§ 3. Правові засади організації грошової системи України
Традиційно під грошовою системою держави розуміють установлену державою форму організації грошового обігу. Грошова система, як складне соціальне явище, охоплює низку взаємопов’язаних історично змінюваних елементів.
У науці усталеним є розчленовування грошової системи на складові залежно від функціональних особливостей елементів, що достатньою мірою дозволяє оцінити сутність і специфіку досліджуваного явища. Зокрема, виокремлюються такі елементи: грошова одиниця, масштаб цін, види грошових знаків, порядок емісії грошей, статус національної та іноземних валют, форми грошового обігу, встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків, державні органи, що регулюють та контролюють грошовий обіг, тощо.Основною характерною ознакою сучасних грошових систем є оформлена правовими засобами жорстка централізація емісії грошових знаків. Як правило, ця функція покладається на центральні банки держав. Грошову систему України також побудована на таких засадах, оскільки згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про Національний банк України» виключне право введення в обіг (емісія) гривні і розмінної монети, організація їх обігу і вилучення з обігу належать Нацбанку України.
Грошовою одиницею України відповідно до ст. 99 Конституції України є гривня. Згідно з ч. З ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» офіційне співвідношення між гривнею і золотом чи іншими дорогоцінними металами не встановлюється. Гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів та розрахунків. Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.
Кошти в Україні існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Це встановлено ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Однак слід мати на увазі, що згідно зі ст. 15 цього Закону можлива циркуляція і електронних грошей як одиниць вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж та, яка їх випускає, і є грошовим зобов’язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.Випускати електронні гроші може виключно банк. Банк, що випускає електронні гроші, бере на себе зобов’язання з їх погашення. Емісія таких коштів здійснюється шляхом їх надання користувачам або комерційним агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти. Це вказує на особливу правову природу та сутність таких розрахункових засобів, відмінну від готівки та безготівкових коштів, що емітуються Нацбанком України.
Суттєвим для характеристики грошової одиниці як елемента грошової системи є також те, що вона поєднує в одне ціле всі грошові знаки, котрі випускаються в обіг. Таке об’єднання не є простою сумою номіналів вироблених і випущених в обіг коштів. Його сутність полягає в об’єднанні якісно різних грошових знаків з погляду як економічного змісту, так і правового режиму, оскільки останні виражаються в законодавчо встановленій загальній для них грошовій одиниці чи її фракції (від na,τ. Jractio - розламування, частка, частина). Так, згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національний банк України» гривня дорівнює 100 копійкам.
Види грошових знаків являють собою позначення грошей, що мають законну платіжну чинність, та їх номінали. За п. 3.2 ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Постановою Президії Верховної Ради України від 10 грудня 1991 р. № 1952-ХП «Про затвердження найменування і характерних ознак грошової одиниці України»1 були встановлені загальні зовнішні ознаки гривні та її купюрна будова.
Відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні»[92] [93] з 2 вересня 1996 р. в обіг було введено банкноти достоїнством 1,2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень і розмінна монета номіналом 1,2,5, 10,25 і 50 копійок. У подальшому стали застосовуватися банкноти номіналом 200 та 500 гривень, а також монети в 1 гривню. Нацбанк України також здійснює емісію пам’ятних і ювілейних монет різного номіналу. Зазначені грошові знаки є упредметненою в тому чи іншому матеріалі грошовою формою, так званою готівкою. Основним нормативно- правовим актом, що визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою, є Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджене постановою Правління Нацбанку України від 15 грудня 2004 р. № 637 з наступними змінами)1, згідно з п. 2 якого підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов’язаннями, що виникають в господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з додержанням чинних обмежень) у порядку, встановленому законодавством України. Такі готівкові розрахунки здійснюються підприємствами (підприємцями) між собою та з фізичними особами, які не здійснюють підприємницької діяльності, через касу за рахунок як готівкової виручки, так і коштів, одержаних із банків. Такі розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку. Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або декількома платіжними документами встановлюється постановою Правління Нацбанку України. Такі обмеження стосуються також розрахунків готівкою між підприємствами в оплату за товари, що придбані на виробничі (господарські) потреби за рахунок коштів, одержаних за спеціальними корпоративними платіжними засобами, але вони не поширюються на: а) розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами; б) добровільні по жертвування та благодійну допомогу; в) використання коштів, виданих на відрядження. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов’язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв’язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. Готівкова виручка (готівка) здається самостійно або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання також може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір. Особливе значення для організації грошового обігу має Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в редакції Закону від 1 червня 2000 р. Відповідно до ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: - проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій; - видавати особі, яка одержує або повертає товар, одержує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; - застосовувати виключно ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій; - забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення; - забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення; - вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку; - надавати покупцю товарів за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця. У сукупності з іншими передбаченими законодавством заходами протидії тіньовій економіці, такими як встановлення ліміту залишку готівки у касі на кінець робочого дня, вимогою про обов’язкове включення в розрахункові документи номерів ідентифікаційних кодів фізичних осіб - платників податків і обмеженням можливої кількості операцій, здійснюваних з використанням готівки, реєстрація розрахункових операцій утворює твердий режим контролю за веденням підприємницької діяльності, виявленням реальних доходів як юридичних, так і фізичних осіб, пересуванням грошових мас. Науково-технічний прогрес на цей час зумовив переважне застосування безготівкового способу розрахунків в економічних відносинах. Відбулося законодавче визнання коштів на рахунках і внесках як самостійної форми існування грошей. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Нацбанку України, якими встановлюються загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Так, згідно з п. 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Нацбанку України від 21 січня 2004 р. № 22) під час здійснення розрахунків можуть застосовуватися такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер; платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; платіжна вимога; розрахунковий чек; акредитив; інкасове доручення (розпорядження). Також передбачено можливість використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток). Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають передбачені платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів. Банк під час здійснення розрахункових операцій застосовує платіжні інструменти, що визначені нормативно-правовими актами Нацбанку України та внутрішніми процедурами банку. Сутність і природа руху безготівкових коштів ґрунтуються на такому явищі, як документообіг, котрий є системою оформлення, використання та руху розрахункових документів, що відбивають переміщення грошових знаків, які обліковуються на банківських рахунках. Для здійснення безготівкових розрахунків істотне значення має система рахунків, яка відкривається клієнтам банками. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових опе- 338 рацій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Кореспондентські рахунки відкриваються шляхом установлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Нацбанком України, та на підставі відповідного договору. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Нацбанку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється шляхом як внесення їх у готівковій формі, так і переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків. Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку. Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт-банк», «клієнт-Інтернет-банк», «телефонний банкінг» тощо. Програмне забезпечення систем дистанційного обслуговування має відповідати вимогам законодавства, в тому числі нормативно-правових актів Нацбанку, які ставляться до технології та захисту електронних банківських розрахунків. Слід зазначити, що разом з банківською системою рівнобіжно функціонує й система казначейських рахунків. Згідно з п. 1.2 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України (затверджено наказом Мінфіну України від 22 червня 2012 р. № 758) передбачено такі види рахунків: - бюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються в органах Казначейства для забезпечення казначейського обслуговування коштів державного та місцевих бюджетів; - бюджетні рахунки для зарахування надходжень (рахунки за надходженнями) - рахунки для зарахування доходів бюджетів, надходжень в частині повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міськими радами) або під державні (місцеві) гарантії; - бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами - рахунки для здійснення операцій з бюджетними асигнуваннями, передбаченими на виконання відповідних програм і заходів у державному та місцевих бюджетах, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів та одержувачам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів. Бюджетні рахунки для операцій з бюджетними коштами поділяються на особові рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів, реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів, рахунки одержувачів бюджетних коштів, рахунки для обліку операцій по загальнодержавних витратах, рахунки для обліку операцій з міжбюджетними трансфертами; - інші бюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються за відповідними кодами бюджетної класифікації для здійснення операцій з обслуговування внутрішніх і зовнішніх боргових зобов’язань держави та в інших випадках, визначених нормативно-правовими актами; - небюджетні рахунки - рахунки, які відкриваються органами Казначейства у випадках, передбачених законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, розпорядникам бюджетних коштів та одержувачам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів, підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам - підприємцям за операціями, що не належать до операцій з виконання бюджетів; - особові рахунки - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку руху коштів, виділених із загального та/або спеціального фондів місцевих бюджетів для розподілу між розпорядниками та одержувачами коштів місцевих бюджетів, а також відокремленими структурними підрозділами розпорядників коштів місцевих бюджетів; - рахунки для обліку операцій по загальнодержавних витратах - рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів для здійснення загальнодержавних витрат; - рахунки для обліку операцій з фінансування бюджетів - рахунки, які відкриваються для обліку операцій з фінансування бюджетів, передбачених законом про Державний бюджет України та рішеннями про місцеві бюджети; - рахунки одержувачів бюджетних коштів - рахунки, які відкриваються одержувачам бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету загального та/або спеціального фондів для обліку операцій з виконання плану використання бюджетних коштів; - рахунки для обліку операцій з міжбюджетними трансфертами - рахунки, які відкриваються розпорядникам коштів місцевих бюджетів для обліку руху коштів загального та/або спеціального фондів місцевих бюджетів за міжбюджетними трансфертами; - реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів - рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку операцій з виконання загального фонду кошторисів; - спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів - рахунки, які відкриваються розпорядникам бюджетних коштів, відокремленим структурним підрозділам розпорядників бюджетних коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків та кредитування бюджету для обліку операцій з виконання спеціального фонду кошторисів. Бюджетні рахунки відкриваються щорічно на початок нового бюджетного періоду відповідно до закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети. У разі неприйняття або несвоєчасного прийняття закону про Державний бюджет України відкриваються рахунки попереднього бюджетного періоду. Спеціальні реєстраційні рахунки, на яких зберігаються залишки коштів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення, відкриваються у наступному бюджетному періоді відповідно до законодавства. Рахунки відкриваються згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку виконання Державного та місцевих бюджетів, затвердженим у порядку, встановленому відповідно до законодавства. Усі відкриті рахунки (бюджетні та небюджетні) реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться органами Казначейства. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом Казначейства і клієнтами. Ще одним елементом грошової системи є методи стабілізації валют', реставрація, девальвація, ревальвація (ревалоризація), деномінація та нуліфікація. Також не можна забувати і про те, що мають місце і змішані методи стабілізації. Такі заходи державного впливу в літературі також іменують грошовими реформами (франц, гё/огте, від лат. reformare - перетворювати), які визначаються як повне чи часткове перетворення державою своєї грошової системи. Проведення будь-якої грошової реформи ніколи не зводилося лише до видання того чи іншого законодавчого акта. Останній є юридичним фактом, стимулом, що породжує конкретні суспільні відносини, реалізація яких забезпечує досягнення цілей і вирішення завдань, визначених законодавцем. Унаслідок дії юридичних норм у ході грошових реформ вилучаються з обігу знецінені паперові гроші, випускаються нові грошові знаки, змінюються грошові одиниці, відбувається перехід від однієї грошової системи до іншої тощо. Залежно від цілей перебудови розрізняють декілька видів грошових реформ: 1) створення нової грошової системи у зв’язку з переходом до іншого грошового товару або виду грошей чи зміною державного устрою; 2) часткова зміна грошової системи з метою впорядкування грошового обігу чи стабілізації грошей; 3) проведення заходів щодо стабілізації грошового обігу без видимої зміни самого устрою грошової системи з метою стримування інфляції. Грошова реформа в Україні належить до реформ першого виду, оскільки її головною метою було створення нової національної грошової системи, а не перетворення старої - радянської, яка зазнала краху. Аналізування фактичних обставин суспільно-політичного і економічного життя України, а також змісту нормативних актів 1990-1996 рр. дає змогу відзначити, що введення в обіг гривні ознаменувало завершення процесу створення основних елементів української національної грошової системи та її стабілізацію. І хоча заходи, які здійснювалися в ході грошової реформи, не мали програмної цілісності, все ж таки вони поєднувалися однією генеральною метою - створенням на базі нової національної валюти стійкого механізму грошового обігу. Грошова реформа в Україні була проведена в декілька етапів. Початок першого етапу збігається з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., яка передбачала можливість введення власної валюти. Його логічним наслідком є другий етап, що розпочався з 22 жовтня 1990 р. введенням карток споживача з купонами, які лімітували можливість застосування радянських грошей на території України. Третій етап як еволюційний перехід від карткової системи регулювання до сурогатної валюти пов’язаний зі спробою застосування з З липня 1991 р. штемпельованих радянських карбованців. Наступний, четвертий етап бере свій початок 9 вересня 1991 р., коли Президією Верховної Ради УРСР було ухвалене рішення про застосування в готівковому обігу України власної тимчасової валюти, що й відбулося 10 січня 1992 р., коли з’явився купон багаторазового використання, що обертався нарівні з радянською валютою. Початок п’ятого етапу датується 1 квітня 1992 р. і відбиває зміцнення сурогатної української валюти, яка на цей час уже домінувала в готівковому обігу. Шостий етап розпочинається з 7 листопада 1992 р. і знаменує собою остаточне зміцнення тимчасової української валюти в економіці країни, оскільки це пов’язано з виведенням з безготівкового обігу України карбованця (рубля), яке реально відбулося 12 листопада 1992 р. Сьомий етап (початок з 25 серпня 1996 р.) уособлює досягнення однієї із стратегічних цілей державного будівництва в Україні - введення визначеної Конституцією нової національної валюти країни - гривні[XCVII]. Таким чином, був завершений процес установлення основного елемента грошової системи держави, з яким пов’язується завершення грошової реформи в Україні. Контрольні питання 1. Визначте сутність та функції грошей. 2. Розкрийте поняття грошового обігу. 3. Якою є структура грошового обігу? 4. Охарактеризуйте специфіку інституту грошового обігу. 5. Яка грошова система держави? 6. Якою є грошова одиниця України? 7. Назвіть види грошових знаків.