2.4.1. Поняття земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об\'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об\'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду належать природні території та об\'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам\'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об\'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам\'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Земелі іншого природоохоронного призначення - земельні ділянки, в межах яких є природні об\'єкти, що мають особливу наукову цінність. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.
Землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення як окрема категорія земель Земельним кодексом України виділяються вперше. Попереднє земельне законодавство об’єднувало в єдину категорію землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Диференційоване регулювання правового статусу відповідних земель свідчить про усвідомлення законодавцем різниці в підходах до охорони, відтворення та використання земель цих категорій, до визначення їх режиму.
Серед земель особливої державної охорони землі природно-заповідного фонду займають особливе місце. Це найбільш цінні з природоохоронної, екологічної, наукової, естетичної, рекреаційної точок зору природні території та акваторії, яким внаслідок їх унікальності чи типовості для даної кліматичної зони державою надається особливий охоронний статус.
Як правило, до складу природно-заповідного фонду України включається частина земель, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.Землі природно-заповідного фонду України охороняються як національне надбання і одночасно як складова частина світової системи природних територій та об\'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Основи правового регулювання формування, охорони, відтворення, збереження та використання відповідних територій встановлено законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21 вересня 2000 р., «Про Генеральну схему планування території України» від 7 лютого 2002 р., «Про охорону земель» від 19 червня 2002 р., постановами Верховної Ради України «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р.; «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р .; постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Концепції збереження біологічного різноманіття України» від 15 травня 1997 р.
Наслідки нераціонального використання природних ресурсів у минулому, а саме – екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обгрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтів України. Виділення земель природно-заповідного фонду з їх повним або частковим вилученням із господарського обігу та наданням їм спеціального охоронного статусу – спроба протидіяти деградаційним процесам у природному середовищі.