1.3. Принцип пропорційності та вітчизняне правознавство

У вітчизняній теорії правознавства, як зазначалось, відсутні системні дослідження принципу пропорційності, хоча про нього останнім часто згадують достатньо часто відомі українські науковці, зокрема, В.

Авер'янов, Ю. Баулін, А. Заєць, В. Кампо, М. Козюбра, Н. Оніщенко, І. Панкевич, С. Погребеняк, А. Пухтецька, П. Рабінович, М. Савчин, М. Селівон, С. Шевчук у контексті розгляду інших більш загальних питань, наприклад, верховенства права, правової держави, обмеження прав людини, порівняльного права, адміністративного , конституційного, цивільного права. Разом з тим не визначено єдиного підходу до розуміння змісту цього принципу як складової верховенства права. Вирішення зазначеного питання допоможе визначити роль принципу пропорційності в українській правовій системі, сприятиме його укоріненню, правильному та системному відтворенню в ній. 1.3.1. Основні підходи до розуміння принципу пропорційності в українському праві Майже всі названі вітчизняні дослідники пов'язують принцип пропорційності, насамперед, з межами обмеження прав та свобод, ґрунтуючись переважно на зарубіжному досвіді Німеччини, практиці Європейського суду з прав людини та конституційного судочинства. Неодноразово звертав увагу на принцип пропорційності доктор юридичних наук, професор, фахівець у питаннях прав людини П. Рабінович, зазначаючи, зокрема, що запорукою правомірності обмеження прав та свобод є дотримання одного з принципів правообмеження - «принципу сумірності заходів, вжитих щодо обмежування здійснення прав людини, меті права, яке обмежується» [доклад. про це див.: 146]. На нашу думку, він влучно виділяє згаданий принцип з поміж факторів, котрі визначають, формують та характеризують зміст та обсяг (межі) прав людини: «інтереси (потреби) людини, справедливо збалансовані з інтересами (потребами) суспільства; мету певного права людини та відповідність (домірність) їй правореалізаційної, правозабезпечувальної та правообмежувальної діяльності держави» [147, с.

11]. Вчений також обґрунтовано вказує на тріаду критеріїв принципу пропорційності: реальний захист прав людини; забезпечення справедливого балансу між вимогами захисту особи та охороною суспільного інтересу; дотримання стандартів демократичного суспільства [125, с. 31-32]. Як помітно, він презентує принцип сумірності, як потужний інструмент захисту прав та свобод людини від неправомірного обмеження з боку держави, балансування різноспрямованих інтересів у суспільстві. Базуючись в цілому на основоположних ідеях П. Рабіновича, науковець І. Панкевич також відносить принцип сумірності до загальних принципів правообмеження, водночас він окремо виділяє як ще один загальний принцип правообмеження - забезпечення справедливого балансу приватних та публічних інтересів [148, с. 83-84]. Як зазначалось, останній тісно пов'язаний з принципом пропорційності і ми їх в рамках даної роботи не розглядаємо окремо, однак не заперечуємо і самостійний характер принципу балансування інтересів. Ґрунтовний аналіз практики зарубіжного конституційного судочинства та Страсбурзького суду щодо використання та визначення принципу сумірності здійснив доктор юридичних наук С. Шевчук, сформулювавши цей принцип так: «обмеження можуть бути покладені на особу правовим актом держави тільки тією мірою, яка необхідна для досягнення певної легітимної та суспільно необхідної визначеної мети» [149, с. 69-77; 29, с. 478-483]. Досліджують принцип пропорційності в контексті правомірності обмежень прав та свобод і співвідношення публічних та приватних інтересів (з метою їх гармонізації) й інші вітчизняні правознавці [150, с. 143; 151, с. 108-109; 152]. Зокрема, у своїх працях в області конституційного права М. Савчин вказує, що критерій пропорційності визначає домірність між здійсненням фундаментального права та необхідністю його обмеженням, саме він забезпечує обґрунтований і легітимний характер обмежень прав людини [150, с. 281]. Він формулює принцип пропорційності так: «індивідуальний тягар покладається на особу державним правовим актом тільки у тій мірі, яка необхідна для досягнення певної легітимної та суспільно значущої мети» [150, с.

595]. В одному з вітчизняних монографічних досліджень про принцип сумірності згадується в контексті реалізації прав та свобод людини в умовах соціально- правового розвитку, зокрема, запроваджені державою правові обмеження мають бути не лише законними, а й обґрунтованими [153, с. 115]. Окрім підтвердження подвійного призначення принципу сумірності як інструменту визначення меж обмежень прав та свобод людини та балансування публічних та приватних інтересів, у вітчизняному правознавстві, як і в зарубіжному, спостерігається багатоапсектність галузевого прояву цього принципу. Так, В. Кампо визначає принцип пропорційності не лише як принцип правомірності обмеження прав та свобод та балансу приватних та публічних інтересів; у правовій державі він має дотримуватися законодавчим органом у сфері соціального захисту громадян (пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, між інтересами кожної особи та держави), при нехтуванні державою цього принципу у зазначеному питанні має місце нераціональне використання бюджетних коштів у соціальній сфері [154; 155]. Як і в зарубіжній теорії права, принцип пропорційності у вітчизняному правознавстві розглядається вітчизняними фахівцями в аспекті вивчення права Європейського Союзу [156, с. 40]; а також - в рамках адміністративного права, зокрема, його називають, поряд з іншими принципами, раціональним принципом адміністративного права, в цьому контексті фактично йдеться про раціональність рішень органів виконавчої влади та посадових осіб [157, с. 32-33]; його називають правовим принципом (доцільності та відповідності), схожому за змістом на принцип раціональності, який означає, що згідно із законом адміністративні дії повинні бути пропорційно вимогливими (не можуть вимагати від громадян більше, ніж необхідно для досягнення мети), а також не приводити до наслідків, не передбачених законом [158, с. 136-137]. Цей принцип також пов'язується з втручанням у права громадян, трансформуючись в ідею про те, що такі права повинні обмежуватися тільки тими заходами, які необхідні для досягнення цілей, на виконання яких направлене рішення [159, с.

282; 160]. У вітчизняному адміністративному праві принцип пропорційності розглядається як європейський принцип адміністративного права [161, с. 101-102]; як принцип, що випливає з правопорядку ЄС (ще називають принцип відповідності), та як структурний принцип цього Співтовариства в аспекті перевірки постійної обґрунтованості його дій [162, с. 532-536]; а також як стандарт належної адміністрації, що стосуються забезпечення законності [163, с. 250]. Про даний принцип згадується і в рамках цивільного права України. Професор Р. Майданик, вказуючи, що методологія принципу пропорційності передбачає визначення її основних елементів у вигляді суспільно важливих цілей, засобів їх досягнення, цінностей та пріоритетів, які знаходяться в основі вибору тих чи інших засобів та в сукупності визначають межі застосування цього принципу; а критерієм цих меж виступає взаємозв'язок прав та обов'язків [164, с. 49]. Під час аналізу позицій вітчизняних правознавців нами загалом не виявлено суттєвих розходжень з приводу розуміння принципу пропорційності як принципу, немає також спорів між ними щодо його історичного походження, загальноправової ролі. Втім, деякі розбіжності все ж таки мають місце. Більшість з українських вчених виводять даний принцип з німецької доктрини правової держави. У загальній теорії права його також розглядують в рамках вчення про правову державу, вказуючи, що він проявляється не лише у наданні позитивних прав та встановленні мінімальних загальнозначимих обов'язків, а й у тому, як вирішується питання суспільного в конкретних відносинах, коли інтерес особи не збігається з інтересами суспільства, а також у разі заподіяння шкоди суспільним інтересам і наступного її відшкодування [доклад. про це див.: 165]. Окремі науковці, зокрема, у минулому суддя Конституційного Суду України В. Кампо розглядає принцип пропорційності як загальний принцип права, відносячи його до складових принципу верховенства права, які за своїм змістом не збігаються з принципами правової держави [166, с.

24-25]. Тобто з такого погляду принцип сумірності не відноситься до елементів правової держави. Є й такі вчені, які пов'язуючи принцип пропорційності з межами обмеження прав та свобод, розглядають його у більш ширшому аспекті, одночасно як складову верховенства права та правової держави, а також як принцип справедливого правового регулювання в цілому. Так, доктор юридичних наук, професор М. Козюбра, розглядаючи згаданий принцип в світлі основних вимог принципів верховенства права та правової держави, вважає що він має застосовуватися також при вирішенні питань про відповідність злочину і покарання, праці і винагороди за неї тощо; а також у питаннях виборчої сфери (зокрема, розмір виборчого порогу має визначатися не виключно на основі політичної доцільності, а й з врахуванням принципу пропорційності як вимоги верховенства права) з метою забезпечення демократії [167, с. 6-7; 168, с. 3-7]. Не менше уваги приділив принципу пропорційності С. Погребняк, який також розглядає принцип сумірності серед основних вимог верховенства права та надає йому важливого значення не лише у захисті прав та свобод від надмірного втручання, а й у сфері правового регулювання загалом. Він визначає його як «основоположний принцип права, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються» [169, с. 48; 170, с. 33-34; 171, с. 204]. Ми підтримуємо саме таке широке визначення принципу пропорційності. Це обумовлено, по-перше, історичним формуванням даного принципу, про що вже йшлось (в рамках двох доктрин - верховенства права та правової держави); по-друге, його універсальним та багатоаспектним галузевим характером. Крім того, визнання принципу пропорційності елементом доктрини правової держави, не заважає йому бути і необхідною складовою верховенства права. Тим більше, що останнім часом відмінності між цими доктринами «більше термінологічні ніж змістовні» [167, с.

3]. 1.3.2. Принцип пропорційності як необхідна склаДова принципу верховенства права Принципи верховенства права і пропорційності є взаємопов'язаними генетично та змістовно, що доводилось при розгляді питання історичного розвитку останнього. Однак, як зазначалось, класичне своє розуміння принцип сумірності отримав все ж таки від правової держави. Та, наразі, принцип верховенства права сприйнятий і європейською системою, і зблизився з доктриною правової держави, тому логічно та очевидно, що і його зв'язки з принципом сумірності стали більш сталі, визначені, набули нової якості. Тепер ці два принципи не просто пересікаються у правовій площині, у них з'явилася можливість стати єдиним механізмом захисту права та свобод. Доказом цього стали намагання (зокрема, в рамках відповідних міжнародних конгресів) визначити зміст доктрини верховенства права через певні принципи, складові, зокрема, до її змісту правники включали принцип сумірності в різних його аспектах (щодо запровадження виключно необхідних та обґрунтованих обмежень відповідних прав та свобод, недопущення надмірного покарання за злочин) [172, с. 27-29; 19, с. 901, 913, 915, 925, 929, 987]. Наша держава офіційно сприйняла принцип верховенство права ще з прийняттям Конституції України, та щодо його змістовного наповнення все не так просто, хоча загалом поширеним є розгляд цього принципу через відповідні складові, у тому числі пропорційність. Таким чином визначає зміст верховенства права навіть Конституційний Суд України, водночас він відносить пропорційність і до принципів правової держави, про що детальніше буде далі. Досліджуючи різні підходи до розуміння принципу верховенства права, вітчизняний дослідник А. Пухтецька наголошує, що в адміністративно-правовій доктрині їх чимало, проте тільки впродовж останніх кількох років спостерігається тенденція визначати цей принцип як сукупність певних елементів (вимог), що становлять його зміст та перелік яких видозмінюється з урахуванням адміністративних традицій та практики правозастосування, і до яких відносять окремо досліджувані принципи, у тому числі принцип пропорційності [173, с. 70]. Фахівець у галузі конституційного права у минулому суддя Конституційного Суду України М. Савенко теж відносить до чинників принципу верховенства права вимоги оптимальності; заборони надмірних обмежень прав і свобод людини, домірність, взаємоузгодженість інтересів та інші [174, с. 206, 209]. Тобто тенденція визначення змісту верховенства права через складові, зокрема і пропорційність, поширюється на різні галузі права, що логічно, оскільки воно однаково важливе для будь-якої юридичної сфери. Вдало ідейно головні складові принципу верховенства права відтворив М. Козюбра, визначивши принцип пропорційності не лише серед його основних вимог (поряд з принципами пріоритету природних, невід'ємних та невідчужуваних прав людини, розподілу влад, обмеження дискреційних повноважень, верховенства Конституції, принципами визначеності, правової безпеки та захисту довіри, незалежності суду і суддів), а й - як вимогу правової держави [167, с. 6-7]. Акцент на невідривному зв'язку принципу пропорційності з принципами правової держави і верховенства права зробив також С. Погребняк, зазначивши, що перший ґрунтується на двох останніх [171, с. 204]. На його думку, важливими складовими верховенства права, його необхідними наслідками і умовами реалізації є принцип правової визначеності, пропорційності і добросовісності [172, с. 36]. Нам імпонують викладені позиції, вони не лише обґрунтовані їх авторами з історичного погляду, а й логічно послідовні, оскільки саме за допомогою дослідження відповідних складових принципу верховенства права, у тому числі принципу пропорційності, можна проводити поглиблене з'ясування змісту першого. Це обумовлене тим, що, незважаючи на досить усестороннє і глибоке дослідження вітчизняними науковцями принципу верховенства права, і до нині він залишається невизначеним [175, с. 14-19]. Так, М. Козюбра в своїй науковій статті констатує існування у юридичній думці чотирьох основних підходів до трактування верховенства права, одночасно, зазначаючи про їх вразливість [176, с. 25]. Слід погодитися з ним у тому, що навряд чи можна надати якесь універсальне визначення принципу верховенства права (це пов'язано з багатогранністю самого феномена права та багатоманітністю його проявів, форм у реальному житті). Водночас вчений обґрунтовано вважає, що основне призначення принципу верховенства права полягає у забезпеченні свободи та прав людини, насамперед, у її відносинах з державною владою та державними органами [177, с. 5]. Цей висновок закономірний і з історичного погляду на формування верховенства права, який досліджував, наприклад, С. Погребняк [доклад. про це див.: 18, с. 6-7]. Принцип верховенства права в тій чи іншій мірі досліджують не мало інших відомих вчених, наприклад, М. Цвік, П. Рабінович, В. Скомороха, М. Селівон, А. Заєць, М. Братасюк, С. Шевчук, С. Погребняк та інші [178, с. 51; 179, с. 12; 180, с. 144-145; 181, с. 130; 172, с. 30; 151, с. 145-156; 33, с. 115; 12]. Більшість з них також схиляються до позиції, що принцип верховенства права покликаний захистити права та свободи людини у державі. Таким чином, як й доводилось, захист та збереження прав людини є однією з найважливіших функцій принципу верховенства права. Він є свого роду механізмом їх захисту, насамперед, від неправомірного обмеження з боку державної влади. Як вказує конституціоналіст М. Савчин, принцип верховенства права пов'язаний з визначенням міри втручання держави у приватне життя особи [182, с. 254]. Це цілком логічно, оскільки без визначення міри втручання, здійснити захист права від надмірного обмеження практично неможливо. При цьому має бути дотриманий критерій такого втручання, яким і є, зокрема, принцип пропорційності. Тобто, без адекватності, обґрунтованості, виправданості втручання у права людини забезпечити реалізацію верховенства права неможливо, що випливає і з поглядів М. Братасюк [12, с. 236]. Разом з тим, на нашу думку, верховенство права вимагає також дотримання принципу сумірності як критерію справедливого правового регулювання, завдяки якому досягається не тільки захист права чи свободи людини, а й баланс між приватним та публічним інтересом, їх гармонізація. В цьому аспекті є невідривний зв'язок між верховенством права і балансуванням інтересів, оскільки порушення останнього одразу поставить під сумнів реалізацію чиїхось прав і свобод, що можна було простежити на прикладах з практики Страсбурзького суду [136; 139]. Уявімо, законодавець не надав необхідного захисту публічному інтересу, наприклад, занадто пом'якшив відповідальність за правопорушення чи взагалі її не передбачив, це, фактично, надасть можливість потенційному правопорушнику втручатися у незахищені права та свобод третіх осіб. І таке може статися в будь якій сфері правового регулювання, що, безсумнівно, поставить під загрозу його справедливість. Втім, зазвичай, розповсюджена інша ситуація, коли законодавець ігнорує приватний інтерес, що призводить до надмірного обмеження прав і свобод, це особливо помітно сьогодні, коли зачіпаються соціальні права громадян (наприклад, зменшуються пенсії чи інші соціальні виплати у зв'язку з складною економічною ситуацією у державі). Тобто, балансування інтересів є також бажаним результатом, що об'єднує верховенство права з принципом пропорційності не лише в єдиний механізм захисту прав та свобод від свавілля держави, а й у забезпеченні справедливості правового порядку. Окрім цього, пропорційність значимий елемент верховенства права і тому, що має неабияке значення для реалізації його інших складових, зокрема, обмеження дискреційних повноважень та принципу визначеності. Обґрунтування цьому ми надамо нижче при розгляді вимог принципу сумірності у правотворчості та правозастосуванні. Підтверджує невідривний зв'язок принципу пропорційності та принципу верховенства права, як зазначалось, і практика Європейського суду з прав людини, яка, до речі, є обов'язковою для України. В цій практиці принцип сумірності виступає надійним інструментом реалізації верховенства права, оскільки за його допомогою можна виявити надмірне втручання держави у права та свободи, що є вагомим аргументом обґрунтування неправомірного характеру дій чи бездіяльності держави у цілому. Враховуючи викладене, варто погодитись з висновком С. Погребняка, який вважає, принцип верховенства права є фундаментом, на якому базуються більш специфічні і детальні правила і принципи, зокрема, принцип пропорційності [172, с. 36], з іншого боку, виконання вимог принципу верховенства права, забезпечується цим принципом, за допомогою якого можуть визнаватися нечинними нормативно-правові та індивідуально-правові акти, що не відповідають стандартам прав людини і порушують принципи свободи, рівності і справедливості [169, с. 48]. Висновки до Розділу 1 1. Ідея пропорційності у процесі її розвитку в різні історичні періоди мала неоднакове змістовне наповнення, поступово отримувала гуманістичне соціально- правове забарвлення, покладалася в основу різних правовідносин - податкових, кримінальних, адміністративних, цивільних. Виявлялася вона, зокрема, у ідеях залежності покарання від тяжкості злочину, а розміру відшкодування від завданих збитків, збалансованого розподілу влади, обкладення податком особи пропорційно її матеріальному становищу, позбавлення права власності лише на підставі законно встановленої суспільної необхідності і за умови справедливого й попереднього відшкодування, обґрунтованості та справедливості закону, дотримання справедливих меж втручання держави в індивідуальну свободу, необхідності балансу інтересів у державі тощо. Така історична різносторонність вияву ідеї пропорційності, її природній зв'язок з справедливістю, закладає осмислення як принципу права, на основі якого має будуватися правовий порядок, а також надає фундамент для обґрунтування у подальшому принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права, його ознак. 2. Принцип пропорційності історично пов'язаний з формуванням базових доктрин сучасності - верховенства права та правової держави, які відіграли важливу роль у його розвиту та становленні. В обох цих доктринах принцип сумірності є необхідним та важливим елементом, за допомого якого вони можуть повноцінно реалізувати спільну та першочергову для них функцію - захист фундаментальних прав і свобод людини від свавілля публічної влади. 3. Аргументувати універсальність принципу сумірності можна, по-перше, сприйняттям його різними правовими системами, нехай і з деякими відмінностями, однак переважно для досягнення спільної мети - захисту прав і свобод людини від надмірних правообмежень влади, що є правовою основою функціонування цього принципу у будь-якій демократичній та правовій державі. По-друге, згадану ознаку принципу пропорційності обумовлює характерна для більшості національних систем ідея справедливості, з якою він має невідривний філософсько-правовий зв'язок, оскільки є водночас і її елементом, і інструментом реалізації різних аспектів цієї ідеї. По-третє, цей принцип універсальний, оскільки за його допомогою право досягає своїх важливих цілей: охорони та захисту прав і свобод людини, збалансованості різноспрямованих інтересів, справедливості в цілому. 4. Принцип пропорційності має багатоаспектне галузеве значення (це також слугує й додатковими аргументами його універсальності), оскільки зміст і фундаментальний характер дозволяє говорити про його поширеність на всіх суб'єктів владного впливу, різні сфери правового регулювання, галузі права, правові інститути; він є принципом і правотворчості, і правозастосування (у тому числі судового контролю), як публічного, так і приватного права, як матеріального, так і процесуального права. 5. Обґрунтування універсальності та багатоаспектності принципу сумірності доводить й його загальноправове значення, адже в якому контексті не був би він використаний, його головна мета - це захист прав і свобод людини, її приватної автономії та інтересів, щоб досягти гармонії, збалансованості у праві. 6. Висвітлені підходи до розуміння принципу сумірності, як з теоретичної, так і практичної точки зору, дозволяють зробити висновок, що цей принцип має подвійне призначення, що не лише обґрунтовує його основні ознаки, а й дає фундамент визначення цього принципу необхідною складовою більш загального правозахисного механізму - верховенства права. Головна ціль принципу пропорційності - захист обсягу та змісту фундаментальних прав та свобод особи у всій правовій площині від свавільного впливу з боку публічних органів, а саме, від їх надмірного впливу (у тому числі дискреційного характеру); необгрунтованої дискримінації, неналежного виконання ними своїх обов'язків щодо захисту цих прав та свобод. Водночас цей принцип має сприяти балансуванню публічних та приватних інтересів, що для нього є не лише найбажанішим результатом, а й методом пошуку «золотої середини» вирішення проблеми необхідності відповідного правообмеження, оскільки він не може ігнорувати публічно-значиму мету, для досягнення якої воно здійснюється. 7. У вітчизняній теорії права, як і в зарубіжному праві та практиці, принцип пропорційності сприймається як інструмент захисту прав та свобод людини від надмірного владного впливу, цей принцип покликаний збалансувати публічні та приватні інтереси, він також має багатоаспектне галузеве відтворення, що ще раз доводить подвійне призначення даного принципу та його основні ознаки. Їх мотивують й позиції українських фахівців, які надають широке розуміння принципу сумірності та визнають його елементом одночасно двох доктрин - верховенства права та правової держави та принципом справедливого правового регулювання в цілому. 8. Принцип пропорційності у національному праві є необхідною складовою принципу верховенства права, без дотримання якої останній не може у повній мірі виконати одну з своїх найважливіших історичних та сучасних функцій - захист та збереження прав та свобод людини. Принцип пропорційності, включаючи балансування інтересів, є єдиним механізмом з верховенством права у питаннях захисту прав та свобод людини від держави та забезпечення справедливості правового регулювання. Цей принцип значимий для реалізації інших складових принципу верховенства права (зокрема, обмеженості дискреційних повноважень та правової визначеності). Основні ідеї розділу висвітлені в авторських роботах [183; 184].

<< | >>

↑

Источник: Євтошук Юлія Олегівна. ПРИНЦИП ПРОПОРЦІЙНОСТІ ЯК НЕОБХІДНА СКЛАДОВА ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2015. 2015

Еще по теме 1.3. Принцип пропорційності та вітчизняне правознавство:

- Теория государства и права Р. Беларусь - Теория государства и права РФ - Теорія держави та права України -