<<
>>

2.2 Структура особи жінки-рецидивістки

Для розкриття соціально-демографічних, кримінально-правових ознак та морально-психологічних особливостей жінок-рецидивісток використано емпіричний матеріал. Зокрема, це результати проведеного анкетування 92 засуджених (жінок-рецидивісток), які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Чернігівській виправній колонії № 44.

Анкетування проводилося у червні 2016 р. Окрім того, було досліджено матеріали дисциплінарної практики щодо 50 засуджених жінок у цій колонії, а також опитування її працівників.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця «...містять відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб» [133, с. 37]. Вивчення таких ознак допомагає визначити найбільш важливі напрями профілактичної роботи, зокрема серед тих груп населення, представники яких найчастіше скоюють відповідні злочини [133, с. 20]. З точки зору соціології кримінального права, на думку Л. І. Спірідонова, методологічне призначення поняття «соціальний тип особи» полягає у тому, щоб пояснити, чому в однакових соціальних умовах одні особи порушують кримінально-правові заборони, а інші дотримуються закону. Злочин, будучи окремим випадком суспільно значущого вчинку, може бути розглянутий з позицій стану соціального середовища та соціального типу особи [237, с. 144]. У цьому контексті досить влучно писав С. В. Бородін, що не можна виключати з поля зору при вивчення особи статs та вікe, хоча на ці якості суб’єкта соціальні умови не впливають, тим не менше без їх урахування неможливо скласти конкретне уявлення про особу, яка вчинила злочин [26, с. 167].

Вихідною точкою вивчення особи жінки-рецидивістки має бути, на нашу думку, розуміння її як цілісного утворення, як єдності усіх властивостей та якостей, що відображають взаємозв’язок та взаємозалежність особи та соціального середовища, в якій ця особа живе, виховується та проявляється назовні.

Жодна якість людини, взята ізольовано, не визначає її поведінку та спрямованість, оскільки всі вони пов’язані між собою. Як справедливо вказував А. Р. Ратінов, відмінність злочинниць від не злочинниць полягає не в одній якійсь якості або їх сумі, а в якісно неповторному поєднанні та особливій «питомій вазі» кожного, тобто у комплексі особистих якостей, які ще не до кінця вивчені та які мають характер системи [223, с. 162].

Громадянство жінок-рецидивісток. Вивчення контингенту засуджених показує, що серед них переважна більшість – це громадянки України (99%). Окрім того, серед засуджених жінок 1% були громадянами Російської Федерації.

Вік має соціально-психологічний зміст і значення. Науковці розглядають вік як якісно визначений етап становлення та розвитку особистості, як період життя людини з притаманними їй особливостями сприйняття навколишнього світу. Так, М. Н. Гарнет писав, що оскільки з віком пов’язаний розвиток мускульної сили, інтелекту, тому й «фізично» стає можливим вчинення певного злочину [46, с. 151]. Б. М. Головкін вважає, що «кримінологічний інтерес до категорії віку викликаний здатністю відбивати етапи соціалізації, вікові зміни свідомості і діяльності особистості. Із віковими періодами життєдіяльності пов’язані такі ознаки, як: освітній рівень, соціальне і матеріальне становище, рід занять, шлюбний стан [51, с. 121].

Вік особи має надзвичайно важливе значення, оскільки, по-перше, з настанням певного віку може наставати й кримінальна відповідальність: по-друге, вік людини впливає на інші її властивості та якості. Зокрема, на характер діяльності, освітній рівень, фізичний стан. Вікові властивості особи впливають на злочинну поведінку, що передбачає необхідність диференційованого підходу до вивчення особистості будь-яких злочинців, у тому числі жінок-рецидивісток.

Респондентами анкетування були представниці всіх вікових груп. У відсотковому співвідношенні «вікова картина» проанкетованих жінок-рецидивісток склала: 18–24 роки – 1 особа (1%), 25–29 років – 9 осіб (10%), 30–49 років – 67 осіб (73%), 50 років і старше – 15 осіб (16%) (додатки Е, Ж, питання № 2).

Як бачимо, найбільша кількість жінок-рецидивісток припадає на вікову групу 30–49 років. Саме цей період життя характеризується високою соціальною активністю жінок, пов\'язаний з накопиченням ними життєвого досвіду, що може зумовити виникнення у жінок тяжких переживань, як внутрішніх, так і зовнішніх особистісних конфліктів. При цьому у жінок у цей період можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціально-психологічного характеру.

За нашими підрахунками, середній вік жінки-рецидивістки в Україні за останні п’ять років склав 40,5 років. При цьому вік жінок-рецидивісток є вищим порівняно з віком засуджених, які утримуються в установах відбування покарань. Так, за підрахункам Ю. П. Степанової, «Аналіз розподілу раніше судимих осіб за віком показав, що більшість цих осіб належить до вікових груп від 20 до 35 років… . Раніше судимих осіб вікової групи 46 років і більше небагато. На їх частку припадає 12,14 % серед усіх раніше судимих осіб… Частка раніше судимих осіб вікової категорії 41–45 років становить 11,79 %, від 36 до 40 років – 13,93 %. Найбільш високий кількісний показник серед інших вікових груп мають особи віком від 31 до 35 років – в середньому біля 26,07 %. Найнижча кількість раніше судимих осіб молодого віку – від 18 до 20 років. Їх кількість – 1,43 %» [240, с. 109].

Про значну криміногенність жінок цієї вікової групи (30–49 років) писали кримінологи у попередні роки [18, с. 42; 103, с. 64]. Скоєння злочинів (у тому числі повторних) жінками ці дослідники пов’язують з розширенням сфери соціальних контактів, психофізіологічними змінами жіночого організму, збільшенням кількості одиноких жінок. Окрім того, для жінок-рецидивісток цієї вікової групи характерні істотні труднощі у процесі соціальної реабілітації. При цьому вони більш гостро, ніж інші жінки, реагують на невлаштованість особистого життя, сімейні проблеми, побутові та службові неприємності [18, с. 42; 103, с. 64].

Зрілий вік жінок-рецидивісток свідчить про те, що вони мають солідний життєвий досвід, стійкий світогляд з установкою на антисуспільну поведінку.

У цей період жінки більш часто підпадають під вплив вживання спиртних напоїв, а також наркотичних засобів.

Характеристика освіти жінок-рецидивісток має важливе кримінологічне значення, оскільки її наявність (відсутність) пов’язана з формуванням їх ціннісних установок, потреб, мотивів, соціальним статусом, колом інтересів тощо. Загальновідомо, що чим вищий освітній рівень особи, тим меншою є ймовірність її протиправної поведінки. Однак, як справедливо стверджує Е. Ф. Побєгайло, отримання освіти ще не передбачає того, що людина буде мати належний рівень моральної культури, а високий освітній ценз ще не є панацеєю від вчинення жінками-рецидивістками повторних злочинів [124, с. 326–327].

Освітній рівень жінок-рецидивісток відрізняється від ситуації в країні. Так, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року повну загальну середню освіту в Україні мали 31,1% жінок [184] (хоча, очевидно, з 2001 року їх кількість збільшилася), тоді як серед опитаних жінок її мали 36,5% жінок-рецидивісток. Повну вищу освіту на час Всеукраїнського перепису населення мало 12,8% жінок, а серед жінок-рецидивісток – 5,5%. За даними кримінологів у жінок-злочинниць він завжди був вищим, ніж у злочинців-чоловіків [128, с. 806; 219, с. 17].

Серед опитаних нами жінок-рецидивісток 70% мали повну загальну середню освіту (64 особи), 21% не мали повної загальної середньої освіти (19 осіб). Водночас повну вищу освіту мало 5 жінок-рецидивісток (5% проанкетованих), а 2 особи – незакінчену вищу (2% проанкетованих) (додатки Е, Ж, питання № 3). Таким чином, освітній рівень опитаних жінок є достатньо низьким. Водночас 45% проанкетованих жінок-рецидивісток (41%), які відбувають покарання за повторний злочин, вважають, що отримання освіти є важливим та планують здобути її у майбутньому, після звільнення з установи відбування покарань (додатки Е, Ж, питання № 4).

На нашу думку, низький рівень освіти серед жінок-рецидивісток зумовлює їх високу соціопатизацію. Адже належна освіта здатна привити жінкам повагу до соціальних норм та показати важливість їх дотримання у повсякденному житті.

Відтак під час відбування покарання в установі відбування покарань слід забезпечувати належні умови для того, щоб жінки-рецидивістки отримали освіту, відбуваючи покарання за повторно вчинений злочин.

У ст. 124 КВК України закріплено доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти (ч. 1), яка забезпечується відповідно до Законів України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту». Загальноосвітні навчальні заклади колоній створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому КМ України. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно (ч. 3 ст. 124 КВК України). У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Окрім того, згідно з ч. 2 цієї статті засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти. Окрім того, згідно з ч. 4 ст. 124 та ст. 125 КВК України засуджені у колонії можуть проходити професійно-технічне навчання на виробництві відповідно до Закону України «Про професійно-технічну освіту». Навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення та ресоціалізації.

За інформацією ДПтС України, станом на червень 2015 р. загальноосвітнє навчання засуджених та осіб, узятих під варту, відбувається у всіх установах закритого типу та слідчих ізоляторах, при яких створено загальноосвітні навчальні заклади: 37 вечірніх (середніх) шкіл, 68 класів (груп) з вечірньою формою навчання та 22 навчально-консультаційні пункти, які надають освітні послуги засудженим та забезпечують їх конституційне право на здобуття загальної середньої освіти. За результатами 2014/2015 навчального року документи про середню освіту державного зразка отримали 2188 засуджених або 23,5% засуджених, що навчалися в загальноосвітніх навчальних закладах [186].

Професійно-технічне навчання для засуджених не є обов’язковим. М. С. Пузирьов зауважив, що «зараз засудженому, який не має робітничої професії, за якою він може бути працевлаштований у колонії, надається лише можливість такого навчання, а він уже сам обирає» [219]. На думку цього науковця, «після звільнення з урахуванням свого освітнього рівня засуджений матиме більше можливостей для працевлаштування за фахом, який він отримав до відбування покарання (За результатами дослідження близько 14% засуджених пов’язують своє працевлаштування після звільнення з попередньою спеціальністю)» [219].

Що стосується здобуття засудженими вищої освіти, то зазначимо, що за інформацією ДПтС України вони п’ятий рік поспіль мають право брати участь у ЗНО якості освіти та вступати до вищих навчальних закладів. Так, протягом квітня поточного року 437 осіб, які тримаються в установах ДПтС України, зареєструвались для участі у ЗНО у 2015 р. та в подальшому планують вступати до вищих навчальних закладів. Із них: 10 осіб засуджені до довічного позбавлення волі, 1 ув’язнений тримається у слідчому ізоляторі та 87 засуджених перебувають у виховних колоніях.

Особи, які позбавлені волі, мають змогу отримувати вищу освіту в умовах позбавлення волі за дистанційною формою навчання. Згідно з інформацією територіальних управлінь ДПтС України, в цьому році за результатами складання тестувань ЗНО засуджені планують вступати до 62 вузів. 109 осіб обрали для отримання вищої освіти Міжрегіональну академію управління персоналом, 22 особи – Криворізький інститут ділового адміністрування, 18 осіб – Університет «Україна», 5 осіб планують вступати до Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка та 2 особи – до Києво-Могилянської академії. Наразі у вищих навчальних закладах за дистанційною формою навчається 25 осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі. Із них: 2 особи засуджені до довічного позбавлення волі, 1 особа утримується в Київському слідчому ізоляторі, 4 – вихованки Мелітопольської виховної колонії, та 6 жінок, які відбувають покарання у виправних колоніях [186].

Саме дистанційна освіта, на нашу думку, відповідає режиму відбування покарання у виді позбавлення волі, у тому числі жінками-рецидивістками. У зв’язку з цим підтримуємо висловлену точку зору про необхідність розроблення Положення про дистанційне навчання в установах виконання покарань України [82, с. 217].

С. В. Хуторна доходить обґрунтованого висновку про те, що «у чинному законодавстві немає прямих обмежень для заняття у період ізоляції наукою. Ст. 54 Конституції України проголошує: «Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності». Відтак і засуджені не повинні бути позбавлені такої можливості. На переконання цього науковця, «положення з надання таких можливостей у КВК України відсутні… Водночас заняття науковою діяльністю засудженими у кримінально-виконавчих установах може розглядатися як альтернатива праці цих осіб. Це актуально на даний час, тому що в багатьох виправних колоніях відсутні робочі місця, у зв’язку із чим засуджені не займаються суспільно корисною діяльністю, ведуть дозвільний спосіб життя» [275, с. 217]

Погодимося з пропозицією М. С. Пузирьова про доцільність викладення у новій редакції абз. 14 ч. 1 ст. 107 КВК України у такій редакції: «– одержувати освіту (в тому числі вищу за дистанційною формою навчання) відповідно до законодавства про освіту, займатися науковою діяльністю».

Питання про те, чи слід закріплювати право засуджених на зайняття науковою діяльністю у кримінально-виконавчому законодавстві Украни, було задане нами такій категорії респондентів, як викладачі та слухачі НАВС. «За» і «проти» висловленої пропозиції висловилася практично однакова кількість проанкетованих осіб. Так, 48% опитаних вважає, що таке право слід закріпити законодавчо, натомість, на думку 52% осіб засудженим не слід надавати право займатися науковою діяльністю (питання № 5 анкети – Додатки З, К).

Відсутність професійної освіти у жінок-рецидивісток може компенсуватися у виправних колоніях під час здійснення професійно-технічного навчання. Як вказує С. В. Сюр, «професійне навчання засуджених проводиться серед тих, хто не має професії, або з метою оволодіння суміжною професією чи підвищення виробничої кваліфікації» [244, с. 160]. У більшості робітничою спеціальністю для жінки-рецидивістки, яку вона може отримати у виправних колоніях, є швачка різноманітних категорій. У ході опитування працівників Черпінівської виправної колонії № 44, 68% жінок-рецидивісток працювали у виправних колоніях на швейному виробництві. Наприклад, у Збаразькій виправній колонії № 63 щороку приблизно 80 осіб здобувають професію «швачка». Для цього у квітні 2004 р. було створено навчальний центр №63. Загалом у цій виправній колонії швейне виробництво становить приблизно 86%, фасування лаврового листа – 11,3%, виробництво тротуарної плитки – 2,7% [253, с. 160].

Таким чином, відсутність освіти у жінок-рецидивісток може компенсуватися на етапі відбування покарання шляхом отримання ними загальноосвітньої та професійної освіти, а професійно-технічне навчання є одним з основних засобів їх виправлення та ресоціалізації.

Сімейний стан жінок-рецидивісток. Кримінологи підкреслюють, що стійкість сімейних зв’язків є стримуючим фактором, який запобігає вчиненню жінками антисуспільних вчинків [53, с. 81].

За результатами проведеного анкетування, лише 15% проанкетованих жінок-рецидивісток (16 осіб) перебували у шлюбі, 39% жінок-рецидивісток (36 осіб) були неодруженими, 24% проанкетованих (22 особи) були розлученими, 21% (19 осіб) – вдовами. Водночас 60% (або 55 осіб) жінок-рецидивісток не підтримувало зв’язків з чоловіками або співжителями. 35% (або 32 особи) охарактеризували такі стосунки як складні (питання № 5, 7, 8 додатків Е, Ж).

Шлюбно-сімейний стаж проанкетованих жінок-рецидивісток склав: до 3 років – 18% (або 16 осіб), до 10 років – 24% (або 22 особи), до 15 років – 17% (або 16 осіб), понад 15 років – 17% (питання № 6 додатків Е, Ж).

Приблизно однаковий відсоток жінок-рецидивісток та жінок, які вперше вчинили злочин, були розлученими (19% жінок, які вперше вчинили злочин та 24% жінок-рецидивісток). За підрахунками окремих кримінологів, розпад сім’ї у жінок, засуджених до позбавлення волі вдвічі вищий, ніж у засуджених чоловіків [50, с. 16–17].

Дещо інші показники про сімейний стан осіб, які утримуються в установах відбування покарань, були отримані Ю. П. Степановою. За її підрахунками, кількість осіб залежно від сімейного стану серед раніше судимих осіб на момент відбування покарання становила: «одружені – 26,43%, не одружені – 67,31%, вдівці – 4,29%» [240, с. 111–112]. За результатами дослідження В. С. Батиргареєвої, переважна більшість раніше судимих осіб – неодружені особи (66,5%), а також розлучені (8,1%). Удівці склали 1% [16, c. 250].

Близько три четвертих проанкетованих нами жінок-рецидивісток мали дітей. 41% (або 38 осіб) мали одну дитину, двох дітей – 17% (або 16 осіб), трьох і більше дітей – 8% (або 7 осіб) (питання № 10, додатки Е, Ж). Практично 10% жінок-рецидивісток були позбавлені батьківських прав. Діти більшості жінок-рецидивісток виховувалися батьками або іншими родичами (приблизно 67%). 6% проанкетованих засуджених жінок (або 5 осіб) відповіло, що вони мають дітей, однак не знають, де вони знаходяться. Зауважимо, що в Україні діє два дитячих будинки при виправних колоніях (при Чернігівській виправній колонії №44 та при Чорноморській виправній колонії №74). Згідно з Типовим положенням про будинок дитини при виправній колонії, головною метою діяльності персоналу будинку дитини при виправній колонії є забезпечення реалізації права дитини на дитинство, створення умов, необхідних для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини, стабільності і безперервності стосунків дитини і матері [247].

Як зауважує Р. В. Перелигіна, «… близькість матері в ранньому періоді після народження має першочергове значення. Проте діти, які перебувають в будинку дитини позбавляються можливості пізнавати навколишній світ за межами в\'язниці, їх розумовий та емоційний розвиток сповільнюється, а це в свою чергу може призвести до певних ускладнень їх адаптації в суспільстві після звільнення матерів з місць позбавлення волі. Велика ймовірність того, що через двадцять років діти цих жінок, які встигли народитися на волі і поза нею, стоятимуть в такому самому тюремному строю. Вони вже «заочно» втягнуті у порочне коло, із якого немає виходу: дім дитини, дитбудинок, школа-інтернат, а потім – цілковита непристосованість до нормального життя, якого ніхто з них ніколи не бачив. Сумна статистика точно знає кількість колишніх вихованців казенних будинків, які стали сиротами за живих батьків і тепер невідворотно повторюють пройдений ними шлях» [192, с. 46–47].

За результатами проведеного анкетування жінок-рецидивісток практично всі вони виховувалися в сім’ї (95% або 87 осіб). З них 71% (або 65 осіб) виховувалися у повних сім’ях (з двома батьками). Водночас, у 7% (або 6 осіб) проанкетованих жінок-рецидивісток обидва з батьків мали судимість, у 14% (або у 13 осіб) – один з батьків (питання 12, 13 додатки Е, Ж). Ці результати збігаються з дослідженнями кримінологів. Так, на їх думку, тюремний досвід батьків збільшує більше ніж у 6 разів ймовірність того, що діти будуть мати проблеми з поліцією [293, с. 48]. Таким чином, неблагополучна сім’я збільшує ймовірність того, що у жінки, яка у ній виховувалася, виникне комплекс сваволі та ілюзій, і вона перетвориться в соціопата з відповідними негативними наслідками для неї та для суспільства.

Ураховуючи охарактеризовані вище соціально-демографічні ознаки жінки-рецидивістки, запропонуємо таку соціально-демографічну частину її кримінологічного портрету. Це громадянка України (99%), середній вік якої становить 40,5 років, яка на момент вчинення злочину мала повну загальну середню освіту (70%), була безробітною (52%), неодруженою (39%) або розлученою (24%), мала дітей (64%) (як правило, одну дитину (41%)), виховувалася у повній сім’ї (71%), один (14%) або двоє з батьків (7%) якої мали судимість.

Кримінально-правові ознаки особи жінки-рецидивістки. Ця група ознак структури особи жінки-рецидивістки об’єднує в собі ті, що ми відносимо до кримінально-правових характеристик особи злочинця. Це, зокрема, кількість судимостей, характер попередньо вчиненого злочину, групове або одноособове вчинення як попереднього, так і наступного злочинів.

Найважливішою кримінально-правовою ознакою особистості жінки-рецидивістки є кількість судимостей. Так, за результатами опрацювання особових справ засуджених жінок-рецидивісток, дві судимості мало 52% осіб, три судимості – 36%, чотири і більше – 12%. За даними В. С. Батиргареєвої, частка загального рецидиву злочинів, вчинених раніше судимими, становить 60,8 %, спеціального – 35,5 %, на частку змішаного припадає 3,7 % [16, с. 257].

Однією з характерних особливостей особистості жінок-рецидивісток є час вчинення ними першого злочину. За нашим опитуванням та під час вивчення матеріалів особових справ жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Чернігівській виправній колонії № 44, більшість з них (57%) свій перший злочин, а відтак і першу судимість за нього, вчинили у віці від 14 до 16 років. При цьому вчинення перших злочинів розцінювалося ними як розвага, витівка. Зауважимо, що у 85% випадків такі жінки зростали у соціально неблагополучних сім’ях. Досліджуючи цю проблему, Ю. М. Антонян підкреслював соціальну схильність до кримінальної поведінки тих жінок, які з тих або інших причин були позбавлені елементарних соціальних благ [10, с. 94].

Важливою кримінально-правовою характеристикою особи жінки-рецидивістки є її перебування на момент вчинення злочину у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Результати проведеного нами анкетування показали, що 54% проанкетованих жінок-рецидивісток (або 50 осіб) відповіли, що на момент вчинення останнього зі злочинів, перебували у стані алкогольного сп’яніння, а 39% (або 36 осіб) – у стані наркотичного сп’яніння (питання № 14, 15 додатки Е, Ж). Практично такі ж показники було отримано Ю. П. Степановою щодо рецидивістів загалом. Цей науковець пише: «Як показало вивчення матеріалів особових справ засуджених, пристрасть до алкоголю серед раніше судимих осіб виражена особливо яскраво. Основна маса злочинів була вчинена ними в стані алкогольного сп’яніння – 52,14 %; 6,79 % – в стані наркотичного сп’яніння. Не дивлячись на це, лише 7,14 % раніше судимих осіб призначалось примусове лікування від алкоголізму і 2,5 % – від наркотичної залежності» [240, с. 106]. Як бачимо, істотно відрізняється лише така характеристика, як вчинення жінкою-рецидивісткою злочину, за який вона була засуджена, у стані наркотичного сп’яніння: 6,69% рецидивістів та 39% жінок-рецидивісток..

Ще одним важливим кримінально-правовим показником жіночої рецидивної злочинності є вчинення такими жінками злочину одноосібно або у співучасті. За результатами проведеного нами анкетування 70% засуджених жінок-рецидивісток (або 64 особи) відповіло, що останній злочин, який було ними вчинено та за який вони відбувають покарання в установі відбування покарань – вчинений ними одноосібно. Лише 30% проанкетованих (або 28 осіб) відповіли, що останній злочин було вчинено ними у співучасті (питання 16, додатки Е, Ж). Приблизно таке ж співвідношення між засудженими,ьякі вчинили злочин самостійно та у співучасті, отримано у дослідженні Ю. П. Степанової: «дані проведеного дослідження показують, що 33,57% раніше судимих осіб вчинили останній злочин у співучасті, причому 24,47% з них були організаторами злочину, 31,91% пособниками, 6,38% відігравали роль підбурювачів, решта (30,86%) були виконавцями злочинів» [240, с. 107]. У результаті вивчення вироків, якими засуджувалися жінки, які мали судимість за вчинення умисного злочину, було встановлено, що у співучасті ними було вчинено 23% злочинів жінок-рецидивісток. При цьому жінки виконували здебільшого функцію пособника злочину (35%) та виконавця злочину (29%). А сам злочин у 87% випадках було вчинено у співучасті з чоловіками.

Відомості про пенітенціарні властивості жінок-рецидивісток дозволяють охарактеризувати їх у момент відбування покарання, призначеного за вчинення злочину, а також мати уяву про ступінь їх виправлення. Загалом виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки (ч. 1 ст. 6 КВК України). Виправлення виступає необхідною умовою ре соціалізації жінки-рецидивістки, під якою розуміється свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві (ч. 1 ст. 6 КВК України).

Як було зазначено вище, жінки-рецидивістки відбувають покарання у виді позбавлення волі у Чернігівській виправній колонії № 44 та у Збаразькій виправній колонії № 63. Це колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання жінок, засуджених до позбавлення волі на певний строк, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Даючи пенітенціарну характеристику особистості жінки-рецидивістки, насамперед вкажемо, що це особа, яка працює на швейному виробництві. Наші попередні підрахунки показали, що на ньому зайнято приблизно 68% засуджених жінок-рецидивісток.

Важливою пенітенціарною ознакою жінок-рецидивісток є їх ставлення до праці. Зауважимо, що за останні 10 років істотно зменшилася частка постійно працюючих осіб у виправних колоніях. Окрім того, право на працю передбачає добровільне волевиявлення жінки, а тому вона може відмовитися працювати. Тим не менше, переважна більшість засуджених жінок-рецидивісток все ж працює. Так, у Збаразькій виправній колонії № 63 таких 91% засуджених. Однак приблизно кожна п’ята жінка-рецидивістка недобросовісно ставиться до праці (23% засуджених). Більшість жінок (67% засуджених) не задоволені умовами праці та вважають свою працю важкою, одноманітною, позбавленою змісту.

Ще однією пенітенціарною характеристикою особистості жінки-рецидивістки є її ставлення до призначеного покарання, що найбільш точно відображає внутрішню моральну позицію жінки-рецидивістки під час відбування покарання. Як вказується у науковій літературі, ставлення засуджених до покарання включає п’ять елементів: переживання покарання; усвідомлення вини у вчиненні злочину та справедливості покарання; розуміння соціальної сутності покарання; усвідомлення необхідності відбути покарання [67, с. 39]. За нашими підрахунками, приблизно 40% засуджених (або 37 осіб) визнають покарання справедливим. 29% проанкетованих (або 27 осіб) вважають, що призначене покарання є частково справедливим, а 30% (або 28 осіб) – несправедливим (питання № 17, додатки Е, Ж). Таким чином, можна стверджувати, що лише 69% жінок-рецидивісток стали на шлях виправлення, оскільки такий відсоток засуджених оцінюють призначене покарання як справедливе або частково справедливе.

Отож, підсумовуючи викладене, запропонуємо таку кримінально-правову частину кримінологічного портрету жінки-рецидивістки: це особа жіночої статі, яка має дві судимості (36%), вчинила перший злочин у віці від 14 до 16 років (57%), на момент вчинення останнього зі злочинів, перебувала у стані алкогольного (54%) або наркотичного (39%) сп’яніння, скоїла його одноосібно (70%) та стала на шлях виправлення (64%).

Морально-психологічні особливості жінки-рецидивістки слід розглядати крізь призму комплексу сваволі та ілюзій, який запропонував О. М. Костенко та який характеризувався у підрозділі 1.2. Саме він зумовлює соціопатизацію жінки-рецидивістки, що посилюється соціально-економічними катаклізмами та негараздами, які мають місце у нашій державі. Враховуючи специфічну категорію злочинниць, що досліджується у дисертації, слід зазначити, що для всіх жінок-рецидивісток характерний комплекс сваволі та ілюзій, який призвів до вчинення ними повторного умисного злочину.

Як вказують психологи, для соціопатичної особи характерними рисами є конфліктність, агресивність без явних на це причин, неприйняття будь-яких соціальних норм (у тому числі й правових). Соціопатичній особі важко дотримуватися режиму, бути пунктуальною та дисциплінованою. Соціопати орієнтуються лише на власні потреби та бажання, характеризуються відсутністю відчуття вини, емпатії, толерантності [191, с. 60–61].

Для жінок-рецидивісток, які повторно скоїли злочини, характерними є загальні суб’єктивні причини їх злочинної поведінки. До них Ю. М. Антонян, зокрема, відносить реакцію на вплив соціального середовища, сформовану ціннісно-негативну систему, наявність однорідних деструктивних особливостей (імпульсивність, агресивність, відчуженість тощо) [9, с. 40]. Під час відбування покарання у структурі особистості жінки-рецидивістки відбуваються такі істотні зміни морально-психологічних властивостей, які й обумовлюють вчинення нею у майбутньому нового умисного злочину.

Всім рецидивістам (як чоловікам, так і жінкам) притаманні певні спільні ознаки, що характеризують їх як своєрідну групу злочинців. До них І .М. Даньшин, зокрема, відносить такі риси та ознаки: чітка та глибока антисуспільна спрямованість поведінки; інтенсивний процес деформації потреб та інтересів; безумовна пріоритетність власних бажань і готовність досягнути їх за будь-яку ціну; марнування часу, пов’язане з пияцтвом та вживанням наркотиків; неприязнь до вимог суспільства та нехтування порядком, установленим у ньому; стійка неповага до працівників правоохоронних органів; егоїзм та егоцентризм, розбещеність та цинізм; вибір друзів та найближчого оточення з кримінального середовища; марнування перспективних життєвих цілей; спотворене уявлення про справедливість, добро та зло [57, с. 81].

Одним із найбільш важливих факторів, що впливають на формування негативних моральних установок жінки-рецидивістки, є сімейні проблеми. Опитування засуджених жінок показало, що лише 16% жінок-рецидивісток (або 15 осіб) перебувало у шлюбі. Більшість жінок-рецидивісток (64% або 59 осіб) мали дітей. Однак, відбуваючи покарання, кожна шоста жінка або взагалі не підтримує зв\'язки з родиною, або підтримує їх від випадку до випадку. При цьому лише 7 з 10 жінок планують повернутися у сім’ю. Щодо сімейних відносин, то 35% опитаних жінок-рецидивісток (або 32 особи) відповіли, що в їхніх сім’ях склалися складні стосунки з чоловіком та які характеризуються відсутністю взаєморозуміння та доброзичливості. Окрім того, 3% проанкетованих відповіли, що їх стосунки з чоловіком можна охарактеризувати словом «ніяк». І лише 33% жінок-рецидивісток (або 30 осіб) оцінюють свої стосунки з чоловіками як нормальні, а 1% (або 1 особа) – як дуже добрі (питання № 8 додаток Е, Ж).

Як вказує Ю. М. Антонян, факторами, які негативно впливають на моральний стан жінки-рецидивістки, є алкоголізм та наркоманія, на фоні яких досить часто вчиняються повторні злочини. На фоні вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів виникають деформації способу життя жінки, загострюється конфліктність, спотворюється сприйняття конкретних життєвих ситуацій. Учені довели, що зміни особистості та поведінки (деградація) під впливом алкоголю відбувається за більш короткі строки, ніж у чоловіків. У жінок-алкоголіків динаміка протікання алкоголізму більш злоякісна, зі швидким розвитком морально-етичної деградації, різким зниженням кола інтересів, утратою жіночних рис, згасанням родинних зв’язків, різким інтелектуальним спадом [10, c. 180–182]. Наркотизація та алкоголізація жінок є невдалою спробою адаптації до життєвих умов, подолання тривожності, соціальної невизначеності, а також самоствердження.

Важливим формуючим фактором аморальних установок жінок-рецидивісток є кримінальна субкультура, під якою, на думку Д. Л. Виговського слід визнавати узгодженість волі і свідомості особи з законами кримінального світу. «Під узгодженістю свідомості і волі слід розуміти повне або часткове позитивне сприйняття норм поведінки, готовність їм підкорятися. Під «законами кримінального світу» - загальноприйняті в злочинному середовищі норми поведінки [38, с. 122]. Вивчаючи кримінальну субкультуру, науковці дійшли досить цікавого висновку. У місцях позбавлення волі вона має поширення здебільшого серед чоловічого контингенту. Тоді як у звичайних умовах кримінальна субкультура знеособлена за статевою ознакою. Тому, на думку, Л. Зінов’євої, чоловічі ігри «держави в державі», очевидно, є чужими для ув’язнених жінок. Для визначення соціальної структури жіночих колоній штампи чоловічих структур не підходять. Очевидно, що й там існує своя «піраміда» [88].

Психологічні особливості жінки-рецидивістки. Свої особливості має у рецидивістів і емоційно-вольова сфера особистості. Їм властиві висока емоційна збудливість, слабкий самоконтроль, значна ситуативна залежність, більша або менша озлобленість, нестриманість, жорстокість, авторитарність, мстивість та схильність до образ, завищена самооцінка. Для певної частини рецидивістів характерна слабовільність, небажання, а іноді й неспроможність відмовитися від злочинної поведінки. Тут варто наголосити, що за даними І. М. Даньшина, у рецидивістів, які підлягали судово-психологічній та судово-психіатричній експертизі, були виявлені певні відхилення психіки. Здебільшого, це психопатія, афективні реакції, неврози та інші акцентуативні стани. Серед обстежених рецидивістів, які вчинили вбивства, психічними відхиленнями страждали близько 40%. Серед осіб, які вчинили інші злочин, цей показник сягає 15-20% [57, с. 82].

Всі ці характеристики у жінок-рецидивісток тільки загострюються через те, що для жінки взагалі притаманна певна обмеженість фізичних можливостей, слабка побудова серцево-судинної, дихальної системи, швидкий психічний ритм, що природно зумовлюють індивідуальну статеву сутність жінки, самодостатність її суб’єктивних властивостей фізіологічного та психологічного характеру, суттєво впливають на суспільно-правову поведінку жінки, що, звісно обумовлює певні особливості детермінації і її протиправної поведінки [57, с. 8].

Психологічні особливості жінок-рецидивісток формуються під впливом атмосфери, яка панує в установах відбування покарань та умов відбування покарань. Психологи пов’язують такі емоційні стани засуджених, як недовірливість, підозрілість, тривожність, дратівливість, збуджуваність, агресивність, подавленість, відчуття власної неповноцінності тощо з такими факторами: ізоляція від суспільства та розміщення у замкненому середовищі; обмеження в задоволенні потреб, насамперед, біологічних, шляхом тотальної регламентації поведінки; примусове включення в одностатеві соціальні групи [194, с. 12].

Є. І. Саприкін виокремлює загальну динаміку особи в умовах відбування покарання, яка характеризується сукупністю «критичних» змін у психічному стані людини від моменту позбавлення її волі до моменту звільнення. Він виокремив такі етапи: 1) після арешту в особи домінує страх перед майбутнім покаранням; 2) після набрання вироком законної сили психічний стан засудженого характеризується апатією; 3) після прибуття в установу відбування покарань починається адаптація до нових умов життя, коли гостро відчуваються обмеження потреб, зміна звичних стереотипів; 4) від 3–4 до 6–8 місяців перебування в установі відбування покарань відбувається поява та розвиток інтересів в нових умовах життя (утворення неформальних груп, праця, побачення з родичами тощо), які сприяють виникненню у засуджених позитивних емоцій та підвищують ступінь її психічної активності; 5) адаптаційний період; 6) період перед звільненням (3–8 місяців) є надзвичайно складним у зв’язку з очікуваним звільненням та труднощами, які можуть виникнути через це. Загалом психологи називають такий стан засудженої особи «психічним паралічем», коли вона ніби застигає та очікує те, що буде у подальшому [229, с. 194–195].

До психологічних властивостей жінок-рецидивісток слід віднести замкнутість, некомунікабельність, емоційна холодність порівняно з законослухняними громадянами. Як зазначає О. М. Разумова, рецидивісти нерішучі, стримані у проявах. У них відзначається більша терпимість до незручностей, більша ступінь незалежності від групи, вони меншою мірою потребують підтримки групи, ніж раніше несу димі особи. При цьому рецидивісти з більшою кількістю судимостей більш стримані, обережні, орієнтовані на реальну оцінку подій. Вони більш суворі, раціональні та жорсткі, гнучкі у судженнях, відрізняються практичністю та дипломатичністю. Злочинці з 2 –3 судимостями більшою мірою емоційно нестійкі, перемінливі у настроях, не задоволені життєвою ситуацією, у той же час більш природні та прямолінійні [222, с. 27–28]. Зауважимо, що такі психологічні особливості характерні і для жінок-рецидивісток.

За результатами проведеного дослідження та опитування психологів Чернігівської виправної колонії № 44, для жінок-рецидивісток загалом характерна менша спонтанна агресивність, вони більшою мірою депресивні, тривожні, сковані. Для них характерна й більш істотна інтроверсія. Окрім того, психологічне дослідження особи жінки-рецидивістки показує, що для них характерний низький рівень комунікативних та пізнавальних умінь.

Важливою психологічною особливістю жінки-рецидивістки є її інфантилізм, який може формуватися як у дитинстві, так і розвиватися під час відбування покарання за раніше вчинений злочин. Ця психологічна риса жінки може зумовлювати вчинення нею нового умисного злочину. Тому вона потребує додаткового дослідження у межах цієї праці. Так, у сучасних словниках поняття «інфантилізм» визначається як «затримка розвитку організму; збереження в психіці і поведінці людини особливостей, притаманних більш ранньому віку» [232, с. 145]. На сьогодні поняття інфантилізму вживається у соціальному значенні та розглядається як «відставання соціального дорослішання молоді від біологічного. Свідчить про порушення механізму соціалізованого включення молодого покоління в життя дорослих, яке передбачає прийняття ним на себе нових обов\'язків. Полягає в небажанні певної частини молоді, що досягла віку, що дозволяє виконувати соціокультурні функції (що вважаються функціями дорослих), здійснити якісний перехід і залучитися до трудової і суспільно-політичної діяльності, створити сім\'ю тощо. Утруднює розв\'язання соціальних проблем, в тому числі проблем соціальної роботи» [102, с. 23].

Науковці пояснюють причини виникнення соціального інфантилізму, зокрема, несприятливою соціально-економічною ситуацією в державі, духовною, а відповідно і виховною кризою у суспільстві, дефіцитом позитивного впливу на підростаюче покоління з боку таких інститутів, як сім’я та школа, педагогічною некомпетентністю батьків, недостатньою увагою щодо профілактики соціальної інфантильності з боку сім’ї та школи, впливом засобів масової інформації [111, с. 100]. Соціальний інфантилізм, на нашу думку, обумовлюється також поширенням використання дітьми та особами молодого віку Інтернет-мережі, вільний доступ та широке використання ними різноманітних гаджетів (смартфонів, портативних гральних приставок, електронних книг, нетбуків тощо), поява різноманітних програм інтернет-комунікації (зокрема, таких як Viber). Все це спричиняє дефіцит комунікативних навичок, що зумовлює виникнення соціального інфантилізму.

Інфантилізм на фоні особистої деградації жінки-рецидивістки є не менш небезпечним, ніж виражена агресія з її боку.

Як було зазначено вище, інфантилізм у жінок-рецидивісток може формуватися і під час відбування покарання, особливо пов’язаного з ізоляцією засудженої від суспільства (зокрема, позбавлення волі на певний строк). Адже як показують дослідження у галузі пенітенціарної психології та педагогіки, особа, потрапляючи у місця позбавлення волі, втрачає віру в себе, у можливість самореалізації, втрачає здатність керувати свої життям, ставити життєві цілі та будувати плани, а відповідно досягати та реалізовувати їх. Тому й смислова сфера жінки-рецидивістки зазнає значних змін, причому негативних. Адже перебуваючи в установах відбування покарань, вони не можуть реалізувати ті цінності, які вважають значними (зокрема, свобода, активне життя, цікава робота, щасливе сімейне життя). Умови відбування покарання формують у жінок-рецидивісток смислову парадигму виживання, водночас для реалізації найважливіших цінностей у них немає часу та можливостей.

Таким чином, перебування в установі відбування покарань в основному негативно впливає на особистість жінки та її смислову сферу. Важливими факторами, що обумовлюють цей вплив, є, зокрема, такі: ізоляція від звичного життєвого середовища та необхідність адаптації у новому середовищі, яке є асоціальним за своєю спрямованістю; неможливість зазвичай працювати за своєю спеціальністю, а також продуктивно працювати загалом; втрата здатності задовольняти власні життєві потреби правомірними засобами.

В. В. Яковлєв зафіксував таку закономірність: у засуджених молодіжного віку спостерігався феномен запізнювання вікового впливу в ієрархії особистісних цінностей порівняно з нормативним розвитком [288, с. 45]. Це дозволяє припустити, що деформація окремих структур смислової сфери особистості засудженого впливає на розвиток у них інфантилізму. Таким чином, ієрархія цінностей у цієї категорії засуджених неадекватна життю поза межами установами відбування покарань, а тому потребує цілеспрямованого коригування та вироблення заходів, спрямованих на запобігання жіночій рецидивній злочинності в Україні.

Досить часто окремі психологи замість терміна «інфантилізм» використовують такі поняття, як «особова незрілість», «відставання», «часткове відставання». Як зауважує О. М. Короткова, вони частіше «описують більш широкий діапазон проявів, що охоплює як стійкі, так і перехідні затримки сомато-психічного розвитку» [111, с. 100]. Незважаючи на це, у психології поряд з календарним (хронологічним) віком науковці виокремлюють і психологічний вік, який, зокрема, визначається як об’єктивна, історично мінлива, хронологічна та історична зафіксована стадія розвитку індивіда в онтогенезі [281, с.20], різні вікові періоди психічного розвитку, які за своїми показниками можуть відповідати або не відповідати хронологічному віку вікових груп, що виділяються у психологічній науці [25, с.8]. Спеціалісти у галузі судової психіатрії вважають, що під час проведення судово-психіатричної експертизи можна діагностувати не паспортний вік особи, а віковий розвиток індивіда, фазу такого розвитку [141, с.161]. Так, на думку Ф. С. Сауфанова, констатація відповідності психічного рівня тому чи іншому календарному віку не має юридичного значення [230, с. 45].

Поняття психологічного віку особи може мати й дещо інший ракурс. Він визначається часткою міжподійних зв’язків в їх загальній структурі суб’єктивної картини життєвого шляху. Одночасне забування особою минулого та довільне насичення подіями майбутнього, що не підкріплено реальними детермінантами у минулому, означають психологічний інфантилізм, своєрідне дитинство у зрілості. Неадекватність такої психо-вікової позиції обумовлена тим, що у людини створюється ілюзія необмеженого минулого, яка не відповідає реальним можливостям індивідуального життєздійснення [54, с. 114].

Кримінальне законодавство України не враховує такий особливий стан, як психологічний вік особи, на відміну від кримінального законодавства окремих держав пострадянського простору. Зокрема, у ч. 3 ст. 15 КК Республіки Казахстан [257], ч. 3 ст. 20 КК Російської Федерації [261] передбачено, що якщо неповнолітній досягнув віку, з якого настає кримінальна відповідальність, однак у результаті відставання у психічному розвитку, не пов’язаному з психічними розладами, під час вчинення суспільно небезпечного діяння, не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, не підлягає кримінальній відповідальності. Вважаємо, що у КК України також доцільно закріпити це положення. Відповідна норма може мати запобігаючий ефект щодо вчинення злочинів та засудження, зокрема, інфантильних осіб (у тому числі жінок-рецидивісток), які мають такі психічні аномалії.

М. В. Карпушина, яка здійснювала спеціальне дослідження рецидивної злочинності жінок, які звільнилися з місць позбавлення волі, обґрунтовано виокремлює такі їх основні типи. Перший тип – маргінально-дефіцитарний (нездатність адаптуватися у суспільстві, соціально-моральна деградація, корисливий мотив вчинення злочину). Другий тип – агресивно-дезадаптивний (слабка адаптація в суспільстві, неадекватні афекти злості, мотив заздрощів або почуття страху перед жертвою). Третій тип – професійно-корисливий (стійкість корисливих спонукань, високий рівень освіти, удавання та здатність до перевтілення). Четвертий тип – комульсивно-залежний (біологічна схильність до залежності, істеричні риси характеру). П’ятий тип – пасивно-дисгармонічний (порушення професійних обов’язків, вузькогрупові егоїстичні інтереси, гіпертрофовані матеріальні потреби, психологічний захист – прикриття порушень «інтересами справи») [97, с. 10].

Підводячи підсумки, можна зазначити, що через визначення понять особи злочинця та злочинця-рецидивіста, шляхом виділення основних властивостей особистості злочинця, з’ясування специфічних рис та ознак особи злочинця-рецидивіста вдалося визначити поняття особи жінки-рецидивістки. Таким чином, під особою жінки-рецидивістки слід розуміти поняття, яке розкриває соціальну сутність цієї соціопатичної особи з комплексом сваволі та ілюзій, який характеризує її особливості та властивості, враховуючи специфіку цього виду злочинниць, зв’язки, відносини, моральні та психологічні властивості, які у взаємодії зі соціальними та індивідуальними життєвими умовами конкретної особи призвели до вчинення повторного умисного злочину за наявності судимості за перший умисний злочин.

Висновки до розділу 2

Характеристика особи жінки-рецидивістки дозволила зробити такі висновки.

Обґрунтована доцільності застосування до рецидивістів (у тому числі й до жінок) більш суворої кримінальної відповідальності, з урахуванням того, що неодноразове вчинення злочину практично завжди свідчить про стійку антисуспільну орієнтацію особи, її відкриту спрямованість на продовження злочинної діяльності, всупереч застосовуваним до неї кримінально-правовим заходам.

Особа злочинця розуміється як сукупність соціально-психологічних, демографічних, моральних, біофізичних та інших властивостей та ознак, притаманних конкретній особі, які в разом з її правосвідомістю та життєвим досвідом обумовлюють вчинення злочину. Поняття жінки-рецидивістки розкриває соціальну сутність цієї особи, комплекс сваволі та ілюзій, який характеризує її особливості та властивості, враховуючи специфіку цього виду злочинниць, зв’язки, відносини, моральні та психологічні властивості, які у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами конкретної особи призвели до вчинення повторного умисного злочину за наявності судимості за перший умисний злочин.

У структурі особи жінки-рецидивістки виокремлено соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки та морально-психологічні особливості, які охоплюють всі її прояви та показують узагальнені найбільш значимі властивості, які мають ураховуватися під час вироблення конкретних заходів запобігання рецидивній злочинності жінок.

Запропоновано у кримінально-виконавчому законодавстві України передбачити можливість для засуджених займатися науковою діяльністю. Це може розглядатися як альтернатива їх праці. Запропоновано викласти у новій редакції абзац 14 частини 1 статті 107 КВК України, в якому доцільно таку можливість закріпити.

На підставі аналізу соціально-демографічних, кримінально-правових ознак та морально-психологічних особливостей засуджених жінок-рецидивісток, побудовано відповідний кримінологічний портрет, який складається з таких частин:

- соціально-демографічна: це громадянка України (99%), середній вік якої становить 40,5 років, яка на момент вчинення злочину мала повну загальну середню освіту (70%), була безробітною (52%), неодруженою (39%) або розлученою (24%), мала дітей (64%) (як правило, одну дитину (41%)), виховувалася у повній сім’ї (71%), один (14%) або двоє з батьків (7%) якої мали судимість;

- кримінально-правова: це особа жіночої статі, яка має дві судимості (36%), вчинила перший злочин у віці від 14 до 16 років (57%), на момент вчинення останнього зі злочинів, перебувала у стані алкогольного (54%) або наркотичного (39%) сп’яніння, скоїла його одноосібно (70%) та стала на шлях виправлення (64%);

- морально-психологічна: це соціопатична особа жіночої статі, для якої притаманний комплекс сваволі та ілюзій, що проявляється, зокрема, стійкою антисуспільною спрямованістю особи, соціальною та моральною деградацією, замкнутістю, некомунікабельністю, емоційною холодністю, спонтанною агресивністю, депресивністю, тривожністю, скованістю, інверсивністю, низьким рівнем комунікативних та пізнавальних умінь, соціальним інфантилізмом.

Запропоновано урахувати у КК України психологічний вік особи та доповнити статтю 22 цього Кодексу частиною третьою такого змісту: «3. Неповнолітній, який досягнув віку, з якого настає кримінальна відповідальність, однак у результаті відставання у психічному розвитку, не пов’язаному з психічними розладами, під час вчинення суспільно небезпечного діяння, не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, не підлягає кримінальній відповідальності».

<< | >>
Источник: ЛАГОЦЬКА ВІКТОРІЯ ФЕДОРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЖІНОК. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2 Структура особи жінки-рецидивістки:

  1. 1.2 Стан і тенденції насильницької злочинності осіб жіночої статі в сучасних умовах в Україні
  2. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  3. ЗМІСТ
  4. ВСТУП
  5. 1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок
  6. 1.2 Поняття рецидивної злочинності жінок
  7. 1.3 Сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні
  8. 2.1 Особа жінки-рецидивістки: загальнотеоретичні підходи
  9. 2.2 Структура особи жінки-рецидивістки
  10. 3.2 Основні причини та умови рецидивної злочинності жінок в Україні
  11. 4.1 Загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок
  12. 4.2 Пенітенціарні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-редидивісток
  13. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -