Підходи до поняття інформаційної сфери

Сучасний стан розвитку суспільства характеризується тим, що збільшується роль інформаційної сфери. Слід зазначити, що сфера (від грец. sphaira - шар) – це область дій, межа поширення чого-небудь (наприклад, сфера впливу); суспільне оточення, середовище, умови [85, с.

Безумовно, на сьогодні інформаційна сфера розглядається і як відносно самостійна сфера, і як допоміжна стосовно інших видів діяльності. В останньому випадку йдеться про те, що інформаційна сфера обслуговує практично усі сфери суспільства (економіка, політика, управління, наука, культура, побут, сім’я), тобто займає «підлегле» положення у кожній з названих сфер. На нашу думку, як в першому, так і в другому випадку мається на увазі вузьке тлумачення поняття «інформаційна сфера». Існуюча політика держави в інформаційній сфері (вузьке тлумачення) спрямована як на розвиток безпосередньо інформаційної сфери, так і на підвищення ефективності розвитку державності, безпеки, оборони, пріоритетних галузей економіки, фінансової та грошової системи, соціальної сфери, галузей екології та використання природних ресурсів, науки, освіти і культури, міжнародного співробітництва за допомогою інформаційної сфери.

В нових умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства інформація та новітні інформаційно-комунікаційні технології стають головною рушійною силою цього суспільства. Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про Національну програму інформатизації» «інформаційний продукт (продукція) – це документована інформація, яка підготовлена та призначена для задоволення потреб користувачів» [87]. Проте в умовах інформаційного суспільства починає змінюватися не тільки рівень автоматизації виробництва, але і саме виробництво – продукт його стає більш «інформаційноємним», що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості. Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального визначає інформаційне суспільство. Інформація та знання стають головними стратегічними ресурсами такого суспільства, інформація проникає у всі сфери суспільства та держави. Йдеться про те, що коригується поняття «інформаційна сфера». Ці процеси дуже активно відбуваються у інформаційно-розвинутих країнах світу, зокрема, у країнах ЄС.

На цей час в національному законодавстві не легалізоване поняття «інформаційний простір України». В зв’язку з цим спробуємо навести власне визначення цього поняття, базуючись на дослідженнях деяких науковців [88].

На сьогодні інформаційна сфера стає системоутворюючим чинником життя суспільства і держави, активно впливає на стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки країни, а у багатьох країнах і «вбирає» їх. У проекті Концепції (основи державної політики) інформаційної безпеки України, що був розроблений фахівцями Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова дається наступне визначення: «інформаційна безпека – стан захищеності національних інтересів України в інформаційній сфері, за якого не допускається (або зводиться до мінімуму) завдання шкоди особі, суспільству, державі через: неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації; несанкціоноване поширення та використання інформації; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки функціонування інформаційних технологій» [89,с.50]. Погоджуючись в основному з цим визначенням, вважаємо, що завдання забезпечення інформаційної безпеки України повинно визначатися як пріоритетне та вирішуватися превентивно стосовно інших завдань забезпечення національної безпеки.

На нашу думку, слід провести відповідні дослідження щодо еволюції поняття «інформаційна сфера» в сучасних умовах розбудови української державності, українського суспільства. Відомо, що науковців завжди цікавила відповідь на питання: що виникло раніше інформація чи управління, держава чи право, суспільство чи інформаційна сфера? Закономірно, що це питання виникає і стосовно інформаційного суспільства та його інформаційної сфери, держави (в умовах становлення інформаційного суспільства) та її інформаційної сфери. Дослідження показали, що єдиний інформаційний простір інтегрує інформаційний простір суспільства та інформаційний простір держави. Очевидно, що існує іманентний взаємозв’язок між інформаційним суспільством та єдиним інформаційним простором: розвиток інформаційного суспільства удосконалює єдиний інформаційний простір і навпаки. В зв’язку з цим, на нашу думку, слід проаналізувати як проблему становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні, так і проблему удосконалювання єдиного інформаційного простору України. Зупинимося тут на аналізі першої із проблем та шляхах її вирішення.

Відомо, що для всіх суспільних наук одним із загальних методів дослідження є діалектичний метод [90, с. 14]. Безумовно, на розвиток суспільства значний вплив здійснює історичний чинник, тобто соціальні явища слід досліджувати щодо їх історичного розвитку. Сьогодні реалії багато в чому визначаються минулим. Більш того, соціальні реалії сьогодення значною мірою визначають наступний день суспільства. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне проаналізувати закономірності становлення та розвитку саме інформаційного суспільства, його теоретичні засади [3, с. 68-80; 91-99]. Вважаємо, що цей аналіз не є самоціллю, а виступає лише засобом для досягнення головної цілі – створення сприятливих умов для повноцінного розвитку окремої особистості, а згодом і відновлення всього суспільства.

Інформаційні технології (ІТ) поширюються від розвинутих країн до тих, що розвиваються, охоплюючи нові культури, які відрізняються від тих, у яких ці технології народилися. Усередині цих культур «автоматизація», «комп’ютеризація» сприймаються по-різному, і часто із зрозумілим побоюванням, оскільки вони неминуче впливають на життя індивідів та суспільств. Вважаємо, що необхідно визначитися з поняттям «інформаційне суспільство», а саме з сучасним його трактуванням. Сьогодні існує неоднозначність у визначені цього поняття. У зв’язку з цим розглянемо деякі з них.

Так, у 1993 р. сутність інформаційного суспільства була розкрита Комісією ЄС: «Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв’язку» [100]. З часом це визначення певним чином коригується. На думку Європейської Комісії, інформаційним суспільством слід вважати [101]:

· суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій;

· суспільство знання, тобто суспільство, у якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, що здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею;

· глобальне суспільство, в якому обмін інформацією не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних меж; яке, з одного боку, сприяє взаємопроникненню культур, а з іншого – відкриває кожному співсуспільству нові можливості для самоідентифікації.

Вважається, що в майбутньому буде існувати декілька типів інформаційного суспільства, як колись існували декілька моделей індустріального суспільства. Ключовими ознаками під час визначення типу суспільства будуть наступні: ступень забезпеченості рівності прав громадян на доступ до основного ресурсу – інформації, ступень участі у житті суспільства та самореалізації людей із обмеженими фізичними можливостями. Деякі науковці визначають інформаційне суспільство у цілому як суспільство, у якому [102]:

· кожний член суспільства має можливість своєчасно та оперативно отримувати за допомогою глобальних інформаційних мереж повну та достовірну інформацію любого виду та призначення, з любої держави при знаходженні практично у будь-якій частині географічного простору;

· реалізується можливість оперативної, практично миттєвої комунікації не тільки кожного члена суспільства, але й певних груп населення з державними та суспільними структурами незалежно від місця проживання;

· трансформується діяльність ЗМІ за формою створення та поширення інформації, розвивається та інтегрується до інформаційних мереж цифрового телебачення. Формується нове середовище – мультимедіа, у якому поширюється також інформація із традиційних ЗМІ;

· зникають географічні та геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж, відбувається «зіткнення» та «ламання» законодавства країн.

І.С. Мелюхін визначає це таким чином: «… Інформаційне суспільство відрізняється від суспільства, у якому домінують традиційна промисловість і сфера послуг тим, що інформація, знання, інформаційні послуги і всі галузі, що пов’язані з їх виробництвом (телекомунікаційні, комп’ютерні, телевізійні), зростають більш швидкими темпами, є джерелом нових робочих місць, стають домінуючими в економічному розвитку…» [103]. Вважаємо, що це визначення є вірним, але не досить коректним. Справа в тому, що інформаційне суспільство зовсім не означає домінування виробництва інформації над іншими видами виробництва. Інформаційне суспільство означає, що всі інші види виробництва починають виступати у вигляді виробництва інформації. Більш того, вважаємо, що для інформаційного суспільства характерна зміна характеру та способу державного управління. Державне управління під час використання комп’ютерно-мережевих технологій стає більш відкритим, із розвинутим зворотним зв’язком, із часом, що зменшується, на узгодження та прийняття рішень, із поширенням переліку функцій, що делегуються приватному сектору (тобто інтерактивним, динамічним і більш корпоративним).

Аналіз існуючих визначень «інформаційного суспільства», а також його основних ознак дозволяє запропонувати нам таке конструктивне визначення, що відбиває внутрішню сутність цього поняття. Інформаційне суспільство – це громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Таким чином, можна вважати, що головними характеристиками інформаційного суспільства постають: інформаційна економіка, індустрія інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, потреба фізичних та юридичних осіб в інформації (знаннях), високий рівень інформаційно-правової культури всіх суб’єктів інформаційних відносин, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг.

В Україні різноманітними проблемами інформатики займаються більш 30 років. Що стосується впливу інформаційних і телекомунікаційних технологій (IТТ) на суспільство, до якої слід привернути увагу, то для нас вона є відносно новою і роз­робляється вузьким колом дослідників. В той же час на Заході уже на рубежі 70-х – 80-х рр. виникла теорія інформаційного суспільства, в основі якої лежала спроба проаналізувати й узагальнити соціально-еко­но­мічні перетворення, що породжувалися повсюдним поширенням IТТ. Слабкий інтерес до вирішення цієї проблеми в Україні був викликаний частково об\'єктивною причиною – відсталістю країни у сфері інформатизації. Проте, існує й інша причина – в країні існувало нерозуміння соціальних можливостей ІТТ та глибини соціально-економічних змін, що викликаються їх поширенням. У той же час поширення IТТ поряд із зростанням народонаселення і проблемами екології науковою громадськістю було віднесено до ключових чинників, що визначають обличчя сучасного світу. З початку 90-х рр. в Україні почали відбуватися поступові зміни в інформаційній сфері. Насамперед, виник і почав розвиватися ринок персональних комп\'ютерів та іншої інформаційної і телекомунікаційної техніки. Важко наводити цифри по сьогоднішній Україні, бо держава ще не вийшла із стану соціально-економічного хаосу. Статистика ж свідчить про наявність деякої стабільності, а хаос є станом невизначеності. І все ж можна навести деякі цифри.

Відповідно до аналітичної роботи, що була проведена Українським центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД) середньорічний 20 % приріст парку обчислювальної техніки збільшив її загальну кількість на початок 2000 р. до 476 тис. одиниць. У 1996 р. кількість персональних комп’ютерів складала 264 тис. одиниць, у 1997 р. – 331 тис., у 1998 р. – 409 тис., у 1999 р. – 476 тис. одиниць [89, с. 14]. Наведені дані свідчать про те, що персональними комп’ютерами користуються не більше 1-2% населення країни [89, с. 14], а сучасні моделі персональних комп’ютерів становлять близько третини від загального їх числа, що значно ускладнює створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства, інтеграції до світового інформаційного простору. За кількістю комп’ютерів, у розрахунку на душу населення, Україна відстає в півтора-два рази від Росії, а від країн Балтії – в кілька разів [104, с. 4]. Стан парку обчислювальних машин в областях, за даними Держкомстату України, характеризується такими цифрами: половина усього парку машин в Україні зосереджена в п\'яти регіонах (м. Київ – 15%, Харківська область – 11%, Донецька область – 10%, Дніпропетровська область – 6%, Запорізька область – 5%) [105]. Характерною тенденцією в Україні є те, що виробництво комп\'ютерів у державі перемістилося з державного сектору в приватний. З 1998 р. в Україні вже почали збирати комп\'ютери типу «notebook», хоча цей ринок ще невеликий [105]. Важливо відмітити те, що в країні вже збираються великі комп\'ютери, малі та середні сервери. На ринку ПК сформувалася група лідерів, що активно працюють над створенням вітчизняних загальновизнаних марок комп\'ютерів. За оцінками фахівців, сьогодні наш ринок прикладного програмного забезпечення (ПЗ) для малих та середніх підприємств становить не менше 10 млн. доларів, із них близько 40% належить вітчизняним фірмам. Існують приклади світового визнання програмних продуктів, які створені в Україні [105].

Серед головних проблем інформатизації України існує проблема забезпечення інформаційних технологій, систем і інформаційних середовищ сучасними засобами інформатизації, основу яких складають програмно-апаратні засоби обчислювальної техніки (ЗОТ), зв\'язку і мікроелектроніка. Україна має певний науково-технічний потенціал у галузі створення засобів інформатизації. Його основу складають 10 науково-дослідних інститутів НАН України, 18 науково-дослідних і конструкторсько-технологічних організацій і підприємств Державного комітету промислової політики України і Державного комітету зв\'язку та інформатизації України (Держкомзв\'язку України). Україна має фундаментальні досягнення в галузі інформатизації. У світі добро відомі здобутки українських вчених у створенні нетрадиційних архітектур обчислювальних машин і в системному аналізі, моделюванні, створенні штучного інтелекту. Україна досягла певного рівня концентрації наукових виробництв: понад 70% стратегічних матеріалів для електронної промисловості в Європі було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює позитивні можливості у справі інформатизації [86].

Система зв’язку та телекомунікації в Україні має стабільну тенденцію до сталого розвитку [106]. Протягом 1985 – 1999 рр. кількість автоматичних телефонних станцій збільшилася з 10650 до 16808 одиниць, в тому числі електронних та квазіелектронних – з 11 до 3742 [107]. За п’ять років було побудовано 4000 км волоконно-оптичних ліній зв’язку, що з’єднують Україну з усіма сусідніми державами. Зусиллями Держкомзв’язку України в державі створюються умови для побудови сучасної швидкісної первинної мережі передачі даних на базі волоконно-оптичних ліній, але подібні мережі створюються також іншими центральними органами виконавчої влади, що збільшує капіталоємність національної системи зв\'язку.

Цифровий сегмент каналів міжміського й первинного зв’язку становить 42% [89, с. 10]. Було введено в дію цифрову систему передачі інформації з Росії, що розширило коло держав, з якими Україна має такий вид зв’язку. Серед послуг зв’язку найбільша частина припадає на міжміський телефонний зв’язок, включаючи міжнародний (42,1%), міський телефонний (22,7%) та мобільний (18,1%) зв’язок [89, с. 10]. Впроваджуються такі нові послуги зв’язку, як електронні грошові перекази, електронна пошта і т. ін. Активно розвивається система пейджингового зв’язку: вона вже діє в 22 регіонах України [89, с. 11]. Загальна кількість стаціонарних телефонів в Україні перевищує 10 млн. апаратів [89, с. 11]. В середньому на 100 жителів країни припадає 20 телефонних апаратів, тоді як аналогічний показник серед розвинених держав становить 45-50. Високий рівень насиченості телефонними апаратами характерний лише для столиці – 45 на 100 жителів [89, с. 11]. Отже, проблема телефонізації населення залишається досить актуальною. Загалом по Україні станом на кінець 1999 р. не було задоволено 2,661 млн. заявок про встановлення домашніх телефонів [107], що обмежує інформаційні можливості громадян.

Продовжує розвиватися система мобільного зв’язку: вона вже охоплює територію, на якій проживає 63% населення України. Її абонементами на кінець 2000 р. стали близько 700 тис. чоловік, але це складає менше 1,5% населення країни, проте динаміка зростання є досить переконливою [89, с. 11]. Однак високі тарифи на послуги мобільного зв’язку (0,40 – 0,45$ за одну хвилину розмови) роблять їх недоступними для переважної більшості громадян [89, с. 12]. Варто зазначити, що мобільний зв’язок – це перспективна, спрямована у майбутнє галузь телефонного зв’язку.

Україна є учасником впровадження супутникового зв’язку, який побудований, зокрема, на основі геостаціонарних супутників. Вони належать міжнародним організаціям за програмами INTELSAT, EUTELSAT, INMARSAT, INSTAR, CIRIUS тощо [89, с. 12]. Отже, система зв’язку в Україні характеризується високими темпами розвитку, однак інформаційні потреби громадян задоволені ще далеко не повною мірою, насамперед, стосовно встановлення домашніх телефонів і забезпечення якісного цифрового зв’язку.

Український сегмент мережі Internet почав розвиватися лише з кінця 1990 р., а домен ua був зареєстрований у грудні 1992 р. За даними Державного комітету зв’язку та інформатизації, в Україні налічується близько 260 тис. постійних і 140 тис. нерегулярних користувачів Internet. За іншими оцінками, кількість користувачів Internet становить близько 1% населення України [108, с. 2]. Попри низький нинішній рівень, темпи розвитку мережі Internet в Україні є близькими до середньоєвропейських [89, с. 13]. За даними опитування, проведеного УЦЕПД у грудні 2000 р., лише 41,7% респондентів підтвердили, що «точно знають, що таке Internet», регулярно користуються Internet 2,1% опитаних, час від часу –4%. Лише 2,7% респондентів заявили, що вони обов’язково стануть постійними користувачами Internet у 2000 р. [89, с. 13]. Протягом останніх років в Україні активно розвивається сектор Internet-видань. За рахунок Internet значно розширюються можливості ЗМІ. Функціонування Internet-видань дозволяє отримувати інформацію практично в режимі реального часу і досить дешево.

Дослідження [3, с. 84-87] показують, що виділяються такі головні тенденції розвитку інформаційного суспільства в Україні.

1. У 90-ті рр. в Україні утворився комерційний інформаційний сектор економіки, структура якого і зайнятість у якому ще не достатньо досліджувані.

2. Поширюється процес інформатизації комерційного сектору економіки. Інформатизація в бізнесі йде за модернізаційною схемою.

3. В Україні присутні головні рушійні сили розвитку інформаційного суспільства, що позначені експертами Європейського Союзу:

- реклама і пропаганда привабливого сучасного способу життя: електронне листування, торгівля і банківські операції, резервування подорожей, домашні читання школярів і курсові роботи студентів; послуги Internet та інші послуги доступні тільки тим, у кого є персональний комп\'ютер;

- велика кількість електронних ігор розрахована на дітей, які завтра потенційно стануть проповідувати можливості інформаційних і телекомунікаційних технологій на роботі;

- комп\'ютеризація освіти – її вплив сьогодні не так уже великий, проте завтра під впливом конкуренції, зростання комп\'ютерної письменності батьків і вимог самих учнів, також під впливом розвитку мережних послуг вона буде збільшувати соціальну роль інформаційних і телекомунікаційних технологій;

- подальше зниження цін на різноманітні інформаційні та телекомунікаційні технології (IТТ), що передбачено експертами, служить рушійною силою розвитку інформаційного суспільства;

- комфорт і зручність у будинку, офісі, в машині завжди були і залишаються важливими двигунами соціальних змін;

- все більше число людей і організацій використовують електронні устрої для особистої охорони і безпеки;

- можливість більш широкої участі сільського населення в економічному і соціальному житті за допомогою IТТ також стимулює розвиток інформаційного суспільства.

Сьогодні можна констатувати, що більшість перерахованих вище можливостей, нехай для меншості, але присутні, хоча до 1994 р. більшість західних і вітчизняних вчених була впевнена, що Україна відстала в сфері інформатизації назавжди.

4. Ще одна яскраво виражена тенденція – у країні почалася так би мовити домашня комп\'ютерна революція. Рівень усвідомлення можливостей IТТ і інтерес до них постійно зростають.

Процес, яким дуже стурбовано світове співсуспільство, – це посилення інтелектуальної диференціації між тими, хто має і хто не має IТТ. Такий процес почався і в Україні. Слід також нагадати про небезпеку, тобто проблему інформаційної нерівності. Можна виділити шість груп населення в їх відношенні до інформаційно-телекомунікаційних технологій:

1) ті, хто створює нове інформаційне середовище і нові інформаційні ресурси;

2) ті, хто використовує нове інформаційне середовище, інтегруючись до нього;

3) ті, хто знаходяться в процесі інтеграції, роблять перші кроки;

4) ті, хто не зробив першого кроку, але і не заперечує необхідність цього;

5) ті, хто відчужений від нового інформаційного середовища, не помічає його;

6) ті, хто активно протистоїть нововведенням, вважаючи їх суспільно шкідливими.

І хоча, безсумнівно, що представників перших трьох груп – статистична меншість, їх енергетика дуже сильна. Таким чином, можна сказати, що соціальна база інформатизації в Україні є, і швидкість змін достатньо велика. Відповідно до приведених вище статистичних даних, можна зробити ще один висновок: в Україні створюється технологічна база інформаційного суспільства.

Слід зауважити, що нами було дано визначення інформаційного суспільства як громадянського суспільства [109]. Відомо, що з розвитком суспільства змінюється і держава. На нашу думку, держава та громадянське суспільство – це взаємопов’язані, але відносно самостійні соціальні системи, держава виконує службову (підлеглу) роль стосовно громадянського суспільства. Вважаємо за необхідне скористатися фундаментальними висновками щодо ролі цивілізованої держави у функціонуванні громадянського суспільства [90, с. 66 ] для визначення цієї ролі під час розвитку інформаційного суспільства. Ця роль держави має виражатися у тому, що:

- служити формою, яка організує інформаційне суспільство та створює умови для його розвитку;

- бути відносно самостійною стосовно інформаційного суспільства і здійснювати солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

- встановлювати «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об’єднання, створювати благосприятливі умови для їх існування та розвитку під час формування інформаційного суспільства;

- здійснювати необхідний захист інформаційного суспільства, що включає і забезпечення інформаційної безпеки громадян, суспільства, держави;

- виступати знаряддям соціального компромісу інформаційного суспільства, пом’якшувати інформаційну нерівність між тими, хто в змозі і хто не в змозі користуватися новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями;

- сприяти та забезпечувати реалізацію принципу універсального обслуговування інформаційно-комунікаційними послугами громадян та їх об’єднань;

- створювати умови для реального забезпечення конституційного права громадян на інформацію та поставати ініціатором діалогу із громадянами та суспільством за рахунок інформаційної прозорості своєї діяльності;

- сприяти підвищенню рівня інформаційної активності, інформаційно-правової культури громадян за рахунок створення умов для розвитку інформаційно-правових ресурсів та інформаційно-комунікаційної інфраструктури (державних та недержавних);

- створювати юридичні умови для того, щоб право на інформацію стало свого роду гарантією права власності, права споживача, права на сприятливе навколишнє середовище, політичних прав і свобод тощо;

- мати межі регулювання відносин під час становлення та розвитку інформаційного суспільства, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, що закріплені в міжнародних актах, унеможливлювати негативні наслідки прийняття нормативно-правових актів, обачно оцінювати в кожному конкретному випадку доцільність застосування юридичних механізмів управління;

- сприяти розвитку єдиного європейського інформаційного суспільства та національній ідентифікації.

Враховуючи те, що сучасна концепція громадянського суспільства виходить з того, що воно є передумовою соціальної правової держави [90, с. 67 ], вважаємо, що розвинуте інформаційне суспільство є передумовою інформаційної держави. На нашу думку, інформаційна держава – це демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних технологіях та технологіях зв’язку. Йдеться про те, що рівень демократії підвищується шляхом розвитку нового напрямку – телекомп’юникації; право ефективно пов’язує та підкоряє собі державну владу [110, 111] за допомогою новітніх інформаційно-комунікаційних технологій; основні права особистості та її соціальна безпека, що гарантується реальним забезпеченням права на інформацію, складають зміст свободи, яка заснована на законах, що повинні легітимним шляхом не тільки прийматися і змінюватися, але і створюватися.

Безумовно, і інформаційне суспільство, і інформаційна держава функціонують для створення сприятливих умов для повноцінного розвитку окремої особистості, а згодом і відновлення всього суспільства. Держава здатна сприяти розвитку інформаційного суспільства або перешкоджати йому. Вважаємо, що держава повинна виконувати роль головного «ідеолога» у визначенні пріоритетів щодо здійснення політики переходу до інформаційного суспільства. В свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку інформаційного суспільства. «Держава і суспільство існують у вигляді протирічної безупинної взаємодії та взаємовпливу, характер і напрям яких у значній мірі залежать від рівня розвитку громадянського суспільства та його інститутів» [90 , с. 68 ]. Вважаємо, що інформаційна держава повинна сформулювати концепцію побудови інформаційного суспільства, в якій були б визначені роль і місце головних «діючих осіб» – комерційного сектору економіки, держави, громадських організацій та окремих громадян. Концепція інформаційного суспільства може стати об’єднуючим ідейним початком для України, дати цілісне бачення цілей і завдань суспільного розвитку, запропонувати конкретні шляхи їх досягнення.

«Створюється фантастична можливість для індустріально відсталих країн вирівнятися та встати до одного ряду з велетнями. Потік попиту робочої сили, інформаційних ресурсів та технологій направиться туди, де є це дешевше і доступніше, а, отже, туди направиться і потік фінансів» [112]. Погоджуючись з думкою багатьох науковців, вважаємо, що для забезпечення такого фантастичного «ривку» державі слід зробити тільки одне – створити для цього певні умови, тобто створити інфраструктуру, що необхідна для народження майбутнього інформаційного суспільства. Саме в Україні народилася ідея глобального системного підходу до вирішення проблеми побудови інформаційного суспільства, створення інформаційної інфраструктури. Ця ідея частково знайшла своє втілення у Національній програмі інформатизації України, яка була розроблена та запропонована Інститутом кібернетики ім. В.М.Глушкова НАН України. Верховна Рада України прийняла у лютому 1998 року відповідний закон – Закон України « Про Національну програму інформатизації» [87].

Інформаційна держава повинна орієнтуватися у першу чергу на інтереси інформаційного суспільства. Для цього держава повинна розробити відповідну інформаційну політику, ефективна реалізація якої, тобто ефективне державне управління інформаційною сферою є запорукою «пом’якшення» конфронтації інтересів інформаційної держави та інформаційного суспільства.

Таким чином, є всі підстави вважати, що для України, так і для інформаційно розвинутих країн світу, доцільно використовувати широке тлумачення поняття «інформаційна сфера». Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством та державою і інтегрується до єдиного Європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки. Саме єдиний інформаційний простір є не тільки необхідною умовою плідної співпраці інформаційного суспільства та інформаційної держави, але й достатньою. На нашу думку, слід розглядати інформаційну сферу як самостійний феномен, розвиток якого підкоряється, з одного боку, певним закономірностям, але, з іншого, потребує відповідної державної уваги. Досвід інформаційно розвинутих країн підтверджує це положення. Вважаємо за доцільне розглянути еволюцію взаємозв’язків держави та інформаційної сфери в Україні, в якій виділяються два етапи реалізації державного управління в інформаційній сфері: 1) у вузькому розумінні; 2) у широкому розумінні. Оскільки показником сучасного розвитку державного управління є його ефективність, під час аналізу першого етапу використовується категорія «ефективність» та розглядається кількісний та якісний вплив інформаційної сфери на ефективність державного управління.

1.3.