Особливість правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених територіях

Нині майже у 30 країнах світу експлуатується близько 450 атомних енергоблоків, із них 46 — у країнах СНД. Загальна потужність їх становить понад 30 ГВт. Кількість електроенергії, що виробляється атомними станціями світу, — майже 20 %, у Європі її частка становить приблизно 35 %.

За нормальної роботи АЕС викиди радіоактивних речовин у довкілля незначні. До кінця 1984 року у 25 країнах працювало 345 ядерних реакторів (у США — 85, у Франції — 41, в СРСР — 56, у Великобританії — 37, в Німеччині — 19, в Японії — 31), які виробляли 220 ГВг (1 ГВт — 10⁹ Вт) електроенергії (l3% потужності), а в 1991 році вже діяло 530 АЕС, які виробляли 21 % енергії¹.

За всю історію атомної енергетики в світі було зареєстровано понад 300 аварійних ситуації (за винятком СРСР). СРСР, крім катастрофи на ЧАЕС, про інші аварії не повідомлялося^{[160] [161].}

Крім небезпеки, що створюють аварії на АЕС, існує ще безліч різних джерел радіоактивного зараження. Вони безпосередньо пов’ язані із видобутком урану, його збагаченням, переробкою, транспортуванням, збереженням. Небезпечними є галузі науки й промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючого випромінювання.

Основними вражаючими чинниками аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

— хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється вітром;

— радіоактивно заражена місцевість;

— радіоізотопи, що потрапили в організм людини з водою та їжею:

— комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактив- них чинників: хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму ураженими дозами;

Чорнобильська катастрофа — найбільша технологічна аварія ХХ століття, що призвела до значного радіоактивного забруднення природного середовища України.

Чорнобильська катастрофа є світовим прецедентом подолання великомасштабної ядерної техногенної катастрофи у мирний час, соціально-економічні наслідки якої не мають аналогів в історії.

Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико- біологічними, економічними та соціальними наслідками створила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Зона екологічного лиха, яка сформувалася навколо Чорнобильської АЕС, стосується насамперед 30-километрової зони, Головним джерелом небезпеки тут залишається об’єкт «Укриття», в якому зосереджено небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких становить близько 20 млн кюрі. У 30-километровій зоні в тимчасових непристосованих сховищах зберігається велика кількість радіоактивних відходів.

Офіційно причиною аварії на ЧАЕС визнано людський чинник. Через помилку в обслуговуванні, допущену персоналом, реактор був відведений на 1 % нижче забороненої межі потужності. На реакторі були виведені з експлуатації системи охолодження та аварійного відключення. Подальше збільшення потужності на 1 % спричинило підвищення температури з менш як 800°С до 4000—5000°С. 26 квітня 1986 року реактор, не розрахований на високий тиск, був зруйнований від вибуху.

Ця аварія має найважчі наслідки для навколишнього середовища і генофонду планети.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, забруднених радіонуклідами, дорівнює 6,7 млн га, із них 1 Кі/км² — 5,6 млн га, 1—5 Кі/км² — 1,0 млн га, 5—15 Кі/км² — 100 тис. га, понад 15 Кі/км² — 27 тис. га. Зона відчуження охоплює 58 тис. га.

У результаті катастрофи на четвертому блоці Чорнобильської АЕС в навколишнє середовище було викинуто понад 300 мКі радіонуклідів, що дорівнює вибуху порядка 400 атомних бомб, одна з яких 6 серпня 1945 року була скинута на японське місто Хіро- сіму. Радіоактивного забруднення зазнало близько 50 тис. км² території України, де проживало понад 2,4 млн жителів у 2218 населених пунктах. Після аварії було евакуйовано понад 90 тис. осіб; 12 тис. і далі мешкали в зоні обов’язкового відселення; 700 тис. — у зоні добровільного відселення; понад 1 тис.

З ядерного реактора в навколишнє середовище потрапили в основному цезій-137 з періодом напіврозпаду 30 років, стронцій- 90 — із періодом напіврозпаду 28 років, плутоній-239 — із періодом напіврозпаду 24065 років і плутоній-241 — із періодом напіврозпаду 14 років. Унаслідок цього за 20 років після Чорнобильської катастрофи (до 2006 року) кількість α-випромінювачів збільшила майже вдвічі. Після цього рівень радіації підвищуватиметься ще впродовж 40 років, а потім залишиться постійним на тисячоліття^{[162] [163].}

Основна особливість радіоактивних слідів Чорнобильської катастрофи — високий рівень нерівномірності розсіяння радіо активних речовин і осадження їх із пилом і опадами. Найбільшого впливу зазнали лісові екосистеми.

Спостереження за радіаційною обстановкою на території України показують, що за 17 років після аварії на Чорнобильської АЕС у результаті природних процесів та вжитих заходів з дезактивації території, що зазнала радіоактивного забруднення, відбулося багаторазове зниження радіоактивності.

Найбільше забруднення мають Поліські області України, де, крім того, виникла низка екологічних проблем, зумовлених осушенням та інтенсивним використанням у сільському господарстві земель. 12 постраждалих від катастрофи областей України (74 адміністративні райони) належать до різних природно- господарських регіонів і мають різний за структурою природо- ресурсний, соціально-економічний і людський потенціал.

Основні норми правового режиму зон, встановлених на радіоактивно забруднених територіях, регулює Закон України «Про правовий режим територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, що з урахуванням природо-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) на рік, і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності.

Залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов’язаних із ними рівнів можливого негативного впливу на здоров’я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.

Такими зонами є:

1) зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення у 1986 році;

2) зона безумовного (обов’язкового) відселення — це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварій- ний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) на рік понад дозу, яку вона отримувала в доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення — це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона отримувала в доаварійний період;

4) зона посиленого радіоекологічного контролю — це територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км2, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км2, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км2 за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших чинників перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона отримувала в доаварійний період.

Критерії, за якими здійснено розмежування категорій зон, встановлюються Національною комісією з радіаційного захисту населення України.

Межі зон встановлюються й переглядаються Кабінетом Міністрів України на підставі експертних висновків Національної комісії радіаційного захисту населення України, Академії наук України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державного комітету України з гідрометеорології за поданням обласних рад і затверджуються Верховною Радою України.

Карти зазначених зон, перелік населених пунктів, віднесених до цих зон, оприлюднюються в центральній та місцевій пресі і зберігаються в центральних та місцевих органах влади.

Поряд із зазначеними зонами законодавством передбачено також радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені землі.

Радіаційно небезпечні землі — це землі, на яких неможливе подальше проживання населення, отримання сільськогосподарської та іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають республіканським та міжнародним допустимим рівням вмісту радіоактивних речовин, або які недоцільно використовувати за екологічними умовами.

Радіоактивно забруднені землі — це землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, для забезпечення нормальної господарської діяльності.

Україна визначає правовий режим зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, укладає договори на проведення робіт з іншими державами, міжнародними організаціями. Кабінет Міністрів України визначає всю господарську міжнародну діяльність у зоні відчуження.

Не підлягають оподаткуванню земельні ділянки та будинки, розташовані на території зон гарантованого добровільного відсе- лення і посиленого радіоекологічного контролю, що належать громадянам, які проживають поза межами зон радіоактивного забруднення.

Правовий режим зон відчуження і зон безумовного (обов’язкового) відселення.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в наслідок Чорнобильської катастрофи» управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов’язкового) відселення після повного відселення жителів із населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення у зв’язку з цим у зазначених пунктах діяльності Рад здійснює спеціальний підрозділ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — Адміністрація зони, яка має статус юридичної особи.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення забороняється: постійне проживання населення; здійснення діяльності з метою отримання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; перебування осіб, які не мають на це спеціального дозволу, а також залучення до роботи осіб без їхньої згоди — вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей; винесення або вивезення із зон будівельних матеріалів і конструкцій, машин і устаткування, домашніх речей тощо без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і дозиметричного контролю; ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; випасання худоби, порушення середовища перебування диких тварин, спортивне та промислове полювання і рибальство; перегін тварин, сплав лісу. В’ їзд на територію зони і виїзд з неї здійснюється тільки за спеціальними перепустками з обов’ язковим дозиметричним контролем людей та транспортних засобів. Транзитний проїзд усіх видів транспорту здійснюється за спеціальними перепустками, що видаються Адміністрацією зони; будь-яка інша діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки; перебування осіб, які мають медичні протипоказання для роботи в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання або щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки вони є професійно хворими. Порядок застосування положень цієї статті визначає Кабінет Міністрів України.

У зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселен- ня спеціалізованими підрозділами здійснюються обов’ язкові заходи щодо: запобігання винесенню радіонуклідів з території зон і радіоактивному забрудненню навколишнього середовища; моніторингу стану природного середовища та медико-біологічного моніторингу; утримання території в належному санітарному і пожежобезпечному стані; застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

Усі види діяльності мають здійснюватися з обмеженням загальної колективної дози радіоактивного опромінення, а також з обмеженням кількості залучених осіб.

У зонах відчуження та безумовного (обов’ язкового) відселен- ня забезпечується суворий природоохоронний режим, охорона територій, природних, історичних та етнокультурних пам’ яток відповідно до чинного законодавства.

Охорону громадського порядку, протипожежну безпеку на територіях зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відсе- лення, контрольно-пропускний режим при в’ їзді та виїзді з таких зон забезпечують спеціалізовані органи Міністерства внутрішніх справ України.

Правовий режим зон гарантованого добровільного відсе- лення

Земельні ділянки, розташовані в зоні гарантованого добровільного відселення, належать до радіоактивно забруднених і використовуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 16 Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в наслідок Чорнобильської катастрофи» у зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:

— будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов’язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці; будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров’я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення в зоні гарантованого добровільного відселення державою гарантується: добровільне переселення людей із зони; перепрофілювання виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості й асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, у тому числі такими, що мають радіопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у разі доцільності дезактивація території проводиться спеціалізованими підрозділами; проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг із асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та іншими актами чинного законодавства.

Правовий режим зони посиленого радіоекологічного контролю

Відповідно до ст. 18 Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення в наслідок Чорнобильської катастрофи» у зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється:

— будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров’ я населення і навколишнє середовище; (абзац другий статті 18 зі змінами, внесеними згідно із Законом від 28.04.1995 року № 157/95-ВР) — будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію; природокористування, яке не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки; внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України; залучення школярів, учнів і студентів до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров’я.

З метою зниження ризику захворюваності населення та зменшення доз радіоактивного опромінення у зоні посиленого радіоекологічного контролю державою гарантується: перепрофілюван- ня виробництв на випуск екологічно чистої продукції; постійний дозиметричний контроль радіоактивного забруднення ґрунту, води, повітря, продуктів харчування, сировини, жилих і виробничих приміщень, а також медико-біологічний та радіоекологічний моніторинг; проведення суцільної щорічної медичної диспансеризації населення та забезпечення ранньої профілактики захворювань; забезпечення населення в необхідній кількості й асортименті медичними препаратами, питною водою, чистими продуктами харчування, в тому числі такими, що мають радіопротекторні властивості, сприяють виведенню з організму радіонуклідів; у разі доцільності дезактивація території здійснюється спеціалізованими підрозділами; поетапне проведення суцільної газифікації населених пунктів і будівництво доріг із асфальтовим та бетонним покриттям; надання громадянам, які проживають у зазначеній зоні, пільг і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») та іншими актами чинного законодавства.

Державний контроль за дотриманням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється обласними Радами, їхніми виконавчо-розпорядчими органами, а також уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України. Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за дотриманням правового режиму зони відчуження, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Контрольні запитання ^[164]

3. Якими є підстави оголошення певної території зоною надзвичайної екологічної ситуації? Чим вони визначені?

4. Чим характеризується правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій?

5. Розкрийте поняття: «ідентифікація об’єкта підвищеної небезпеки», «паспортизація потенційно небезпечного об’єкта», «декларація безпеки об’єкта підвищеної небезпеки».

6. Яка загальна державна система запобігання й реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру діє в Україні?