§ 1. Публічно-правове регулювання грошей

У кожному окремо взятому випадку застосування грошей зумов­люється притаманними їм властивостями, які сприяють виникненню, зміні та припиненню різного роду суспільних відносин в економічній, політичній та соціальній сферах. При цьому ті чи інші властивості грошей спричиняють конкретні напрямки їх впливу на організацію процесів суспільного відтворення, що у свою чергу зумовлює вибір і застосування державою певного набору правових засобів і способів у його регуляторній політиці.

Роль грошей необхідно сприймати як органічну єдність виконува­них ними в процесі відтворення у народному господарстві функцій. А самі функції грошей при цьому слід розглядати як основні напрямки їх впливу на процеси організації суспільного виробництва, розподілу, обміну, а також обігу і споживання.

На цей час не існує загальноприйнятого уявлення про кількість виконуваних грошима функцій та їх зміст. Це питання є дискусійним та ще не знайшло свого остаточного вирішення. У вітчизняній еконо­мічній науці традиційно виділялися п’ять головних функцій: 1) міра вартості; 2) засіб обігу; 3) засіб платежу; 4) засіб нагромадження;

5) світові гроші, що були наслідком панування в CPCP марксистського

світогляду. Інші точки зору на той час розцінювалися як антинаукові. Але навіть у радянській літературі висловлювалися відмінні від тра­диційної точки зору з приводу кількості грошових функцій. Спектр поглядів щодо цього питання дуже широкий - багато фахівців у своїх наукових працях виокремлюють іншу кількість функцій грошей, ніж п’ять.

Оглядово проілюструємо значення окремих функцій грошей для організації фінансової діяльності держави та її правового регулювання.

Базовою в системі основних напрямків впливу грошей на процеси суспільного відтворення є виконувана ними функція міри вартості (за­собу виміру, мірила цінності, одиниці обліку чи одиниці масштабу), оскільки вона відбиває квінтесенцію економічної природи вартісного еквівалента, що виражається у здатності грошей порівнювати різні товари, роботи, послуги. Функція грошей як міри вартості може мати різні найменування, але зміст її зводитиметься до можливості грошей виражати і порівнювати вартість благ, які мають споживчі властивості.

Для забезпечення виконання грошима функції міри вартості дер­жава в законодавчому порядку вводить масштаб цін, встановлюючи відповідну грошову одиницю розрахунків - національну валюту. Масш­таб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функ­ції міри вартості*.

У законодавстві і літературі грошову одиницю конкретної країни звичайно іменують валютою (лат. valere — коштувати, італ. valuta - бук­вально ціна, вартість). Саме вона відіграє провідну роль при зіставленні вартості товарів (робіт, послуг) і відповідно встановленні їхніх цін, що, однак, за певних обставин не позбавляє учасників економічних відносин можливості застосування й інших форм вартісних еквівалентів, наприклад, іноземної валюти чи грошових сурогатів. Але така можливість істотно обмежується державою в законодавчому порядку і у разі реалізації на практиці в офіційному секторі економіки, як правило, спричиняє застосу­вання складних механізмів перерахунку цін за здійсненими операціями для їх вираження в прийнятій державою грошовій одиниці. Звичайно такі дії держави зумовлені, з одного боку, фіскальними інтересами, а з друго­го - необхідністю забезпечення стабільності національної грошової оди­ниці як неодмінної умови стійкості грошового обігу.

За допомогою цієї функції втілюється в життя фінансовий облік взагалі та податковий зокрема.

на процеси організації економічних відносин зумовив зміст закріпле­них у ст. І Закону України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» таких категорій, як «активи», «економічна вигода», «зобов’язання», «первинний документ», «фінансова звіт­ність», «облікова політика», що дають можливість усвідомити резуль­тати діяльності фізичних і юридичних осіб. Аналогічно у ст. 14 По­даткового кодексу України закріплено визначення термінів «базова ставка фрахту», «балансова вартість основних засобів, інших необо­ротних активів», «звичайна ціна» та ін.

Функція грошей як міри вартості має й інше значення для фінан­сової діяльності держави, оскільки вона лежить в основі такого еле­мента механізму справляння обов’язкових платежів, як ставка податку, визначення якої дається у ст. 25 Податкового кодексу України. Вико­ристання державою грошей як міри вартості для потреб правового регулювання у сфері фінансової діяльності зазначеними способами не обмежується, можна навести й інші приклади.

З функцією грошей як міри вартості нерозривно пов’язана функція грошей як засобу обігу. Остання виявляється при обміні товарів, що здійснюється за допомогою грошей. У цьому процесі в економічному обороті ідеальна міра вартості перетворюється на реальний засіб пла­тежу. Така властивість грошей є важливим фундаментальним елемен­том для правового регулювання фінансової діяльності держави. Саме врахування метаморфози T- Γ-Tε наріжним каменем потреби дер­жави в грошах як транзитному засобі, що здатен доставити необхідні для її функціонування матеріальні блага і трудові ресурси. При цьому процес грошового обігу для фінансової діяльності держави необхідно розглядати як системоутворююче явище. Його головна особливість виявляється в безперервності руху грошей.

Саме ця стабільність породжує прагнення держави до постійної акумуляції коштів з метою забезпечення притаманних їй завдань і функцій. У цьому зв’язку фінансову діяльність також необхідно роз­глядати як діяльність постійну, систематичну.

функція грошей як засобу обігу матеріалізується в практичних діях держави, які знаходять правове оформлення в такому фінансово-пла­новому акті, як закон про Державний бюджет.

Гроші як засіб платежу відіграють важливу роль при оподаткову­ванні. Ця функція грошей сприяє практичній реалізації методу вста­новлення обов’язкових платежів, який неодноразово ставав об’єктом дослідження в спеціальній літературі. Виконуючи цю функцію при стягненні податків, гроші здійснюють самостійний рух, відокремлений від руху товарів. При цьому гроші переходять від платника до держави (територіальної громади) без будь-якого зустрічного еквівалента, що чітко відбиває зміст ст. 6 Податкового кодексу України.

Важливим виявом функції грошей як засобу платежу для право­вого впорядкування фінансових відносин є встановлення державою законного платіжного засобу. Вводячи спеціальний правовий режим для обігу конкретних платіжних засобів, держава, як правило, встанов­лює для всіх фізичних і юридичних осіб обов’язок сплачувати податки та збори саме такими коштами. Здійснення платежу за податками та зборами за допомогою інших коштів є неналежним виконанням фінан­сових обов’язків.

Крім наведеного, значення законного платіжного засобу в сфері фінансової діяльності держави полягає також у тому, що, вимагаючи від зобов’язаних осіб здійснення платежів тільки певними коштами, держава сама користується виключно ними в усіх своїх внутрішніх платежах.

Вагоме значення для правового регулювання фінансової діяльнос­ті держави має також виконувана грошима функція засобу нагрома­дження (заощадження).

Але цим вплив функції грошей як засобу заощадження на правове регулювання фінансових відносин не обмежується. Обов’язково необ-

хідно відзначити зумовленість застосування у сфері фінансової діяль­ності держави деяких прямих податків, об’єктом обкладання якими є результати господарської чи іншої діяльності фізичних та юридичних осіб, що визначаються як прибуток чи доходи.

Необхідно також мати на увазі, що заощадження і нагромадження фізичних та юридичних осіб є, крім іншого, об’єктом правового впли­ву держави з метою забезпечення її необхідними ресурсами за допо­могою кредитних та страхових механізмів. Серед форм і методів пере­розподілу частини доходів населення можна виокремити: залучення заощаджень населення через державні позики, внески (депозити) в банки та інші фінансово-кредитні установи, страхові платежі. Через кредитні та страхові механізми населення добровільно надає на певний час державі частину своїх доходів.

Крім того, вияв функції грошей як засобу заощадження має місце й через встановлення обов’язку збереження коштів господарюючих суб’єктів на рахунках у банківських установах, а бюджетних установ - на рахунках Державного казначейства України, що передбачено ст. 31 Закону України «Про Національний банк України».

Щодо традиційно виокремлюваної в радянській економічній науці п’ятої функції грошей - функції світових грошей, слід вказати, що аналіз її змісту в сучасних умовах дає змогу висловити сумнів в об­грунтованості такого виділення. Коли йдеться про світові гроші, ми маємо справу із міжнародними платіжними засобами, застосування яких робить можливим проведення міжнародних розрахунків. Урахо­вуючи, що Паризькою угодою 1867 р. єдиною формою світових грошей було визнане золото, в економічній теорії і практиці міжнародних роз­рахунків цьому дорогоцінному металу тривалий час приділялася особ­лива увага, що не могло не позначитися на особливостях правового регулювання операцій, пов’язаних з його видобутком, переробленням, збереженням, переміщенням та обігом. Однак у ході поступової демо­нетизації золото багато в чому втратило свої позиції і в даний час роз­глядається лише як один із високоліквідних активів.

Водночас, виступаючи вартісними еквівалентами особливого роду, так званими зовнішніми грошима, національні валюти та інші загально­визнані високоліквідні активи дозволяють перерозподіляти вартість на міжнародному рівні, обслуговуючи на світовому ринку так звану «інтер­національну вартість». Така особливість застосування грошей виклика­ла до життя фінансові правовідносини особливого роду - валютні. Особливості об’єкта валютних правовідносин і сфери їх реалізації були причинами вироблення та встановлення державою особливого право­вого режиму їх здійснення. В Україні юридичною базою впровадження такого режиму, поряд із Конституцією, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших фінансово-кредитних установ у регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютно­го контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Багато в чому зміст і спрямованість правового впливу держави в цій сфері спричинені наявністю у деяких країнах специфічних пільгових умов оподаткування, а також широких можливостей приховування коштів в іноземних банках та інших фінансово-кредитних установах. Такі зловживання резидентів України призводять до ненадходження в країну значних за обсягом коштів, що у свою чергу зменшує бюджет­ні доходи, а також негативно позначається на платіжному балансі країни і як наслідок - на стабільності її грошової одиниці. Цим, голов­ним чином, і визначаються цілі й завдання банківського та експортно- імпортного контролю.

Крім цього, у сфері валютних правовідносин особливу увагу дер­жава приділяє питанням правового регулювання встановлення курсу національної валюти щодо іноземних. У даний час Україна вже має достатній досвід такої діяльності. Проте зауважимо, що стійкість на­ціональної валюти не можна забезпечити виключно правовими при­писами та державним адмініструванням її офіційного чи біржового курсу до іноземних грошей.