7.4. Еколого-правова свідомість та форми її прояву

Еколого-правова свідомість охоплює знання еколого-правових норм, їх розуміння та усвідомлення необхідності їх дотримання. Отже еколого-правова свідомість (екологічна правосвідомість) являє собою систему еколого-правових поглядів, ідей та уявлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його обґрунтованість, справедливість та ефективність застосування.

Еколого-правова свідомість проявляється у поведінці людини, що відбиває: по-перше, характер відносин до охорони довкілля засобами екологічного права; по-друге, сприйняття вимог конкретних природоохоронних заходів та норм; по-третє, ставлення до правозастосовчих і правоохоронних органів та їх діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища; по-четверте, ступінь соціально-правової активності особистості у природоохоронній сфері. Зазначені аспекти дозволяють усвідомити структуру еколого-правової свідомості та функціонування її окремих елементів у поведінкових вчинках.

Перший аспект еколого-правової свідомості полягає у наступному: знанні та розумінні цілей і значення природоохоронного законодавства для забезпечення життєдіяльності суспільства на сучасному етапі, динамічності розвитку законодавства та його відповідності сучасним природним та техногенним викликам; оцінці значення права як інструмента управління якістю навколишнього природного середовища; уявленні шляхів удосконалювання діючого природоохоронного законодавства; мотивації дотримання вимог законодавства; характері поводження у сфері дії права; змісті висловлень про чинне природоохоронне законодавство; оцінці ефективності діючого екологічного права; оцінці власних дій та вчинків, а також інших осіб у сфері права в минулому; характері активних дій особистості, за якими визначається схвалене чи несхвальне ставлення до норм екологічного права; участі у здійсненні функцій природоохоронними органами; припиненні екологічних правопорушень своїми діями; прагненні до розширення кола еколого-правових знань тощо.

Другий аспект виявляється у: знанні мети і призначення конкретних норм екологічного права й оцінці ефективності їх дії; оцінці ступеня справедливості покарання за окремі екологічні правопорушення; оцінці відповідності санкцій конкретних норм права вчиненим екологічним правопорушенням; можливої поведінці у тієї чи іншій заданій правовій ситуації; характері поводження особистості в минулий і даний час у певних правових ситуаціях.

Третій аспект розкривається через: знання цілей і призначення природоохоронних органів; оцінку ролі цих органів для реалізації екологічних функцій держави й екологічних прав особистості; ставлення до діючої системи природоохоронних органів та ефективності їх діяльності; оціночні висловлювання про природоохоронні органи та їх конкретну роботу щодо охорони довкілля; оцінку власних дій у сфері попередження екологічних правопорушень.

Четвертий аспект характеризується: ступенем участі особистості у різних формах правотворчості; участю у діяльності природоохоронних органів та громадських екологічних організацій; наданими законодавчими можливостями самостійно припиняти екологічні правопорушення.

Надана розгорнута характеристика еколого-правової свідомості є засадничою основою для його вивчення за допомогою проведення соціологічних досліджень. Виділення його окремих елементів і блоків дозволяє поглиблено пізнавати зміст і характер еколого-правової свідомості, а також розробити ефективну методику оцінки різних її проявів та рівнів.

Еколого-правова культура та її рівень визначається наступними факторами: станом еколого-правової свідомості (знанням еколого-правових норм та усвідомленням необхідності їх дотримання); станом природоохоронного законодавства (ступенем досконалості його змісту і форми, екологічної обґрунтованості та адекватності суспільним відносинам); станом законності і правопорядку у сфері охорони навколишнього природного середовища (реальності застосування передбачених заходів і мір впливу, дотримання вимог еколого-правових норм); станом правозастосовної діяльності судів, прокуратури та інших правоохоронних і спеціальних природоохоронних органів (застосування ними природоохоронного законодавства, забезпечення невідворотності юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, послідовне впровадження принципу законності у діяльності державних і громадських організацій); системою еколого-правових поглядів, уявлень, думок (про зміст природоохоронного законодавства, ступені його досконалості, обґрунтованості, справедливості та ефективності застосування); станом еколого-правового виховання й освіти.

У сфері суб’єктного складу виділяють індивідуальну, групову і суспільну еколого-правову свідомість. Еколого-правова свідомість впливає на екологічно значиму поведінку людини та мотиви прийняття ним відповідних рішень стосовно охорони та використання довкілля. Вона пов’язана з наявністю у індивіда чи соціальної групи визначеного ставлення до еколого-правової інформації, природоохоронного законодавства, конкретних вимог його норм, діяльності уповноважених органів у вирішенні екологічних проблем тощо.

Еколого-правова свідомість характеризує визначений «зріз» суспільної свідомості на стику двох його форм – екологічної та правової. Екологічна свідомість проявляється у здатності розуміння нерозривного зв’язку людини і суспільства з природним середовищем, залежності буття та існування людини і суспільства від цілісності та відносної незмінності природного середовища, використання цього розуміння у повсякденній діяльності.

Генезис екологічної свідомості тісно пов’язаний з поширенням інформації про глибинні зміни екологічної ситуації, із зміненням традиційних уявлень про невичерпаність природних ресурсів, з усвідомленням відповідальності людини і суспільства за свою долю. Формування екологічної свідомості охоплює такий стан поглядів і уявлень людини, коли засвоєні ним еколого-правові норми стають нормами його поведінки у природному середовищі. Якщо екологічні та еколого-правові знання, сприйняті людиною, не виявляються для нього імперативом поводження у довкіллі, то можна говорити не про наявність у нього еколого-правової свідомості, а лише про передумови на шляху до неї.

Однією з ознак низького стану правової свідомості громадян є невміння захищати свої екологічні права. Причинами такого стану є не усвідомлення громадянами природного характеру екологічних прав, відчуження держави від громадян, високий рівень корупції, у тому числі при прийнятті екологічно значимих рішень, недостатній рівень розвитку інститутів громадянського суспільства, насамперед масових екологічних рухів на національному рівні, правовий нігілізм, незадовільність ефективністю адміністративного та судового захисту екологічних прав громадян, низький матеріальний і духовний рівень життя людей тощо.

Функціональна єдність екологічної та правової свідомості обумовлена їх призначенням – створенням ціннісно-регулятивної орієнтації людини у природному середовищі. Аксіологічний характер такого зв’язку виявляється у визнанні та нормативному закріпленні не тільки вищої цінності – людського життя, а і цінності всього живого на Землі^[110]. Тому нормативно-регулююча функція складає особливість не тільки правосвідомості, а й інших форм суспільної свідомості, у тому числі екологічної. І екологічні, і правові норми містять вимоги можливої та належної поведінки. Проте, якщо екологічним нормам у більшій ступені притаманно емоційне ставлення до вчинків, то правова оцінка в основному містить елементи раціональності. Правосвідомість оцінює вчинки з погляду законності, правомірності та юридичної відповідальності.

Еколого-правова свідомість виконує ведучу роль у процесі освоєння природоохоронних норм, забезпечуючи переосмислення соціально-екологічних потреб суспільства у реальний правотворчій процес. Як правило, стимулом для освоєння норм природоохоронного законодавства становляться екологічні негаразди різного рівня. Тому підвищення прогностичної ролі екологічної правосвідомості є дієвим засобом випередження нормативно-правового регулювання потенційно небезпечних видів діяльності.

Еколого-правова свідомість поряд з іншими факторами забезпечує ефективність застосування природоохоронного законодавства. У структурі еколого-правової свідомості можна виділити три її рівні, що розрізняються за характером та глибиною відображення дійсності: повсякденний (побутовий), професійний (систематизований) і теоретичний (науковий). У просторовому вимірі можна говорити про регіональну, національну і міжнародну екологічну правосвідомість. Варто також розрізняти державний і суспільний рівень екологічної правосвідомості.

Повсякденна (побутова) еколого-правова свідомість являє собою безпосереднє відображення правової дійсності у сфері взаємодії суспільства з природним середовищем у свідомості людини і відповідає рівню емпіричної свідомості. Професійна (систематизована) еколого-правова свідомість – це представлення про екологічне право, що формується в юристів, працівників правоохоронних і спеціальних природоохоронних органів на основі знання та досвіду застосування природоохоронного законодавства. Теоретична (наукова) еколого-правова свідомість охоплює більш широке, науково-обґрунтоване усвідомлення екологічних інтересів та потреб людини і суспільства і є більш глибоким розумінням ролі права у їх забезпеченні.

Безумовно, теоретична (наукова) еколого-правова свідомість є найбільш високим рівнем свого формування. Вона відповідає рівню наукового пізнання та обґрунтованого відображення еколого-правової дійсності. Тому еколого-правова свідомість на науковому рівні охоплює широкий спектр поглядів, ідей та уявлень, спрямованих на формування й удосконалювання природоохоронного законодавства.