8.1. Поняття природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні

Серед існуючих форм охорони навколишнього природного середовища особливої уваги заслуговує так звана консервативна форма охорони природи, яка полягає у збереженні природних комплексів, об’єктів та екосистем шляхом визначення їх меж та встановлення особливого порядку охорони, відтворення та раціонального використання.

Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються чинним законодавством. Особливій охороні підлягають і інші території, що визначені Законом «Про екологічну мережу» і входять до складових структурних елементів екомережі. Відповідно до ст.3 спеціального закону екологічна мережа представляє єдину територіальну систему, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України підлягають особливій охороні.

Відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.

До складу природно-заповідного фонду України входять: природні території та об’єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; а також штучно створені об’єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам’ятки природи, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Об’єкти природно-заповідного фонду залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть мати статус об’єктів загальнодержавного, регіонального чи місцевого значення. До об’єктів загальнодержавного значення відносяться: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки. Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від рівня охоронного режиму, обумовленого цінністю об’єкта, можуть бути об’єктами загальнодержавного або місцевого значення, а регіональні ландшафтні парки можуть мати статус об’єктів регіонального чи місцевого значення.

Заказники та пам’ятки природи залежно від походження та інших особливостей природних комплексів та об’єктів, мети та необхідного режиму охорони, мають внутрішню класифікацію. Так, заказники залежно від їх профілю поділяють на 11 видів (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні), а пам’ятки природи на 6 видів (комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні).

Об’єктами особливої державної охорони виступають курортні та лікувально-оздоровчі території. Згідно ст. 62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування та оздоровлення людей. У зв’язку з прийняттям Закону «Про курорти» було поглиблено законодавче розмежування правових режимів курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей.

Згідно зі ст. 1 Закону «Про курорти», курортом є освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що підлягає особливій охороні і має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Як випливає із наведених визначень, лікувально-оздоровчою місцевістю можна визнати таку природну територію, на якій знаходяться природні лікувальні ресурси, але ця територія є не освоєною і не має відповідної інфраструктури для лікування та оздоровлення людей.

Лікувально-оздоровчі місцевості відрізняються від курортів за своїм функціональним призначенням: лікувально-оздоровчі місцевості і їх природні ресурси – використовуються лише для лікувально-оздоровчих потреб, а території курортів і їх ресурси використовуються крім лікувально-оздоровчих також і в рекреаційних цілях. Лікувально-оздоровча місцевість може розглядатися як потенційний резерв для створення в майбутньому курорту. Поєднує лікувально-оздоровчі місцевості і курорти те, що вони відносяться до об’єктів підвищеної охорони, оскільки вони мають природні лікувальні ресурси, а також оздоровчі фактори, експлуатація яких надає змогу зцілювати людей шляхом лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Наступним об’єктом правової охорони є рекреаційні зони. Чинне законодавство містить визначення рекреаційних зон і земель рекреаційного призначення. Так, відповідно до ст. 63 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. В Правилах утримання зелених насаджень у населених пунктах України^[112] теж міститься визначення рекреаційної зони - це спеціально виділена генеральним планом і організована територія в місті і зеленій зоні, призначена для відпочинку населення. Згідно зі ст. 50 Земельного кодексу України, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Приблизний перелік рекреаційних зон і територій закріплює ст. 51 ЗКУ: це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

Об’єктами правової охорони є також рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, відомості про яких заносяться до Червоної книги України. Охорона рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу переслідує головну мету – зберегти біологічне різноманіття.

Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо їх збереження і відтворення. Червона книга є основою для розроблення та реалізації програм (планів дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї.