15.4. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення: дисциплінарна, адміністративна та кримінальна

Екологічні правопорушення тягнуть за собою застосування юридичної відповідальності осіб, які їх вчинили. На це прямо вказується у чинних нормативних актах екологічного законодавства.

Дисциплінарна відповідальність за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків у сфері використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища покладається відповідно до норм Кодексу законів про працю України, далі скорочено – КЗпПУ. Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності за трудоправові порушення екологічного законодавства є вчинення працівником дисциплінарного проступку в процесі здійснення ним своїх трудових обов’язків, що порушують встановлені природоохоронні вимоги і правила. В процесі трудової діяльності робітників і службовців такі правопорушення можуть проявлятися у різноманітних діях або бездіяльності, наприклад, у невиконанні покладених трудових функцій щодо охорони та використання природних об’єктів та їх ресурсів, у порушенні послідовності процесу виконання робіт, у недотриманні технологічних вимог безпеки для довкілля при виконанні робіт тощо.

Суб’єктами дисциплінарної відповідальності за скоєння екологічних правопорушень є робітники, службовці та посадові особи підприємства, установи й організації, які знаходяться з останніми у трудових відносинах. Отже дисциплінарна відповідальність обумовлена наявністю трудових правовідносин і поза ними застосовуватися не може.

Відповідно до ст. 147 КЗпПУ, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано лише один з таких заходів стягнення: оголошення догани або звільнення з роботи. Отже дисциплінарна відповідальність працівників, в обов’язки яких входило виконання природоохоронних функцій, за нормами трудового законодавства не може виходити за межі встановлених вимог.

Дисциплінарні стягнення покладаються органом, якому надано право прийому на роботу (обрання, затвердження та призначення на посаду) працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть покладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені з посади тільки за рішенням органу, який обрав їх на посаду, і лише за підставами, передбаченими законодавством.

Безумовно, при притягненні до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання працівником своїх природоохоронних функцій слід дотримуватися й інших вимог трудового законодавства, зокрема, строків і порядку застосування дисциплінарних стягнень. Покладаються вони у формі видання наказу або ухвалення відповідного рішення, які підлягають доведенню до працівника під розпис.

У випадках вчинення дисциплінарного проступку, який спричинив матеріальну шкоду довкіллю, може застосовуватися матеріальна відповідальність у розмірах, в порядку і на умовах, передбачених трудовим законодавством. Отже, у подібних випадках має місце трудоправова матеріальна відповідальність, яка пов’язана з трудовими відносинами, а не майнова цивільно-правова відповідальність, що зумовлювана деліктними зобов’язаннями, передбаченими у цивільному законодавстві.

Адміністративна відповідальність за порушення екологічного законодавства передбачена у Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі скорочено – КУпАП. Останній містить спеціальну главу 7 з назвою «Адміністративні правопорушення у сфері охорони природи, використання природних ресурсів та культурної спадщини».

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є адміністративне правопорушення (адміністративний проступок) у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля. Адміністративним правопорушенням (проступком) у сфері охорони навколишнього природного середовища є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на встановлений екологічний правопорядок в суспільстві, утворює загрозу настання екологічної небезпеки, порушує екологічні права і свободи громадян, за які законом передбачена адміністративна відповідальність. Наведене визначення адміністративного правопорушення та застосування відповідальності за нього безпосередньо випливає із змісту ст. 9 КУпАП. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення, настає, якщо ці порушення не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність являє собою оперативний засіб впливу на правопорушників, які допускають суспільно шкідливі вчинки у галузі використання природних об’єктів та їх ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки.

Найбільш розповсюдженими видами адміністративних екологічних правопорушення є невиконання вимог екологічної безпеки. До них можна віднести недотримання екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві й експлуатації промислових об’єктів, здійснення транспортування, збереження, переробки та знищення промислових і побутових відходів, порушення правил використання і вимог охорони окремих видів природних об’єктів та їх ресурсів тощо.

Неменше розповсюдженими є правопорушення у виді самовільного заняття та використання природних ресурсів. В умовах роздержавлення і приватизації природних об’єктів кількість таких видів правопорушень істотно збільшилася. Під самовільним заняттям та використанням природних об’єктів розуміється оволодіння і використання об’єктів природи або природних ресурсів без їх надання, виділення, відводу, передачі чи надання дозволу на їх використання уповноваженими державними органами або органами місцевого самоврядування. Умови передачі об’єктів природи у власність або надання у користування, в т. ч. в оренду, а також порядок видачі ліцензій і дозволів на використання природних багатств країни, передбачено чинним природноресурсовим законодавством.

У залежності від характеру, змісту та виду екологічного правопорушення та з урахуванням вимог ст. 24 КУпАП можуть застосовуватися наступні адміністративні стягнення: винесення попередження; накладення штрафу; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права на полювання) чи права обіймати відповідні посади або займатися певною діяльністю; залучення до громадських або виправних робіт; застосування адміністративного арешту.

У зв’язку з наведеним, ст. 25 КУпАП підрозділяє адміністративні стягнення на основні та додаткові. Наприклад, оплатне вилучення об’єкту природи чи конфіскація предметів, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, можуть застосовуватися у якості основних і додаткових стягнень. Відповідно до ч. 2 ст. 25 КУпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути покладено основне або основне і додаткове стягнення. Однак наведене положення вступає в деяке протиріччя з вимогами ст. 61 Конституції, що передбачає, що «ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й теж правопорушення».

Попередження, як захід адміністративного впливу за екологічне правопорушення, виноситься в писемній формі. Воно вручається правопорушникові під розпис і про це вноситься відповідна запис в облікові документи природоохоронних органів. Проте цього порядку попередження не завжди дотримуються природоохоронні органи у своїй діяльності.

Штраф є найбільш розповсюдженим видом адміністративної відповідальності у сфері природоохорони. Він являє собою стягнення з правопорушника визначеної грошової суми. Розміри адміністративних штрафів у даний час обмежуються кількістю неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або посадових осіб.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає у його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов’язаних реалізацією вилученого предмета.

Конфіскація предмета, який став знаряддям скоєння екологічного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду.

Позбавлення спеціального права, наданого громадянинові чи права обіймати відповідні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаною з використанням природних об’єктів та їх ресурсів як міра адміністративного стягнення, може застосовуватися за порушення правил використання об’єктів тваринного світу, зокрема, за порушення правил полювання. Позбавлення спеціального права може мати місце терміном до трьох років. Однак позбавлення права на полювання не може застосовуватися до осіб, для яких зайняття полюванням є основним джерелом або засобом існування.

За екологічні правопорушення можуть застосовуватися і такі адміністративні стягнення, як громадські або виправні роботи, а також адміністративний арешт. Проте їх застосування на практиці зустрічається нечасто, що пояснюється ускладненою процедурою їх застосування та низькою ефективністю у сфері природокористування й природоохорони. Безоплатне вилучення незаконно добутих природних ресурсів та виготовленої з них продукції, що передбачено у ч. 3 ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», не відноситься до мір адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Міри адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення можуть застосовуватися адміністративними комісіями, утвореними в міських, селищних і сільських радах, а у випадках їх відсутності – самими сільськими і селищними радами, місцевими судами або суддями, органами державних інспекцій та уповноваженими на це посадовими особами.

Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення передбачена у розділі VIII Кримінального кодексу України, який присвячений злочинам проти довкілля. Зазначений розділ чинного Кримінального кодексу передбачає відповідний перелік найбільш небезпечних кримінальних злочинів у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки. До них відносяться: ст. 236 – порушення правил екологічної безпеки; ст. 237 – невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; ст. 238 – приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; ст. 239 – забруднення або псування земель; ст. 240 – порушення правил охорони надр; ст. 241 – забруднення атмосферного повітря; ст. 242 – порушення правил охорони вод; ст. 243 – забруднення моря; ст. 244 – порушення законодавства про континентальний шельф України; ст. 245 – знищення або пошкодження лісових масивів; ст. 246 – незаконна порубка лісу; ст. 247 – порушення законодавства про захист рослин; ст. 248 – незаконне полювання; ст. 249 – незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; ст. 250 – проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; ст. 251 – порушення ветеринарних правил; ст. 252 – умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду; ст. 253 – проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля; ст. 254 – безгосподарське використання земель.

Оновлений зміст екологічних злочинів звертає на себе увагу, по-перше, сучасним формулюванням складів кримінальних правопорушень, а, по-друге, встановленням у переважній більшості випадків санкцій у виді кримінально-правових штрафів, що застосовуються за вчинення таких злочинів. Крім цього, у чинному Кримінальному кодексі екологічні злочини систематизовані за ознакою взаємозв’язку між собою і знаходяться у визначеній єдності.

Однак цього не можна сказати стосовно систематизації кримінально-правових норм у самій структурі розділу, що розглядається. Важко піддається логічному поясненню, наприклад, закріплення кримінальної відповідальності за забруднення або псування земель у ст. 239, а за безгосподарське використання земель – у ст. 254. Насправді, безгосподарське використання земельних ресурсів, що призвело до тривалого зниження чи втрати їх родючості, виведення земель із сільськогосподарського використання, змиття гумусного вмісту чи порушення структури ґрунтів, скоріше відноситься до господарських, а не до екологічних правопорушень. Порушення ветеринарних правил, за ст. 251 Кримінального кодексу, що призвело до поширення епізоотії, може мати місце як серед диких тварин, що знаходяться у стані природної волі, так і серед сільськогосподарських і домашніх тварин, що не відносяться до об’єктів правової охорони за екологічним законодавством.

Головна перевага оновлених складів екологічних злочинів полягає у тому, що їм, на відміну від попередніх кримінально-правових норм природоохоронного характеру, в основному притаманні середовищезахисні ознаки. Такий висновок безпосередньо випливає з аналізу змісту зазначених кримінально-правових норм, що дозволяє говорити про концептуальну зміну системи правового регулювання середовищезахисних відносин не тільки екологічним, а й кримінальним законодавством. Більш того, в окремих нормах кримінального закону проглядаються не прості узагальнені вимоги щодо охорони довкілля, а вимоги забезпечення захисту екологічних прав громадян і національної спільноти кримінально-правовими засобами. Це властиво нормам ст. 236 – порушення правил екологічної безпеки, ст. 237 – невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення, ст. 238 – приховування або перекручування відомостей про екологічний стан або захворюваність населення, ст. 241 – забруднення атмосферного повітря, ст. 242 – порушення правил охорони вод, ст. 243 – забруднення моря та іншим кримінально-правовим нормам.

Однак, як і раніше, у чинному Кримінальному кодексі без достатньої уваги залишилися кримінально-правові засоби охорони окремих природних об’єктів та їх ресурсів, не говорячи вже про захист суб’єктивних прав фізичних і юридичних осіб на їх використання, і насамперед, на засадах права власності. Зміст складів злочинів, закріплених у VI розділі Кримінального кодексу (злочини проти власності), свідчить про те, що у ньому немає жодної норми, спеціально присвяченої охороні природних об’єктів та захисту права власності на них.

Безумовно, може мати місце знищення чи пошкодження лісових масивів шляхом підпалу, незаконна порубка лісу чи присвоєння його окремих ресурсних компонентів, порушення законодавства про захист рослин шляхом збору «червонокнижних» чи «зеленокнижних» об’єктів рослинного світу, незаконне полювання чи незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з метою присвоєння об’єктів тваринного світу або проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, що завдають їм значної шкоди або навмисне знищення чи пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду тощо. Проте, в аналогічних випадках ітиметься не про злочини проти власності, а про злочини проти встановленого правопорядку використання природних багатств та охорони довкілля. До особливостей покладання мір кримінальної відповідальності за порушення екологічного законодавства слід віднести і те, що вони застосовуються лише у судовому порядку на підставі розгляду матеріалів кримінальної справи. Позасудова кримінальна відповідальність, у т. ч. за екологічні правопорушення, застосовуватися не може.

Найбільшу теоретичну і практичну складність викликає розмежування протиправних дій у сфері природоохорони і віднесення їх до кримінальних злочинів та адміністративних проступків. Нерідко одні і ті ж порушення правил чи вимог охорони навколишнього природного середовища тягнуть за собою в одних випадках кримінальну, а у інших – адміністративну відповідальність. Чинне екологічне законодавство не містить однозначної відповіді на це питання. У ст. 70 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища», вказується на те, що визначення складу екологічних правопорушень і злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюються Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Традиційним критерієм розмежування кримінальних злочинів від адміністративних провин у цих галузях законодавства є ступінь суспільної небезпеки діяння та конкретна обставина його скоєння. Додатковими критеріями можуть бути способи скоєння екологічного злочину, розміри заподіяної шкоди довкіллю, тяжкість природоохоронних наслідків та інші обставини.