2.1 Особа жінки-рецидивістки: загальнотеоретичні підходи

Основним завданням вивчення особи жінки-рецидивістки є виявлення таких її типових властивостей та характеристик, які сприяють вчиненню повторних умисних злочинів, аналіз процесу їх формування та розвитку.

У кримінологічній науці доволі поширеною є дискусія з приводу того, який термін є найбільш прийнятним для цієї складової кримінологічної характеристики злочинності: особа злочинця чи особистість злочинця. У підручниках з кримінології можна зустріти ці два поняття. Не вступаючи у дискусію, яка здебільшого не впливає на якість вирішення більш важливих проблем, зауважимо, що у цій праці буде використовуватися поняття «особа злочинця», оскільки, на нашу думку, поняття особистості має, насамперед, психологічне забарвлення та його доцільно використовувати у межах психологічного вивчення злочинця будь-якого виду.

Проблема особи злочинця належить до числа найбільш актуальних і, разом з цим, найбільш складних проблем у кримінологічній науці, про що свідчить наявність гострих дискусій у науковому середовищі. Залежно від соціально-історичних умов, потреб соціальної практики і рівня розвитку науки поставало питання про визначення поняття особи злочинця, з’ясування його специфічних ознак, їх ролі у скоєнні злочинів, шляхів впливу на неї з метою запобігання злочинності. Зокрема, О. О. Кваша, вказуючи на центральне місце особи злочинця у кримінологічній науці, відзначає, що у ньому переплітаються такі важливі кримінологічні проблеми, як природа злочинності, шляхи її попередження, форми та методи боротьби з нею [98, с. 120].

Актуальність визначення індивідуальних особливостей жінки-рецидивістки не викликає сумніву. Індивідуалізація покарання як на стадії його призначення, так і під час його виконання значною мірою залежить від врахування її особистих якостей. Зокрема й процес реабілітації повинен відбуватися за програмою, яка у першу чергу, враховує характеристики, що притаманні конкретній жінці.

Як вказано в одному з підручників з кримінології, вивчення особи жінки-рецидивістки має важливе значення для пізнання причинних зв’язків, які лежать в основі жіночої рецидивної злочинності, а також забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. Цій категорії осіб характерні риси, властиві для всіх злочинців жіночої статі, а також особливі ознаки, що виділяють їх з основної маси правопорушниць. На думку деяких дослідників, біологічні особливості жінок, обумовлюючи або в деяких випадках обмежуючи кількісні показники окремих видів злочинів, не виступають головними у поясненні детермінації злочинів. І все ж не можна не враховувати того, що жінки виявляються, наприклад, менш захищеними психологічно від різних ускладнень у житті [218, с. 616].

Окремі дослідники вказують, що характер злочинів, що вчиняються чоловіками та жінками, має суттєві відмінності залежно від контексту.

Ю. М. Антонян писав, що під час вчинення окремих злочинів простежується «жіночий почерк». Цей науковець наводить такий приклад. Якщо вбивство скоюють чоловіки, то зазвичай він спричиняє потерпілому множинні удари, а якщо його скоює жінка, то як правило менш «грубим» способом (зокрема здушення, утоплення тощо) [10, с. 19]. А. І. Долгова вказує, що типово жіночим насильницьким злочином є умисне вбивство новонародженої дитини. Інші вбивства вчиняються, як правило, на сімейно-побутовому ґрунті, через ревнощі, прагнення утримати сексуального партнера. Жертвами найчастіше стають чоловіки, співжителі, найближчі родичі і навіть діти [63, с. 318].

Актуальність дослідження особи жінки-рецидивістки пов’язана також з високим ступенем їх суспільної небезпеки, вищою інтенсивністю рецидиву порівняно з чоловіками, зростанням професіоналізму рецидивної злочинності жінок та фемінізацією традиційно чоловічих видів тяжких насильницьких злочинів.

У правовій літературі вчені наголошують на доцільності застосування до рецидивістів більш суворих зазодів відповідальності, обґрунтовуючи свої положення посиланнями на особисті якості цієї категорії осіб, зокрема, на їх суспільну небезпеку [269, с.

Окремі українські вчені-кримінологи визнають особу злочинця як сукупність соціальних особливостей її менталітету, ознак, зв’язків та відносин, які характеризують особу, що порушила норми кримінального права в сукупності з іншими умовами та обставинами, які впливають на її антисуспільну поведінку [268, с. 234]. Однак більш аргументованим, на наш погляд, є визначення, запропоноване А. Ф. Зелінським, оскільки саме в ньому автор дає вичерпний перелік усіх необхідних особистісних характеристик, притаманних особі злочинця та визначає це поняття як сукупність соціально-демографічних, психологічних та моральних характеристик, які тією чи іншою мірою властиві особам, які визнаються винуватими у злочинній діяльності певного виду [87, с. 9]. Аналогічної позиції дотримуються такі науковці як О. М. Джужа [143, с. 8] та І. М. Даньшин [143, с, 11]. З цією думкою погоджується і В. Е. Квашис, виділяючи, зокрема соціальну типологію особистості злочинця, яка передбачає обов’язкове врахування її взаємозв’язку з особливостями соціально-психологічних ознак даної особистості [99, с. 52].

Відзначимо тиочку зору В. М. Кудрявцева, який зазначає, що особа злочинця – це сукупність інтегрованих у ній соціально значимих негативних властивостей, утворених у процесі багатоманітних та систематичних взаємодій з іншими людьми. Водночас, вчений відзначає найбільш суттєві і характерні ознаки, притаманні злочинцю, як особистості: більш високий рівень тривожності та невпевненості у собі, імпульсивність та агресивність, відчуженість від загальносуспільних цінностей і корисного позитивного спілкування, що приєднується до високої чуттєвості у міжособистісних взаємовідносинах та слабкої соціально корисної пристосовуваності [138, с.

Погодимося з висновком, якого доходить О. О. Кваша стосовно неоднозначності поглядів науковців щодо поняття особи злочинця. Автор пояснює такі розбіжності тим, що ця проблема досліджується у кримінології в аспекті різних рівнів виявлення самої злочинності: індивідуальному, груповому, загальносоціальному. Саме на цій підставі науковець узагальнює поняття особи злочинця на конкретних рівнях. Так, на індивідуальному рівні це сукупність різноманітних соціально-психологічних, біологічних та інших властивостей та якостей окремої людини, які виявляються через її свідомість та життєвий досвід, і характеристика соціальної суті. На груповому рівні, відповідно, поняття особи злочинця відбивається у стійких суттєвих, соціальних властивостях і рисах, що сформувались в процесі діяльності та спілкування людей [98, с. 125].

Найбільша розбіжність думок вчених-кримінологів щодо поняття особи злочинця існує на загальносоціальному рівні. Саме цією надзвичайно складною проблемою займається сучасна кримінологія, досліджуючи загальне поняття особи злочинця, яке б містило всі ознаки, властивості та особливості особи різного рівня злочинців.

На думку А. І. Долгової, особа злочинця – це абстрактне поняття, яке означає сукупність соціальних і соціально значимих, духовних, морально-вольових, психофізичних, інтелектуальних властивостей, якостей людини, яка вчинила злочин внаслідок взаємодії її поглядів, орієнтацій з криміногенними факторами зовнішнього середовища, включаючи конкретну кримінальну ситуацію [64, с. 299].

Аналізуючи погляди науковців щодо визначення поняття особи злочинця у кримінології, можна дійти висновку, що це сукупність соціально-психологічних, демографічних, моральних, біофізичних та інших властивостей та ознак, притаманних конкретній особі, які разом з правосвідомістю та життєвим досвідом обумовлюють вчинення злочинного діяння. Вивчення особи злочинця у кримінології набуває особливої актуальності, враховуючи швидкі темпи зростання злочинності, вчинення тяжких та особливо тяжких немотивованих злочинів, зокрема рецидивістами, збільшення питомої ваги даного виду злочинців та інтенсивності вчинюваних ними злочинів.

Характеристика жінки-рецидивістки базується на закономірностях вивчення жіночої та рецидивної злочинності. Як вказує О. М. Джужа, рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внутрішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники для подальшої злочинної діяльності [135, с. 41]. А. Ф. Зелінський [87, с. 20] та С. С. Остроумов [183, с. 95] наголошують, що особа рецидивіста є визначальним фактором детермінації рецидиву злочинності. Цілком правильно зазначає В. М. Кудрявцев, що до неодноразових злочинів призводить співвідношення різноманітних дефектів моральної та правової свідомості особистості [138, с. 222].

Вчені-кримінологи слушно виокремлюють такі особливості, які відрізняють особу рецидивіста від осіб, які вчинили злочин вперше: небезпечність, стійка антисуспільна орієнтація, відкрита спрямованість на протиправну діяльність тощо [138, с. 12]. Саме такі особливості, на наш погляд, слід враховувати при розробленні та реалізації заходів державних органів та установ у запобіганні рецидивній злочинності, та, в першу чергу, при визначенні та дослідженні самого поняття особи рецидивіста, виявленні його основних ознак та властивостей.

У кримінології відсутня єдність щодо розуміння поняття особи рецидивіста. Зокрема, В. М. Кудрявцев визначає особу злочинця-рецидивіста як цілісну сукупність взаємопов’язаних соціально значимих негативних властивостей та явищ, які у взаємодії із зовнішніми умовами та обставинами обумовлюють скоєння повторного злочину [138, с. 226]. Досить категоричною є позиція А. І. Долгової, яка вважає, що рецидивісти – найбільш запущені у морально-правовому відношенні особи, які важко піддаються виховному впливу, здійснюють помітно негативний вплив на якісні характеристики злочинності, підвищення ступеня її тяжкості, суспільної небезпеки, організованості та професіоналізму [64, с. 727]. На думку О. М. Джужи, особа рецидивіста – це сукупність психологічних і моральних якостей, типово властивих винним у злочинній діяльності певного спрямування, які неодноразово притягуються за це до кримінальної відповідальності [143, с. 41].

Для ефективного протидії рецидивній злочинності жінок виникає необхідність виявлення особливостей особи жінки-рецидивістки та, перш за все, дефініції самого цього поняття. Проблемі визначення поняття особи жінки-рецидивістки та відмежування його за основними критеріями (врахування особливостей психіки, соціально-демографічних та інших суттєво важливих елементів та ознак особистості жінки-рецидивістки) від поняття особи злочинця-рецидивіста вченими не приділяється достатня увага. Аналіз праць науковців-кримінологів, зокрема, Ю. М. Антоняна [10, с. 220], А. І. Долгової [64, с. 186], А. Ф. Зелінського [87, с. 120], В. М. Кудрявцева [138, с. 222], Г. Ф. Хохрякова [274, с. 122] та інших учених, які займалися проблемою дослідження жіночої рецидивної злочинності, дав нам можливість дійти висновку про ознаки, що об’єднують жінок-рецидивісток та розробити визначення загального поняття особи жінки-рецидивістки з урахуванням специфіки та особливостей даного виду злочинниць.

В. С. Батиргареєва зауважує, що між потребами рецидивістів і законослухняних людей більше спільного, аніж відмінного. Відмінність полягає лише у способі їх задоволення і змісті деяких з них. Якщо зробити спробу виокремити найбільш специфічну потребу рецидивістів, то нею є потреба специфічного спілкування, особливість якої зумовлюється тим, що акцент у пріоритетах останнього згодом зміщується на користь злочинного світу. При цьому інші соціальні зв’язки стають слабшими. На думку цього науковця, ще однією специфічною потребою рецидивістів є їх повернення до злочинної діяльності. При цьому в ієрархії ціннісних орієнтацій у них домінують індивідуально-егоїстичні переконання, прагнення до паразитичного існування за рахунок інших, погляди, що зумовлюють негативне ставлення взагалі до всіх існуючих нормальних соціальних цінностей, зневажливе ставлення не лиш до інших людей, а й іноді до самого себе [15, с. 20–21].

Звісно, що всім рецидивістам притаманні певні спільні ознаки, які характеризують їх як своєрідну групу злочинців. Як зазначає І. М. Даньшин, особі рецидивістів притаманні такі загальносоціальні риси та ознаки: чітка та глибока антисуспільна спрямованість поведінки; інтенсивний процес деформації потреб та інтересів; безумовна пріоритетність власних бажань і готовність досягнути їх за будь-яку ціну; марнування часу, пов’язане з пияцтвом та вживанням наркотиків; неприязнь до вимог суспільства та нехтування порядком, установленим у ньому; стійка неповага до працівників правоохоронних органів; егоїзм та егоцентризм, розбещеність та цинізм; вибір друзів та найближчого оточення з кримінального середовища; трата перспективних життєвих цілей; викривлене уявлення про справедливість, добро та зло [57, с. 81]. Разом з тим, жінка-рецидивістка характеризується і притаманними лише їй ознаками, які характеризують її як особу злочинця.

Пропонуючи розуміння поняття жінки-рецидивістки, слід ураховувати концепцію сваволі та ілюзій, яку розробив О. М. Костенко. На думку цього науковця, «ставши соціальною істотою, людина при цьому залишається біологічною істотою. Біологічні властивості соціальної істоти утворюють те, що ми називаємо індивідуальністю людини. Ця індивідуальність відіграє певну роль у механізмі утворення й прояву сваволі людини: вона може або сприяти утворенню й прояву цієї сваволі, або, навпаки, не сприяти. Воля людини, що вчиняє злочин знаходиться у стані сваволі, а свідомість – у стані ілюзій» [121, с. 92]. О. М. Костенко пояснює, що «ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов. А соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння» [117, с. 73].

Підводячи підсумки, зауважимо, що через визначення понять особи злочинця та злочинця-рецидивіста, шляхом виділення основних властивостей особи злочинця, з’ясування специфічних ознак особи злочинця-рецидивіста можна визначити поняття особи жінки-рецидивістки. На нашу думку, це поняття розкриває соціальну сутність цієї особи, складний комплекс сваволі та ілюзій, який характеризує її особливості та властивості, враховуючи специфіку цього виду злочинниць, зв’язки, відносини, моральні та психологічні властивості, які у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами конкретної особи призвели до вчинення повторного умисного злочину за наявності судимості за перший умисний злочин.

Вивчення особи, що вчинила злочин, проводиться кримінологами за групою ознак, які складають структуру особистості злочинця. Варто зазначити позицію А. І. Долгової [63, с. 280], яка виокремлює, зокрема шість основних ознак: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні прояви у різних сферах життєдіяльності; моральні якості; психологічні ознаки; фізичні (біологічні) характеристики. І. М. Даньшин вважає доцільним виділити сім таких груп: соціально-демографічні ознаки; особистісно-рольові властивості; соціально-психологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення та аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозначущі позитивні людські якості [133, с. 66]. О.І. Алексєєв об’єднує структуру особи злочинця у такі критерії: соціально–демографічні, кримінально-правові, моральні, психологічні та біофізичні риси [1, с. 85].

Український вчений А. Ф. Зелінський, у визначенні структури особи злочинця схиляється до так званої «динамічної функціональної структури», запропонованої відомим психологом К. К. Платоновим: 1) спрямованість особи, система установок (диспозицій); 2) підструктура досвіду (знання, вміння, навики); 3) сила та особливості протікання інтелектуальних, вольових та емоційних процесів; 4) біологічно обумовлені особливості. Науковець передбачає першочергове визначення її «верхнього рівня», котрий становить така ознака, як спрямованість особи, яку автор визнає основною особистісною характеристикою рецидивіста [274, с. 53].

На нашу думку, у структурі особи жінки-рецидивістки слід виокремлювати: 1) соціально-демографічні ознаки; 2) кримінально-правові ознаки; 3) морально-психологічні особливості. Вони, як вбачається, охоплюють всі прояви особи жінки-рецидивістки та показують її узагальнені найбільш значимі властивості, які мають ураховуватися під час вироблення конкретних заходів запобігання жіночій рецидивній злочинності. Всі ці особливості особи жінки-рецидивістки проявляються у нерозривній єдності, а тому їх ефективне дослідження може мати місце лише тоді, коли вони розглядатимуться комплексно та системно, що буде здійснено у наступному підрозділі цієї праці.