§ 2. Поняття та структура грошового обігу

Фінансова діяльність держави, яка має безперервний, постійний характер, може спиратися і базуватися також тільки на адекватному економічному явищі, що уособлює безперервність руху мінової вар­тості.

Грошовий обіг як об’єкт фінансово-правового регулювання являє собою безперервний рух грошей при виконанні ними своїх функцій у готівковій та безготівковій формах, який обслуговує реалізацію то­варів, а також нетоварні платежі і розрахунки в господарстві. Йому притаманні певні ознаки. По-перше, динамічною ознакою грошового обігу є здійснювані у його межах рух, переміщення певних цінностей. По-друге, такими рухомими цінностями є гроші (матеріальна ознака). По-третє, обертаючись, гроші виконують певні функції в економіці (функціональна ознака). По-четверте, рух грошей передбачає визна­ченість меж його реалізації відповідно у просторі, за колом осіб та в часі (організаційна ознака). По-п’яте, грошовому обігу притаманні юридична оформленість і врегульованість його виявів, будови, скла­дових елементів тощо (правова ознака).

Забезпечення безперервності руху грошей, його автоматизму є і однією з головних цілей фінансової діяльності держави, і одним із за­собів її здійснення, оскільки будь-яка держава є постійно діючим ме­ханізмом, а оскільки потреби держави в коштах для виконання при­таманних їй функцій і вирішення існуючих завдань безперервні, то це спричиняє об’єктивну необхідність у безперебійному наповненні та витратах відповідних централізованих і децентралізованих фондів. Забезпечуючи власні потреби, держава у процесі здійснення фінансо­вої діяльності сприяє безперервності грошового обігу і як особливому економічному процесу, і як сфері суспільного відтворення, забезпечу­ючи кругообіг вартості в економіці.

Структурно грошовий обіг залежно від площин руху грошей поді­ляється на вертикальний та горизонтальний, відбиваючи особливості напрямків діяльності держави: 1) емісійну роботу центрального банку; 2) організацію розрахунково-касових та кредитних відносин в еконо­міці країни.

Централізм в управлінні грошовим обігом визначає певний комп­лекс застосовуваних державою регулятивних прийомів і засобів, у тому числі правових, які забезпечують досягнення бажаного для суспільства результату - стабільного механізму товарообміну та розрахунків.

Суспільні відносини, пов’язані з організацією функціонування грошового обігу є різновидом фінансових правовідносин, оскільки, по-перше, вони виникають із приводу встановлення та впровадження в економіку і забезпечення функціонування специфічних вартісних еквівалентів - грошей, без яких неможливо уявити саму фінансову 330

діяльність держави, оскільки такі кошти є об’єктом фінансових право­відносин; по-друге, такі суспільні відносини є не просто формою вияву організуючого впливу держави на процеси суспільного відтворення з метою створення і функціонування централізованих та децентралізо­ваних фондів коштів, в основі якої лежить практичне застосування функцій і форм грошей, а є їх владно-майновим фундаментом; по-третє, з огляду на особливе значення грошових форм і функцій грошей, ви­користовуваних державою з метою організації фінансової діяльності, розглядувані суспільні відносини застосовуються відносно як кожного окремо взятого фонду коштів, так і усієї їх системи в цілому. Поза за­конодавчо встановленою державою грошовою системою, поза зв’язком із реальними виявами функцій грошей і без застосування сучасних ін- ституційованих грошових форм неможлива діяльність жодного фонду.

Імперативний характер регулювання суспільних відносин, пов’язаних з організацією функціонування грошового обігу, об’єктивно визначається низкою ознак: 1) характер правового регулювання даної групи суспільних відносин зумовлюється публічним інтересом до організації безупинного руху грошей у суспільстві через панування товарно-грошових відносин; 2) правові норми, що регулюють порядок визначення валюти платежу, форми, стандарти та процедури здійснен­ня розрахунків, є імперативними і не припускають корегування на розсуд учасників таких відносин; 3) коло учасників відносин з органі­зації і здійснення розрахунків, міра «автономності» їх дій, специфіка способу взаємозв’язку їх прав і обов’язків мають виключно високий ступінь визначеності; 4) імперативний метод правового регулювання грошового обігу забезпечує його організаційну єдність і як економіч­ного процесу, і як сфери суспільного відтворення; 5) порушення імпе­ративних приписів у цій сфері суспільних відносин тягне за собою, як правило, не цивільно-правову відповідальність, а передбачає застосу­вання до порушників комплексу заходів фінансово-правової, адміні­стративної та кримінальної відповідальності.

Імперативний метод правового регулювання грошового обігу і як особливого економічного процесу, і як сфери суспільного відтворення, де цей процес проходить, використовується для створення необхідних і достатніх умов безперервності руху грошей в економіці.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України, порядок утворення і погашення державного внутрішнього та зовнішнього бор­гу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.

Специфіка системи суспільних відносин, пов’язаних з організа­цією та функціонуванням грошового обігу як об’єкта фінансово-пра­вового регулювання, визначає принципи, способи та типи правового регулювання, безпосередньо впливає на зміст і спрямованість систе­ми відповідних правових норм, які являють собою фінансово-право­вий інститут грошового обігу. Його можна визначити як складову частину фінансово-правової галузі, що становить певну сукупність взаємопов’язаних фінансово-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з організацією функціонування безперервного руху грошей у різних формах їх матеріального буття, з одного боку, та у відповідних сферах, секторах, площинах і каналах руху в економіці - з другого.

Впроваджена в Україні модель організації грошового обігу пов’язана з формуванням трирівневої системи правового регулювання. Перший рівень утворюють норми Конституції України, яка є основою для розвитку спеціального законодавства, що регулює грошовий обіг. Другий рівень складають спеціальні закони, які безпосередньо від­бивають специфіку структурування грошового обігу. Серед них можна вказати закони України «Про Національний банк України», «Про пла­тіжні системи і переказ грошей в Україні», «Про запобігання та проти­дію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

їх зміст деталізується на третьому рівні правових регуляторів, який охоплює нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Нацбанку України, Мінфіну України, інших міністерств і ві­домств. Остання група актів законодавства деталізує норми законів, безпосередньо визначає можливості застосування відповідних форм грошових розрахунків, порядок і умови їх реалізації. Але, з огляду на особливості компетенції Нацбанку України як центрального банку країни, саме акти цього органу утворюють фундамент правового регу­лювання відповідних форм грошового обігу.