<<

Лекція 18.2. Правове регулювання ряду послуг і енергетики в ЄС

1. Суть правового регулювання енергетичної політики Європейського Союзу.

2. Основи формування і розвитку внутрішнього енергетичного ринку.

3. Правові основи забезпечення надійності енергопостачання в Європейському Союзі.

4. Загальні положення про енергетичну політику ЄС.

5. Правове регулювання електропостачання.

6. Правове регулювання газопостачання і нефтеснабженія.

Енергетика є найважливішою промисловою інфраструктурою, без якої сьогодні немислимо стійкий соціально-економічний розвиток Європейського регіону. Паливно-енергетичний комплекс завжди був самою уразливою ланкою економіки країн Західної Європи, тому часткова інтеграція в цій області здійснювалася спочатку з появою Співтовариств в рамках ЕСУС і Евратома. Енергетичну кризу почала 1970-х, викликаний браком енергоресурсів, ще раз підтвердив необхідність спільних скоординованих зусиль держав-членів Співтовариства в даній сфері. Проте до серйозних практичних заходів щодо інтеграції у області енергетики держави-члени пришли тільки із створенням внутрішнього ринку.

У травні 1988 р. Комісія в своєму Робочому документі, озаглавленому як «Внутрішній енергетичний ринок», визначила створення внутрішнього енергетичного ринку як найважливіша мета розширення спільного ринку і представила план поетапної лібералізації енергетичного сектора економіки держав-членів. Даний план, що передубачав координацію цін на енергоносії на рівні Співтовариства і введення загальних для держав-членів правил транзиту електрики і газу через їх територію, був в цілому здійснений на початку 1990-х рр.

Окрім заходів щодо формування внутрішнього енергетичного ринку, в 1990-і рр. Співтовариством були проведені також заходи, направлені на стимулювання інвестицій в енергетичний сектор, забезпечення надійності постачань енергоресурсів, підтримку енергоефективності і режиму економії енергії, розвиток і розширення споживання енергії з альтернативних джерел, збереження навколишнього середовища в процесах виробництва енергії і енергоспоживання.

Основу діяльності Європейського співтовариства у сфері енергетики закложени п. «и» § 1 ст. 3 Договору про Європейські Співтовариства 1957 р., що називався серед інших напрямів діяльності Співтовариства «заходу у області енергетики». Проте енергетична політика ЄС не знаходить сьогодні віддзеркалення серед політик Співтовариства, приведених в частині III засновницького договору. Компетенція ЄС в цій сфері реалізується переважно через ст. 95 Договору про ЄС, що передбачає проведення заходів по зближенню законодавства держав-членів в цілях забезпечення функціонування внутрішнього ринку.

Певного значення для енергетичної політики ЄС набувають останнім часом положення ст. 154—156 розділу XV «Транс\'європейські мережі» Договору 1957 р., які в достатньо загальних формулюваннях говорять про підтримку Співтовариством проектів розвитку транс\'європейських енергетичних інфраструктур. Заходи Співтовариства у області енергетики безпосередньо стикаються також з «свободами» руху товарів і послуг, екологічною політикою ЄС, а оскільки енергетика є сферою природних монополій, то ще і з конкурентною політикою ЄС. Енергетика відноситься до сумісних предметів ведення Європейського співтовариства і держав-членів.

Ключову роль для розвитку власної енергетичної політики ЄС грають такі міжнародні документи, як Європейська енергетична хартія 1991 р. і Лісабонський договір до Енергетичної хартії 1994 р.

Важливо також пам\'ятати про те, що правові основи інтеграції у області атомної енергетики здійснюються на основі положень Договору 1957 р., що фундирував Евратом.

Аналіз енергетичного законодавства Європейського Союзу дозволяє виділити декілька основних принципів здійснення енергетичної політики ЄС.

- принцип не дискримінації, який витікає із загального принципу не дискримінації і для енергетичної сфери означає, в першу чергу, не дискримінацію на енергетичному ринку, заборону на включення дискримінаційних умов в договори про енергопостачання, можливість «доступу третьої сторони»;

- принцип транспарентності, що характеризує прозорість ситуації на внутрішньому енергетичному ринку, можливість отримання інформації споживачами про рівень цін на енергоносії, а також спостереження Співтовариством за постачаннями і транзитом енергоресурсів;

- принцип не спричинення шкоди навколишньому середовищу, що відображає необхідність проведення превентивних заходів щодо охорони навколишнього середовища при здійсненні діяльності по енергопостачанню;

- принцип обліку соціального чинника в енергетичній політиці, що вимагає приділяти увагу залежності рівня безробіття в енергетиці від кон\'юнктури ринку, забезпеченню безпеки працівників в енергетичному секторі, підвищеній соціальній значущості послуг загальноекономічного значення.

В цілому необхідно визнати, що ці принципи одночасно є і принципами енергетичного права Європейського Coюза як сукупності норм права Європейського Союзу, регулюючих відносини, що складаються в процесах функціонування внутрішнього енергетичного ринку, забезпечення стабільності енергопостачання, підвищення енергоефективності і розвитку альтернативних і поновлюваних джерел енергії при обліку цілей досягнення стійкого розвитку і запобігання зміні клімату.

Сучасна структура ринку енергопостачання розставляє пріоритети в правовому регулюванні цієї сфери. Постачання електроенергією, газо- і нефтеснабженіє складають основу енергетичного ринку для країн ЄС сьогодні, відсовуючи далеко на задній план все інші інфраструктури, у тому числі і ринок вугілля. Також найважливішими пріоритетами правового регулювання в цій області є забезпечення надійності енергетичного постачання в Союзі, сприяння енергетичної ефективності і економії енергії, а також розвитку нового і поновлюваного вигляду енергії.

Найважливішим документом у сфері енергетичної політики ЄС сьогодні є перша загальна програма дій Союзу в цій сфері «Розумна енергія — Європі», установлена Рішенням Європейського парламенту і Ради № 1230/2003/ЕС від 26 червня 2003 р. Документ прийнятий на період до 2006 р. Загальна програма дій у сфері енергопостачання консолідувала в собі що дещо вужчий існували раніше в цій області програм, таких як SAVE (підвищення енергоефективності і раціонального використання енергії), ALTENER (пошук нових і використання поновлюваних джерел енергії), STEER (підтримка енергетичних ініціатив в транспортному секторі) і COOPENER (підтримка використання поновлюваних джерел енергії в країнах, що розвиваються), дія яких завершилася в 2002 р.

Підтримка надійності енергопостачання, інтеграція енергетичної політики ЄС в сучасну Союзну стратегію по стійкому розвитку, а також зниження залежності внутрішнього енергетичного ринку від імпорту енергії з країн, що розвиваються, є основними ідеями першої багаторічної програми дій Союзу у області енергетики.

Здійснення програми проводиться за рахунок визначення так званих ключових дій, що охоплюють енергетичні пріоритети, які проводяться в чотирьох згаданих секторах комбіновано або сепаратне, можливо також проведення ключових дій по окремих регіонах Співтовариства.

Лідируюча роль в реалізації енергетичної політики ЄС відведена Комісії. Сьогодні діяльність цього інституту у сфері енергетики будується на основі пріоритетів, позначених в Повідомленні Комісії від 23 квітня 1997 р. про загальну перспективу енергетичної політики і дій.

Функції Комісії в цій області переважно концентруються на координації, нагляді і контролі діяльності учасників енергетичного ринку Союзу. Так, наприклад, Регламент (ЄС) № 736/96 від 22 квітня 1996 р. про повідомлення Комісії про інвестиційні проекти, що зачіпають інтереси Співтовариства в нафтовому, газовому секторах і секторі електроенергії, вимагає розкриття за крупними інвестиційними проектами в енергетичному секторі інформації про інвесторів перед Комісією.

У структурі Комісії функціонує спеціальний департамент, що займається питаннями європейської енергетики, - Генеральний директорат з питань транспорту і енергетики. Комісією створений також ряд спеціалізованих установ в цій сфері, таких як Європейський форум по транспорту і енергетиці або Європейська група регулювання електрики і газу.

Лібералізація енергетичного ринку держав-членів, передбачена в Робочому документі Комісії 1988 р., почалася з ухваленням 26 червня 1990 р. Директиви 90/377/ЕЭС, що стосується процедури Співтовариства (по підвищенню прозорості цін на газ і електрику для кінцевих споживачів. Директива зобов\'язала держави-члени надавати Статистичному бюро Європейських співтовариств інформацію про ринкові ціни на електрику і природний газ Співтовариство добилося того, що така інформація не може бути конфіденційною, і встановило певною мірою контроль за ціноутворенням на енергетичних ринках, що привело до вирівнювання цін на електрику і газ по Співтовариству в цілому.

Подальші заходи Співтовариства щодо регулювання процесів постачання електроенергією були закріплені Директивою 90/547/ЕЭС від 29 жовтня 1990 р. про транзит електрики через енергосистеми і Директивою 91/296/ЕЭС від 31 травня 1991 р. про транзит природного газу через енергосистеми. За своїм змістом обидві директиви були «близнятами», основні правила транзиту співпадали практично повністю.

Процес лібералізації ринку електроенергії завершився ухваленням 19 грудня 1996 р. Директиви 96/92/ЕС щодо загальних правил для внутрішнього ринку електроенергії. Повну лібералізацію ринку газопостачання передбачила Директива 98/30/ЕС від 22 червня 1998 р. щодо загальних правил для внутрішнього ринку природного газу.

У липні 2003 р. в енергетичному законодавстві була проведена корінна реформа. Чотири директиви щодо лібералізації ринків постачання газом і електрикою - Директива 90/547/ЕЭС, Директива 91/296/ЕЭС, Директива 96/92/ЕС і Директива 98/30/ЕС - були скасовані. З 1 липня 2004 р. їх місце в правовому регулюванні повинні зайняти нові, модернізовані і кодифікуючі документи - Директива Європейського Парламенту і Ради 2003/54/ЕС від 26 червня 2003 р. щодо загальних правил на внутрішньому ринку електрики і відміни Директиви 96/92/ЕС, а також Директива Європейського парламенту і Ради 2003/55/ЕС від 26 червня 2003 р. щодо загальних правил на внутрішньому ринку природного газу і відміни Директиви 98/30/ЕС.

Директива 2003/54/ЕС визначає загальні правила щодо генерації, передачі і постачань електроенергії по Співтовариству. У ній знайшли віддзеркалення норми про організацію і функціонування енергетичного сектора економіки держав-членів, критерії і умови доступу на внутрішній енергетичний ринок Співтовариства Згідно Директиві 2003/54/ЕС держав-членів самостійно встановлюють права і обов\'язки підприємств електропостачання і на свій розсуд визначають доступ виробників електроенергії на ринок або на основі дозвільної, або заявітельной системи Держави-члени повинні забезпечувати доступ споживачів до систем електропостачання на основі принципів не дискримінації і транспарентності, у тому числі і відносно тарифів, а також вживати заходам по підтримці відвертості своїх енергетичних ринків.

Положення Директиви 2003/54/ЕС доповнюються нормами, закріпленими в Регламенті Ради і Європейського парламенту (ЄС) № 1228/2003 від 26 червня 2003 р. про умови доступу до мереж в цілях трансграничного обміну електрикою. Цей Регламент націлений на створення справедливих умов для трансграничного обміну електрикою при нормальній конкуренції і з урахуванням регіональної специфіки в державах-членах шляхом встановлення єдиної тарифікації при доступі на внутрішній ринок ЄС.

Так звана «газова» Директива 2003/55/ЕС встановлює загальні правила для транспортування, постачання, постачань і зберігання природного газу. Документ закладає правила, що відносяться до організації і функціонування газового сектора економіки держав-членів, включаючи ринок постачання зрідженим газом, забезпечує гармонізацію положень про порядок доступу на ринок відповідних підприємств. Директивою вводяться загальні критерії і процедури видачі дозволів підприємствам на транспортування, постачання, постачання і зберігання природного газу.

Директива 2003/55/ЕС направлена на демонополізацію і розвиток ринку газопостачання в державах-членах шляхом його повного відкриття, стимулювання конкуренції в газовому секторі, інтеграцію газотранспортних мереж при обліку залежності газового ринку від постачальників газу з третіх країн. У основу проведення вище позначених заходів документ закладає принцип субсидіарно

Принципове значення для забезпечення газопостачання і постачання нафтою має Директива Ради 94/22/ЕС від 30 травня 1994 р. про умови надання і використання дозволів на розвідку, дослідження і розробку вуглеводнів - найважливіших компонентів природного газу і нафти. Гармонізація правил щодо їх розвідки і розробки є істотним кроком для підтримки функціонування внутрішнього енергетичного ринку.

Ряд директив, також прийнятих Співтовариством на початку 1990-х, був направлений на гармонізацію законодавчих положень держав-членів щодо процедури постачань для державних потреб в енергетичному секторі. Це Директива Ради 93/38/ЕЭС від 14 червня 1993г., що координує процедури постачань суб\'єктами, що здійснюють діяльність у водному, енергетичному, транспортному і телекомунікаційному секторах, і Директива Ради 92/13/ЕЭС від 25 лютого 1992г., що координує законодавчі, регламентарниє і адміністративні положення щодо застосування правил Співтовариства про процедури постачань суб\'єктами, що здійснюють діяльність у водному, енергетичному, транспортному і телекомунікаційному секторах.

Необхідність створення системи забезпечення надійності енергопостачання в ЄС сьогодні викликана двома проблемами. Перша з них - економіко-політична. Європейський Союз і його держави-члени є найбільшими споживачами енергоресурсів, на 70% потребу в яких забезпечується за рахунок імпорту з третіх країн. Основними виробниками енергоресурсів для Європейського Союзу є країни Близького Сходу і Росія. З розширенням Європейського Союзу його енергозалежність тільки зросте, оскільки до складу Союзу увійдуть держави, повністю залежні від постачань енергоресурсів ззовні.

Друга проблема — економіко-екологічна. Сучасне споживання енергії безпосередньо пов\'язане з шкідливою дією на навколишнє середовище. Положення Киотського протоколу і заходу в контексті стійкого розвитку ставлять споживачів енергоресурсів в жорсткі рамки екологічної обумовленості.

Зростання споживання енергії сьогодні повинне бути пов\'язане із стимулюванням раціонального використання енергії шляхом екологічного регулювання цін на енергоносії і проведення заходів щодо енергозбереження і енергоефективності, а також з розвитком альтернативних джерел енергії, сприятливіших для навколишнього середовища.

Найважливішим актом у сфері забезпечення надійності енергопостачання є Директива Ради 68/414/ЕЭС від 20 грудня 1968 р., що накладає обов\'язок на держави — члени ЕЭС по створенню мінімального резерву очищеної нафти и/или нафтопродуктів, змінена Директивою 98/93/ЕС від 14 грудня 1998 р. У зв\'язку з тим, що очищена нафта і нафтопродукти грають найважливішу роль в енергопостачанні країн Співтовариства і будь-які перебої в їх постачанні можуть серйозно порушити діяльність організації, Директива вводить вимогу для держав-членів щодо стратегічного запасу такої продукції. Кожна держава-член зобов\'язана мати в своєму розпорядженні така кількість очищеної нафти і нафтопродуктів, яка може забезпечити нормальне їх споживання протягом 90 днів протягом року.

Істотну роль в підтримці стабільності постачання нафтою в Співтоваристві грає також Регламент № 2964/95 від 20 грудня 1995 р., що вводить реєстрацію в Співтоваристві імпорту і подачі неочищеної нафти. Регламент зобов\'язує всіх осіб і підприємства, що імпортує неочищену нафту з третіх країн або що приймають подачу неочищеної нафти з іншої держави-члена, надавати державі-члену, в якій вони установлені, інформацію щодо характеристик імпорту і подачі. Збирана державами-членами інформація у міру витребування надається Комісії в цілях створення загальної картини умов імпорту і подачі по Співтовариству. У збирану інформацію включається інформація про ціну. Інформація повинна надаватися регулярно, не рідше одного разу на місяць. Вказана інформація носить конфіденційний характер, проте це не перешкоджає складанню і публікації відкритих доповідей з проблеми, що носять загальний характер і не називаючих деталі участі конкретних підприємств.

Комісія зараз готує реформу заходів щодо створення стратегічного запасу енергоресурсів. Зокрема, планується замінити Директиву 68/414/ЕЭС нової, а також створити схожу систему для сфери газопостачання.

Необхідним завданням підтримки надійності енергопостачання є проведення заходів щодо енергозбереження і підвищення енергоефективності. Відповідно до визначення Комісії, даним в її Повідомленні про план дій по підвищенню енергоеффектівнгості в Європейському співтоваристві, енергоефективність означає зниження споживання енергії без зниження використання енергії виробництвом і устаткуванням.

Ряд директив Співтовариства забезпечують проведення таких заходів. В першу чергу, це Директива Ради 93/76/ЕЭС від 13 вересня 1993 р. про обмеження емісії вуглекислого газу шляхом підвищення енергетичної ефективності (SAVE), яка заклала загальні заходи в рамках фундируваної нею програми SAVE по підвищенню енергоефективності промислових об\'єктів, будівель і інших споруд. У розвиток положень Директиви 93/76/ЕЭС були прийняті Директива Європейського парламенту і Ради 2000/55/ЕС від 18 вересня 2000 р. про вимоги енергетичної ефективності до проводки флуоресцентного освітлення і Директива Європейського парламенту і Ради 2002/91/ЕС від 16 грудня 2002 р. про енергетичну експлуатаційну характеристику споруд. У дусі цих же заходів реалізуються норми Директиви Ради 92/42/ЕЭС від 21 травня 1992г. про вимоги ефективності до сучасних установок нагріву води, що спалюють, рідке або газоподібне паливо.

Іншим напрямом діяльності ЄС в цій області стало підвищення енергозбереження і енергоефективності за рахунок посилення вимог до побутової техніки. На це направлені Директива Ради 92/75/ЕЭС від 22 вересня 1992 р. про отримання інформації щодо споживання енергії і інших ресурсів побутовою технікою шляхом сертифікації і стандартизації продукції, Директива Європейського парламенту і Ради 96/57/ЕС від 3 вересня 1996 р. про вимоги ефективності для побутових електричних холодильників, морозилок і холодильників з морозильними камерами.

Влітку 2001 р. Європейське співтовариство уклало із Сполученими Штатами Америки Угоду про координацію програм у області сертифікації енергоефективності офісного устаткування. На основі цієї Угоди Співтовариство сприйняло систему сертифікації «Energy Star», упроваджену в правопорядок ЄС Регламентом № 2422/2001 від 6 листопада 2001 р.

Досягненню надійності енергопостачання служить також пошук нових і стимулювання використання існуючих альтернативних джерел енергії. Провести такі заходи покликана Директива 2001/77/ЕС від 27 вересня 2001г. про стимулювання надходжень електрики, проведеної з поновлюваних джерел енергії на внутрішній ринок електропостачання. Під поновлюваними джерелами енергії Директива розуміє альтернативні джерела енергії, не пов\'язані із спалюванням палива (вітер, сонце, хвилі і джерела гідроенергії, джерела геотермальної енергії і т.д.). Держави-члени повинні підготувати і опублікувати доповіді, в яких будуть відбиті національні цілі у області виробництва електрики від поновлюваних джерел енергії, а також розробити конкретні заходи щодо розвитку такого виробництва на основі принципів транспарентності і не дискримінація.

Цьому ж питанню присвячена Директива Європейського парламенту і Ради 2003/30/ЕС від 8 травня 2003 р. про підтримку використання біологічного палива і інших поновлюваних джерел енергії на транспорті. Саме транспорт, споживаючий енергоресурси, що одержуються державами-членами переважно ззовні, є самим незахищеним в цьому відношенні сектором економіки. Використання енергії для потреб транспорту також значно впливає на стан навколишнього середовища. В зв\'язку з цим принциповим питанням є перехід транспортної інфраструктури на надійніші джерела енергії. Одним з них є біопаливо. Біологічним паливом в сенсі ст. 2 Директиви є рідке або газоподібне паливо, проведене з біомаси, природних відходів сільського або лісового господарства і пов\'язаних з ними виробництв.

На стимулювання раціонального використання енергоресурсів і використання альтернативних джерел енергії в значній мірі направлений і механізм «зелених податків», введений Директивою Ради 2003/96/ЕС від 27 жовтня 2003 р. про реструктуризацію рамок Співтовариства по оподаткуванню енергетичних продуктів і електрики. Введений Директивою механізм відображає економічний метод регулювання у області забезпечення надійності енергопостачання шляхом істотного впливу на ціноутворення в енергетичному секторі.

У 1962 р. Рада прийняла регламент 26/62/ЕЭС, який з деякими виключеннями розповсюдив на сільське господарство дію ст. 81—83 Договору. Цей же регламент розповсюдив на сільське господарство дію п. 1 ст. 88 Договору.

Подальші заходи Співтовариства щодо регулювання процесів постачання електроенергією були закріплені Директивою 90/547/ЕЭС від 29 жовтня 1990 р. про транзит електрики через енергосистеми. Згідно Директиві 90/547/ЕЭС держав-членів повинні вжити заходам для полегшення транзиту електрики через лінії високовольтних передач відповідно до умов Директиви. Директива 90/547/ЕЭС регулює передачу електроенергії тільки в межах Співтовариства. Такий транзит електроенергії має місце за наявності трьох обставин:

- передача здійснюється між особами, відповідальними в конкретних державах-членах за високовольтні системи енергопостачання;

- початковий і кінцевий пункти передачі електроенергії знаходяться в межах Співтовариства;

- передача електроенергії проводиться хоч би через один внутрішній кордон Співтовариства.

Контракти на енергопостачання електрикою, що передбачають подібний транзит, повинні полягати не рідше ніж раз на рік між особами, відповідальними в державах-членах за високовольтні системи передач. Список таких організацій приводиться в додатку до Директиви 90/547/ЕЭС. Умови згаданих контрактів не повинні бути дискримінаційними, включати несприятливі для сторін і протиправні положення, порушувати безпеку постачань і якість послуг. Держави-члени зобов\'язані повідомляти Комісію про транзит електрики на основі контрактів, про укладення подібних контрактів, а також про зриви укладення таких контрактів і їх причини.

В цілях сприяння реалізації положень Директиви про транзит електроенергії Співтовариством був створений Комітет експертів з транзиту електрики між енергосистемами, який здійснює свою діяльність на положеннях Директиви 92/107/ЕЭС від 4 березня 1992 р. Даний Комітет консультує Комісію за технічними, фінансовими і правовими умовами транзиту електроенергії. Комітет контролює імплементацію державами-членами Директиви 90/547/ЕЭС. У його завдання входить також сприяння досягненню компромісу між сторонами, договірними про транзит електроенергії у межах ЄС.

Процес лібералізації ринку електроенергії завершився ухваленням 19 грудня 1996 р. Директиви 96/92/ЕС, про загальні правила для внутрішнього ринку електроенергії. У ній знайшли віддзеркалення норми про організацію і функціонування енергетичного сектора економіки держав-членів, критерії і умови доступу на внутрішній енергетичний ринок Співтовариства. Згідно Директиві 96/92/ЕС держав-членів самостійно встановлюють права і обов\'язки підприємств електропостачання і на свій розсуд визначають доступ виробників електроенергії на ринок на основі або дозвільної, або заявітельной системи. Держави-члени повинні забезпечувати доступ споживачів до систем електропостачання на основі принципів не дискримінації і транспарентності, у тому числі і відносно тарифів, а також вживати заходи по підтримці відвертості своїх енергетичних ринків.

Доповнити заходи, передбачені Директивою 96/92/ЕС, покликана Директива 2001/77/ЕС від 27 вересня 2001 р. про стимулювання надходження електрики, проведеної з поновлюваних джерел енергії на внутрішній ринок електропостачання. Під поновлюваними джерелами енергії Директива розуміє альтернативні джерела енергії, не пов\'язані із спалюванням палива (вітер, сонце, хвилі і джерела гідроенергії, джерела геотермальної енергії і т.д.). Держави-члени повинні не пізніше 27 жовтня 2002 р. прийняти і опублікувати доповіді, в яких будуть відбиті національні цілі у області виробництва електрики від поновлюваних джерел енергії, а також розробити конкретні заходи щодо розвитку такого виробництва.

Такі основні положення, регулюючі ринок електроенергії в Європейському Співтоваристві. На закінчення необхідно відзначити, що спеціальний правовий режим генерації і безпеки виробництва електроенергії атомними електростанціями встановлюється Договором про Евратоме 1957 р. і поряд актів, прийнятих Евратомом в розвиток положень його засновницького договору.

Що торкається правове регулювання газопостачання і нефтеснабженія, те сучасне правове регулювання ринку постачання природним газом на рівні Співтовариства бере початок у вже згадуваний Директиві 90/377/ЕЭС від 29 червня 1992 р. щодо прозорості цін на газ і електрику для кінцевих споживачів. Директива 90/377/ЕЭС встановила аналогічні вимоги про надання інформації про ціни на природний газ і на електрику. Завдяки даному акту «промислові споживачі зараз дістали доступ до зібраних даних про оплату, вироблювану за газ і електрику всіма категоріями споживачів по всьому Співтовариству, що дає їм інструмент для укладення вигідніших контрактів з постачальниками».

Іншим найважливішим документом в цій області є Директива 91/296/ЕЭС від 31 травня 1991 р. про транзит природного газу через енергосистеми. За своїм змістом дана директива є «близнюком» Директиви про транзит електрики, основні правила транзиту співпадають практично повністю. Директива 91/296/ЕЭС наказує державам-членам полегшити транзит природного газу по системах газотрубопроводів. Як і Директива про транзит електрики, Директива про транзит газу поширює свої положення тільки на транзит газу, здійснюваний у межах Співтовариства, даючи абсолютно ідентичне визначення поняття «транзит» і встановлюючи схожі вимоги щодо укладення контрактів і інформації про транзит природного газу. Єдиною відмінністю Директиви 91/296/ЕЭС є відсутність обмеження по термінах ув\'язнення контрактів, що передбачають транзит газу між особами, відповідальними за системи газопостачання в державах-членах.

Стаття 18 Директиви 98/30/ЕС від 22 червня 1998 р. передбачає, що спочатку ринок газопостачання буде відкритий для підприємств, що проводять електроенергію, а рівно для тих, які споживають понад 25 млн. кубічних метрів газу в рік. Через п\'ять років після вступу Директиви до сили цей критерій для газоспоживаючих підприємств був понижений до 15 млн. кубометрів газу в рік, через 10 років - до 5 млн. кубометрів в рік. Спочатку газовий ринок в державах-членах повинен бути відкритий на 20%, через 5 років цей параметр повинен відповідати 28%, через 20 років - 33%.

Згідно ст. 25 Директива не застосовуватиметься у випадках, якщо доступ до газопроводів може привести до серйозних економічних і фінансових труднощів для держав-членів і зриву контрактів на умовах «бери – або - плати», складових основу постачань природного газу в країнах ЄС. Дана Директива відповідно до ст. 26 також не застосовуватиметься перший час до держав-членів, в яких існує тільки один постачальник газу (Греція, Португалія, Фінляндія).

Проведення згаданих заходів сприятиме зниженню цін на газ у кінцевих споживачів по Співтовариству в цілому і підвищенню енергоефективності на ринку газу.

На відміну від правового регулювання ринку газопостачання, правове регулювання ринку постачання нафтою менш розвинене і деяким чином навіть випадає із загального контексту правового регулювання внутрішнього енергетичного ринку. Взагалі, ринок нефтеснабженія інтегрований на рівні Співтовариства у меншій мірі, чим інші сектори внутрішнього енергетичного ринку. Це пов\'язано з величезною часткою імпорту нафти і нафтопродуктів на ринок держав-членів Останнє, у свою чергу, є слідством недостатності власних нафтових ресурсів для покриття їх потреби по Співтовариству в цілому.

Найважливішим актом у області нефтеснабженія є Регламент 2964/95 від 20 грудня 1995 р., що вводить реєстрацію в Співтоваристві імпорту і подачі неочищеної нафти. Регламент зобов\'язує всіх осіб і підприємств, що імпортують неочищену нафту з третіх країн або що приймають подачу неочищеної нафти з іншої держави-члена, надавати державі-члену, в якій вони установлені, інформацію щодо характеристик імпорту і подачі. Збирана державами-членами інформація у міру витребування надається Комісії в цілях створення загальної картини умов імпорту і подачі по Співтовариству. У збирану інформацію включається інформація про ціну. Інформація повинна надаватися регулярно, не рідше одного разу на місяць. Вказана інформація носить конфіденційний характер, проте це не перешкоджає складанню і публікації відкритих доповідей з проблеми, що носять загальний характер і не називаючих деталі участі конкретних підприємств.

Принципове значення для забезпечення газопостачання і постачання нафтою має Директива 94/22/ЕС від 30 травня 1994 р. про умови надання і використання дозволів на розвідку, дослідження і розробку вуглеводнів. Вуглеводні є найважливішими компонентами природного газу і нафти. Гармонізація правил щодо їх розвідки і розробки є істотним кроком для підтримки функціонування внутрішнього енергетичного ринку.

Ряд директив, прийнятих Співтовариством на початку 1990-х рр., був направлений на гармонізацію законодавчих положень держав-членів щодо процедури постачань розробниками в Енергетичному секторі.

Контрольні питання

1. У чому суть правового регулювання енергетичної політики Європейського Союзу?

2. Що є правові основи формування і розвитку внутрішнього енергетичного ринку?

3. Які основні принципи здійснення енергетичної політики в ЄС?

4. Які правові основи забезпечення надійності енергопостачання в Європейському Союзі?

5. Назвіть правове регулювання електропостачання.

6. Поясніть правове регулювання газопостачання і нефтеснабженія.

Література

1. Право Європейського Союзу: Підручник / Під ред. С.Ю. Кашкина. – М., 2006.

2. Топорнін Б.Н. Європейське право: Підручник. – Х.., 2000.

3. Мусін Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу / Пер. з англійської. – ДО., 2005.

<< |
Источник: Аракелян М.Р., Василенко Н.Д.. КУРС ЛЕКЦІЙ ПО ПРАВУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК. Друге видання, мінене і доповнене з урахуванням змін, внесених Лісабонським договором 2007 року. Одеса - 2011. 2011

Еще по теме Лекція 18.2. Правове регулювання ряду послуг і енергетики в ЄС:

  1. 2.3. Правове регулювання аудиторських послуг, консультацій та експертиз.
  2. Зміст
  3. Лекція 18.1. Правовий режим внутрішнього ринку ЄС
  4. Лекція 18.2. Правове регулювання ряду послуг і енергетики в ЄС
  5. Лекція № 2 Тема: Землі сільськогосподарського призначення як об\'єкт правового регулювання
  6. Лекція 19 Тема: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ПРОМИСЛОВОСТІ, ТРАНСПОРТУ, ЗВ\'ЯЗКУ, ЕНЕРГЕТИКИ, ОБОРОНИ ТА ІНШОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  7. Лекція 21 Тема: Правове регулювання адміністративно – територіального устрою та планування території
  8. Глава 8. Правове регулювання охорони біорізноманіття
  9. 2.4. Інформаційні відносини та їх правове регулювання
  10. 2.7. Перспективи правового регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин
  11. Правові засади оскарження рішень, дій і бездіяльності державного виконавця та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  12. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
  13. РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
  14. Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг в Україні
  15. Форми і методи адміністративної діяльності публічної адміністрації щодо адміністративно-правового регулювання надання медичних послуг
  16. РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ
  17. Правові засади надання поліцейських послуг в Україні та місце серед них адміністративно-правового регулювання
  18. РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
  19. 3.2. Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання поліцейських послуг та можливості його використання в Україні
  20. 4.3. Правове регулювання господарської діяльності навчальних закладів законодавством США
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -