<<
>>

1.2. Сучасні підходи до розуміння принципу пропорційності

Незважаючи на те, що розумінню принципу пропорційності сприяють міжнародні документи, правозастосовна практика Європейського Суду з прав людини та в рамках національного контролю практика конституційних судів, слід констатувати, що на сьогодні відсутні глибокі наукові дослідження вітчизняних науковців принципу пропорційності та системні підходи до його вивчення та розуміння.

Більше уваги цьому принципу приділяють зарубіжні правники, зокрема, в рамках німецького права та права Європейського Співтовариства, формуючи підходи до його розуміння. Серед них висловлюється різне ставлення до принципу пропорційності. Переважно його сприймають як інструмент контролю за тим, щоб втручання державної влади в особисту свободу відбувалося з метою захисту законних цілей, було необхідним і пропорційним у вузькому сенсі, а агресивні заходи застосовувались у тих випадках, коли переслідуються особливо важливі цілі [46, с. 96] (наш переклад - Ю.Є.). Проте є й такі дослідники, які взагалі не сприймають принцип пропорційності, вважаючи його не більше, ніж проявом вічної погоні за точність та об'єктивністю судових рішень [47, с. 48]. На думку інших, конституційне використання принципу пропорційності неминуче призведе до судової диктатури [48, с. 140]. Такі крайні позиції ми не підтримуємо і будемо намагатися довести зворотне, спираючись на зарубіжний досвід, виявляючи існуючі підходи до розуміння принципу сумірності, щоб сформулювати основні його характеристики та глибше зрозуміти роль, сфери, межі та напрями застосування цього принципу. Водночас вважаємо, що принцип пропорційності слід використовувати з обережністю, оскільки з інструменту захисту прав і свобод людини він може перетворитися на механізм виправдання їх обмеження заради захисту публічних інтересів. Про це, на наш погляд, доцільно говорити в рамках питання визначення вимог цього принципу. 1.2.1. Принцип пропорційності як загальноправовий принцип сучасного права У вітчизняній юридичній літературі принцип сумірності називають загальноправовим, універсальним, фундаментальним принципом права, однак системних обґрунтувань цього ми не знайшли.
Тому насамперед спробуємо запропонувати свою мотивацію заявлених та деяких інших характеристик даного принципу, про які вже йшлося у процесі дослідження історичного розвитку ідеї пропорційності, яка формувалася в різних правових системах. Принцип сумірності, як зазначалося вище, характерний не лише для країн континентального, а й загального права. У перших він існує в своєму класичному вигляді (як німецька концепція пропорційності), а у англо-американських правових системах (зокрема в Англії, США) відтворюється дещо по-іншому. Дослідник права Європейського Союзу Т. Хартлі робить висновок, що певною мірою концепція пропорційності схожа на англійську концепцію обґрунтованості (reasonableness) [42, с. 161]. Про це загалом свідчать й інші дослідження цієї концепції [49, с. 12-13], а також позиція британського правника Р. Янгса, на думку якого, на відміну від французького та німецького права, англійське право не визнає загального принципу пропорційності, натомість дотримується загального правила, що виконавчі дії не повинні бути явно нерозумними або ірраціональними [50, с. 102] (наш переклаД -Ю.Є.). Водночас суди Великобританії можуть використовувати цей принцип в його класичному вигляді у питаннях, пов'язаних із законодавством Європейського Союзу [51, с. 77]. Більше того, у таких питаннях мають бути враховані позиції Європейського суду (далі - Суд ЄС), у тому числі й щодо принципу пропорційності (наприклад, перша справа Van Duya v. Home Office, 1974 року, яка була направлена Великобританією до Суду ЄС) [52, с. 206]. Становище принципу сумірності у американській правовій системі досі неоднозначне. У статті німецького професора Б. Шлінка показано, що американські суди, розглядаючи випадки, пов'язані з обмеженням прав і втручанням у їх здійснення, проводять «сувору перевірку», «перевірку середнього ступеня суворості» та перевірку, яка відповідає «простій розумності», що по суті є більш-менш ретельним аналізом пропорційності. Як підсумовує автор, хоча Верховний суд США прямо не наважується використовувати цей термін, проте керується ним по суті знову й знову [37, с.
69, 74] (наш переклад - Ю.Є.). Поряд з цим, у юридичній літературі зауважується про суперечливі моменти застосування принципу пропорційності в американській судовій практиці (зокрема у справах про захист свободи слова), у зв'язку з чим судді, які не є його прихильниками, неодноразово підкреслювали неясність того, що саме має врівноважуватися (права, інтереси, принципи, міркування), яким чином (за допомогою якого принципу виміру), хто повинен здійснювати і хто здійснює це зважування (судді чи законодавець) [47, с. 48-50] (наш переклад -Ю.Є.). Зарубіжні дослідники порівнюють принцип пропорційності з американським методом зважування інтересів, акцентуючи на деяких відмінностях використання останніх, що однак не створює суттєвої різниці між цими поняттями (зокрема, принцип пропорційності прийнято вважати більш структурованим і науковим, оскільки він включає три окремі, взаємопов'язані аналітичні тести, лише застосування останнього з них - «пропорційність у вузькому розумінні» - аналогічне зважуванню інтересів). Насамкінець вони роблять висновок про те, що до моделі, де функціонування цих двох методів було б однаковим, ще далеко, втім останнім часом помітне їх зближення та використання американського методу саме для захисту прав, як і тесту на пропорційність [35, с. 61-68] (наш переклад - Ю.Є.). Не дивлячись на спірність питання щодо визнання принципу пропорційності Сполученими Штатами Америки, йому в американському праві присвячено ґрунтовну роботу двох вчених-юристів Т. Саллівана і Р. Фреза, які пов'язують цей принцип з обмеженням прав, акцентуючи, що заходи уряду, які обмежують або загрожують приватним правам, повинні пройти серйозний ступінь огляду пропорційності [53] (наш переклад - Ю.Є.). Професор Д. Коммерс (автор робіт з конституційного права, зокрема Німеччини) взагалі вважає, що пропорційність відіграє роль, подібну до американської доктрини належної правової процедури. Він наголошує, що, фактично, німецький підхід не так відмінний від методології, часто використовуваної Верховним Судом США у справах щодо основних прав [54, с.
46] (наш переклаД - Ю.Є.). Інші вчені, ґрунтовно розглядаючи принцип сумірності у американській правовій системі, також наближують його зміст до німецької концепції пропорційності та, зокрема, підкреслюють його корисність для введення судового нагляду за надмірними заходами уряду [доклад. про це див.: 53]. Проаналізовані позиції свідчать, що принцип сумірності в англійському та американському праві не відтворений у своєму класичному вигляді, однак наближується до нього, оскільки використання цього принципу у наведених правових системах дедалі частіше пов'язується з захистом прав і свобод людини від необґрунтованих втручань з боку влади. Принцип сумірності фігурує у деяких країнах далекосхідного та мусульманського права, про що можна зробити висновок на основі аналізу його застосування, зокрема, у судовій практиці Японії, Єгипту та Тунісу, проведеного професором кафедри міжнародного права Російської академії правосуддя В. Толстих [55, с. 73-74]. Та як вбачається з такої практики, цей принцип також не застосовується у своєму класичному вигляді, в окремих випадках він подібний до американського методу зважування інтересів. Захистити права і свободи людини принцип пропорційності покликаний у країнах Європи. Зокрема, поряд з німецьким, французьким та англійським юридичним досвідом, згаданий принцип є загальним для досвіду Бельгії, Нідерландів, Австрії, Швейцарії та Фінляндії [доклад. про це див.: 56]. Для аналогічної мети він використовується у Іспанії, Естонії, Білорусі, Канаді, Молдові, Польщі, Португалії, Російській Федерації, Румунії, Україні, Хорватії та інших країнах, про що свідчать дослідження, викладені нижче. На наш погляд, сприйняття принципу сумірності різними правовими системами, навіть не у його класичному вигляді, але з метою захисту прав і свобод, слугує доказом його універсальності, оскільки такий захист не може ігноруватися будь-якою демократичною та правовою державою. У зв'язку з цим цілком логічною та небезпідставною видається позиція деяких дослідників, що конституційні основи принципу пропорційності закладені не у правовій державі чи верховенстві права, а власне у фундаментальних правах і свободах [37, с.
67]. Вважаємо, що універсальність концепції пропорційності для різних правових систем обумовлена й тим, що вони визнають ідею справедливості, хоча і з певними відмінностями [52, с. 200-203]. Це тим більше логічно, якщо зважати на історичне філософське осмислення справедливості через категорію пропорційності. Їхній зв'язок підтверджується й тлумаченням справедливості відомими дослідниками, що набуло не лише філософського, а й правового виміру. Наприклад, німецький правник Р. Густав розглядає відносну справедливість на прикладах оподаткування залежно від працездатності, надання пільги пропорційно до потреби, винагороди та покарання залежно від заслуг та ступеня вини (це сфера публічного права) [57, с. 43]. Це дає можливість уявити, яким чином втілюється ідея пропорційності на практиці як елемент правової справедливості. Схоже відтворення можна також відшукати в австрійського юриста та філософа Г. Кельзена, який розглядає пропорційність в рамках дослідження відплати як найважливішого принципу справедливості. На його думку, співвідношення дії й реакції на дію в нормі є співвідношенням не рівності, а пропорційності (це знаходить своє вираження у нормі: чим більша провина, тим більшим має бути покарання, чим більша заслуга, тим більша повинна бути винагорода). Разом з тим, як наголошує він, пропорційність у строгому її розумінні виражається у тому, що коли негативна чи позитивна цінність дії зросте в кілька разів, то й негативна чи позитивна цінність реакції повинна зрости в стільки само. Однак така пропорційність була б можливою тільки тоді, коли розглядувані цінності надавалися до виміру в кількісному відношенні (наприклад, за виконану роботу винагороджують грошима) [58, с. 403-405] (наш переклад - Ю.Є.). На категорію пропорційність звертають увагу і в сучасній вітчизняній теорії права при розгляді справедливості як спеціально-юридичної категорії в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осуду [59, с.
195-196]. Ґрунтовно досліджуючи «справедливість», професор філософії Гарвардського університету Дж. Ролз, зокрема, зазначає, що «коли соціальні обставини не допускають дієвого запровадження основних прав, аж тоді особа може поступитися і прийняти їх обмеження; але навіть тоді ці обмеження можуть бути визнані тільки до тієї міри, до якої вони необхідні» [60, с. 216]. Тим самим справедливість пов'язується з питаннями міри, пропорційності обмежень прав людини. Аспекти пропорційності у справедливості можуть бути різними. Це зумовлено тим, що «існує багато інтерпретацій справедливості» [61, с. 60-61], вона є складною та багатогранною категорією. Так чи інакше, неможливо без встановлення реальної сумірності того чи іншого явища, оцінити його справедливість. Особливо це стосується правової справедливості, оскільки одна з її ознак, як наголошується у юридичній літературі - це те, що вона являється реальною мірою [62, с. 161]. Таким чином, з одного боку, пропорційність ґрунтується на справедливості, а з іншого - сприяє її досягненню, але в жодному разі не підміняє її. Пропорційність - не просто елемент юридичної справедливості, це у більшості випадків її необхідний інструмент, за допомогою якого справедливість відтворюється, зокрема, у юридичній сфері. Зважаючи на викладене, принцип сумірності має на меті досягнення юридичної справедливості. Тільки у такому разі про нього можна вести мову як про втілення розумності, що відрізняє його від принципу доцільності. Доцільність може виправдати і надмірні засоби для досягнення мети, а пропорційність виключно розумні. Разом з тим ідея права не може полягати ні в чому іншому, як справедливості [57, с. 42]. У демократичній та правовій державі право відображає загальнолюдську справедливість, має забезпечити індивідуальну свободу, права та свободи, а також розумний баланс та гармонію інтересів у суспільстві. Це підтверджують висновки вітчизняного дослідника О. Ковальчука, що були зроблені ним на основі аналізу лібертарно-юридичної концепції права, розробленої В. Нерсесянцем [63, с. 106], а також дослідження інших відомих правників [64, с. 13-14; 65, с. 112-113; 66, с. 153]. Як зазначає російський теоретик В. Нерсесянц, права людини посідають найвагоміше місце у праві, є його найціннішим та основним елементом. Ґрунтовно охарактеризувавши це, він влучно наголошує, що право без прав людини неможливо, як і права людини неможливі без права і поза ним [10, с. 251] (наш переклаД - Ю.Є.). Очевидно, що перераховані цілі право не зможе досягти без принципу пропорційності. Його зарубіжні дослідники називають правовим принципом, що відіграє роль інструменту компромісу і допомагає вирішити конфлікти між різними нормами, принципами та цінностями (зокрема, це фундаментальні права і свободи та інтереси). На їхню думку, у загальному значенні основною функцією цього принципу є визначення відносин між державою та її громадянами, врегулювання конфліктів інтересів між ними [67, с. 375, 378, 382] (наш переклаД -Ю.Є.). Таким чином, універсальність принципу пропорційності можна аргументувати також його значимістю для реалізацією правом своїх важливих цілей. Це дозволяє підтримати позицію німецького соціолога, економіста і правознавця М. Вебера, на думку якого, сумірність є не лише всезагальним принципом, а й методом створення права, який заснований на раціональному осягненні явищ життя [доклад. про це див.: 68] (наш переклаД - Ю.Є.). Деякою мірою про це йшлося у роботі відомого російського дослідника, доктора юридичних наук Д. Дєдова, який, визначаючи принцип пропорційності, зробив акцент на такій функції права, як обмеження інтересів, зазначивши, що сумірність з усією очевидністю доводить, що не правові засоби, а принципи права визначають методологію права та правової науки [69, с. 64] (наш переклаД - Ю.Є.). З огляду на це не позбавлені раціональності пропозиції правників у Німеччині щодо можливості віднесення природи права до третьої конституційної основи принципу сумірності (перші дві - принцип правової держави та фундаментальні права та свободи) [37, с. 67]. Принцип пропорційності не лише притаманний різним правовим системам, а й використовується в різних юридичних аспектах. Це не дивно, враховуючи насамперед його змістовні характеристики, які доволі вичерпно надані, наприклад, у німецькому правовому словнику адвоката К. Крайфелда, де визначено, що для всіх втручань публічної влади в права окремої особи діє принцип сумірності, ним зв'язані законодавча влада, публічне управління та юстиція: закони, судові рішення та адміністративні акти мають відповідати вимогам принципу пропорційності, відхід від нього зумовлює протиправність відповідного заходу, а у випадку законів - їх недійсність [70, с. 1248] (наш переклаД - Ю.Є.). Тобто, по-перше, принцип сумірності пов'язано з правами особи, по-друге, поширено його як на сферу правотворчості, так і на сферу правозастосування, та визначено критерієм оцінки законності заходів кожної гілки публічної влади (у тому числі судової) і водночас - конституційності самих законів. Німецький професор М. Г артвіг наголошує, що засадничою його ідеєю є те, що при прийнятті рішень про державні заходи принципово треба зважувати на переслідувані ними цілі й зачеплені цими заходами права [36, с. 27] (наш переклаД - Ю.Є.). Інакше кажучи, цей принцип вимагає наявності розумного співвідношення між конкретною метою, яка повинна бути досягнута, і засобами, що використовуються для досягнення цієї мети [доклад. про це див.: 71, с. 278] (наш переклаД - Ю.Є.). Отже, принцип пропорційності є інструментом усестороннього захисту прав і свобод людини від будь-яких надмірних посягань влади. Якщо більш визначено, то пропорційність, як зазначають зарубіжні дослідники, у її традиційному вигляді є інструментом визначення і стримування нормативної свободи урядів, встановлення матеріальних меж щодо втручання органів державної влади в приватну сферу громадянина [67, с. 382] (наш переклаД -Ю.Є.). Водночас є логічним, що цей принцип, ставлячи на перше місце захист прав, не може ігнорувати питання врівноваження публічних та приватних інтересів, оскільки правомірність обмеження прав змістовно пов'язана з цим питанням. У одній з фундаментальних праць «Державне право Німеччини» зазначено, що обмеження індивідуальної свободи, яке допускається правом, спрямоване на досягнення раціонального, адекватного балансу між конституційно-правовими цінностями, що зіштовхуються між собою [72, с. 237-238] (наш переклад - Ю.Є.). Тобто глобальна мета, задля досягнення якої вводиться певне правообмеження, це якраз і є гармонійний баланс між конкуруючими інтересами. Зміст цього принципу свідчить про можливість його використання майже в будь-якій галузі права, оскільки у кожній з них тим чи іншим чином порушується питання міри владного впливу на приватну сферу особи. Він є споріднений для конституційного права, що випливає, зокрема, з аналізу його історичного походження у юридичній літературі. Це підтверджує і закріплення його в конституційних актах багатьох держав в аспекті недопущення надмірного обмеження основоположних прав і свобод. На нашу думку, принцип пропорційності вдало відображений у положеннях статті 36 Союзної Конституції Швейцарської Конфедерації, де визначено, зокрема, що обмеження основних прав повинно бути обґрунтовано публічним інтересом або захистом основних прав третіх осіб та бути пропорційним [73, с. 542] (наш переклад - Ю.Є.). Принцип сумірності передбачений досить вдало й у статті 11 Конституції Естонської Республіки, за якою права та свободи можуть бути обмеженні лише відповідно до Конституції, а самі обмеження мають бути необхідні у демократичному суспільстві і не повинні викривляти сутність прав і свобод, що обмежуються; до того ж статтею 13 встановлено, що закон захищає кожного від свавілля державної влади [74] (наш переклад - Ю.Є.). Згаданий принцип випливає і з Конституції Республіки Португалія, а саме з положень статті 18, за якими закон може обмежувати права і свободи та їх гарантії тільки у випадках, спеціально передбачених Конституцією, при цьому обмеження повинні бути зведені до того, що необхідно для захисту інших прав чи інтересів, охоронюваних Конституцією; а також з положень статті 19 в аспекті відповідності засобів, що застосовуються під час воєнного чи надзвичайного стану, розумній необхідності, а також їх адекватності з метою найшвидшого відновлення конституційного устрою у повному обсязі [75, с. 752] (наш переклаД - Ю.Є.). В інших конституційних актах, наприклад, в Основному Законі Фінляндії, у Конституції Республіки Хорватія, принцип сумірності передбачений, зокрема, у зв'язку з надзвичайними обставинами, коли необхідне обмеження прав і свобод [73, с. 375, 450]. У Конституції Республіки Польща вимога пропорційності відтворена у положенні, за яким обмеження у сфері користування конституційними свободами і правами можуть бути встановлені тільки в законі і тільки тоді, коли вони необхідні в демократичній державі для її безпеки чи публічного порядку або для охорони навколишнього середовища, здоров'я і публічної моралі, або свобод і прав інших осіб (стаття 31) [75, с. 690] (наш переклаД - Ю.Є.). Аналогічні положення містить частина третя статті 55 Конституції Російської Федерації [76]. Схожі конституційні положення закріплені і в Конституції Республіки Молдова, де, крім наведеного, зазначено, що обмеження повинно відповідати обставині, яка його викликала, і не може стосуватися суттєвих прав і свобод [75, с. 558] (наш переклаД - Ю.Є.). Таке саме правило відтворено статтею 49 Конституції Румунії від 21 листопада 1991 року [73, с. 72]. Разом з тим навіть у державах (наприклад, у Республіці Білорусь), де принцип сумірності не закріплений в конституції [77, с. 62-76], він використовується, зокрема, у конституційному судочинстві. Так, Конституційний Суд Республіки Білорусь часто застосовує принцип пропорційності як критерій оцінки конституційності правового акта, захищаючи конституційні цінності - основоположні права та свободи людини - від неправомірного державного втручання [доклад. про це див.: 78, с. 62-76]. Це ще раз підтверджує його статус, зокрема, як загального конституційно-правового принципу правової держави, що діє також і без категоричного його врегулювання [доклад. про це див.: 70]. Аналогічне спостерігається і в Україні, чинна Конституція якої також не містить згаданий принцип, але єдиний орган конституційної юрисдикції використовує його. Детальніше про це нижче. Отже, принцип пропорційності офіційно чи неофіційно визнається конституційним (фундаментальним) принципом права, що поширює його на всіх суб'єктів владного впливу та сфери правового регулювання, чим обумовлено його багатоаспектне значення для різних галузей права та юридичних проблем. Цей принцип як конституційний стосується насамперед законодавця, який має вводити лише необхідні відповідній конституційній меті обмеження прав і свобод. Принцип сумірності є не лише конституційним принципом, а й випливає з принципу законності управління і в категоричній формі врегульований у багатьох окремих законах (наприклад, у § 4 Закону про безпосередній примус під час здійснення публічної влади поліцейськими Федеративної Республіки Німеччина [70, с. 1248]. Вважаємо, що цей принцип може бути як принципом матеріального, так і процесуального права. Як принцип матеріального і водночас процесуального права принцип сумірності виступає при регулюванні відповідним німецьким законом публічних зібрань у закритих приміщеннях, зокрема, щодо застосування такого заходу, як розпуск зібрань поліцією у разі наявності передбаченої законом небезпеки правовому порядку, лише якщо інші заходи, у тому числі оголошення перерви, є недостатніми [79, с. 458] (наш переклаД - Ю.Є.). Він зустрічається і в правовому регулюванні правовідносин між боржником та кредитором. Наприклад, як закріплено в одному з німецьких законів, суд у справах про банкрутство зобов'язаний прийняти заходи, що вбачаються необхідними для захисту кредитора від несприятливих змін в майновому становищі боржника, до винесення рішення по заяві [80, с. 133] (наш переклаД - Ю.Є.). У цьому разі йому надано роль процесуального принципу. Відшукати цей принцип можна і в законодавстві інших держав, наприклад, Естонії, зокрема, у Законі про адміністративну процедуру закріплено, що адміністративні акти й заходи повинні бути відповідними, необхідними і пропорційними щодо поставленої мети, при цьому пропорційність цих актів є однією з передумов їх правомірності; водночас дискреційне повноваження слід здійснювати відповідно до повноважень, цілей дискреційного права та загальних принципів права з урахуванням істотних обставин і законних інтересів [81, с. 352-353, 372] (наш переклаД - Ю.Є.). У цьому аспекті принцип сумірності належить до галузі адміністративного права та має матеріально- процесуальне значення. У сфері адміністративного права принцип пропорційності передбачає, що будь-яке адміністративне втручання у приватні права повинно служити легітимній меті і відповідати трьом умовам (придатність, необхідність і пропорційність у вузькому сенсі) щодо цієї мети [44, с. 90] (наш переклад - Ю.Є.). Це означає, що органи управління при виконанні своїх завдань мають обирати серед декількох заходів і здійснювати тільки ті, що є придатними для досягнення запланованої мети (придатність) і матимуть найменші негативні наслідки (необхідність; проблема менш обтяжуючих альтернативних рішень); допустимий відповідно до цього захід однак не повинен здійснюватися у випадку, якщо пов'язані з ним негативні наслідки в цілому переважають позитив [82, с. 350] (наш переклад - Ю.Є.). У зарубіжній юридичній літературі в рамках адміністративної діяльності принцип пропорційності часто розглядається у зв'язку зі свободою розсуду та дискреційними повноваженнями. Завдання принципу пропорційності - обмежити розсуд компетентного органу до тієї межі, що необхідна для задоволення відповідної мети [83] (наш переклад - Ю.Є.). Наприклад, у швейцарському праві пропорційність має дотримуватися при здійсненні дискреційних повноважень, делегованих законами адміністрації у вирішенні різних питань, зокрема, експропріації, стягування плати за громадську діяльність, зборів, які повинні бути сплачені за офіційний дозвіл на будівництво, водійські права тощо. Тут цей принцип є важливим інструментом стримування широких дискреційних повноважень, наданих адміністрації законами [84, с. 39] (наш переклад - Ю.Є.). Принцип сумірності є важливим для кримінального права, зокрема, у питаннях призначення покарання (про це свідчить історичний розвиток цього принципу). У зв'язку з цим дослідники називають його загальним принципом теорії покарання, за яким покарання за злочин має бути приблизно пропорційним до серйозності злочину [85, с. 6] (наш переклад - Ю.Є.). У кримінально-правових відносинах цей принцип виступає не лише як пропорційність покарання вчиненому злочину, а взагалі в аспекті обмеження влади у цій сфері. Зокрема, у німецькому правовому словнику зазначено, що в кримінальному праві принцип сумірності виявляється у тому, що допустимі з конституційно-правового погляду втручання у свободу, власність та інші правові блага обвинуваченого або третіх осіб (зокрема в основоположні права) мають знаходитись у виправданому співвідношенні до тяжкості звинувачення у скоєнні діяння та до рівня існуючої підозри [доклад. про це див.: 70] (наш переклаД -Ю.Є.). Загалом у кримінальному праві Німеччини принцип пропорційності гарантує захист від свавілля й небезпеки, які можуть бути пов'язані з формальним застосуванням закону [86, с. 94]. Водночас, як наголошує радянський естонський правознавець, доктор юридичних наук Р. Мюллерсон, важливий правовий принцип пропорційності застосовується не лише у разі призначення покарання за злочинне діяння, а й у разі визначенні суми компенсації за заподіяну шкоду [87, с. 86] (наш переклаД - Ю.Є.). До речі, в цьому аспекті принцип сумірності може бути притаманний майже кожній галузі права, зокрема цивільному, трудовому, екологічному. У юридичній літературі принцип пропорційності розглядається також у цивільно-правовій сфері, зокрема, у зв'язку з сумірністю прав і обов'язків, що визначає такий правовий статус суб'єктів цивільних правовідносин, за якого максимально врівноважуються можливості реалізації прав всіх учасників [88, с. 292], у питаннях надзвичайних ситуацій [89, с. 30-38]. Активно використовується принцип пропорційності в міжнародному праві, зокрема, як зазначається у зарубіжній літературі, у питаннях міжнародного контролю [90, с. 61-65; 91, с. 423], самооборони, відплати, контрзаходу, гуманітарного права, прав людини, в яких згаданий принцип став загальноприйнятим [доклад. про це див.: 92]. У галузі міжнародного права принцип пропорційності має різні аспекти використання, зокрема, як принцип права Європейського Союзу (згідно з цим принципом прийняттю правового акта повинен передувати аналіз можливостей використання більш м'яких нормативних засобів для отримання того ж результату [93 с. 180]), в галузі прав дитини (зокрема, щодо цілей, обмежень та заборон, які стосуються винесення вироків дітям [94, с. 224]), у питаннях визначення правомірності контрзаходів (чи еквівалентні вони правопорушенню), часто це правило використовується міжнародним арбітражем для підтримання міжнародного правопорядку [95, с. 339-340], у питаннях використання ядерної зброї та оцінки правомірності військової поведінки (пропорційність - це фундаментальне поняття, що балансує легітимні військові цілі щодо засобів, які використовуються для їх досягнення: питання не в тому чи конкретний вид зброї порушує міжнародне право, а в тому, чи руйнування, спричинене зброєю, пропорційне законній військовій меті [96, с. 161]) тощо. Згадана багатоаспектність застосування принципу пропорційності у міжнародному праві підтверджується і в міжнародних документах, що сприяють його визначенню. Так, принцип сумірності використовується в аспекті захисту від неправомірного використання правових засобів, спрямованих на заборону, чи приписів закону щодо розпуску політичної партії, зокрема, це має відповідати принципу пропорційності (Керівні принципи заборони та розпуску політичних партій від 10 - 11 грудня 1999 року [97, с. 42-45]); на основі принципу пропорційності визначається відшкодування шкоди у разі порушення міжнародних норм в сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права (відшкодування має бути сумірним ступеню тяжкості порушення та завданим збиткам) [98]. Окрім цього, принцип пропорційності відіграє роль інструменту стримування щодо діяльності посадових осіб, які для підтримки правопорядку можуть застосовувати силу лише у випадку крайньої необхідності і тією мірою, якою це вимагається для виконання їхніх обов'язків (тут мається на увазі, зокрема, те, що національне законодавство, як правило, обмежує застосування сили посадовими особами з підтримання правопорядку відповідно до принципу пропорційності; при цьому мають поважаться національні принципи пропорційності, однак це не може тлумачитися як уповноваження на застосування такої сили, що є несумірною законній цілі, яку необхідно досягти) (стаття 3 Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку від 17 грудня 1979 року [99]). Принцип сумірності покладено в основу міжнародних актів, ратифікованих Україною, зокрема, він використовується в аспекті захисту персональних даних осіб (статті 5, 8, 9 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних м. Страсбург, від 28 січня 1981 року [100]). Вимога пропорційності міститься в Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 року, де визначено необхідність дотримання принципу пропорційності у разі вжиття у національному законодавстві санкцій та заходів у боротьбі з тероризмом (статті 11, 12) [101]; у Європейській конвенції про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 року, за якою дотримання вимоги пропорційності є необхідною умовою при застосуванні заходів для забезпечення доступу громадськості до головних подій (стаття 9) [102]. Вимога адекватності закріплюється і Європейській соціальній хартії від 3 травня 1996 року в контексті створення та функціонування закладів і служб, достатніх та адекватних для досягнення мети, що полягає в забезпеченні дітям і підліткам, з урахуванням прав і обов'язків їхніх батьків, догляду, допомоги, освіти та підготовки, яких вони потребують (положення статті 17) [103]. Проведений аналіз розуміння принципу пропорційності в різних галузях права дозволяє визначити його як відповідність, справедливість заходів меті, на досягнення якої їх введено, що зачіпає різноманітні сфери правового регулювання, різні права і свободи. Багатогранне галузеве поширення цього принципу свідчить не лише про його багатоаспектну суть, а й універсальність. Такі якості принципу сумірності підтверджує і його розуміння в праві Європейського Співтовариства (далі - ЄС) та в практиці Суду ЄС, відповідно до якої, як акцентовано у німецькій юридичній літературі, він є складовою частиною первинного права Співтовариства [70]. Аналіз правових актів ЄС та практики Суду ЄС дає підстави визначити цей принцип різнобічним та багаторівневим інструментом, за допомогою якого контролюється не лише межі втручання з боку органів влади в права і свободи, а й - діяльність самого Співтовариства [доклад. про це див.: 104, 105, с. 475-477]. Більше того, принцип пропорційності є свого роду стримуючим фактором для ЄС, оскільки, як зазначено у юридичній літературі, він поряд з іншими принципами пов'язується з забезпечення формальної та сутнісної якості закону, умовою, яка визначатиме його прийняття та застосування громадянами, обов'язковим законним правилом для установ і держав членів [106, с. 638-639]. Зарубіжні правники влучно зауважують, що, коли договір дозволяє інститутам ЄС вибирати між різними правовими інструментами, то цей вибір обмежений, принаймні в питаннях законодавства ЄС, якщо не законом ЄС, то повагою до принципу пропорційності [46, с. 96] (наш переклаД -з Ю.Є.). Дослідження становлення принципу сумірності в праві ЄС це окреме об'ємне питання, що не є предметом даної роботи. Наша мета показати - різнобічність та багатоплановість використання цього принципу, що підтверджує не лише названі вище ознаки цього принципу, а й його загальноправовий характер. З огляду на це цілком обґрунтованими видаються позиції авторитетних зарубіжних дослідників права європейського співтовариства, які визначають принцип пропорційності першим у переліку загальноправових принципів, навіть перед принципом поваги прав та свобод людини [107, с. 90]. Інші спеціалісти європейського права також відносять принцип пропорційності до числа основних принципів права Європейського Союзу поряд із принципами рівності, поваги прав людини, субсидіарності та правової визначеності [108, с. 164-165; 109, с. 137]. Це дозволяє зробити висновок про значимість принципу сумірності перед іншими принципами. 1.2.2. Принцип пропорційності як гарантія від надмірного обмеження основоположних прав і свобод людини та інструмент балансування публічних і приватних інтересів З метою надати більше аргументів для обґрунтування вже названих основних ознак принципу сумірності доцільно дослідити його подвійне призначення у захисті прав і врівноваженні конкуруючих інтересів. Для цього розглянемо даний принцип як необхідний елемент правомірності обмеження прав і свобод людини. Поряд з цим не менш важливо звернути увагу на співвідношення принципу сумірності з балансуванням публічних і приватних інтересів, оскільки воно розглядається у юридичній літературі і як його елемент, і як окремий правовий принцип. Загальноприйнятим для сучасної юриспруденції та теорії є те, що свобода індивіда не може бути абсолютною. Будучи прихильником такої позиції, німецький юрист К. Штерн, наголошує, що встановлення меж основних прав відносить до найбільш важких та спірних аспектів юридичної системи. Досліджуючи ці межі у конституційному праві Німеччини, він зазначає, зокрема, що втручання закону у сферу захисту основних прав має бути обґрунтованим, необхідним та сумірним [72, с. 185, 187] (наш переклаД - Ю.Є.). Тобто йдеться про можливість правообмеження за умови дотримання принципу пропорційності. У теорії права здебільшого на принцип сумірності звертають увагу у зв'язку з межами обмеження прав та свобод та їх захистом, оскільки обмеження прав та свобод, навіть заради благої суспільної мети, може перейти необхідні межі, та, як вважає професор, академік Р. Мюллерсон, загрожувати, якщо навіть не зловживанням, то можливістю прийняття несумірних охоронюваному суспільному інтересу заходів обмеження [87, с. 86] (наш переклаД - Ю.Є.). Угорський вчений А. Шайо вважає, що обмеження прав, не дивлячись на їх об'єктивну необхідність, повинні бути розумними та сумірними, а пов'язане з цим навантаження не повинно бути «надмірним» [110, с. 282, 283] (наш переклаД - Ю.Є.). Він робить висновок про те, що обмежувальні заходи застосовуються, якщо вони не забороняють правомірного здійснення основних прав і якщо конкретний обмежувальний захід у найменшому ступені впливає на основні права [111, с. 10] (наш переклаД - Ю.Є.). У схожому ключі розглядають принцип пропорційності швейцарський вчений К. Екштайн [112, с. 68], Т. Хартлі [42, с. 68], інші зарубіжні вчені [113, с. 84], а також ряд російських науковців та юристів. До останніх відноситься доктор юридичних наук Д. Дєдов, який наголошує, що принцип пропорційності виходить з того, що основні права можуть бути обмежені тільки тією мірою, в якій це необхідно для досягнення публічних цілей (захисту публічних інтересів) [69, с. 64] (наш переклаД - Ю.Є.). Він, до речі, ґрунтовно дослідив принцип пропорційності в контексті правового регулювання підприємницької діяльності. З правомірність правообмеження пов'язує даний принцип і відомий російський юрист Г. Гаджієв, називаючи його конституційним принципом, водночас, вказуючи на важливість визначення точки рівноваги між втіленою в основних правах свободою людини й необхідністю їх обмеження з боку держави, яка повинна фіксуватися у розумінні меж основних прав та свобод [114, с. 79] (наш переклаД - Ю.Є.). В аналогічному аспекті розглядає цей принцип і фахівець в сфері прав людини, доктор політичних наук, професор М. Утяшев, вважаючи його умовою забезпечення легітимності обмеження прав людини, якщо, по-перше, воно передбачене законом, по-друге, його рамки та методи мають бути пропорційні до передбаченої законом цілі [115, с. 113] (наш переклад -Ю.Є.). Деякі російські вчені взагалі не уявляють можливості розглядати згаданий принцип окремо від питань обмеження прав та свобод людини [116, с. 93-100]; інші в цьому ж аспекті наголошують на виключній важливості реалізації в Російській Федерації принципу сумірності законів (як заборони введення надмірних обмежень) з метою виключити ексцеси у сфері регулювання прав людини [117, с. 4]. Втім, є й ті, що висловлюють деякі побоювання, що застосування принципу пропорційності може призвести до свавілля за певних обставин [118, с. 193]. На основі викладеного, навряд чи виникають сумніви щодо наявності прямого міцного зв'язку між принципом сумірності та межами обмеження прав та свобод. Це в свою чергу обумовлює глобальний характер згаданого принципу у правовому регулюванні питань прав людини. Існують теорії, які визначають цей спосіб регулювання питань прав людини не лише правильним, а й єдиним на тих підставах, що саме поняття прав людини має на увазі зважування інтересів і невіддільне від нього [47, с. 47]. Можливо такі теорії занадто радикальні, однак очевидно, хоча б з огляду на проведене дослідження, що принцип сумірності відіграє не останню роль не тільки у сфері прав людини, а й у правовому регулюванні взагалі, оскільки воно завжди тим чи іншим чином зачіпає ці права та неможливе без конкуренції між приватними та публічними інтересами . Зважаючи на викладене, принцип пропорційності як вимога та умова правомірного правового регулювання меж прав та свобод людини логічно пов'язаний з зважуванням публічних та приватних інтересів. Це вдало відтворено позиції доктора юридичних наук Д. Дєдова, який відзначає, що цей принцип ставить перед усіма представниками влади (від законодавця, виконавчої влади до суддів) задачу постійного пошуку зв'язку у вигляді обов'язкового дотримання балансу публічних і індивідуальних інтересів, гармонічного співвідношення цілей регулювання і обмеження прав з інтересами індивідів [119, с. 22-37] (наш переклад - Ю.Є.). Доказом цього є й ряд міжнародно-правових актів, за якими принцип сумірності прямо чи опосередковано виступає необхідною вимогою та умовою правомірного правообмеження, доля якого залежить від співставлення з загальними інтересами. Наприклад, пряме посилання на цей висновок можна побачити у Хартії основоположних прав Європейського Союзу, яка офіційно схвалена у грудні 2000 року. Цей акт закріпив широкий каталог прав та свобод, водночас, допускаючи можливість їх обмежень, за умови, що такі обмеження мають бути передбачені нормами права/закону; повинні не порушувати саму сутність таких прав і свобод, та бути підпорядковані принципу пропорційності, тобто, такі обмеження можуть бути запроваджені, лише якщо вони є необхідними та справді відповідають цілям загального інтересу, визнаного Союзом, або потребі захисту прав і свобод інших [32, с. 1249-1254]. Втім, у більшості «правозахисних» міжнародних актах принцип пропорційності не закріплений прямо, зокрема, у Конвенції про захист прав та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [120, с. 270] (статті 8, 9, 10, 11, 17, 18) (далі - Конвенція) та відповідних протоколів до неї (Перший Протокол від 20 березня 1952 року [121], Протокол № 4 від 16 вересня 1963 року [122]); Міжнародному пакті про економічні соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року [123] (стаття 8); у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року [124] (статті 12, 18, 19, 21, 22). Однак, на цьому принципі базуються їх положення, що визначають вимоги та умови правообмеження, які мають бути не лише встановлені законом для досягнення відповідної легітимної мети (наприклад, забезпечення прав і свобод інших, громадського порядку, загального добробуту в демократичному суспільстві тощо.), а й повинні бути необхідними у демократичній державі, що загалом схоже на умови праообмеження, які принцип пропорційності висував вищеназваних нормах конституційних актів. Принцип сумірності відтворений в умові правообмеження - «необхідність у демократичному суспільстві», що засвідчує правозахисна практика Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Страсбурзький суд, Суд), який тлумачить цей принцип в світлі Конвенції та відповідних протоколів до неї, що не лише робить його обов'язковим для тих держав, які підписали Конвенцію, а й розкриває його різні сторони як складової верховенства права. Напрямів застосування ним згаданого принципу багато, адже, як акцентовано у юридичній літературі, він використовується як для визначення правомірності обмеження різних конвенційних прав і свобод (які можуть бути обмежені) у конкретній правовій ситуацій, так і для - меж свободи розсуду держави, та виконання нею її позитивного обов'язку щодо забезпечення належної та ефективної реалізації прав і свобод [125, с. 25-32]. Чи не вперше Страсбурзький суд використав принцип пропорційності у 1968 році в справі «Ноймайстер проти Австрії» щодо захисту права на свободу (стаття 5 Конвенції), зазначивши, що затримання обвинуваченої особи не повинно перевищувати розумні строки, це вимагає від національних судів досліджувати всі факти на користь чи проти існування суспільної необхідності, щоб виправдати відступ від поваги особистої свободи [126] (наш переклаД - Ю.Є.). Тобто, Суд за допомогою принципу пропорційності встановлює виправданість втручання національних судових органів у згадане право особи у конкретній ситуації, застосовуючи цей принцип як інструмент контролю за межами дискреційних повноважень цих органів. У такому напрямку принцип сумірності часто використовується Страсбурзьким судом для захисту різних конвенційних прав та свобод (наприклад, право на повагу до майна, свободи думки, совісті та релігії тощо.) від дискреційних повноважень судових органів щодо застосування ними різних заходів юридичного впливу (наприклад, конфіскації майна, кримінальної відповідальності тощо). При цьому сумірність заходів оцінюється в світлі конкретної ситуації, зокрема, з огляду на обґрунтованість відповідного судового рішення [доклад. про це див.: 127, с.139-140, 151-152]. Аналогічним чином принцип пропорційності використовується Європейським судом з прав людини і для оцінки заходів інших органів державної влади та їх посадових осіб у конкретній ситуації, які втручаються у ті чи інші конвенційні права та свободи особи, наприклад, у справах «Де Вільде, Оомс і Вертеп проти Бельгії» [128], «Ґласс проти Сполученого Королівства» [129] тощо. Принцип сумірності використовується Європейським судом з прав людини також для встановлення правомірності втручання з боку законодавця (щодо меж здійснення законодавчої дискреції) у конвенційні права та свободи, наприклад, - у право на повагу до приватного та сімейного життя (стаття 8 Конвенції) у справі «Класс та інші проти Німеччини». Так, Суд, зокрема, зауважує, що при визначенні умов, за яких має діяти система таємного стеження, законодавчий орган держави користується певним дискреційним правом, однак це не означає, що державі надається необмежене дискреційне право встановлювати таємне стеження за особами в межах своєї юрисдикції, при цьому слід забезпечити достатні та ефективні гарантії проти зловживань [130]. Принцип сумірності в подібному напрямку застосовується Страсбурзьким судом й при захисті інших прав та свобод, які відповідно до Конвенції не є абсолютними та можуть підлягати певним обмеженням з боку держав, що її підписали, наприклад, права на справедливий судовий розгляд. Так, в одному з своїх рішень він зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженню, яке допускаються з огляду на те, що за своїм характером це право потребує регулювання з боку держави. При цьому Суд наголошує, що у цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд, який повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права; воно не відповідатиме Конвенції, якщо не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою [131]. Схожу позицію Суд викладає у справах щодо захисту свободи вираження поглядів [доклад. про це див.: 132]. Принцип сумірності застосовується Страсбурзьким судом не лише щодо контролю за межами втручання органів державної влади у конвенційні права та свободи, а й за виконанням ними їх позитивного обов'язку щодо захисту та забезпечення цих прав та свобод. Наприклад, в одному зі своїх рішень він вказав, що «принциповою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади. На додаток до цього, можуть існувати позитивні обов'язки щодо ефективного забезпечення «поваги» до сімейного життя. Хоча не можна точно визначити межу між позитивними і негативними обов'язками держави відповідно до цього положення, принципи застосування останнього ті самі. У будь-якому разі, держава повинна піклуватися про забезпечення справедливої рівноваги при конфлікті інтересів між особою і суспільством загалом, і в будь-якому разі за державою визнається право застосування певного критерію оцінки» [133]. Страсбурзький суд також формулює принцип пропорційності у напрямку забезпечення дотримання принципу рівності та захисту конвенційних прав та свобод людини від необґрунтованої дискримінації. Вперше такий підхід можна побачити у справі «щодо деяких аспектів законів про використання мов у системі освіти в Бельгії» 1968 року, де вказано, зокрема, що рівність порушується, якщо немає ніякого об'єктивного та розумного обґрунтування, останнє має оцінюватися відносно мети та наслідків від заходів, які застосовуються; а різниця у здійснення права, встановленого Конвенцією, має не лише переслідувати правомірну мету: стаття 14 Конвенції порушується і тоді, коли явно встановлена відсутність розумної сумірності між використовуваними засобами та переслідуваною метою. На основі цього у згаданій справі зроблено висновок, що положення бельгійського закону, базуючись виключно на місці проживання батьків, перешкоджали доступу деяких дітей до шкіл з навчанням на французькому, які розташовані в шести комунах навколо Брюсселю і мають власний статус, тим самим, порушуючи право цих дітей на освіту через свій дискримінаційний характер [134] (наш переклаД - Ю.Є.). Базуючись на такому підході, Страсбурзький суд аргументував не одне своє рішення, при цьому завжди у зв'язку з захистом того чи іншого конвенційного права чи свободи, наприклад, права сповідувати релігію [доклад. про це див.: 135]. Проаналізувавши викладене, слід зазначити, що загалом не важливо, втручання якого державного органу оцінюється на предмет правомірності, чи яким чином виконує держава свій позитивний обов'язок щодо захисту прав та свобод, важливо не допустити занадто широку свободу розсуду держави та неналежне виконання нею названих позитивних обов'язків, що не відповідає принципу пропорційності. Водночас, як випливає з практики Страсбурзького суду, принцип сумірності взаємопов'язаний з досягненням справедливої рівноваги між загальним та приватним інтересами. Це випливає, наприклад, з справи «Брумерску проти Румунії», де Суд, зокрема, зауважив, що будь-яке втручання у право власності має також відповідати вимозі пропорційності. Як він неодноразово наголошував, вимоги загального інтересу суспільства мають справедливо врівноважуватися з вимогами захисту основних прав особи, і пошук такої справедливої рівноваги є невід'ємною умовою всієї Конвенції. Далі Суд нагадує, що необхідної рівноваги не буде досягнуто, якщо на заінтересовану особу покладатиметься особистий і надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). На його думку, в даній справі, навіть припускаючи, що позбавлення права власності могло пояснюватися суспільними інтересами, — вимогу щодо справедливої рівноваги було порушено, оскільки заявник зазнав і все ще зазнає надмірних збитків (він був позбавлений права власності на майно вже понад чотири роки і не отримував компенсації, яка б відповідала реальній вартості цього майна, а його зусилля щодо відновлення права власності були безуспішні) [136]. Подібна позиція викладена Судом й в інших справах, наприклад, «Іммобільяре Саффі» проти Італії» [137], «Звежинський проти Польщі» [138] та інших. Дотримання принципу пропорційності та справедливого балансу між інтересами держави та приватної особи є важливою умовою, наприклад, забезпечення ефективності доступу до суду (зокрема, не допускається покладення на особу надмірного тягаря у вигляді непропорційного судового збору) [139]. Балансування публічних та приватних інтересів має особливе значення для Європейського суду з прав людини у тих справах, де використання принципу сумірності обумовлено майже повність національними особливостями регулювання поставленої проблеми. Таким прикладом може бути справа «Фретте проти Франції» щодо усиновлення дитини особою нетрадиційної орієнтації, в якій зазначено, що рішення про відмову в усиновленні відповідало законній меті (захисту здоров'я та прав дітей), а національні органи влади за обставин, що склалися, мають законні й розумні підстави вважати, що право на усиновлення дитини, якого домагався заявник, обмежується інтересами дітей, яких може торкнутися ця процедура, незважаючи на законні прагнення заявника і не піддаючи сумніву його власний вибір [140]. Втім, у аналогічних випадках загалом Страсбурзький суд обережний і завжди враховує особливості тієї чи іншої правової системи, надаючи державам широку свободу розсуду щодо регулювання відповідного питання. Тому, й використання принципу сумірності буде залежати від офіційного ставлення до проблеми у тій чи іншій країні. Основні напрями використання принципу пропорційності Страсбурзьким судом, роль принципу сумірності у захисті різних прав та свобод людини та балансуванні публічних та приватних інтересів, на наш погляд, обґрунтовує його подвійне призначення, основні ознаки цього принципу, його зв'язок з принципом балансуванням інтересів. Це також мотивує даний принцип як необхідну складову принципу верховенства права, оскільки він є способом реалізації останнього у захисті прав і свобод. Доводить викладене й таке. Балансування на основі принципу пропорційності визнається у юридичній літературі головним методом вирішення конфліктів щодо основних прав у цілому ряді конституційних судів по всьому світу [47, с. 47]. Підтвердження цього є також висловлена на 13 конгрессі Конференції Європейських Конституційних судів, в роботі якого приймали участь представники 36 країн Європи, позиція про необхідність дотримання такого важливого критерію принципу правового регулювання як сумірність (пропорційності) обмеження прав поставленим цілям [141]. Така роль принципу сумірності у конституційному судочинстві, на наш погляд, обумовлена високою оцінкою судами його гнучкості [46, с. 96]. У конституційному судочинстві принцип пропорційності використовується також переважно у сфері захисту прав людини, загалом схожими з Страсбурзьким судом способами. Можуть бути деякі відмінності в тій чи іншій державі, однак більшим чином в підходах до аналізу пропорційності, чим у основних напрямах його застосування, про що свідчить порівняльно-правовий аналіз практики конституційного судочинства, проведений деякими дослідниками [142, с. 35-52]. Крім того, на даний принцип не можна посилатися для обмеження деяких особливо важливих прав та свобод, а його використання не може обґрунтовувати посягання на саму їх сутність [55, с. 68]. Головне призначення принципу пропорційності у практиці конституційного судочинства полягає у контролі над втручанням влади у права та свободи. Для обґрунтування його правомірності необхідно не лише дотримання таких вимог як наявність легітимної мети, задля досягнення якої вводяться заходи обмеження, використання лише необхідних і суворо обумовлених цією метою заходів, залишення мінімальних гарантій для прав та свобод та недопущення скасування їх сутності, а й забезпечення інших правових вимог, зокрема, рівності, правової визначеності та балансування публічних та приватних інтересів [143]. Виконання останньої вимоги майже завжди важливо для реалізації принципу пропорційності повною мірою у конституційному судочинстві. Наприклад, Федеральний Конституційний Суд Німеччини, використовуючи принцип сумірності, з одного боку, не дозволяє надмірно втручатися у права та свободи у конкретних правових ситуаціях, з іншого - відновлює справедливу рівновагу, баланс між суспільними та приватними інтересами. Наприклад, у одній з справ про свободу вираження поглядів та думок вийшов конфлікт між правом на свободу слова та правом на захист честі і гідності, де судовий орган висловив позицію, що «приватно-правовий інтерес може і має поступитися, тим більше, коли справа стосується вираження поглядів, спрямованого не прямо проти такого інтересу в приватній особливо економічній сфері, яке не ставить особистих цілей, а, навпаки, є внеском в інтелектуальне зіткнення думок з питань, що становить суттєвий суспільний інтерес» [доклад. про це див.: 29, с. 480, 540-541]. Більше того, у німецькому конституційному праві наголошено, що цей формальний принцип відграє особливе значення для розуміння балансу інтересів на практиці [72, с. 237-238]. Конституційний Суд Російської Федерації (далі - Конституційний Суд РФ) в одному з перших своїх рішень обґрунтував принцип балансу публічних та приватних інтересів як окремий правовий принцип [144, с. 255-256], водночас в інших рішеннях серед вимог принципу сумірності він виділяє забезпечення балансу конституційно-захищених цінностей та інтересів [145]. Практика ряду конституційних судів, на наш погляд, доводить, що аналіз тесту на пропорційність часто неможливий без зважування публічних та приватних інтересів [55, с. 68-74]. Зв'язок цих двох принципів очевидний, хоча б тому, що «...міра врахування конкуруючих інтересів... визначається знову ж таки відповідно до принципів пропорційності.» [113, с. 26]. Більше того, балансування публічних та приватних інтересів є вимогою принципу сумірності, про що ґрунтовніше нижче.
<< | >>
Источник: Євтошук Юлія Олегівна. ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме 1.2. Сучасні підходи до розуміння принципу пропорційності:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -