Теоретичні підходи до поняття взаємодії у досудовому розслідуванні

Взаємодія слідчого з іншими органами і підрозділами, які залучаються під час проведення досудового розслідування, завжди займала важливе місце в їх діяльності. Вона, по суті, є управлінським проявом комплексного підходу до використання сил і засобів при розкритті та розслідуванні злочинів.

У той самий час особливого значення питання взаємодії органів і підрозділів під час досудового розслідування кримінальних правопорушень набуває у зв'язку з радикальним удосконаленням законодавства, а також реформуванням системи правоохоронних органів. Кардинально новий етап у цьому напрямі розпочався після прийняття у 2012 р. КПК України, Закону України «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію» та низки інших відомчих нормативно-правових актів, які регламентують порушені питання. Зазначене обумовлено наступними чинниками:

— по-перше, необхідністю досягнення злагодженої роботи працівників правоохоронних органів при вирішенні конкретних практичних питань, що виникають під час досудового розслідування кримінального правопорушення;

— по-друге, дефіцитом часу, оскільки досудове розслідування обмежено конкретними строками.

Таким чином, саме за допомогою налагодженої співпраці працівників різних підрозділів правоохоронних органів процесуальна діяльність буде здійснена своєчасно та ефективно. У такому ракурсі проблема взаємодії правоохоронних органів виходить на перший план, оскільки є об’єктивно необхідним чинником упорядкування і узгодження спільних дій. Тому слідчий, розслідуючи кримінальне правопорушення, так чи інакше змушений звертатися за допомогою до інших структурних підрозділів правоохоронних органів.

Ураховуючи викладене вище, варто звернути увагу на те, що нині спостерігається активізація багатосторонньої взаємодії (співробітництва) уповноважених службових осіб, що здійснюється у різних формах. Однак під час практичної реалізації поставлених завдань вони зіштовхуються з наявністю проблемних питань, які стосуються правового, організаційного, криміналістичного, матеріального, технічного, кадрового забезпечення та іншого характеру^[1]. Отже, якість організації взаємодії під час досудового розслідування значною мірою залежить від наділення відповідних учасників правами та обов’язками.

Різні проблемні аспекти правового регулювання взаємодії носять міждисциплінарний характер, з огляду на що їм приділяється увага фахівцями з теорії управління, адміністративного права і діяльності, кримінального процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності. При цьому спроби вчених розкрити поняття взаємодії здійснювалися з урахуванням специфіки кожної із наведених галузей права.

Загалом на сьогодні поняття взаємодії досить широко використовується у теорії та практичній діяльності, оскільки відображає характер колективних зусиль різних органів і підрозділів щодо вирішення конкретно поставлених завдань при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень.

Перш за все зауважимо, що поняття «взаємодія» слід відрізняти від таких близьких до нього за змістом термінів, як «координація», «взаємозв’язок», «співробітництво», «узгоджені дії», «сприяння», «виконання доручень та вказівок», «надання допомоги» та ін.

У тлумачному словнику російської мови взаємодія визначається досить лаконічно. Перше значення — взаємний зв'язок двох явищ; друге — взаємна підтримка^[2].

У філософії, як найбільш абстрактній галузі науки, поняття «взаємодія» розглядається як особливий тип відношення між об’єктами, при якому кожний з об’єктів впливає на інші об’єкти, приводячи до їх зміни і, у свою чергу, зазнаючи впливу з боку інших об’єктів. Таке загальне тлумачення вказаної категорії у різних галузях науки та соціального життя набуває специфічного наповнення, у тому числі у такій особливій сфері, якою є протидія злочинності. Звичайно, взаємодія різних уповноважених державних органів є різновидом соціальної взаємодії, під якою розуміється

Взаємодія слідчого з іншими органами і підрозділами при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень реалізація соціальних функцій кожного з партнерів, заснованих на спільності в розумінні ситуації, змісту дій, визначених взаємоузгодженістю^[3].

У теорії управління взаємодію розуміють як узгоджену за місцем і часом сумісну діяльність, спрямовану на досягнення загальної мети. Поряд із взаємодією йдеться і про координацію, яка відрізняється від взаємодії тією рисою, що охоплює відносини підпорядкування учасників сумісної діяльності волі координуючого суб'єкта. По відношенню до взаємодії координація частіше за все виступає її організаційною основою або відповідною передумовою. У деякому роді взаємодію можна розглядати і як прояв координації. У своїй сукупності названі поняття відображають два боки єдиного процесу функціонування елементів відповідної системи.

У кримінальному процесі взаємодія відіграє важливе значення, але в КПК України 2012 р. не розкривається. Неодноразові спроби її визначення були здійснені низкою вчених ще за час дії попереднього КПК України 1960 р., але сформовані пропозиції так і не знайшли свого законодавчого закріплення. Так, Г. П. Цимбал визначив взаємодію як узгоджену діяльність правоохоронних, контролюючих та інших державних органів, яка спрямована на виявлення, розкриття і розслідування злочинів^[4]. У свою чергу Г. Ю. Бондар дійшов висновку, що взаємодія існує там, де наявний спільний інтерес, а тому під час досудового розслідування злочинів взаємодія існує між правоохоронними органами, оскільки вони мають одну мету, а саме розкриття та розслідування злочинів. Разом із тим В. В. Ковальов наголосив, що взаємодія проявляється у консолідації сил і засобів взаємодіючих суб'єктів кримінального провадження для досягнення єдиної мети,^[5] тобто взаємодія відбувається там, де є потреба у вирішенні спільних завдань^[6].

Більш сучасне тлумачення цього поняття надала С. Тищенко, на думку якої під взаємодією у кримінальному провадженні слід розуміти дії учасників кримінального процесу, які, реалізуючи свої повноваження стосовно один одного, сприяють виконанню загальних завдань кримінального провадження. При цьому характер взаємодії може бути різним, залежно від того, керуються безпосередні учасники спільним інтересом чи відмінними. Головне, щоб у кінцевому результаті була досягнута мета, задля якої суб'єкти взаємодіють^[7].

Дещо по-іншому поняття взаємодії розкривають вчені— криміналісти. Здебільшого під взаємодією вони розуміють співпрацю суб'єктів правовідносин, здійснення якої необхідне для досягнення спільної мети і завдань^[8] з мінімальною витратою сил, засобів і часу^[9]. При цьому така діяльність обов'язково повинна бути спільною, погодженою щодо мети, місця і часу,^[10] а також здійснюватися шляхом реалізації суб'єктами своїх законних прав і обов'язків щодо проведення спільних дій, обговорення отриманих результатів, планування

подальших заходів, спрямованих на досягнення мети і завдань^[11].

Інший підхід до сутності змісту взаємодії спостерігається у представників теорії оперативно- розшукової діяльності (далі - ОРД). Так, з позиції О. М. Бандурки, взаємодія — це комплекс спільних або узгоджених за часом і місцем дій кількох оперативних підрозділів щодо вирішення певних завдань у протидії злочинності спільними зусиллями^[12]. На думку І. П. Козаченка та В. Л. Регульського, взаємодія — це своєрідна модель комплексного здійснення оперативно-розшукових та інших правоохоронних заходів, які здійснюються з урахуванням відповідних умов оперативної ситуації (обстановки)^[13].

У свою чергу В. Д. Пчолкін формулює поняття взаємодії як засновану на спільності цілей і завдань, погоджену за часом, місцем і змістом, визначену законодавством діяльність компетентних суб'єктів щодо раціонального застосування наявних сил, засобів і методів для своєчасного виявлення, попередження та розкриття злочинів. Подібної позиції дотримується й В. П. Захаров, який під взаємодією розуміє засновану на законах, узгоджену за метою, місцем і часом сумісну діяльність, спрямовану на інтеграцію зусиль, ефективне та комплексне використання сил, засобів і методів оперативних підрозділів^[14].

Беручи до уваги наведені точки зору щодо тлумачення поняття взаємодії, можливо виділити три загальні підходи до його визначення, а саме: широкий, вузький і комбінований^[15].

У широкому сенсі взаємодія розглядається як сумісна діяльність усіх органів і посадових осіб, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Згідно з цим підходом взаємодія розглядається не тільки щодо діяльність слідчого або процесу розслідування певного злочину, але й стосовно застосування криміналістичних прийомів, засобів і методів, а також оперативно-розшукових заходів.

У вузькому значенні взаємодія розуміється в якості діяльності одного з її учасників (суб'єктів), яким завжди виступає слідчий, а сама вона розглядається як форма організації розслідування.

— швидкість, повнота та неупередженість провадження досудового розслідування. Це покликано: по-перше, забезпечити необхідні темпи при реалізації слідчим покладених на нього завдань; по-друге, дослідити всі наявні обставини вчиненого кримінального правопорушення; по-третє, здійснити досудове розслідування незалежним суб'єктом;

— викриття осіб, які вчинили кримінальні правопорушення. Це полягає у збиранні доказів, які є підставою для однозначного висновку про те, що саме ця людина вчинила злочин. Така діяльність може бути охарактеризована як процес збирання, накопичення, аналізу, оцінки і використання фактичних даних, за допомогою яких встановлюється головний факт і обставини скоєння інкримінованого злочинцю діяння;

— своєчасне виявлення злочинів і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що їх вчинили. Зволікання із провадженням тих чи інших слідчих (розшукових) дій найчастіше призводить до втрати самої можливості одержання доказів або до зменшення такої можливості;

— ефективність. Суть її полягає в тому, що кожен орган, підрозділ і окремо взятий працівник мають діяти максимально ефективно, повністю реалізуючи свої потенційні можливості. Ефективність залежить від рівня взаємодії між різними структурними підрозділами правоохоронних органів при розслідуванні злочинів;

— оперативність. Діяльність слідчого повинна бути спрямована на попередження дій злочинців, спрямованих на приховування слідів злочину чи вжиття інших заходів, що перешкоджають розкриттю злочину.

Третій підхід має різнобічне розуміння взаємодії. У цьому аспекті взаємодію інтерпретують як:

а) узгоджену діяльність двох і більше суб'єктів, що вирішують одне завдання, але різними методами та засобами;

б) організаційно-тактичний прийом одержання нового знання, одержати яке окремо кожному суб'єкту взаємодії не завжди вдається;

в) організаційно-розпорядчу діяльність, засновану на взаємній довірі сторін, об'єднаних єдиним завданням розкриття та розслідування кримінальних правопорушень^[16].

У межах останнього підходу має місце спроба відобразити різні аспекти взаємодії, а саме: її зовнішнє вираження (сумісна діяльність); спосіб діяльності (організаційно-тактичний прийом); окремі ознаки діяльності (взаємна довіра). Такий підхід слід вважати суто гносеологічним, оскільки він має значення лише для з'ясування поняття взаємодії.

Як бачимо, у науковій літературі звертається увага на те, що взаємодія між органами і підрозділами здійснюється непідпорядкованими один одному органами,^[17] а також вказується на законодавчу регламентацію правового інституту взаємодії.^[18] Крім того, вказується на нетривалий характер даної співпраці, оскільки вона відбувається лише під час виконання певного завдання^[19]. З огляду на цю обставину, на думку окремих учених, метою взаємодії не може бути визначено наступне:^[20]

1) розкриття, розслідування і попередження кримінальних правопорушень (А. В. Іщенко, Н. С. Карпов);

2) припинення злочинних діянь та встановлення обставин, що є предметом доказування у кримінальному провадженні (С. В. Слинько);

3) розшук злочинців і забезпечення відшкодування збитків, завданих правопорушенням (М. К. Гурський).

Головною аргументацією наведених наукових позицій є те, що взаємодія спрямована виключно на виконання завдань, які визначені в дорученні слідчого. Проте з таким твердженням важко погодитись, адже під час взаємодії можливе встановлення й інших фактів і обставин, які у подальшому можуть стати приводом для початку нового досудового розслідування.

Щодо інших термінів, то їх вживання є можливим, але з урахуванням оптимального співвідношення один з одним і відповідної сфери. Зокрема, термін «координація» має вживатися синонімічно з поняттям «узгодження». У цьому сенсі координація є необхідною обов’язковою передумовою, основою взаємодії, оскільки остання завжди є узгодженою спільною діяльністю. Поняття «допомога» за своєю суттю теж є нерівнозначним взаємодії. Водночас надання допомоги може бути однією з чисельних форм взаємодії, за умови, що така допомога є частиною сумісної діяльності.

Термін «співробітництво», смислове значення якого — спільна діяльність, є більш вузьким по відношенню до взаємодії. Тому співробітництво може бути частиною взаємодії. У практиці застосовуються і нескоординовані форми співробітництва, які є не взаємодією, а більш простими формами діяльності^[21].

Узагальнюючи погляди вчених щодо визначення поняття взаємодії підрозділів під час проведення досудового розслідування, можна виділити наступні загальні її ознаки:

— спільна узгоджена діяльність двох або більше учасників, які залучаються до сфери кримінального провадження. Тобто кожний із учасників має усвідомлювати, що він виконує покладені на нього функції разом з іншими суб’єктами. При цьому кожний учасник повинен чітко розуміти відведену йому у взаємодії роль і вчасно виконувати поставлені задачі;

— законодавче підґрунтя для здійснення взаємодії, тобто вона повинна здійснюватися відповідно до вимог законів і підзаконних нормативних актів, що регулюють як спільну діяльність, так і порядок функціонування кожного учасника окремо;

— забезпечення комплексного використання сил, засобів та методів під час розкриття і розслідування кримінальних правопорушень.

Таким чином, на нашу думку, під взаємодією під час проведення досудового розслідування слід розуміти організаційну форму діяльності двох і більше осіб, яка спільно узгоджена та регламентована законами й іншими відомчими нормативно-правовими актами і спрямована на досягнення завдань конкретного кримінального провадження.

Основний зміст взаємодії полягає в тому, що вона надає змогу підвищити рівень інформаційного забезпечення, з’ясувати причини та умови порушень, а також скоротити обсяги перевірок, забезпечуючи високий рівень результативності.

Отже, у цілому слід зауважити, що значення взаємодії органів під час досудового розслідування полягає у забезпеченні цілеспрямованих і ефективних організаційних заходів (процесуальних і непроцесуальних), спрямованих на швидке, повне та неупереджене розслідування і вирішення справи по суті.

Крім того, згідно наказу МВС України від 07.07.2017 р. № 575 основним завданням взаємодії слідчих підрозділів органів Національної поліції України з іншими структурними підрозділами апарату центрального органу управління поліцією, міжрегіональними територіальними органами Національної поліції та їх територіальними (відокремленими) підрозділами, територіальними органами поліції та їх територіальними (відокремленими) підрозділами є запобігання кримінальним правопорушенням, їх виявлення та розслідування, притягнення до встановленої законодавством відповідальності осіб, які їх учинили, відшкодування завданої кримінальними правопорушеннями шкоди, відновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

На сьогодні кримінальна процесуальна діяльність уповноважених службових осіб, перш за все, врегульована нормами Конституції України, зокрема ст. 129, в якій закріплені основні засади кримінального судочинства: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тощо. Разом із тим засади кримінального провадження закріплені у Главі 2 КПК України (всього 22 загальні засади).

Що ж стосується засад (принципів) взаємодії, то цим поняттям здебільшого позначаються основні положення, вимоги щодо будь-якої діяльності. У перекладі з латинської мови термін «принцип» означає основне, вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, діяльності, поведінки^[22].

Взаємодія органів і підрозділів при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень має відповідати єдиній загальній вимозі — бути достатньо ефективною, оскільки інакше може виявитися, що вона або не потрібна, або її заходи навіть шкідливі.

Як свідчить аналіз чинного законодавства, взаємодія здійснюється за загальними та спеціальними засадами. До загальних відносяться:

1. Відповідальність слідчого за швидке, повне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень, його самостійність у процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій (ст. 40 КПК України). Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК, слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні процесуальні рішення слідчого.

2. Дотримання засад кримінального провадження (глава 2 КПК України). Це зумовлено тим, що взаємодія органів і підрозділів при розслідуванні кримінальних правопорушень має ґрунтуватися лише на правовій основі, а всі її аспекти повинні бути унормовані.

3. Активне використання методик, наукових і технічних досягнень у попередженні, виявленні та розслідуванні кримінальних правопорушень. Тобто взаємодія повинна бути здійснена з використанням сучасних технологій і досягнень науки. Цей принцип націлює слідчого, працівників оперативних підрозділів, експертів на пошук найбільш ефективних заходів і засобів розслідування кримінальних правопорушень. Наприклад, використання електронного спостереження, приладів зовнішнього спостереження, базових технологій електронного документообігу, а також передових комп’ютерних технологій.

4. Оптимальне використання сил і засобів.

5. Забезпечення нерозголошення відомостей досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ст. 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування

тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

6. Доцільність — взаємодія має бути лише у тих кримінальних провадженнях і в тих слідчих ситуаціях, які вимагають цієї взаємодії. Інакше кажучи, лише тоді, коли у цьому виникає дійсна необхідність (потреба), адже неприпустимо відволікати інших осіб від виконання своїх прямих обов'язків. Тобто, плануючи здійснення кожної слідчої (розшукової) та негласної слідчої (розшукової) дії, необхідно доцільно використовувати час і сили відповідного суб'єкта.

7. Економічність — передбачає відносну простоту і вигідність взаємодії, що якнайкраще дозволить досягнути поставлених завдань. Проте економічний раціоналізм не повинен зводиться до мінімальних витрат, але вони мають бути реальними і достатніми. Тобто взаємодія має бути економічно виправданою, оскільки реалізація зазначених заходів у будь-якому разі позитивно позначиться на швидкості та повноті розслідування кримінальних правопорушень.

8. Тривалість — взаємодія повинна бути постійною, тобто безперервною, якщо вона стосується органів і підрозділів. Разом із тим взаємодія може бути епізодичною, тобто спільна діяльність має тимчасовий характер, зокрема лише для спільного досягнення проміжної мети розслідування.

9. Конспіративність — згідно зі ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», не підлягають передачі і розголошенню результати ОРД, які відповідно до законодавства становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні ОРД або стали відомі по службі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

Спеціальні засади взаємодії виділяють залежно від її суб'єктів. Найпоширенішими з них є такі:

1. Взаємодії слідчого з оперативними підрозділами :

а) конфіденційність джерел оперативно-розшукової інформації є головною запорукою успішної взаємодії слідчого та оперативного працівника;

б) самостійність оперативного підрозділу при виборі в межах чинного законодавства засобів та методів оперативно- розшукової діяльності.

2. Взаємодії слідчого з підприємствами, установами, громадськістю та засобами масової інформації:

а) добровільність участі представників підприємств, установ, громадськості, засобів масової інформації;

б) забезпечення безпеки громадян і представників підприємств, організацій;

в) поєднання гласності розслідування із забезпеченням слідчої таємниці.

Крім того слід виділити засаду системності, плановості й розподілу компетенції між органами і підрозділами при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень.

На теперішній час взаємодія здійснюється за двома взаємопов’язаними напрямами:

1. Стратегічний — організація реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, усунення причин і умов її існування, а також удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази.

2. Тактичний — виявлення, документування, попередження, розкриття та розслідування вчинених кримінальних правопорушень, а також розшук, затримання підозрюваних осіб і відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам.

Також взаємодія здійснюється на шести основних рівнях:

1) центральному — між головними управліннями органів, які залучаються до проведення досудового розслідування (наприклад, головними слідчими управліннями Національної поліції та Генеральної прокуратури України);

2) територіальному (регіональному) — між головними управліннями, управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах.

3) відомчому — між підрозділами одного органу;

4) міжвідомчий — між органами і підрозділами декількох відомств (наприклад, органами досудового розслідування Національної поліції та Експертної служби МВС України);

5) локальний — між органами і підрозділами однієї територіальної одиниці (області, району, міста, районах у містах);

6) міжнародний — між органами і підрозділами декількох держав (ст. 571 КПК).

1.3.