Структура особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті або пов’язаний з релігією

У Філософському словнику структура визначається як сукупність стійких зв’язків об’єкта, що забезпечують збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах [498, с.

Отже, щоб провести структурний аналіз складного об’єкта, необхідно:

а) виділити елементи, з яких він складається;

б) вивчити характер взаємозв’язку між цими елементами;

в) виявити механізм цілісності структури, що дає змогу їй зберігати стійкість при зміні середовища.

При виділенні елементів слід керуватися такими правилами:

- елементи повинні містити в собі основні характеристики цілого, а не бути просто його частинами;

- кількість елементів має бути достатньою для повного опису особистості, але при цьому не бути надмірним.

Вивчаючи структуру особистості в цілому, слід звернути увагу на специфічну особливість останньої - риси, які утворюють структуру особистості, схильні до значних змін у процесі впливу різних чинників. Ці чинники можуть бути як біологічного (зростання і старіння організму, патологічні процеси), так і соціального характеру (вплив умов життя, виховання тощо). Зазначене дає змогу зробити висновок, що структура особистості не є чимось постійним і незмінним. Більшість фахівців поділяє точку зору, згідно з якою особистість повинна розглядатися в якості динамічної функціональної структури [388].

У кримінологічній літературі проблеми структури особи злочинця приділяється значна увага. У різні роки розробкою цього питання займалися Ю. М. Антонян, Ю. Д. Блувштейн, І. Т. Ведерніков, Б. В. Волженкін, А. І. Долгова, М. М. Коршік, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, Г. М. Міньковський,

Ю. І. Лившиц, О. В. Старков, А. Б. Сахаров, С. С. Степічев, В. Д. Філімонов та ін.

Питання про структуру особи злочинця, яка вчинила злочин на релігійному ґрунті, має суттєве наукове і практичне значення, оскільки є необхідною передумовою для успішної розробки і правильного вирішення цілої низки кримінально-правових та кримінологічних завдань.

1) на основі структури особи злочинця може бути правильно й досить повно визначено коло даних, що характеризують злочинця, який вчинив злочин на релігійному ґрунті;

2) структура особи злочинця дає змогу глибше зрозуміти взаємозв’язок різних обставин, що характеризують злочинця, що вчинив злочин на релігійному ґрунті, їх роль у вчиненні злочину та їх вплив на суспільну небезпеку особи злочинця;

3) структура особи злочинця є науковою базою для розробки типології та класифікації злочинців, що вчинили злочин на релігійному ґрунті.

При цьому важливо підкреслити, що кримінологія не охоплює в цілому і повністю всі структурні компоненти особи злочинця.

А. І. Долгова зазначає, що “кримінолог вивчає злочинність і злочинців у межах так званого часткового детермінізму, коли розкриття детермінант свідомо неповне з погляду філософії, всіх наук про людину і суспільство. Повнота тут відносна, прив’язана до предмета і методів кримінології” [251, с. 280].

Більш вдалою видається точка зору, висловлена Н.Ф. Кузнєцовою. Згідно з її позицією, особистість людини складається з трьох основних підсистем:

1) соціальний статус особистості, який визначається приналежністю особи до того чи іншого класу (соціальної верстви) і групи з соціально-демографічною характеристикою (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);

2) соціальні функції (ролі) особистості, що включають сукупність видів діяльності особи як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина тощо;

3) морально-психологічна характеристика, яка відображає ставлення особистості до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій.

Ґрунтовне вивчення розглянутої проблеми здійснили М. Г. Коршік і С. С. Степічев, які всі відомості, що стосуються особи обвинуваченого, поділяють на такі категорії:

- установчі дані (прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, місце постійного проживання, національність, рідна мова);

- дані про освіту обвинуваченого, професії або рід занять, місце роботи та займану посаду, партійність, ставлення до військового обов’язку, а також про наявність у нього орденів, медалей і почесних звань;

- дані про сімейний стан обвинуваченого;

- дані про стан здоров’я обвинуваченого;

- дані про життя і діяльність обвинуваченого в минулому, про умови його життя в момент вчинення злочину;

- дані про минулу злочинну діяльність обвинуваченого;

- дані про спосіб життя і зв’язки обвинуваченого;

- дані про особисті якості й риси характеру [238].

За цією системою відповідна характеристика має безпосередній стосунок до особи (обвинуваченого), що вчинила злочин на релігійному ґрунті тому, що за допомогою аналізу всіх даних ми можемо прослідкувати тенденцію вчинення відповідних злочинів, з’ясувати, які групи осіб вчиняють такі злочини, чи впливають освіта, сімейний стан та інші ознаки на виникнення мотиву вчинення злочину на релігійному ґрунті.

Іншу схему кримінологічної характеристики особи злочинця пропонує Н. С. Лєйкіна:

Першу групу питань повинні складати: а) біографічні дані: прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, місце постійного проживання, національність, освіта, професія, заняття, партійність, сімейний стан, судимість, нагороди; б) психофізичні особливості: стан здоров’я, психічний й фізичний.

Другу групу становлять питання, мета яких - вивчення психологічних особливостей особистості злочинця, його спрямованості (погляди, переконання, інтереси, потреби, ідеали), здібностей, характеру (врівноваженість, запальність, товариськість або нетовариськість), ставлення до людей (грубість, неуважність, або навпаки), ставлення до праці (працелюбність, лінь), відношення до суспільства (колективізм, індивідуалізм, дисциплінованість або

недисциплінованість, озлобленість), ставлення до життя (оптимізм, песимізм, скептицизм, цинізм).

Метою третьої групи питань є з’ясування суспільно-виробничої характеристики винного: професія, місце роботи, тривалість роботи на одному підприємстві, заохочення і стягнення.

Четверта група питань щодо суспільно-побутової характеристики включає: а) поведінку в сім’ї, ставлення до чоловіка, дітей, заняття в години дозвілля і б) участь у громадському житті, поведінку в колективі, адміністративні стягнення, судимість, ставлення до цих фактів [289, с. 127-128].

0. В. Старков виокремлює в структурі особи злочинця декілька підсистем:

1. Демографічні ознаки злочинця (стать, вік, місце народження, соціальний статус та сімейний стан);

2. Соціальні властивості злочинця (статус, ціннісні орієнтації, мотивація), які частіше всього відрізняються негативно направленою організацією;

3.

4. Морально-психологічні властивості: негативні риси характеру (агресивність, грубість, егоїзм) та нейтральні властивості (інтелект, сила волі ті інші умови. Що відіграють роль внутрішніх умов злочинної поведінки);

5. Анатомо-психофізіологічні властивості (фізична сила. Тип

темпераменту);

6. Кримінально-правові ознаки як загальні так і спеціальні [455, с. 218].

Розглядаючи запропоновані схеми, необхідно пам’ятати, що коло обставин,

що характеризують особу злочинця, буде різним залежно від цілей і завдань, які вирішують різні науки. У цьому плані конструкції М. Г. Коршіка, С. С. Степічева і Н. С. Лєйкіної корисні з точки зору кримінального й кримінального процесуального права (для розслідування кримінальної справи, її розгляду в суді, винесення справедливого покарання відносно осіб, що вчинили злочин на релігійному ґрунті). Разом з тим ці класифікації не можуть повною мірою забезпечити належну основу для кримінологічної характеристики особи злочинця, що вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі так як зазначені схеми багато в чому залишають відкритим питання про найважливіші складові особистості, а також ті сфери, в яких можуть проявитися особистіші особливості злочинця.

У сучасній вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по- різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об’єднує тільки те, що вони вчинили злочин. В іншому - наголошується на якісних відмінностях особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився детальніший її аналіз.

Таким чином, маючи різну інтерпретацію але, на нашу думку, однаковий зміст, кримінологи поділяють ці ознаки на такі основні групи: 1) соціально- демографічні, 2) кримінально-правові; 3) соціальні ролі й статуси; 4) риси правової та моральної свідомості; 5) соціально-психологічні характеристики. Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв’язку та взаємозалежності. Так, соціально-демографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним чинником у формуванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта - соціально-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві). Комплексне вивчення особи злочинця не повинно обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинників ґенези особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів [259].

Колектив авторів монографії “Особа злочинця”, випущеної в 1971 р., запропонував таку класифікацію ознак, що утворюють особу злочинця:

1) соціально-демографічні;

2) соціально-психологічні;

3) соціально-біологічні властивості [302, с.

Таким чином, можна зробити висновок, що характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:

1) соціально-демографічні;

2) кримінально-правові;

3) статусно-рольові;

4) морально-психологічні.

Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб’єктивні переваги особи в психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.

Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.

Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб’єкт злочину - це завжди особистість. Відомий вітчизняний кримінолог А. Ф. Зелінський образно зазначає, що “особистість злочинця - альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь” [167].

До соціально-демографічних ознак слід віднести соціальне походження, соціальний стан, професію, спеціальність, матеріальне становище, житлові умови, дані про сімейний стан.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця включають, насамперед, дані про вчинений злочин, про його мотиви й характер, про минулі судимості, про одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, про роль у ній (організатор або рядовий співучасник).

Соціальні зв’язки характеризують приналежність злочинця до певних соціальних груп, його взаємини і взаємодії з іншими людьми (друзі, знайомі, коло спілкування), установами та організаціями (партійність, членство в різного роду неформальних об’єднаннях), до сімейної, професійної (навчальної), побутової сфер людської життєдіяльності.

До моральних властивостей особистості відносяться моральні принципи, погляди, переконання, оцінки, життєві очікування і прагнення, ціннісні орієнтації індивіда.

Психологічні ознаки включають у себе інтелектуальні, вольові та емоційні характеристики особи. До цієї категорії також належать особливості характеру, темпераменту, здібностей, а так само інші психічні властивості і стани індивіда.

При аналізі будь-якої класифікації, треба пам’ятати, що головною метою визначення ознак особи злочинця є вирішення двох задач: по-перше, для встановлення наявності в діяннях особи ознак складу злочину і, по-друге, для індивідуалізації покарання.

Так, для встановлення в діяннях особи ознак складу злочину необхідно звернутися до таких біологічних рис індивіда, як вік і стать. Психологічні властивості особистості необхідні для встановлення неосудності (якщо особа не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. Для індивідуалізації покарання суду необхідно вивчити всі структурні компоненти особистості в тому обсязі, в якому цього буде достатньо для призначення справедливого покарання. Це має здійснюватися, насамперед, за допомогою сукупного врахування рівня і характеру суспільної небезпеки вчиненого діяння, що пом’якшують і обтяжують відповідальність обставин, впливу призначеного покарання на виправлення засудженого й на умови життя його сім’ї і, власне, особистості самого винного.

В останні роки зростає стійкий інтерес до психологічних аспектів злочину і злочинності. Це зумовлено, з одного боку, розширенням спектру наукових досліджень, а з іншого - практичними потребами правоохоронних органів, що активно ведуть роботу з досудового розслідування й судового розгляду кримінальних справ і профілактиці злочинів.

Таким чином, можна зробити поточний висновок, що в кримінологічну класифікацію структури особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, відноситься і психологічний фактор. Психологічні закономірності, мотив і мотивація вчинення злочинів на релігійному ґрунті є і частиною кримінологічної класифікації особи злочинця і, виступає окремим напрямом у дослідженні проблеми особи злочинця в юридичній психології.

Наукові й соціологічні дослідження дають змогу зробити висновок про те, що особа, яка вчиняє злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, як правило, чоловік віком від 16 до 50 років, який має середню або середню спеціальну освіту. Соціальне походження цієї групи злочинців різне, як правило, соціальне походження не має вирішального значення для їх злочинної діяльності. Однак, у сферу інтересів осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, входить рекрутування осіб, які мають значний матеріальний прибуток або володіють коштами. Це зумовлено, в першу чергу, необхідністю фінансування релігійних громад, об’єднань (сект). Особа, яка вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, як правило, перебуває у шлюбі, має 2-х і більше дітей. Члени сім’ї осіб, притягнутих до відповідальності, у більшості випадків мають те ж віросповідання, що і злочинець.

Особи, які вчинили злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, володіють, як правило, досить високим рівнем інтелекту, широкими поглядами, вони мають власну (або нав’язану іншими релігійними особистостями, але видається за власне) думку про належне порядок здійснення державної влади, про політику, про моральність тощо. При цьому підґрунтям їх думки, їх точки зору завжди є релігійні вчення й норми. Інтереси окремої особистості відходять на другий план. Всі їхні вчинки бувають підпорядковані “благим цілям” - встановлення панування окремої релігії. Лідери релігійних громад (жерці, гуру, вчителі, священнослужителі) мають, як правило, вищу освіту. Вони комунікабельні, мають вплив на інших людей. Володіють високим інтелектом і широтою поглядів, що дає змогу їм маніпулювати людьми. Для керівників релігійних об’єднань (сект) характерна нав’язлива ідея про власне обожнення, агресія, реактивність.

Певними особливостями відрізняються особи, які вчинили акти тероризму з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі. На думку О. Шелковнікової, терористами переважно стають чоловіки від 30 до 50 років, малоосвічені (лише 54,3% має середню освіту). Досить висока серед них частка колишніх спортсменів і військовослужбовців - учасників бойових дій. Найчастіше їм притаманний релігійний фанатизм. Цій категорії осіб притаманні постійна готовність до насильства, рішучість у діях, відданість інтересам релігійної групи, ворожість щодо інших осіб, що сповідують іншу віру, так і до невіруючих. Їм властива відсутність будь-яких сумнівів у правильності своєї поведінки і коливань у вчиненні злочину [359].

Притягальним чинником, що характеризує особу злочинця, яка вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, є його ставлення до кримінального покарання за вчинений злочин і суб’єктивне ставлення до жертв

таких злочинів.

Фанатизм релігійної особистості - це наступна характеристика, яка дає змогу згрупувати всіх злочинців цієї категорії.

Ґрунтуючись на даних, опублікованих О.В. Старковим і Л.Д. Башкатовим [456, с. 183], сукупність злочинців, які вчиняють злочини з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, можна розподілити на такі групи:

1. Особи, що формально дотримують ритуали релігії.

2. Істинно віруючі.

3. Релігійні фанатики.

Кількісні показники з тієї чи іншої групи залежать від типу релігійного вчення - офіційна чи легальна релігія, нелегальна релігія.

Під істинно віруючими ми розуміємо осіб, які дотримуються всіх релігійних норм, відвідують церкву кожен день, моляться, вірять у безсмертя душі, дотримуються заповіді, за релігійними правилами відзначають свята, постяться, допомагають ближнім в ім’я Бога, займаються благодійною діяльністю.

Щодо фанатиків, у цьому випадку вони формально також є істинно віруючими, але є важлива відмінність, яка полягає в тому, що для фанатика важливі не духовність і милосердя як засади віри, а демонстрація переваги їхнього віросповідання над іншими, переважно шляхом насильства.

Релігійні фанатики гіпотетично є суспільно-небезпечними доти, поки не потраплять під вплив злочинної сили, яка може використовувати подібні переконання в своїх цілях.

Кримінологічне вивчення передбачає аналіз особистості у взаємодії із соціальним середовищем, оскільки злочинну поведінку народжує не сама по собі особистість або середовище, а саме їх взаємодія. Вплив соціального середовища на злочинну поведінку носить складний характер.

Отже, соціально-економічні, політичні й культурні аспекти життя суспільства надають зовнішній вплив на формування модельованого механізму злочину, тоді як психологічні й психічні особливості моделі злочинця формують його зсередини, складаючи внутрішній зміст. Така градація чинників, звичайно, дуже умовна, проте це говорить про необхідність їх комплексного використання.

Особа злочинця являє для кримінології самостійний інтерес, бо вона не просто відображає певні зовнішні умови, але є активною стороною взаємодії. Для неї характерна свідома цілеспрямована діяльність. Зв’язок соціальних умов із злочинною поведінкою є складною, причому завжди соціальні умови проявляються в злочині, заломлюючись через конкретну особистість. У ряді випадків вони в процесі тривалого соціальної взаємодії накладають відносно стійкий відбиток на особистість і породжують не окремі злочинні акти, а стійку протиправну орієнтацію, яка проявляється в комплексі правопорушень.

Відмінність злочинної поведінки від правомірної, на нашу думку, корениться в системі ціннісних орієнтації, поглядів і соціальних установок, тобто у змістовній стороні свідомості. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості й соціального середовища, їх взаємодії треба шукати безпосередні причини злочинної поведінки [75, с. 222-224].

Таким чином, особа злочинця вивчається кримінологією тому, що її дослідження відповідає на питання щодо внутрішніх причин та умов злочинної поведінки, де структура особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті має демографічні, соціальні, соціально-психологічні, морально-психологічні, анатомічні, психофізичні та кримінально-правові ознаки.

4.4.