15.3. Юридичний склад екологічного правопорушення та особливості його прояву

Порушенням норм і вимог екологічного права, як будь-яким іншим правопорушенням, притаманні ознаки, що утворюють їх склад. Екологічне правопорушення має свій об’єкт і об’єктивну сторону й охоплює своїх суб’єктів і суб’єктивну сторону правопорушення.

Об'єктами екологічного правопорушення є суспільні відносини, закріплені у чинному законодавстві, які пов’язані з використанням та охороною природних ресурсів, існуванням належних умов для життєдіяльності людини і суспільства, збереженням якості навколишнього природного середовища та забезпеченням екологічної безпеки. При цьому правове закріплення зазначених суспільних відносин має відповідати сучасному стану природноресурсової забезпеченості суспільства і науково-технічним вимогам використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.

Сучасне екологічне законодавство надає підстави для виділення загальних і спеціальних об’єктів протиправних зазіхань. До загальних об’єктів екологічних правопорушень слід віднести протиправні зазіхання, спрямовані на збереження безпечної для існування живого і неживого природного середовища, захисту життя і здоров’я населення країни від негативного впливу на довкілля, збереження гармонійної взаємодії суспільства з природою, забезпечення раціонального використання, своєчасного відтворення й ефективної охорони природних ресурсів як включених у господарське користування, так і тих, що у даний час не використовуються у господарській діяльності.

Виділення спеціального об’єкта екологічного правопорушення обумовлено однорідністю чи близькістю суспільних відносин у сфері використання і охорони земельних ресурсів, корисних копалин надр, водних об’єктів та їх ресурсів, лісових багатств, об’єктів природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу, курортних лікувальних ресурсів тощо. До спеціальних об’єктів протиправного зазіхання слід віднести правопорушення у сфері відносин власності Українського народу на природні багатства, закріплені в ст.

Об’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується протиправністю поведінки правопорушника, що зазіхає на екологічний правопорядок, встановлений державою. Екологічний правопорядок являє собою систему суспільних відносин, що склалися в результаті дії норм екологічного законодавства і права. Протиправність може проявлятися у формі активної дії (допущення наднормативних, аварійних і залпових скидів забруднюючих і шкідливих речовин у навколишнє середовище, перевищення норм і лімітів використання природних ресурсів) або пасивної поведінки у формі бездіяльності (неприйняття заходів щодо попередження забруднення навколишнього середовища, ліквідації екологічних наслідків аварій), якими ігноруються положення екологічного законодавства.

Протиправність поведінки має місце не тільки тоді, коли порушується конкретна норма екологічного права, а й у тих випадках, коли порушуються загальні вимоги щодо використання природних ресурсів і принципи охорони природного середовища. До останніх можна віднести, наприклад, відмову у своєчасному наданні повної та достовірної інформації про стан якості довкілля, приховування відомостей про реальну екологічну обстановку, фальсифікацію причин захворювання людей, тварин і рослин тощо.

Об’єктивним результатом екологічного правопорушення є вчинення шкоди природному середовищу чи конкретним природним об’єктам або створення реальної загрози заподіяння такої шкоди. При цьому загальне поняття шкоди охоплює прямий дійсний збиток, заподіяний матеріальним об’єктам природи, компенсацію матеріальних втрат і грошових витрат на їх відновлення і відшкодування збитків, що виникли у зв’язку з погіршенням чи втратою якості довкілля.

Багатокомпонентний склад шкоди, заподіяної протиправною поведінкою у сфері екологічних відносин, призвело окремих дослідників цієї проблеми до виділення економічної (матеріальної) та екологічної (середовищезахисної) шкоди. Насправді об’єктивні результати протиправних дій у сфері охорони довкілля надають певні підстави для підрозділу шкоди, заподіюваної природному середовищу, на економічну й екологічну шкоду.

Економічна шкода при порушенні вимог екологічного законодавства завдається конкретним природним об’єктам: землям, надрам, водам, лісам, рослинному чи тваринному світу, природно-заповідному фонду, виключній (морській) економічній зоні та носить, як правило, матеріалізований характер у формі погіршення їх якості, знищення, загибелі, присвоєння, викрадення тощо. При цьому шкода заподіюється власникам природних ресурсів, природокористувачам, орендарям природних об’єктів, що проявляється в неотриманні доходів від використання природних об’єктів у господарських цілях, які були б отримані, як би не було вчинено правопорушення^[243]. До них відносяться також витрати на ліквідацію наслідків протиправних дій чи бездіяльності, витрати на відновлення чи відтворення природного об’єкта або приведення у первісний стан. Одночасно слід зазначити, що економічна шкода не завжди прямо і безпосередньо пов’язана із змінами у природному середовищі. Вона може за часом віддалено відбитися на якості навколишнього природного середовища. Тому відшкодування економічної шкоди, заподіяної природним об’єктам, має свій екологічний зміст.

Екологічна шкода безпосередньо пов’язана з погіршенням якості природного середовища. Протиправні зазіхання у такому випадку можуть порушувати природні обмінні процеси, забруднювати середовище існування, виснажувати природні ресурси, підвищувати антропогенний вплив на життєдіяльність суспільства, створювати погрозу виникнення генетичних змін у функціонуванні живих організмів у природному середовищі тощо.

Особливістю екологічної шкоди є втрата якості довкілля та вплив на закономірності функціонування екосистем.

Антропологічна шкода в сучасних умовах є особливим різновидом екологічної шкоди. Вона може завдаватися здоров’ю людини через негативний вплив забрудненого навколишнього середовища (фізіологічна шкода) та шкода, що впливає на стан майбутніх поколінь (генетична шкода). Правове забезпечення відшкодування і запобігання зазначених видів антропогенної шкоди має суттєве значення для українського суспільства у зв’язку з наслідками Чорнобильської катастрофи. Однак, незважаючи на закріплення у ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» права громадян на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, методики щодо критеріїв та параметрів визначення розміру екологічної шкоди, заподіюваної здоров’ю людини, дотепер не розроблені.

Ускладненню визначення шкоди, заподіюваної навколишньому природному середовищу протиправними діями чи бездіяльністю, сприяють і способи встановлення її розмірів. Особливістю визначення розмірів екологічної шкоди є таксовий метод обчислення збитків. Такі такси, наприклад, затверджені постановами Кабінету Міністрів України стосовно відшкодування шкоди, заподіяної територіальним і внутрішнім морським водам^[244], зеленій рослинності у населених пунктах^[245], лісовим об’єктам^[246], об’єктам природно-заповідного фонду^[247], об’єктам рослинного і тваринного світу та рибним ресурсам^[248] й іншим об’єктам природного походження.

Однак чинне законодавство не містить вичерпного переліку таксового обчислення шкоди, заподіяної усім природним об’єктам та їх ресурсам.

Разом з тим, таксове чи методичне обчислення розміру шкоди не являє собою особливу форму юридичної відповідальності за екологічні правопорушення. Вони є лише особливими способами визначення розмірів збитків, що охоплюють як економічну, так і екологічну шкоду^[249]. А у тих випадках, коли немає ані такс, ані методик для обчислення шкоди, застосовуються загальні цивільно-правові способи визначення розміру шкоди, виходячи з принципу повного відшкодування завданої шкоди.

Причинний зв’язок між екологічним правопорушенням і завданою шкодою довкіллю є невід’ємною складовою об’єктивної сторони правопорушення. Причинний зв’язок має безпосередньо існувати між протиправною діяльністю або бездіяльністю та їх шкідливими наслідками або утворили загрозу настання таких наслідків. Отже, причинним зв’язком прийнято вважати такий розвиток подій, які викликані протиправними діями чи бездіяльністю та є причиною настання шкідливих результатів, що виступають як їх наслідок. При відсутності такого зв’язку між екологічним правопорушенням і завданою шкодою природному середовищу в цілому або його окремим об’єктам сам факт вчинення правопорушення не можна визнавати підставою для компенсації чи відшкодування втрат у довкіллі^[250].

Суттєві ускладнення виникають при виявленні причинного зв’язку у випадках послідовного вчинення екологічної шкоди декількома суб’єктами права. Наприклад, проектант підприємства не запроектував очисні споруди, а державна комісія прийняла об’єкт в експлуатацію без таких споруд, і в результаті його експлуатації підприємство стало забруднювачем природного середовища.

Шкода природному середовищу може вчинятися не тільки внаслідок протиправних дій, а й правомірною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду. Відшкодування правомірно заподіяної шкоди природному середовищу має місце, наприклад, у випадках, передбачених нормами земельного законодавства щодо відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва^[251]. Правомірне вчинення шкоди водному середовищу відбувається в результаті аварійного скидання забруднюючих речовин із судів, передбачених ст. ст. 304 і 305 Кодексу торговельного мореплавства України^[252] та в деяких інших законодавчих актах.

Правомірне вчинення шкоди окремим природним об’єктам може мати місце при необхідній обороні від диких тварин або при знищенні чи ушкодженні природних складових при крайній необхідності. Однак обсяг правомірно заподіяної шкоди довкіллю не може бути безмежним. У виробничо-господарській діяльності межі і розміри визначаються на основі складових категорії нормального екологічного ризику.

Нормальний екологічний ризик заснований на допущенні імовірності вчинення шкоди з метою досягнення виробничо-господарського результату, за умови усунення такої шкоди шляхом відновлення порушеного стану природних об’єктів та їх ресурсів і забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Екологічний ризик у нормальних межах є неминучим наслідком у виробничо-господарській діяльності (будівництво нафтотерміналів, затоплення земель водоймищами гідроелектростанцій, вирубки лісопросік для високовольтних ліній електропередачі), що звільняє їх виконавців від юридичної відповідальності за заподіяну шкоду природному середовищу. Проте нерідко у господарській діяльності має місце перевищення меж нормального екологічного ризику, що пов’язано з негативними змінами у природному середовищі. Такі наслідки можуть бути результатом екологічного упущення та екологічного прорахунку.

Екологічне упущення є наслідком недбалого ставлення до виконання робіт, халатного виконання завдання, недостатнього обґрунтування проекту будівництва тощо. Можливі наслідки таких екологічних упущень відомі чи можуть бути передбачені, але вони в процесі господарської діяльності не приймаються до уваги. Тому екологічне упущення, як дія чи бездіяльність, у зв’язку з чим вчинена шкода природному середовищу, є підставою для покладання на особу обов’язків щодо відшкодування заподіяної шкоди.

Екологічний прорахунок є наслідком недостатнього знання існуючих закономірностей у природі, неповного врахування складної екологічної ситуації, передбачуваних природних умов тощо. Таким чином, шкідливі наслідки при екологічному прорахунку неможливо припустити чи передбачати. Тому екологічний прорахунок може служити лише підставою для постановки питання про службову невідповідність, пониження кваліфікації тощо. Однак для притягнення до юридичної відповідальності за вчинення шкоди природному середовищу у таких випадках немає підстав.

Суб'єкти екологічних правопорушень у складі останніх займають важливе місце. Ними можуть бути підприємства, установи й організації різних форм власності та видів природокористування, зокрема: державні, комунальні, приватні, громадські, кооперативні, акціонерні, орендні, сімейні, індивідуальні, спільні, міжнародні та інші. Роздержавлення природних об’єктів і приватизація земельних ресурсів призвело до скорочення державних і збільшення недержавних підприємств – природокористувачів, які нерідко порушують вимоги екологічного законодавства.

Суб’єктами екологічних правопорушень можуть виступати державні управлінські органи і контролюючі установи, органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі органи, організації громадян і громадські об’єднання, у тому числі екологічного спрямування. В окремих випадках екологічні правопорушення вчиняються іноземними фірмами, установами і організаціями закордонних держав та міжнародними об’єднаннями.

Суб’єктивна сторона екологічного правопорушення характеризується наявністю вини правопорушника. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків. Вина, як вольова категорія, вказує на можливу варіантність поведінки правопорушника щодо вибору відповідних дій для запобігання чи зниження шкідливого результату, що вчиняються окремим природним об’єктам, їх складовим та навколишньому природному середовищу в цілому. Крім того, вчинене винне діяння дозволяє визначити його цілі, мотиви, наміри, інтереси, що переслідувалися при заподіянні протиправного вчинку.

Екологічне законодавство і право сприйняло розроблені у кримінальному та цивільному праві прояви вини у формі умислу (прямого і непрямого) або необережності (самовпевненості і недбалості). При цьому форми прояву винності в екологічних правопорушеннях впливають на вибір видів юридичної відповідальності та застосування передбачених мір впливу, розмір відшкодування шкоди та її обмеження^[253] тощо.

Навмисні форми вини при екологічних правопорушеннях мають місце, коли винний усвідомлює, що своїми діями порушує вимоги екологічного законодавства і тим самим бажає вчинення шкоди навколишньому середовищу, природним об’єктам та їх ресурсам чи окремим компонентам природи. У подібних випадках особа діє з прямим умислом, спрямованим на вчинення шкоди скоєнням правопорушення (незаконне лісокористування, виснажливе збирання лікарських чи декоративних рослин, знищення зелених насаджень, ушкодження пам’ятків природи, ведення полювання забороненими засобами, скидання забруднюючих речовин тощо).

Однак переважна більшість навмисних екологічних правопорушень відбувається з непрямим умислом, коли правопорушник не бажає спричинення шкоди, але свідомо допускає її настання. Це може проявлятися в порушенні вимог законодавства про рекультивацію земель після завершення видобувних робіт, знищенні рибних запасів при будівництві водоймищ, здійсненні викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря понад встановлених обсягів і вмісту забруднюючих речовин тощо.

Необережні форми вини при порушеннях екологічних норм спостерігаються у недбалому виконанні доручених завдань, несумлінному ставленні до посадових функцій, самовпевненості у запобіганні впливу дій або бездіяльності на шкідливі наслідки до стану природного середовища. При необережності винний передбачає можливості настання негативних наслідків для природних об’єктів та природних складових в результаті своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховує на їх запобігання (самовпевненість) або не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча міг і повинен був їх передбачати (недбалість). До необережних форм вини відносяться недотримання правил пожежної безпеки у лісах, невиконання вимог щодо експлуатації очисних споруд, порушення правил використання хімічних речовин у сільському господарстві тощо.

Екологічному законодавству відома і так називана безвинна відповідальність за вчинення шкоди особою, яка володіє джерелом підвищеної екологічної небезпеки. Це прямо зазначено у ч. 3 ст. 69 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Проте жодним із висунутих цивілістичних та екологічних концепцій у достатній мірі не обґрунтована правова природа підстав виникнення і засад притягнення до відповідальності за безвинне заподіяння шкоди природному середовищу.

Безвинна відповідальність заснована на факті її констатації діючим цивільним та екологічним законодавством. Особливістю застосування безвинної юридичної відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона поширюється лише на цивільно-правову відповідальність у природоохоронній сфері та застосовується в порядку відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.