8.2. Особливості правового режиму природних та штучно створених територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Визначення режиму територій природно-заповідного фонду міститься у ст. 14 Закону «Про природно-заповідний фонд України», за якою це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, що визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання та відтворення їх природних комплексів.

Особливістю заповідного режиму є повне невтручання або обмежене втручання людини (лише у виключних випадках) у структуру екосистем та перебіг природних процесів. Режим абсолютної заповідності характеризується повним невтручанням людини у хід природних процесів з будь-якою метою. Для режиму регульованої заповідності притаманне обмежене науково обґрунтоване втручання людини в природні процеси, при якому не переслідуються ніякі цілі, крім збереження біологічного різноманіття на основі підтримання екологічної рівноваги (виконання природоохоронних, біотехнічних та науково-технічних заходів з метою регулювання та запобігання виникненню негативних змін в екосистемах). Заказний режим вирізняється особливим порядком використання та охорони природних об’єктів, при якому забороняється здійснення окремих видів і форм господарської діяльності для забезпечення збереження окремого компонента чи окремих екосистем. Для режиму непрямого використання характерним є здійснення обмеженого використання природних ресурсів у рекреаційних, оздоровчих, спортивних, туристичних, освітніх та інших пізнавальних цілях. Щодо режиму прямого природокористування, то цей режим дозволяє здійснювати збалансоване ведення традиційної господарської діяльності, що не призводить до дестабілізації екологічної рівноваги на природно-заповідній території та погіршення загального стану довкілля в регіоні.

Особливості правового режиму, характеру функціонування та порядку використання природних об’єктів природних та біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, заказників, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків визначаються у Положеннях про них, які розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (щодо об’єктів загальнодержавного значення) чи місцевими органами виконавчої влади (щодо об’єктів місцевого значення). Завдання, особливості природоохоронного режиму пам’яток природи та заповідних урочищ визначаються на основі спеціального закону безпосередньо в їх первинних облікових документах.

Природними заповідниками визнаються природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, підтримання та вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Особливість правового режиму природних заповідників полягає в тому, що весь природний комплекс з усією сукупністю їх компонентів повністю вилучається із господарського і рекреаційного використання, в їх межах забороняється будь-яка діяльність, що може негативно вплинути на стан природного комплексу, а саме: будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, не пов’язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та гелікоптерів нижче 2000м над землею, подолання літаками звукового бар’єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують встановлені нормативи; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів; мисливство, рибальство, лісокультурні роботи, рубка дуплястих дерев, всі види екскурсій, крім пішохідних, біотехнічні заходи, сінокосіння механізованими засобами, туризм, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, крім матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Особливий правовий режим створення та функціонування характерний для біосферних заповідників. Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Біосферні заповідники включаються в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» та набувають міжнародного статусу.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів і тому згідно з функціональним зонуванням виділяються три зони: заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних і мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу. Її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Наступною зоною в функціональному зонуванні біосферних заповідників є буферна зона, яка включає території, що виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях. Режим буферної зони визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників. Третьою зоною біосферного заповідника є зона антропогенних ландшафтів. Ця зона включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах територій біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо використання та охорони їх природних комплексів.

Правовий режим національних природних парків теж має свої особливості.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням: заповідна зона; зона регульованої рекреації; зона стаціонарної рекреації та господарська зона. Заповідна зона призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. В цій зоні також забороняється проведення рубок головного користування та всіх видів поступових та суцільних рубок, вирубування дуплястих дерев, а також добування піску та гравію в річках та інших водоймах. В межах зони регульованої рекреації проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони. Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку. В межах господарської зони проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об’єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, що включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників та користувачів. В разі необхідності вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів для потреб регіонального ландшафтного парку провадиться у порядку, встановленому діючим законодавством. Особливістю правового режиму регіональних ландшафтних парків є те, що на їх територіях з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, може проводитися зонування з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків.

Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у власників чи користувачів. На територіях заказників забороняються суцільні, прохідні, лісовідновні та поступові рубки, видалення захаращеності, а також полювання та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Перелік заборонених видів діяльності визначається відповідно до задач кожного заказника. Так, наприклад, в ботанічних заказниках забороняється випас худоби, сінокосіння, збір квітів, викопувати коріння рослин, заїзд і пересування транспортних засобів, розорювання, випалювання сухої рослинності тощо.

В ландшафтних (болотних) заказниках забороняється господарська та інша діяльність, що може призвести до змін в структурі болотних екосистем, а також зміні умов існування представників флори та фауни. В орнітологічних заказниках забороняється будь-яка діяльність в акваторії та на виділеній під заказник прибережної території, яка може негативно вплинути на середовище перебування водоплавних та коловодних птахів (випасання худоби, сінокосіння, плавання на човнах тощо). В загальногеологічних заказниках забороняється добування каменю, гравію, піску, збирання закаменілостей, пошукові і наукові дослідження, пов’язані з порушенням природного об’єкту. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пам’ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам’яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. На території пралісових пам’яток природи забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів та видалення захаращеності (крім догляду за лінійними об’єктами та вирубування окремих дерев під час гасіння пожежі), будівництво споруд, прокладання шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, випасання худоби, промислова заготівля недеревинних лісових продуктів, проїзд транспортних засобів (крім доріг загального користування та транспортних засобів оперативних і спеціальних служб).

Охоронні зони навколо пралісових пам’яток природи установлюються завширшки не менше подвійної висоти деревостану пралісу, в яких забороняються будь-які суцільні, у тому числі санітарні, а також поступові рубки. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Визначення належності територій до пралісових пам’яток природи здійснюється за спеціальною методикою, яка розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників чи користувачів. На територіях заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних або інших природних об’єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Ботанічні сади можуть бути заповідними об’єктами загальнодержавного та місцевого значення.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, статус науково-дослідних установ може бути наданий в установленому порядку і ботанічним садам місцевого значення. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам у порядку, встановленому діючим законодавством.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори. З метою забезпечення необхідного режиму охорони та ефективного використання у межах території ботанічних садів можуть бути виділені наступні зони: експозиційна - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією ботанічного саду; наукова – до її складу входять колекції, експериментальні ділянки тощо, відвідувати її мають право лише співробітники ботанічного саду у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також спеціалісти інших установ з дозволу адміністрації саду; заповідна – відвідування її забороняється, крім випадків, коли воно пов’язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська – в цій зоні розміщені адміністративні будівлі та допоміжні господарські об’єкти.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Дендрологічні парки можуть бути як об’єктами загальнодержавного так і місцевого значення.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, дендрологічним паркам місцевого значення також може бути наданий статус науково-дослідних установ у встановленому порядку. При створенні дендрологічного парку, земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються парку в установленому порядку.

Загальною є вимога відносно забезпечення режиму дендрологічних парків: забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На територіях дендрологічних парків може бути проведене зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ розведення її у неволі. Зоологічні парки можуть бути об’єктами загальнодержавного та місцевого значення. Зоологічні парки загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами.

Природоохоронний режим зоологічного парку забезпечується забороною будь-якої діяльності, що не пов’язана з виконанням покладених завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин цих парків. Територія зоологічного парку може мати наступні зони: експозиційну, наукову, рекреаційну та господарську.

Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути об’єктами загальнодержавного чи місцевого значення. Парки загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших об’єктів у їх власників чи користувачів. На територіях парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Для забезпечення правового режиму парків-пам’яток садово-паркового мистецтва на їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На територіях парків-пам’яток садово-паркового мистецтва може проводитися зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.