац 4, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про страхування» змінити, виклавши його в такій редакції:

«страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ри­зиків, пов’язаних із морськими перевезеннями, комерційною авіаці­єю, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо предметом договору страхування є товари, які транспо­ртуються, та/або транспортні засоби, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким тра­нспортуванням товарів».

87.            Абзац 2, ч. 8 ст. 15 Закону України «Про страхування» змінити, виклавши його в такій редакції:

«договорів страхування ризиків, пов’язаних із морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), в разі коли предметом договору страхування є товари, які транспортуються, та/або транспортні за­соби, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів».

88.            Статтю 980 Цивільного кодексу України змінити, виклав­ши її в такій редакції:

«Предметом договору страхування можуть бути особисті немайнові блага, майнові права, права вимоги, дії, роботи, послуги виробничого і невиробничого характеру, індивідуально визначні речі, нематеріальні активи, цінні папери та інше майно».

89.            Статтю 982 Цивільного кодексу України змінити, виклав­ши її в такій редакції:

«Істотними умовами договору страхування є об’єкт страхуван­ня, предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошо­вої суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового пла­тежу і строки його сплати, строк договору та інші умови.

90.            Прийняти Закон України «Про основні засади державної політики у сфері обов’язкового страхування».

91.            Прийняти Розпорядження Нацкомфінпослуг в якому врегуоювати питання обліку, реєстрації та сертифікації страхових агентів - юридичних осіб та страхових агентів - фізичних осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємництва.

92.            Прийняти Закон України «Про некомерційні (непідприє- мницькі) організації», в якому визначити понятійний апарат, мету діяльності, особливості функціонування, організаційні форми неко- мерційних суб’єктів господарювання, правові підстави створення та припинення їх діяльності, тощо.

93.            Внести зміни до Закону України «Про страхування» в час­тині закріплення імперативної норми стосовно створення в України Авіаційного страхового пулу.

94.            Закріпити в Законі України «Про страхування» та в Повіт­ряному кодексі України поняття авіаційного страхового пулу, яке можна сформулювати так: Авіаційний страховий пул - це обов’яз­кове об’єднання страховиків, яким на підставі ліцензії дозволено здійснювати обов’язкове страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, ванта­жу; страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; страхування членів екіпажу по­вітряного судна та іншого авіаційного персоналу; страхування пові­тряних суден; страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

95.            Прийняти Положення Кабінету міністрів України «Про авіаційний страховий пул України».

96.            Закріпити в Положенні «Про авіаційний страховий пул України» такі умови, що визначають правовий статус такого об’єд­нання, а саме: пул є юридичною особою, яка утворюється і діє від­повідно до установчих документів та положення про нього; пул є неприбутковою організацією, яка утримується за рахунок внесків його членів і не провадить підприємницької та страхової діяльності; пул може створювати фонди, загальна кількість, цільове призна­чення, порядок формування, наповнення та витрачання яких визна­чаються загальними зборами членів пулу; метою утворення Пулу є координація діяльності його членів, пов’язаної з обов’язковим страхуванням: відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу; відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну третім особам; членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу; повітряних суден; працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час вико­нання авіаційних робіт; основними завданнями пулу є: здійснення організаційних заходів щодо співстрахування та перестрахування з метою забезпечення фінансової надійності страховиків - членів пу­лу; впровадження єдиних для всіх членів пулу правил поведінки на ринку страхових послуг, а також правил, спрямованих на захист прав страховиків і запобігання порушенням та зловживанням; участь у розробленні проектів нормативно-правових актів, що сприяють до­сягненню завдань пулу; представництво у відносинах з органами державної влади, страхувальниками, страховиками, об’єднаннями страховиків і громадськими організаціями, захист інтересів членів пулу; установлення та підтримання зв’язків з іноземними фахівцями у сфері страхування, координація взаємовідносин з об’єднаннями страховиків інших країн; організація навчання і підвищення квалі­фікації працівників страховиків - членів пулу, інших підприємств, установ та організацій, проведення семінарів, конференцій з обов’яз­кового страхування; утворення філій, представництв та інших відо­кремлених підрозділів; організація методологічного супроводження діяльності пулу; розроблення та здійснення спільних програм та методів здійснення страхування будівельних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам; вищим органом управління пулу є загальні збори його членів. Порядок формування та повноваження органів управління пулу визначаються установчими документами.

97.            Прийняти Страховий кодекс України.