8.4. Правовий режим рекреаційних зон та територій

Під рекреацією розуміють відновлення за межами постійного місця проживання у визначених згідно із законодавством місцях розумових, духовних і фізичних сил людини, що здійснюється шляхом загальнооздоровчого, культурно-розважального та пізнавального відпочинку, туризму, оздоровлення, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо.

У чинному законодавстві міститься визначення рекреаційних зон і земель рекреаційного призначення. Так, відповідно до ст. 63 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. В Законах «Про туризм» і «Про фізичну культуру та спорт» розкривається визначення понять «туризм» та «спортивні заходи». Відповідно до ст. 1 Закону «Про туризм», під туризмом розуміється тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. У ст. 1 Закону «Про фізичну культуру і спорт» визначено фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спортивними заходами визнаються змагання, що проводяться організатором цих заходів з метою порівняння досягнень спортсменів та визначення переможців відповідно до правил спортивних змагань з видів спорту та затвердженого організатором спортивних заходів положення (регламенту) про змагання, що відповідає вимогам, визначеним центральним органом виконавчої влади у сфері фізичної культури і спорту.

У ст. 51 Земельного кодексу закріплено приблизний перелік рекреаційних зон і територій: це земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

До рекреаційних зон відносяться: ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих загонів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, навчально-туристських стежин, маркованих трас, дитячих і спортивних загонів, розташованих за межами земель оздоровчого призначення; ділянки парків, приміських зелених зон навколо міст та інших населених пунктів; ділянки ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків; місцевості, що використовуються для туристичних походів, подорожування, спорту та відпочинку, огляду мальовничих краєвидів та історичних пам’яток, для фенологічних спостережень тощо. Зазначений перелік не є вичерпним, бо до складу рекреаційних зон можуть входити й інші території, призначені для відпочинку населення.

На території рекреаційних зон повинні знаходитися рекреаційні ресурси (об’єкти природного та історико-культурного середовища), які охоплюють компоненти географічного середовища та об’єкти антропогенної діяльності. Завдяки своїй унікальності, історичній та художній цінності, естетичній привабливості рекреаційні ресурси використовуються для організації різних видів та форм рекреаційних заходів – відпочинку, відновлення життєвих сил, туризму та для проведення спортивних заходів.

Відомо, що рекреація безпосередньо пов’язана з використанням природного середовища, тому здатність природного середовища справляти на людей певний сприятливий фізіологічний і психологічний вплив, відновлювати їх сили та здоров’я розглядається спеціалістами як рекреаційний потенціал, складовими частинами якого є не лише природні рекреаційні ресурси, а й матеріально-технічна база (інфраструктурний потенціал), культурно-історичні та соціально-економічні передумови для організації рекреаційної діяльності.

Єдиного правового регулювання використання та охорони рекреаційних зон, порядку їх створення та господарювання в них у чинному законодавстві не встановлено. Правовий режим конкретної рекреаційної зони залежить від її місцезнаходження та визначається нормами різних законодавчих актів.

Рекреаційне призначення мають зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів. За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення входять землі з об’єктами озеленення, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення. В межах населених пунктів землі рекреаційного призначення входять до рекреаційних зон, що створюються при функціональному зонуванні території згідно з генеральними планами населених пунктів та іншою містобудівною документацією. Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 червня 1996 року[116], територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на: сельбищну, виробничу та ландшафтно-рекреаційну територію. Ландшафтно-рекреаційна територія охоплює приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші, які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної території формують систему озеленення та оздоровчих зон.

Правовий режим зелених насаджень населених пунктів визначають однойменні Правила, затверджені наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10 квітня 2006 року. Згідно з цими Правилами, зелені насадження населених пунктів поділяються на три категорії: загального і обмеженого користування та спеціального призначення. Рекреаційне призначення мають зелені насадження загального користування: це зелені насадження, які розташовані на території загальноміських і районних парків, спеціалізованих парків, парків культури та відпочинку; на територіях зоопарків та ботанічних садів, міських садів і садів житлових районів, міжквартальних або при групі житлових будинків; скверів, бульварів, насадження на схилах, набережних, лісопарків, лугопарків, гідропарків і інших, які мають вільний доступ для відпочинку.

Концепцією сталого розвитку населених пунктів, що схвалена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року^[117] для забезпечення раціонального використання рекреаційних ресурсів передбачається проведення інвентаризації існуючого рекреаційного фонду України з визначенням його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовуватися для вітчизняного та іноземного туризму, у тому числі: розширення системи приміських природоохоронних територій з подвійною функцією, як «легенів» міст і зон короткочасного відпочинку; врахування вимог та умов щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів.

Рекреаційні зони можуть створюватись і в окремих об’єктах природно-заповідного фонду згідно з Законом «Про природно-заповідний фонд України». Згідно з функціональним зонуванням природно-заповідних територій зони рекреаційного призначення створюються в біосферних заповідниках, національних природних парках, регіональних ландшафтних парках, дендрологічних і зоологічних парках та парках-пам’ятках садово-паркового мистецтва. Так, в біосферних заповідниках виділяється зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення та рекреації. В національних природних парках створюються зони регульованої та стаціонарної рекреації. В межах зони регульованої рекреації проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам’ятних місць. Дозволяється у цій зоні влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок, а забороненими є такі види діяльності, як рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони. Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку.

До рекреаційних зон слід віднести також туристично-рекреаційні зони, які, згідно зі ст. 403 Господарського кодексу, віднесені до одного із можливих типів спеціальних (вільних) економічних зон. Правовий режим однієї зони такого типу визначений Законом «Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу «Курортополіс Трускавець»»^[118] та відповідним Положенням про цю спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу. Правовий режим рекреаційних зон визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до вимог чинного законодавства.