Висновки до розділу 3

1. Встановлено, що окрім конвенцій і стандартів безпеки, як

інструмент управління митною справою ВМО активно використовує систему рекомендацій щодо їх імплементації в національне митне законодавство.

міжнародним вимогам. Система відповідних тренінгів персоналу митниць, а також надання технічної допомоги робить вплив ВМО комплексним.

2. Визначено, що практика митного регулювання у багатьох зарубіжних країнах демонструє «послідовних підхід від суверенною законотворчості» митних питань. Національне митне законодавство наслідує принципи міжнародного митного права та тенденції, що формуються.

3. Обгрунтовано, що норма м’якого права - це юридично

необов’язкове правило поведінки, створене в односторонньому порядку міжнародною організацією (норма-рекомендація) або узгоджене

суб’єктами міжнародного права (політична домовленість), закріплене як принцип діяльності або формально визначені норми і реалізоване державами на добровільній основі в рамках міжнародного та

національного права.

4. Виокремлено дві групи норм м’якого права, які певним чином регулюють митну справу в Україні: ті, що містяться у рішеннях міжнародних організацій, та ті, що є результатом певних політичних домовленостей. Останні найбільш виражені у взаємовідносинах України та регіональних митних союзів, а саме СНД та ЄС. Геополітичне розташування України об’єктивно зумовлює її переспективи в налагодженні тісних і взаємовигідних зв’язків, насамперед з країнами- членами СНД, які мають з нею спільні кордони - Росією, Білоруссю і Молдовою. Проте пріорітетним напрямком розвитку державної митної політики є вступ України до ЄС. На шляху до заданої мети між Україною та ЄС було укладено ряд політичних домовленостей, щорякісно змінили методи регулювання державної митної справи та перенесли принципи ї їздійснення на якісно новий рівень.

5. Обґрунтовано, що вагомим для розвитку митної справи в Україні є використання положень, зазначених у модельних актах. Наприклад, використання Типового закону про електронну торгівлю є створення міжнародно-визнаних норм, що встановлюють можливий порядок усунення деяких юридичних перешкод, які можуть виникати у зв’язку з використанням сучасних засобів зв’язку для укладення міжнародних торговельних угод.

6. Систематизовано положення, що опосередковують механізм перетворення норм м’якого права в національні правові норми, а саме: загальні твердження щодо перетворення норм м’якого права на правові норми поширюються на механізм перетворення норм міжнародного м’якого права в національне митне право; норми міжнародного м’якого права, у контексті розгляду даного питання, повинні певним чином стосуватися здійснення регулювання державної митної справи, тобто відноситись до регуляторів міжнародного митного права; не усі м’які норми міжнародного митного права перетворюються на національне митне право, тобто існують певні причини та передумови, у залежності від яких здійснюється їх фрагментарна імплементація в національне законодавство, тощо.

7. Установлено, що добровільне виконання положень актів м’якого права пов’язано багато в чому із прийняттям необхідних кроків на внутрішньодержавному рівні. Незважаючи на те, що в результаті такого перетворення з’являється норма внутрішнього права, цей процес не проходить безслідно і для міжнародного права. Впровадження державами норм м’якого права у внутрішнє законодавство та їх виконання можуть вплинути, по-перше, на перетворення цих норм на звичайні норми міжнародного права, по-друге, може сприяти гармонізації законодавства держав.

8. Визначено, що норм м’якого права перетворюються на національне митне законодавство України переважно за допомогою механізму матеріальної інкорпорації через відсилання, рецепції чи адаптації, трансформації чи інкорпорації.

9. Обгрунтовано, що в результаті перетворення м’якого права в національне митне законодавство України з’являється норма внутрішнього права, проте цей процес не проходить безслідно і для міжнародного права.

10. Встановлено, що Митний кодекс України увібрав у себе ряд положень Рамкових стандартів безпеки та полегшення світової торгівлі, що означає підвищення ролі м’якого права в регулюванні митних відносин. У першу чергу, слід указати на появу нового інституту митного права - уповноваженого економічного оператора. Можна стверджувати, що переважну більшість змін, запропонованих у новому МКУ щодо УЕО, спрямовано на приведення його у відповідність до міжнародних вимог. Разом із тим, окремі норми нового Митного кодексу України не повною мірою відповідають вимогам Рамкових стандартів ВМО.

11. Визначено, що митною службою України здійснюється робота із широкого впровадження в роботу митних органів процедур із митного контролю та оформлення, заснованих на застосуванні інформаційно-телекомунікаційних технологій. Новелою Митного кодексу є закріплення електронного декларування. Встановлення нової форми взаємодії між органами доходів і зборів та суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, які відповідно до закону можуть обмінюватися будь-якою інформацією, обмін якою прямо не передбачений законодавством України з питань державної митної справи, зокрема, з метою налагодження співробітництва з питань ідентифікації та протидії ризикам.