7.5. Еколого-правова культура як складова сучасної цивілізаційної культури

Екологічна культура є важливим чинником рішення завдань охорони навколишнього природного середовища. Вона обумовлює прагнення до оптимальної взаємодії суспільства з довкіллям, забезпечує людей необхідними для цього знаннями, стимулює процеси екологізації матеріального виробництва тощо.

Формами прояву духовної екологічної культури можна вважати звичаї і традиції природокористування, що склалися в суспільстві, природоохоронне законодавство, техніко-юридичні норми (екологічні стандарти, гранично допустимі концентрації, нормативи змісту шкідливих речовин), маловідходні та ресурсозберігаючі технології у виробництві та господарській діяльності, наукові дослідження з проблем екології, здобутки літератури, науки і мистецтва стосовно охорони довкілля тощо. У залежності від сфери прояву екологічну культуру можна підрозділяти на: екологічну культуру матеріального виробництва; екологічну культуру державного управління; екологічну культуру наукової, технічної та художньої творчості; екологічну культуру людини і суспільства; особисту екологічну культуру.

В системі екологічної культури важливе місце займає еколого-правова культура. Вона є результатом синтезу екологічної культури як сукупності усіх видів людської діяльності, що пов’язані з пізнанням, освоєнням та перетворенням природи та правової культури як системи правових знань, оцінок, відношення до права і правозастосовної діяльності^[111].

Безумовно, еколого-правова культура формується на основі еколого-правової освіти й еколого-правового виховання. Однак, розглядаючи еколого-правову культуру як важливий фактор підвищення ефективності еколого-правового механізму охорони навколишнього природного середовища, варто виділити еколого-правовий світогляд у якості її структурної складові. Еколого-правовий світогляд відображає уявлення місця людини у природному оточенні та ролі навколишнього природного середовища у житті суспільства. Тому еколого-правовий світогляд являє собою сукупність орієнтирів та оцінок щодо еколого-правових норм, які регулюють форми і методи впливу суспільства на природу і ставлення до самої природи як до об’єкту правової охорони.

Формування екологічного світогляду, екологізація суспільної свідомості, підвищення рівня екологічної культури є реальними історично обумовленими процесами, що впливають на переосмислення значення природного середовища для життя людини і суспільства, їх еволюції у безпосередньому зв’язку з еволюційним розвитком природи. Вони є актуальними для усіх сфер суспільної свідомості та усім її рівням – від повсякденного-емпіричного до науково-теоретичного.

Еколого-правовий світогляд як основа екологічної культури не може виникнути стихійно, а його основні установки не можуть суперечити уявленням про заходи та засоби охорони довкілля. У зв’язку з цим, необхідно перебороти стереотипи попередніх підходів та інертність мислення щодо розуміння нової соціоприродної реальності. Сучасний еколого-правовий світогляд вимагає певної орієнтації на концептуальні засади природного права, з урахуванням гуманітарних досягнень суспільства та сучасних природничо-наукових досліджень. У його основу має бути покладено уявлення про необхідність відновлення рівноваги в системі «суспільство-природа». Глобальний характер екологічних проблем сучасності вимагає не тільки відповідного біосферного мислення, а і стійкої еколого-правової культури, що ґрунтується на розвинутій системі екологічного законодавства. Це відноситься і до необхідності узгодження правових норм з природними імперативами, що випливають із закономірностей розвитку природи.