§ 1. Поняття та підстави припинення діяльності СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Серед основних нормативних актів, які регулюють під­стави, порядок і момент припинення суб'єктів господарю­вання, необхідно назвати ЦК України та ГК України, Закон України «Про господарські товариства», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» і Закон України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

Поняття припинення діяльності суб'єкта господарюван­ня відсутнє в законодавстві України. Проте в доктриналь­ному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких суб'єкти господарювання втрачають право прова­дити господарську діяльність і, відповідно, втрачають під­приємницьку правосуб'єктність із моменту внесення відпо­відного запису до Єдиного державного реєстру.

Поняття і, що не менш важливо, момент припинення юридичної особи - суб'єкта здійснення господарської діяль­ності визначаються цивільним та господарським законодав­ством. Так, ст. 104 ЦК України вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонасту­пникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Моментом припинення юридичної осо­би є дата внесення відповідного запису до Єдиного держав­ного реєстру. Аналогічні положення закріплені в ст. 59 ГК України, в ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та в ст. 19 Закону України «Про господарські товариства». Таким чином, закон закріплює дві форми припинення юридичної особи: реорганізацію та ліквідацію.

Правові підстави, поняття і наслідки реорганізації гос­подарської організації передбачено статтями 106-109 ЦК України, ст. 59 ГК України. Основні положення щодо по­рядку та наслідків ліквідації визначено статтями 110-112 ЦК України та ст.

Загалом, говорячи про конкуренцію цивільного та гос­подарського законодавства в регулюванні питань припи­нення суб'єкта господарювання, з певною мірою припущення можемо стверджувати, що питання припинення юридичної особи регулюються актами цивільного законодавства, насам­перед ЦК України, Законом України «Про акціонерні товари­ства» та Законом України «Про господарські товариства», а от деякі особливості припинення суб'єктів комерційної госпо­дарської діяльності регулюються спеціальними нормами ГК України та поодинокими актами міжгалузевого спрямування.

За ініціатором припинення господарської діяльності розрізняються два види припинення: 1) добровільне та 2) примусове.

Добровільним вважається таке припинення господарсь­кої діяльності, яке здійснюється з ініціативи самого суб'єкта господарювання, власника (власників чи уповноважених ними органів) його майна. Юридичними підставами добро­вільного припинення господарської діяльності є:

1) рішення власника (власників чи уповноважених ними органів), інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників про припинення господарської дія­льності;

2) досягнення мети, заради якої було засновано госпо­дарську діяльність;

3) закінчення строку, на який засновувалася господар­ська діяльність;

4) визнання суб'єкта господарювання банкрутом за його заявою;

5) інші випадки, передбачені установчими документами.

Примусове припинення господарської діяльності здійс­нюється з ініціативи інших осіб: органів держави, що здійс­нюють контроль за провадженням господарювання, креди­торів суб'єкта господарської діяльності тощо. Чинним законодавством України передбачено підстави примусового припинення юридичних осіб, серед яких слід виділити:

1) рішення суду щодо припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством юридичної особи, у зв'язку з:

- визнанням судом недійсною державної реєстрації юри­дичної особи через допущені під час її створення порушення, які не можна усунути (така вимога може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником юридичної особи, а щодо АТ - також НКЦПФР);

- провадженням нею діяльності, що суперечить устано­вчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідністю мінімального розміру статутного капі­талу юридичної особи вимогам закону;

- неподанням протягом року органам державної подат­кової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявністю в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнахо­дженням;

2) рішення відповідних органів державної влади (дана підстава визначена ст. 106 ЦК України);

3) у випадках, визначених законом, юридична особа та­кож припиняється в порядку, встановленому Законом Укра­їни «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом», за заявою кредиторів.

Галузеві нормативні акти передбачають відповідні спе­ціальні підстави припинення господарської діяльності шля­хом реорганізації чи ліквідації:

1) ст. 83 Закону України «Про господарські товариства» визначає особливості припинення командитного товарист­ва, оскільки, крім підстав, зазначених у ст. 19 цього Закону, воно припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. Командитне товариство, у свою чергу, ліквідовується в разі вибуття усіх вкладників;

2) в Законі України «Про банки і банківську діяльність» особливостям реорганізації банку взагалі присвячена окре­ма глава, і безпосередньо ст. 26 визначає такі способи реор­ганізації банку: реорганізація за рішенням власників банку, а в разі призначення тимчасової адміністрації - за рішен­ням НБУ або тимчасового адміністратора, погодженим з НБУ. І хоча даний Закон стосовно способів припинення ба­нку співпадає із ЦК України та ГК України, натомість ст. 26 вказує, що у разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законо­давства щодо припинення юридичної особи, і під час про­ведення реорганізації банку шляхом перетворення кредито­ри не мають права вимагати від банку припинення чи дострокового виконання зобов'язання. Особливі ж підстави і порядок ліквідації банків визначаються нормами статей 87, 88 глави 16 зазначеного Закону;

3) спеціальні положення містять також норми ст. 43 За­кону України «Про страхування», ст. 21 Закону України «Про товарну біржу». В свою чергу, Закон України «Про фермерсь­ке господарство» у ст. 35 визначає такі підстави для припи­нення діяльності фермерського господарства, як: реорганіза­ція фермерського господарства; ліквідація фермерського господарства; визнання фермерського господарства непла­тоспроможним (банкрутом) чи ситуація, коли не залишаєть­ся жодного члена фермерського господарства або спадко­ємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Треба додати, що ГК України, визначаючи порядок при­пинення комерційної господарської діяльності, окремо рег­ламентує підстави припинення саме такої підприємницької діяльності.

Що стосується підстав припинення фізичних осіб - під­приємців, то згідно із нормою ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» державна реєстрація припинення підприєм­ницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: 1) прийняття фізичною особою - підприємцем рі­шення про припинення підприємницької діяльності; 2) смерті фізичної особи - підприємця; 3) постановлення су­дового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; 4) постановлення судово­го рішення про визнання фізичної особи, яка є підприєм­цем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздат­ності; 5) постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

У свою чергу, підставами для постановления судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізи­чної особи - підприємця є: а) визнання фізичної особи - під­приємця банкрутом; б) провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом; в) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових де­кларацій, документів фінансової звітності відповідно до за­кону; г) наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання.