Види форм взаємодії при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень

В юридичній літературі немає чіткого визначення форм взаємодії та їх класифікації. Здебільшого їх розмежування проводиться на теоретичному рівні. Так, на думку В. Ф. Цепелєва, форма — це вид, різновидність, тип чогось, підрозділ у систематиці, що входить до складу вищого розділу роду; форма, устрій, структура, зовнішнє вираження чогось, що зумовлене певним змістом^[23].

У свою чергу Д. М. Афанасіаді форму взаємодії суб'єктів при розслідуванні злочинів визначає як зовнішнє відображення (прояв) дій цих суб'єктів, через які вони контактують один з одним під час розслідування та в яких конкретизуються їх завдання і функціональне призначення^[24].

З позиції А. Н. Балашова, форми взаємодії доречно класифікувати в залежності від двох підстав: а) характеру дій, що виконуються за дорученням слідчого, наприклад, проведення оперативними підрозділами слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; б) періоду часу,

протягом якого здійснюється взаємодія (разова, періодична, постійно діюча)^[25].

Повна класифікація форм взаємодії можлива з урахуванням різних підстав, що дозволить більш комплексно підійти до зазначеної проблеми. Вона може бути представлена у такому вигляді:

1. У залежності від рівня існування взаємодії доцільно виділяти такі її види:

а) міжнародна взаємодія (на рівні різних держав);

б) міжвідомча взаємодія (на рівні різних органів і підрозділі);

в) внутрішньовідомча взаємодія (на рівні різних підрозділів та органів одного відомства).

Питанням міжнародної взаємодії у протидії злочинності у чинному КПК України приділена значна увага, про що свідчить розділ IX «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження». Аналіз положень зазначеного розділу дає можливість стверджувати, що взаємодія здійснюється у таких напрямах: а) міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій — глава 43; б) видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція) — глава 44; в) кримінальне провадження у порядку перейняття — глава 45; г) визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб — глава 46.

Досить велике значення має міжвідомча взаємодія, яка здійснюється шляхом взаємного обміну інформацією та

проведення сумісних заходів щодо виявлення та

розслідування кримінальних правопорушень, а також запобігання їх проявів.

Внутрішньовідомча взаємодія здійснюється не на рівні відомств, а в межах компетенції відповідного суб'єкта. Наприклад, взаємодія двох слідчих поліції при створенні слідчої групи або слідчого та співробітника оперативного підрозділу поліції.

2. Залежно від стадії кримінального провадження'.

а) взаємодія під час здійснення досудового розслідування;

б) взаємодія під час організації та проведення тактичних операцій;

в) взаємодія в ході проведення окремих слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій;

г) взаємодія під час судового розгляду.

3. Залежно від суб’єкта взаємодії:

а) взаємодія слідчого з іншими органами і підрозділами, які залучаються для проведення досудового розслідування;

б) взаємодія працівників оперативних підрозділів з іншими учасниками;

г) взаємодія обізнаних осіб (експертів, спеціалістів) з іншими учасниками в ході застосування спеціальних знань.

Слід відзначити, що вказані групи форм взаємодії можуть бути деталізовані у залежності від різних варіантів сполучення суб'єктів. З прийняттям КПК України 2012 р. набуває актуальності взаємодія слідчого з прокурором, керівника органу досудового розслідування та слідчим суддею в аспекті реалізації їхніх повноважень у нових умовах.

4. Залежно від тривалості здійснення взаємодії:

а) епізодична — проведення експертизи, виконання працівником оперативного підрозділу доручення слідчого, залучення спеціаліста для проведення окремої процесуальної дії тощо. Початком виникнення даного виду взаємодії є момент отримання відповідного процесуального рішення (постанови, доручення, клопотання) і закінчується після його виконання;

б) тривала — виникає при необхідності вирішення низки завдань, що обумовлено характером і складністю конкретного кримінального правопорушення.

Беручи до уваги наявні в юридичній літературі позиції щодо форм взаємодії, а також ураховуючи норми чинного законодавства, з практичної точки зору її доречно класифікувати в залежності від правової регламентації. У

межах такого критерію можна виділити три основні групи взаємодії:

1) процесуальна — безпосередньо врегульована положеннями КПК України. Особливістю процесуальної взаємодії є її чітка правова регламентація, а заходи, що вживаються в її межах, пов'язані з отриманням доказової інформації, яка свідчить про причетність особи до вчинення конкретного злочину. Згідно з КПК України, до процесуальних форм взаємодії, що можуть застосовуватися при розслідуванні кримінальних правопорушень на стадії досудового розслідування, відносяться: надання слідчим відповідним оперативним підрозділам доручень на проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових ) дій; проведення різного виду експертиз тощо;

2) непроцесуальна (організаційна) — урегульована іншими законодавчими актами України (закони та відомчі нормативно-правові акти), що регулюють діяльність взаємодії органів і підрозділів, які залучаються під час проведення досудового розслідування;

До непроцесуальних форм взаємодії вчені також відносять:

— спільна розробка версій та узгоджене планування слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій;

— спільне вивчення й аналіз отриманих результатів розслідування;

— формування пошукових версій;

— спільне планування пошукових і оперативно- розшукових заходів, спрямованих на встановлення місцезнаходження розшукуваної особи;

— систематичний обмін оперативною й іншою криміналістично значимою інформацією про злочин, що готується або вчинений;

— внесення змін до раніше розробленого плану з урахуванням отриманої нової інформації;

— надання консультацій, методичної допомоги з окремих питань;

— обмін інформацією тощо^[26];^[27].

Така форма взаємодії набула поширення як одна з найефективніших, насамперед коли йдеться про розслідування складних тяжких злочинів, вчинених організованою злочинною групою.

Тактичні рішення поділяються на процесуальні і непроцесуальні. До перших відносять вибір слідчих дій, запобіжного заходу тощо. Непроцесуальні тактичні рішення — це прийоми і засоби реалізації процесуальних рішень, тому вони повинні відповідати принципам кримінального процесуального законодавства. Вибір найбільш раціональних засобів і тактичних прийомів пов’язаний із ризиком, тому необхідна достатня інформаційна база. Отже, тактичне рішення — це вольовий акт слідчого, який полягає у визначенні мети, а також засобів і способів її досягнення. Звідси будь-яке тактичне рішення повинне відповідати низці вимог, зокрема законності, етичності, обґрунтованості, своєчасності, реальності виконання.

Під тактичною операцією слід розуміти сукупність слідчих, оперативних та інших дій, які плануються слідчим для вирішення слідчої ситуації у ході розслідування кримінального правопорушення. Звідси випливає, що слідчі дії, оперативні та організаційні заходи складають елементи тактичної операції.

Проведена тактична операція формує нову ситуацію, для вирішення якої слідчий знову приймає тактичне рішення, яке реалізує у ході тактичної операції, і так до тих пір, доки не буде завершено останню кінцеву ситуацію, тобто не буде закінчено досудове розслідування.

Проведення тактичної операції складається з таких елементів:

1) визначення мети і прийняття рішення щодо проведення операції;

2) розробка моделі та планування тактичних операцій;

3) безпосередня організація сил і засобів проведення операції.

Розроблення моделі і планування тактичної операції (наприклад, збирання інформації) здійснюється з дотриманням таких умов:

1) оперативність при одержанні інформації;

2) конспіративність збирання інформації;

3) постійна перевірка достовірності та надійності інформації;

4) забезпечення збирання інформації з використанням найменшої кількості технічних засобів і тактичних прийомів;

5) обов’язковий синтез усіх фактів і відомостей стосовно них у єдиній системі інформації про об’єкти, процеси, явища.

Тактична комбінація — це поєднання організаційних, оперативних заходів, тобто непроцесуальних засобів досягнення будь-якої мети і вирішення головним чином завдань розкриття та розслідування злочинів за допомогою оперативно-розшукових засобів. Тактична комбінація відрізняється від тактичної операції тим, що першим терміном визначають сукупність слідчих дій та оперативних заходів для реалізації одного з тактичних прийомів.

У практичній площині поширеним також є використання наступних форм непроцесуальної взаємодії:

1) консультації між слідчими та оперативними працівниками, які готують і проводять слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії в межах кримінального провадження;

2) взаємний обмін інформацією довідкового, орієнтуючого характеру між працівниками відповідних підрозділів з метою прийняття процесуальних і тактичних рішень, планування розслідування.

Окрім того, на практиці розповсюдженою формою взаємодії є обмін інформацією між органами та підрозділами при комплексному використанні сил і засобів. Належна організація взаємодії багато в чому залежить від інформаційного обміну між учасниками взаємодії. Чим краще відпрацьований такий обмін, тим ефективніше вирішуються завдання, що стоять між взаємодіючими сторонами. Взаємна інформація між учасниками взаємодії має бути постійною, всебічною та повною. Це є об’єктивною необхідністю для підвищення ефективності роботи взаємодіючих суб’єктів.

Використання різних форм взаємодії визначається специфікою оперативної обстановки, особливостями суб’єктів, які беруть участь у взаємодії, поставленими задачами, на вирішення яких спрямована взаємодія, та іншими факторами. Форми взаємодії не є незмінними, оскільки з метою успішного здійснення досудового розслідування вони повинні постійно вдосконалюватися, враховуючи багаторічний практичний досвід, нові умови, досягнення науки і техніки^[28].

Разом з тим, однією з головних форм взаємодії на стадії досудового розслідування є проведення спільних нарад і колегій міністерств та відомств, які взаємодіють у розгляді найактуальніших проблем, що виникають у процесі виявлення та розслідування кримінальних правопорушень, прийняття узгоджених рішень щодо реалізації завдань кримінального провадження.

Відповідальність за належну організацію взаємодії слідчих підрозділів з іншими органами та підрозділами поліції при попередженні, виявленні і розслідуванні кримінальних правопорушень покладається на начальників територіальних органів поліції та органів досудового розслідування.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття «взаємодія».

2. Визначте загальні ознаки поняття «взаємодія».

3. Укажіть, які ви знаєте підходи до розуміння поняття «взаємодія».

4. Проаналізуйте завдання та принципи взаємодії органів і підрозділів, які залучаються під час проведення досудового розслідування.

5. Визначте значення взаємодії органів і підрозділів, які залучаються під час проведення досудового розслідування.

6. Розкрийте напрями взаємодії органів і підрозділів, які залучаються під час проведення досудового розслідування.

7. Охарактеризуйте рівні та напрями взаємодії.

8. Дайте характеристику видам форм взаємодії. проваджень, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Журнал східноєвропейського права. 2015. № 14. С. 174—175.

9. Взаємодія при розслідуванні економічних злочинів: монографія / кол. авт.: А. Ф. Волобуєв, І. М. Осика, Р. Л. Степанюк та ін.; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. А. Ф. Волобуєва. Харків: «Курсор», 2009. 320 с.

10. Дунаєва А. В. Взаємодія слідчого та оперативного підрозділу органу внутрішніх справ під час розшуку підозрюваного. Часопис Академії адвокатури України. 2013. № 18.

11. Абламський С. Є. Роль взаємодії слідчого з іншими органами і підрозділами при розслідуванні кримінальних правопорушень. Підготовка охоронців правопорядку в Харкові (1917— 2017 рр.): зб. наук. ст. і тез доп. на наук.-практ. конф. до 100-річчя підготовки охоронців правопорядку в Харкові (м. Харків, 25 листоп. 2017 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2017. С. 42—43.

12. Абламський С. Є. Актуальні питання взаємодії слідчого з іншими учасниками, які залучаються під час досудового розслідування. Сучасні тенденції розвитку криміналістики та кримінального процесу: тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. до 100-річчя від дня народження проф. М. В. Салтевського (м. Харків, 8 листоп. 2017 р.) / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ. Харків, 2017. С. 242—244.