Правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації

— це особливий правовий режим, що може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і має на меті запобігання людським і матеріальним втратам, відверненню загрози життю і здоров’ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації (ст.

Правове регулювання відносин, що виникають під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист життя та здоров’ я людей і нормалізацію екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації, визначення порядку встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, його організаційного, фінансового та матеріально- технічного забезпечення, порядку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок виникнення надзвичайної екологічної ситуації, а також вирішення інших організаційних питань у цій сфері здійснюються згідно із Законом України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Правові норми, що забезпечують правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації, містяться у більш як 200 нормативно-правових актах різного рівня та юридичної сили — у Конституції та законах України, указах Президента України, постановах КМ України, актах центральних органів виконавчої влади. При цьому найбільша регулювальна роль і питома вага у відповідній сфері належить нормативно-правовим актам КМ України¹.

Особливість правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері запобігання та ліквідацій наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, полягає в тому, що дія їх поширюється на всі сфери економіки, всі види виробничої та іншої господарської діяльності, де можуть виникнути техногенні інциденти з небезпечними для навколишнього природного середовища, здоров’ я людей наслідками.

Так, рівень екологічної небезпеки зростає внаслідок транспортування небезпечних речовин автомобільним і залізничним транспортом, річковими і морськими суднами, трубопровідним транспортом. Найбільша кількість аварій відбулася на трубопроводі Нижнєвартовськ — Нефтекумськ (Росія). Його довжина 1850 км, уведений в експлуатацію в 1989 році За цей час на трубопроводі сталося чотири великі вибухи, найтрагічніший — у липні 1989 року в Башкирії. При цьому утворився вогняний смерч, від нього загинуло 572 осіб. Сила вибуху дорівнює атомному, потужністю 6—8 кт. Це тільки вдвічі менше від вибуху над Хіросімою.

Характерною рисою цього правового інституту є поширення його правового регулювання на всі органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, громадян. Таке правове регулювання забезпечується, зокрема, Конституцію України, законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ».

Значна кількість норм з питань надзвичайних екологічних ситуацій міститься в екологічному законодавстві, а саме в Законах України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 65, 66), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», законах України (з питань охорони і використання землі, надр, вод, лісів, атмосферного повітря, тваринного світу), в інших нормативно-правових актах екологічної спрямованості.

Питання запобігання епідеміям та епізоотіям, надання медичної допомоги населенню у випадках надзвичайних екологічних ситуаціях урегульовані законодавством України про охорону здоров’я: Основами законодавства про охорону здоров’я, Законами України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про ветеринарну медицину», «Про карантин рослин» тощо.

Серед міжнародних багатосторонніх договорів важливе значення мають: Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (1992 р.) Конвенція про ядерну безпеку (1994 р.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 р.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 р.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 р.), Угода про спільні заходи щодо ядерної зброї від 21 грудня 1991 року Республіки Білорусь, Республі- ки Казахстан, Російської Федерації (РРФСР) та України, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Болгарія про оперативне сповіщення про ядерні аварії та співпрацю в галузі ядерної й радіаційної безпеки (Угоду затверджено Постановою КМ від 20.08.2003 року № 1308), Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (укр/рос) (Конвенцію ратифіковано Законом від 15.03.2006 року № 3533-IV, Угода між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії про співпрацю у сфері мирного використання ядерної енергії (Угоду затверджено Постановою КМ від 25.01.2006 року № 59).

Центральне місце законодавства України про правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації становлять норми, що визначають підстави для оголошення окремої місцевості такою. До цих підстав належать:

— негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які внеможливлюють або обмежують проживання населення на відповідній території:

— значне збільшення рівня захворюваності населення в навколишньому природному середовищі.

Відповідно до Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, затвердженого постановою КМ від 24 березня 2004 року, залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначено чотири рівні надзвичайних ситуацій — державний, регіональний, місцевий, об’єктовий.

Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються такі критерії:

1) територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2) кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації;

3) розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Надзвичайною ситуацією державного рівня визнається ситуація:

1) яка поширилася або може поширитися на територію інших держав;

2) яка поширилася на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 % від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація державного рівня за територіальним поширенням);

3) яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі — особи, життю або здоров’ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);

4) унаслідок якої загинуло понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис.

5) збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

6) яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як надзвичайна ситуація державного рівня.

Надзвичайною ситуацією регіонального рівня визнається ситуація:

1) яка поширилася на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 % обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (надзвичайна ситуація регіонального рівня за територіальним поширенням);

2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Надзвичайною ситуацією місцевого рівня визнається ситуація:

1) яка вийшла за межі територій потенційно небезпечного об’ єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’ єкта;

2) внаслідок якої загинуло 1—2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.

Надзвичайною ситуацією об’єктового рівня визнається ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.

Відповідно до ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»та ст. 6 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президент- том України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України впродовж двох днів від дня звернення Президента України.

Запровадження відповідного правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації передбачає виділення державою та/або органами місцевого самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх для нормалізації екологічного стану та відшкодування завданих збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних потреб, реалізацію державних цільових програм громадських робіт (ст. 8 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»).

Дія правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації може бути достроково припинена Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України у разі усунення обставин, що стали причиною оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації, виконання заходів, які необхідно було здійснити для нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

У випадку запровадження в межах зони надзвичайної екологічної ситуації правового режиму надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» можуть запроваджуватися, зокрема, такі заходи:

встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду;

обмеження руху транспортних засобів та проведення їх огляду з метою необхідного їх оброблення, тимчасової затримки в разі виявлення можливого небезпечного впливу їх на життя і здоров’я людей або загрози погіршення екологічної ситуації;

посилення охорони громадського порядку та об’єктів, що забезпечують життєдіяльність населення;

встановлення обмежень чи заборони на проведення масових заходів, у тому числі у разі загострення епідеміологічної обстановки, крім заходів, заборона та проведення яких встановлюється судом;

відселення людей з місць, небезпечних для їхнього проживання, з обов’ язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання;

встановлення тимчасової заборони на будівництво нових і розширення діючих підприємств та інших об’єктів, діяльність яких не пов’ язана з ліквідацією надзвичайної екологічної ситуації або із забезпеченням життєдіяльності населення;

встановлення карантину та здійснення інших обов’ язкових санітарно-протиепідемічних заходів;

запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення;

проведення мобілізації ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, зміна режиму їхньої роботи та профілю виробничої діяльності в межах, необхідних для проведення аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт;

проведення необхідних робіт з надання допомоги тваринам у разі їх захворювання, загрози їх загибелі;

примусове відчуження об’ єктів права приватної власності з обов’ язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості;

виконання комплексу робіт щодо нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.

Рішенням про встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, з метою здійснення заходів для нормалізації екологічного стану, можуть встановлюватися обмеження на здійснення певних видів діяльності шляхом встановлення тимчасової заборони на:

будівництво та функціонування об’ єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;

застосування в господарській та іншій діяльності особливо небезпечних речовин (хімічних, радіоактивних, токсичних, вибухових, окислювальних, горючих, біологічних агентів тощо), засобів захисту рослин, сукупність властивостей яких і/або особливості їх стану можуть погіршувати екологічну ситуацію в цій зоні; функціонування санаторно-курортних закладів;

здійснення будь-якої іншої діяльності, що становить підвищену екологічну небезпеку для людей, рослинного, тваринного світу та інших природних об’єктів.

14.2.