8.3. Правове регулювання використання та охорони курортів та лікувально-оздоровчих зон
Природна територія, на якій знаходяться природні лікувальні ресурси, може мати статус лікувально-оздоровчої місцевості. У ст. 62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» міститься загальне визначення курортних і лікувально-оздоровчих зон: це території, які мають виражені природні лікувальні фактори у вигляді мінеральних джерел, кліматичних та інших умов, сприятливих для лікування і оздоровлення людей.
Як вбачається із наведеного визначення, законодавець в цьому Законі не розмежовує окремо поняття «курортних» і «лікувально-оздоровчих зон», визначення цих понять міститься в Законі «Про курорти».Згідно зі ст. 1 Закону «Про курорти», курортом є освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні. Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Як випливає із наведених визначень, лікувально-оздоровчою місцевістю можна визнати таку природну територію, на якій знаходяться природні лікувальні ресурси, але ця територія є не освоєною і не має відповідної інфраструктури для лікування та оздоровлення людей.
Лікувально-оздоровчі місцевості відрізняються від курортів за своїм функціональним призначенням: лікувально-оздоровчі місцевості і їх природні ресурси – використовуються лише для лікувально-оздоровчих потреб, а території курортів і їх ресурси використовуються крім лікувально-оздоровчих також і в рекреаційних цілях. Лікувально-оздоровча місцевість може розглядатися як потенційний резерв для створення в майбутньому курорту.
Поєднує лікувально-оздоровчі місцевості і курорти те, що вони відносяться до об’єктів підвищеної охорони, оскільки вони мають природні лікувальні ресурси, а також оздоровчі фактори, експлуатація яких дає змогу зцілювати людей.Згідно зі ст. 6 Закону «Про курорти», природні лікувальні ресурси – це мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, морська вода, ропа лиманів та озер. Виявлення таких ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Медико-біологічна оцінка якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання здійснюються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров’я на підставі вищевказаних дослідницьких робіт. Визначені за результатами геологорозвідувальних робіт експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства.
Виявлені природні лікувальні ресурси лікувально-оздоровчих місцевостей можуть використовуватися юридичними та фізичними особами виключно з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу. Порядок надання у користування таких родовищ визначається Кодексом України про надра та іншими актами законодавства. Якість лікувальних грязей для визначення перспективності їх використання оцінюється за комплексом фізико-хімічних, токсикологічних, радіологічних та мікробіологічних показників згідно з Порядком здійснення медико-біологічної оцінки якості та цінності природних лікувальних ресурсів, визначення методів їх використання, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України[114].
На території лікувально-оздоровчих місцевостей, крім природних лікувальних ресурсів, можуть знаходитися також природні оздоровчі ресурси і природні оздоровчі фактори.
До природних оздоровчих ресурсів відносяться природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умови в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект – пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, парки, лісопарки, лісові й гірські масиви, повітряний басейн, соляні (гірські) виробки, печери тощо. Природними оздоровчими факторами є природні явища, які виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для організму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, інтенсивність та направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, температура навколишнього середовища тощо.Лікувально-оздоровчі місцевості знаходяться на землях оздоровчого призначення. Відповідно до ст. 47 ЗКУ, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.
Правовий режим лікувально-оздоровчих місцевостей і земель оздоровчого призначення базуються на певних обмеженнях та заборонах щодо ведення окремих видів господарської діяльності, встановлених екологічним і природноресурсовим законодавством. На цих територіях є недопустимими екологічно шкідливі види виробництв, що спричиняють забруднення довкілля, впливають на стан природних лікувальних ресурсів та призводять до погіршення екологічної ситуації на місцевості. Згідно з ч. 3 ст. 62 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», в межах лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан відповідних територій.
В чинному Земельному кодексі України (далі ЗКУ) також містяться певні заборони щодо ведення господарської діяльності на землях оздоровчого призначення. Так, відповідно до ст. 48 ЗКУ, на землях цієї категорії забороняється будь-яка діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.
На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони, в межах яких забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей можуть знаходитись водні об’єкти, що мають лікувальні властивості. Водний кодекс України (далі ВКУ) закріплює особливий порядок їх охорони та використання. Відповідно до ст. 62 ВКУ, водні об’єкти, що мають природні лікувальні властивості, відносяться до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку. Перелік таких водних об’єктів із зазначенням запасів вод та їх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов, затверджується Кабінетом Міністрів України[115] за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров’я, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань геології та використання надр і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань водного господарства. Як вбачається із затвердженого переліку водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, одна частина таких водних об’єктів знаходиться на землях курортів, а друга частина – за їх межами.
Відповідно до ст. 104 Водного кодексу, охорона водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, здійснюється в порядку, встановленому для санітарної охорони курортів. З метою збереження лікувальних якостей цих об’єктів, запобігання забрудненню та передчасному їх виснаженню встановлюються округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Використовуватися водні об’єкти, віднесені до категорії лікувального призначення, можуть виключно у лікувально-оздоровчих цілях. Забороняється скидання будь-яких зворотних вод у такі об’єкти.
Відповідно до ст. 39 Лісового кодексу, всі ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних функцій поділяються на відповідні категорії, серед яких є категорія рекреаційно-оздоровчих лісів.
Ліси цієї категорії виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції і використовуються, крім іншого, для санаторно-курортного лікування і відпочинку. Рекреаційно-оздоровчі ліси, як правило, розташовані у межах: міст, селищ та інших населених пунктів; округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів; поясів зон санітарної охорони водних об’єктів; у лісах зелених зон навколо населених пунктів. Площа таких лісових ділянок визначається за нормативами, які встановлені в Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 16 травня 2007 року.Навколо лікувально-оздоровчих об’єктів, якщо для них в установленому порядку не визначено округи санітарної охорони, виділяються лісові ділянки згідно з існуючими нормативами виділення лісових ділянок, що розташовані поза межами лісів зелених зон і виконують переважно рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію. Навколо лікувально-оздоровчих об’єктів та мінеральних джерел, які використовуються з лікувальною метою або мають перспективне значення виділяються лісові ділянки радіусом в один кілометр. Оголошення природних територій лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України.