2.2. Кількісно-якісні показники злочинності на релігійному ґрунті

До показників злочинності та злочинної поведінки в кримінології відносять стан, рівень, структуру, динаміку, латентність та розкриваність.

Фіксація емпіричних даних явища шляхом виявлення й оцінки його кількісних та якісних сторін, що відбивають цілісність об’ єкта пізнання, наявне буття в конкретних просторово-часових умовах соціальної дійсності є прикладним застосуванням методологічної функції категорії “стан” в аналізі соціальних явищ [111, с.

Під рівнем злочинності на релігійному ґрунті розуміється її інтенсивність або розповсюдженість відносно визначеної кількості населення, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Структура злочинності на релігійному ґрунті - співвідношення типів злочинності, окремих категорій злочинів щодо їх розповсюдження та суспільної небезпеки: найбільш розповсюджені злочини, що вчиняються на релігійному ґрунті, кількість злочинів, вчинених релігійними організаціями, кількість злочинів, вчинених на релігійному ґрунті, відносно всієї злочинності, географія злочинності на релігійному ґрунті, тобто її розповсюдженість за регіонами.

Динаміка злочинності на релігійному ґрунті - зміна її стану, рівня, структури за певний період часу в певному регіоні.

На динаміку злочинності на релігійному ґрунті впливають соціальні, юридичні та правоохоронні фактори [456, с. 116-118], де під соціальними факторами розуміється вплив на динаміку демографічної структури населення, міграція та інші соціальні процеси.

Під юридичними факторами розуміються зміни кримінального законодавства, що висловлюються в криміналізації або декриміналізації злочинних діянь, в їх пеналізації або депеналізації.

Правоохоронні фактори - це ефективність діяльності правозастосовних органів щодо розкриття та реєстрації злочинів, які впливають насамперед на латентність злочинності.

У нашому дослідженні аналізу підлягає рівень та динаміка злочинності на релігійному ґрунті за одинадцять років (2003-2014 рр.), де ми стикнулися з проблемою недостатнього інформаційно-аналітичного забезпечення, пов’язаного з розосередженістю обліку злочинів, що вчиняють на релігійному ґрунті, математизацією аналітичної роботи, латентністю та приховуванням злочинів на релігійному ґрунті від обліку. Саме ця проблема і є прикладом правоохоронного фактору, що впливає на показники динаміки злочинності на релігійному ґрунті.

Важливе значення для розробки заходів протидії злочинності на релігійному ґрунті має інформаційно-аналітичне забезпечення. Воно передбачає наявність інформації про стан, динаміку, структуру злочинів, що вчиняють на релігійному ґрунті, вплив на злочинність соціально-економічного стану держави, діяльність суб’єктів запобігання злочинності. При цьому необхідно мати в своєму розпорядженні достатньо повну інформацію, що відображала б реальний стан злочинності на релігійному ґрунті в країні, та фактори, які призводять до її виникнення. Але отримання такої інформації та її аналіз пов’язані з певними проблемами.

Першою проблемою, на думку О. Кальмана та О. Вавренюк [191], є розосередженість обліку злочинів за окремими відомствами. Кримінально-правова статистика ведеться у Верховному Суді України, Міністерстві внутрішніх справ України (далі - МВС України), прокуратурі, податковій службі, митних органах, Службі безпеки України (далі - СБУ). Кожен із вказаних правоохоронних органів досить часто допускає суттєві помилки при заповненні документів первинного обліку й статистичної звітності. Внаслідок цього інформація про стан злочинності, її структуру, динаміку та ефективність роботи з протидії їй стає недостовірною і неточною.

Розосередженість обліку злочинів за окремими відомствами створює умови для відомчого впливу, викривлення державної статистичної звітності, маніпуляцій із цифровими показниками, уявної, а не реальної оптимізації діяльності щодо протидії та запобігання злочинності в державі.

О. Кальман та О. Вавренюк ставлять під сумнів дані статистичних показників рівня злочинності щодо тенденції її неухильного зниження за останні роки. Проведений ними аналіз свідчить, що об’єктивно такого зниження загалом не може бути. Згідно з офіційними статистичними даними МВС України кількість зареєстрованих у країні злочинів загалом упродовж 1995-2008 рр. зменшилася з 641 860 до 384 424, або на - 59,8%. Між тим, кількість заяв і повідомлень про злочини з 1996 по 2008 рік збільшилася з 1 806 419 до 2 874 355, або на 63,3%.

Кількість заяв і повідомлень про вчинення злочинів, за якими було відмовлено в порушенні кримінальної справи, впродовж зазначеного періоду зросла з 661 174 у 1996 р. до 2 198 572 у 2008 р., або більше ніж утричі. Якщо у 1996 р. кількість заяв і повідомлень про вчинення злочинів, за якими було відмовлено в порушенні кримінальної справи, становила 36,6% від загальної кількості таких заяв, то у 2007 р. цей відсоток сягнув 73,6%, а в 2008 - 77,2%.

Таким чином, наведені дані свідчать, що фактично погіршення кримінальної ситуації триває. Опосередковано це підтверджується також щорічним зменшенням кількості населення, зростанням рівня безробіття, скороченням середнього віку життя. Так, за даними Державного комітету статистики України, наприкінці 1990 р. в країні проживало 51,94 млн осіб, у 1996 - 50,82 млн, а станом на 1 січня 2008 р. - 46 379 700 осіб. Україна посідає друге місце в світі за темпами природного зменшення населення - 5,57 на 1 тис. населення. До того ж останнім часом відбулася суттєва декриміналізація законодавства, лібералізація покарання і правозастосовної практики.

Другою проблемою, на думку авторів, є схильність до, так би мовити, математизації аналітичної роботи у правоохоронних органах. Світовою тенденцією стало створення і зміцнення аналітичних підрозділів у правоохоронних органах розвинутих країн. В епоху інформаційного суспільства інакше й не може бути. Американські економісти підрахували, що за умови правильної організації аналітичної роботи вона дає 4,2 дол. США прибутку на 1 дол. затрат. На жаль, економічну складову своєї роботи правоохоронні органи не враховують, тому сьогодні їх інформаційно-аналітичну діяльність точніше називати просто арифметичними підрахунками фактів і подій. Пріоритетності набуло спрямування на максимальну математизацію аналітичної роботи. В основу її покладено маніпуляції зі статистичними показниками, що не відтворюють реальний стан протидії злочинності, а показують лише рух облікових документів про виявлені й розкриті злочини, в яких досить чітко простежується певна воля і бажання керівників правоохоронних органів. Донедавна в підрозділах з боротьби з організованою злочинністю існувало 84 форми звітності, які потім скоротили до 40. Фактично Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України було перетворено не на оперативно-розшуковий підрозділ, а рахункову палату для обслуговування усіх цих форм звітності.

Третя проблема полягає у тому, що в організації інформаційно-аналітичної діяльності правоохоронних органів явно не простежується орієнтація аналітиків на використання необхідних знань у галузі кримінології, статистики, економічного аналізу, організації управління в органах внутрішніх справ, методик вивчення рівня латентної злочинності, прикладного прогнозування тощо. Основним критерієм оцінки ефективності правоохоронної діяльності на практиці залишається, як правило, один показник - відсоток розкриття.

Четвертою є проблема високого рівня латентності та приховування злочинів від обліку. Кримінологи підрахували, що рівень злочинності, який об’єктивно відтворює ситуацію, може коливатися від 2,7 до 3,2 тис. злочинів на 100 тис. населення. В Україні цей показник значно менший, він становив у 2008 році 827 злочинів. На сьогодні ця проблема є не настільки актуальною, у зв’язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу, відповідно якому інформація про всі кримінальні правопорушення вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань і тому, приховати інформацію про вчинене правопорушення вже не так легко, але, проблема залишається актуальною у зв’язку з тим, що на підставі проведеного аналізу ми звернули увагу на те, що кримінальні провадження відкриваються, нажаль, з істотними порушеннями принципів кваліфікації, не у відповідності до суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення або підстави закриття таких проваджень взагалі не відповідають змісту ситуації.

На переконання О. Кальмана та О. Вавренюк, враховуючи ці недоліки, необхідновикоренити практику оцінки роботи правоохоронних органів за валом показників; покласти край гонитві за нарощуванням результатів роботи шляхом викриття дріб’язкових правопорушень; не допускати приховування злочинів від обліку; запровадити нові критерії оцінки діяльності правоохоронних органів, що відображали б реальні результати службової діяльності та виходили з об’єктивних статистичних показників, в основу яких покладено судові рішення; розробити єдину систему державної реєстрації га обліку злочинів, розслідування та розгляду кримінальних справ.

П’ятою є проблема порівнянності даних про злочинність у різних країнах, а тим більше використання їх для прогнозування злочинності. У науковому плані це дуже складне питання, але воно потребує нагального вирішення на сучасному етапі спеціалістами - як вченими, так і практичними працівниками правоохоронних органів.

Злочинність на релігійному ґрунті, як і кожне явище об’єктивного світу, має свою кількісну й якісну характеристику. Показником кількісного боку злочинності є її рівень, обчислюваний в абсолютних і відносних величинах.

Абсолютна величина, що характеризує рівень злочинності на релігійному ґрунті - цекількість злочинів, вчинених у певному регіоні за певний проміжок часу. Відносна величина, що характеризує рівень злочинності, відображає її інтенсивність і є коефіцієнтом інтенсивності злочинності. Її рівень - це кількість злочинів певного виду, вчинених за певний проміжок часу на певній території.

Слід відзначити ту обставину, що динаміка злочинів, вчинених з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, має тенденції до зростання кількості таких злочинів. Причому чітко простежується зростання не тільки числа вчинених злочинів, а й числа осіб, відносно яких відкрито кримінальне провадження, хоча цей показник, на жаль, не є стовідсотковим. Як показує слідчо-судова практика, достатньо часто відкривається кримінальне провадження за фактом, але особи, що його вчинюють, встановлюються не завжди, що тягне за собою зупинення або закриття кримінального провадження, що, в свою чергу, впливає на показники стану, рівня, структури та динаміки злочинності на релігійному ґрунті.

Активність ОВС України та органів прокуратури щодо реєстрації “злочинів проти виборчих, трудових та інших прав і свобод громадян” залишає бажати кращого. Звіти МВС свідчать, що за період з 2003 по жовтень 2012 рр. (до вступу в законну силу нового КПК України) було порушено лише 74 кримінальних справ стосовно 41 особи та в період з листопада 2012 р. по 29.01.2014 р. на підставі інформації внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань, в межах статей 161, 178,179,180, 181 КК України відкрито 36 кримінальних проваджень, з яких: 22 - закрито за різними підставами, 11 - перебувають у провадженні органів ОВСУ, 1 кримінальне провадження зупинено, та лише 2 справи з обвинувальним висновком передано до суду [458].

Кримінальні провадження за ст. 258, 442, 110 КК України, що вчиняються з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, за останні п’ять років (2009-2014 рр.) в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області не реєструвались (не порушувались).

За ознаками вчинення злочину, відповідальність за який передбачена ст. 201 Кримінального кодексу України (контрабанда), де предметами злочину виступали предмети релігійного культу, порушено 54 кримінальні справи та внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 кримінальних проваджень (Додаток Ж).

Розглянувши різні методики кримінологічного аналізу злочинності зарубіжних і вітчизняних науковців-кримінологів (В. М. Бурлакова,

В. В. Василевича, В. А. Григоряна, А. П. Геля, Ю. І. Грєвцова, О. М. Джужи,

A. І. Долгової, А. П. Закалюка, О.Г. Кальмана, Ю. Г. Козлова, Н. Ф. Кузнєцової, О. Г. Кулика, В. В. Лунєєва, М. М. Прохорова, Л. К. Сав’юка, І.О. Христич,

B. І. Шакуна та ін.), за основу визначення кількісно-якісних показників злочинності на релігійному грунті взято методики Василевича В. В., О. М. Джужи, А.І. Долгової, О.Г. Кулика.

На підставі зазначених методик, стан злочинності оцінюється за допомогою ряду абсолютних та відносних показників.

До абсолютних показників стану злочинності належать дані, які характеризують злочинність загалом, та її основні елементи, а саме: кількість зареєстрованих злочинів; кількість виявлених осіб, що вчинили злочини; кількість осіб, засуджених за вчинення злочинів; кількість осіб, які потерпіли від злочинів; обсяг матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочинів [391, C. 203].

Показником рівня злочинності є коефіцієнт злочинності - відносний показник, який утворюється шляхом співвідношення певного абсолютного показника стану злочинності та кількості населення, що мешкає на цій території.

Кримінологічний зміст коефіцієнту злочинності виражається у тому, що він відбиває кількісні параметри кримінологічних явищ у чистому вигляді, усуваючи вплив на них чисельності населення певної територіальної одиниці, як загального фактору, який позначається на всіх соціальних процесах та явищах, які в ній відбуваються. Коефіцієнти злочинності різних територіальних одиниць на відміну від її абсолютних показників є придатними для порівняння і дають змогу адекватно оцінити рівень злочинності в кожній з територіальних одиниць, порівняно з іншими.

У процесі кримінологічного аналізу злочинності використовуються загальні, тобто розраховані на основі абсолютних показників, що характеризують стан злочинності, та спеціальні або деталізовані коефіцієнти злочинності (злочинної активності тощо), які становлять кількість злочинів певного виду (складу) або групи, осіб, що вчинили такі злочини, які припадають на все населення або населення, що належить до певних статевих, вікових та інших соціальних груп.

Коефіцієнти злочинності розраховується за формулою:

К = — ■ 100 000 Н

5

де П - абсолютний показник стану злочинності (кількість зареєстрованих злочинів, кількість виявлених осіб, які їх вчинили тощо);

Н- кількість населення, що проживає на певній території у певний період часу [141, С. 22].

При обчисленні коефіцієнту злочинності, спочатку з’ясовується, скільки злочинів (злочинців тощо) припадає на одного жителя цієї територіальної одиниці, а потім ця величина помножується на встановлену стандартну кількість населення.

Стандартна кількість населення може становити - 100 тис., 10 тис. та 1 тис. Вибір величини стандартної кількості населення залежить від чисельності жителів даної територіальної одиниці, наочності представлення даного показника та зручності його порівняння з аналогічним показником щодо інших територіальних одиниць. Для великих територіальних одиниць (країна, область, велике місто) коефіцієнти розраховуються на 100 тис. населення, для середніх (район, місто) - на 10 тис., для мікрорайонів, підприємств тощо - 1 тис.

При визначенні кількості населення, відносно якого слід розраховувати коефіцієнти, ми обрали показник наявного населення, тобто кількість осіб, які постійно проживають на даній території (постійне населення), та тимчасово перебувають на ній. Тимчасово перебуваючи на певній території, особи впливають на стан злочинності і мають враховуватися при обрахуванні коефіцієнтів.

Кількість населення фіксується органами статистики на певну дату поточного року. Якщо період, за який здійснюється аналіз, складає рік або більше, для розрахунку коефіцієнту може бути взята кількість населення на початок року, на кінець року або середньорічна кількість населення (сума кількості населення на початок та кінець року, поділена на два).

Пропонуємо показники (стан) злочинності на ґрунті расової, національної чи релігійної нетерпимостіза 2003-2012 рр. (жовтень), до вступу в законну силу нового КПК України) та показники з листопада 2012 року по 2014 рік ( з моменту вступу в законну силу нового Кримінального процесуального кодексу України) (додаток И).

Для розрахунку коефіцієнтів злочинності на релігійному ґрунті може братися все населення, тобто населення всіх вікових груп, включаючи дітей віком від 0 до 14 років, або населення, яке досягло віку кримінальної відповідальності, тобто 14 років і старше. Величина коефіцієнта злочинності, розрахованого у другий спосіб, враховуючи кримінологічний зміст показника є більш точною, але характер та величину змін рівня злочинності в часі обидва коефіцієнти відображають практично однаково.

Використання в процесі кримінологічного аналізу злочинності даних щодо кількості населення у віці кримінальної відповідальності пов’язано з серйозними труднощами, оскільки в державній статистиці населення відповідні показники щороку не вираховуються. Крім того, оскільки вік настання кримінальної відповідальності істотно розрізняється в різних країнах, їх порівняння за коефіцієнтами злочинності, розрахованими таким чином, є некоректним. Через це, на практиці частіше використовуються коефіцієнти злочинності, розраховані на все населення.

В усіх випадках слід чітко вказувати, який саме показник населення використано для розрахунку коефіцієнту злочинності. Воно дає змогу визначити певні тенденції змін основних параметрів злочинності.

Коли одним показник злочинності є цілим, а інші входять до нього і в сумі становлять це ціле, визначається співвідношення частин і цілого. Ціле беруть за 100%, і вираховують, скільки відсотків від цілого припадає на певні його частини, тобто визначається його частка загалом. Формула для вирахування частки має такий вигляд:

З

Ч , = ^г---- 100 %,

З

ч

де Зі - показник злочинності, який становить частину;

З_ц - показник злочинності, який становить ціле щодо першого показника,

Ч_і - частка цього показника від показника, взятого за ціле.

Відповідно до мети кримінологічного аналізу можуть розраховуватися частки окремих або всіх елементів структури цілого. Зазначені дані можуть бути представлені у таблиці або рисунку (графіку або діаграми) тобто у графічному зображенні у вигляді точок, ліній та геометричних фігур, параметри яких відбивають відповідні статистичні дані.

Співвідношення між кількістю зареєстрованих злочинів та кількістю виявлених осіб, що їх вчинили, дає змогу у першому наближенні оцінити, кількість яких випадків є більшою: коли один злочин вчинило декілька осіб, чи, коли декілька злочинів вчинила одна особа. Крім того, воно певною мірою характеризує повноту виявлення осіб, які вчинили злочини [391, С. 209].

В нашому дослідженні цей показник використовувався у сукупності з іншими, зокрема з такими, як кількість злочинів, вчинених групою осіб, кількість нерозкритих злочинів, тобто злочинів, щодо яких не виявлені особи, що їх вчинили. В державній статистичній звітності та документах первинного обліку відсутні дані щодо кількості осіб, які вчинили декілька злочинів (наприклад, 2, 3, 4 і більше), що обмежує можливості більш ефективного використання даного показника.

Співвідношення кількості осіб, які вчинили злочини, і матеріали щодо яких розглядаються на різних стадіях процесу кримінального судочинства, може бути побудовано шляхом зіставлення наступних показників: кількість виявлених осіб, що вчинили злочини; кількість виявлених осіб, що вчинили злочини і були притягнуті до кримінальної відповідальності; кількість осіб, засуджених за вчинення злочину, та кількість осіб, засуджених за вчинення злочину до позбавлення волі. Воно дає змогу визначити, в якій мірі особи, що вчинили злочини, піддаються кримінальній відповідальності та покаранню [391, С. 211].

Динаміка злочинності, тобто характер її змін у часі визначається шляхом порівняння даних щодо злочинності за період з 2003 по 2014 рік та встановлення закономірностей або основних тенденцій її розвитку (додаток К).

Ці дані показують основний напрям змін, які відбувалися з даними показниками протягом аналізованого періоду з 2003 по 2014 рік, і дають можливість зробити загальний висновок щодо їх постійного чи переважного зростання або зменшення.

Показники динаміки, подані у вигляді діаграм, чітко демонструють основну тенденцію змін у часі певного показника, дають змогу визначити, який показник змінювався більше.

Для визначення кількісних параметрів динаміки показників злочинності застосовуються відносні показники динаміки, які отримуються шляхом співвіднесення рівнів динамічного ряду між собою. До основних показників динаміки належать абсолютний приріст (зниження), коефіцієнт зростання (зниження), темп зростання (зниження), темп приросту (зменшення).

Застосовується співвіднесення двох видів: рівня ряду динаміки кожного року з рівнем початкового року (базисний метод), рівня ряду динаміки кожного року з рівнем попереднього року (ланцюговий метод). Відповідно, показники динаміки можуть бути базисними або ланцюговими.

Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнем ряду динаміки певного року та рівнем ряду динаміки початкового або попереднього року, отримана шляхом простого віднімання однієї величини від іншої. Відповідно до того, більше чи менше рівень ряду динаміки від того, від якого він віднімається, абсолютний приріст може бути додатним або від’ємним числом.

Сума ланцюгових абсолютних приростів (знижень) становить базисний абсолютний приріст (зниження) ряду динаміки (року), яким закінчується період аналізу.

Більш наочними і придатними для порівняння є: коефіцієнт зростання (зниження) або коефіцієнт динаміки - співвідношення рівня ряду динаміки певного року до рівня ряду динаміки початкового або попереднього року; темп зростання (зниження) - теж саме відношення, виражене у відсотках; темп приросту (зменшення) - відношення різниці між рівнем ряду динаміки певного року та рівнем ряду динаміки початкового або попереднього року, поділене на рівень ряду динаміки початкового або попереднього років і помножене на 100 відсотків.

Коефіцієнт зростання (зниження) або динаміки розраховують так:

У У

^КзРб = TT ■ ^КзРл \'

У ■ *^л У ,

^ 0 ^ і-1

де ^КзРб - коефіцієнт зростання (зниження) базисний;

^Кзр_л - коефіцієнт зростання (зниження) ланцюговий;

^У_і - рівень певного ряду динаміки;

^У_і-1 - рівень попереднього ряду динаміки;

^У₀ - базисний рівень ряду динаміки [391, С. 231].

Темп зростання (зниження):

Тб = ^У - 100% Тл = - 100%

Уп

У

0 ^ і-1

де Тб - базисний темп зростання (зниження);

Тл - ланцюговий темп зростання (зниження);

Темп приросту (зменшення):

У _- У У _- У

Тпр_б = -*---------------------- ⁰ -100%_; Тпр_л = \' ^м -100%

У

У-1

де ^Тпр_б - темп приросту (зменшення) базисний;

^Тпр_л - темп приросту (зменшення) ланцюговий.

Для формулювання узагальненої оцінки ряду динаміки використовуються також середні показники. Середня являє собою величину, до якої найбільше наближені всі рівні ряду динаміки. Вона є кількісним параметром центральної тенденції ряду динаміки й усуває річні коливання його рівнів в окремі роки. Середній показник використовується, якщо ряд динаміки є достатньо тривалим. Чим ряд динаміки більше, тим більш стійка середня.

Середня величина добре виражає основну тенденцію, якщо ряд динаміки протягом всього періоду аналізу змінюється в одному напрямі (зростання або зниження) і не має значних коливань, тобто є достатньо однорідним. За наявності таких коливань використання середньої є некоректним.

Існує декілька видів середньої. Для інтервального ряду динаміки абсолютних показниківрозраховується середня арифметична проста:

У

ІУ

і

і

Н ’

де ^У - середня;

^ і - рівні ряду динаміки г-го періоду;

Н - кількість рівнів ряду динаміки;

І - знак суми [391, С. 235].

Середня кількість зареєстрованих злочинів на релігійному ґрунті протягом 2003-2014 рр. становила:

(3+5+12+6+14+11+9+7+3+9+20+11):12 =9,2

Різниця між найбільшим (2013 р.) та найменшим (2003 р.) рівнями ряду динаміки становила 17, тобто 15% від рівня базисного року. У такому разі середнє абсолютне зниження не може вважатися достатньо точним показником тенденції динамічного ряду, оскільки його окремі рівні надто сильно розрізняються за величиною.

Середні показники динаміки не можуть бути розраховані як середні арифметичні, оскільки вони є відносними або вторинними показниками, підсумовування яких позбавлено смислу. Середній коефіцієнт зростання (зниження) розраховується як середня геометрична заформулою:

Кзр = \\JКзр, • Кзр₂...• Кзр, = ^Кзрб, де Кзр - середній коефіцієнт зростання (зниження);

у_пуіу,у; -

Кзр = і

У, У.

.

\\У \'у,\'"\'у,-, \'іУ

або

O^^y 1^у 2?^У і - рівні ряду динаміки;

І - число років у аналізованому періоді;

Кзр,Кзр₂,..Кзр_і - ланцюгові коефіцієнти зростання (зниження) за кожний

рік;

Кзрб - базисний коефіцієнт зростання (зниження) останнього року аналізованого періоду.

В основі цього розрахунку лежить вищезазначений зв’язок між ланцюговими коефіцієнтами зростання (зниження) і базисним коефіцієнтом зростання (зниження) за весь аналізований період, а саме, те, що базисний коефіцієнт дорівнює добутку ланцюгових коефіцієнтів.

Визначення середніх відносних показників динаміки, так само як і абсолютних має сенс, коли процес динаміки розвивається в одному напрямі - тільки зростання або тільки зниження. Оскільки ряди динаміки, які аналізуються в процесі кримінологічного аналізу злочинності, здебільшого коливаються то в бік зростання, то зниження, використання єдиних середніх показників динаміки для всього ряду здебільшого є неможливим.

Крім того, сам розрахунок зазначених показників є дещо складним та незручним. З огляду на зазначене, рекомендується використовувати середні відносні показники динаміки лише в окремих випадках [391, С. 236].

Таким чином, повна та всебічна оцінка динаміки злочинності може бути забезпечена тільки на основі використання в процесі аналізу всього комплексу абсолютних та відносних її показників та їх системного аналізу.

Причиною нестабільності цих показників може бути латентність злочинів, що вчиняються на релігійному ґрунті або їх неправильна кваліфікація та низький професійний рівень співробітників компетентних органів, на які покладено функція розслідування злочинів на релігійному ґрунті, до яких відносяться органи внутрішніх справ та органи служби безпеки України. Питання проблем при кваліфікації злочинів на релігійному ґрунті нами розглядались вище, що стосується латентності злочинності на релігійному ґрунті, це буде предметом подальшого дослідження.

Показник суспільної небезпечності злочинності - це відносний показник, який передбачає комплексну оцінку злочинності як за кількістю, так і за величиною суспільної небезпечності окремих видів злочинів, вчинених на цій території за певний період часу. Він вираховується як агрегатний індекс, тобто відносна величина, отримана внаслідок перетворення ряду непорівнянних абсолютних показників (у цьому випадку злочинів різних складів, які істотно різняться за ступенем суспільної небезпечності) до порівняного виду шляхом введення єдиної одиниці виміру (бальної оцінки ступеня суспільної небезпечності злочинів).

Індекс суспільної небезпечності злочинності розраховується за формулою:

1с.н. = ^ П, ■ Б,

•>

де ^П - кількість злочинів і-го (певного) складу, зареєстрована на даній території за даний період часу;

^, - кількість балів, які виражають ступінь суспільної небезпечності злочину 1-го складу;

- знак суми, який означає, що показники суспільної небезпечності сукупностей злочинів певних складів підсумовуються і утворюють єдиний

показник суспільної небезпечності злочинності на даній території за даний період часу.

Індекс суспільної небезпечності злочинності може бути визначений шляхом обрахування даних щодо структури злочинності за ступенем тяжкості, який і виражає ступінь суспільної небезпечності злочину. Обрахування даного показника значно спрощується через наявність у державній статистиці узагальнених даних щодо кількості зареєстрованих злочинів кожного ступеня тяжкості.

Індекс ступеня суспільної небезпечності злочинності розраховується так:

Іс. т. = (Зо. т. • Бо. т. )+)Зт • Бт )+)Зс. т. • Бс. т. )+(Зн. т. • Бн. т. )

де З - кількість злочинів кожного ступеня тяжкості - особливо тяжких, тяжких, середньої тяжкості та невеликої тяжкості,

Б - оцінка у балах, що відповідає кожному ступеню тяжкості [391, С. 219].

Бальна оцінка злочинів кожного ступеня тяжкості розраховується шляхом визначення середнього значення терміну позбавлення волі, який може призначатися за вчинення злочинів певного ступеня тяжкості згідно зі ст.12 КК України [133, с. 48].

Для визначення бальної оцінки кожного складу злочину можуть використовуватися й інші методи: оцінка кожного складу злочину групою експертів; вирахування у балах середнього розміру покарання, встановленого за вчинення злочину кожного складу у відповідних статтях Особливої частини КК України; вирахування середнього розміру покарання, яке накладено судами за вчинення злочинів кожного складу у певному році. Але використання цих методів передбачає проведення спеціальних досліджень, значних витрат часу, матеріальних та людських ресурсів, що у прикладному кримінологічному аналізі злочинності на релігійному ґрунті є недоцільним [257].

Пояснення криміногенної обстановки на релігійному ґрунті полягають у тому, що за останні рокив Україні з’явилося чимало релігійних сект, які пропагують свою релігійну перевагу. Крім того, штучно створений вакуум навколо релігії привів до того, що після зміни політики держави щодо церкви зокрема й релігії загалом, в Україні збільшилася кількість осіб, які сповідують різні релігії. Неправильне розуміння, тлумачення основ віровчення може привести до гіпертрофованого почуття власної переваги, визнання одного віровчення істинним, а представники інших конфесій розглядаються як негативні елементи, “гідні” знищення.

На нашу думку, розвиток сучасного кримінального права робить необхідним виділення окремого виду суспільно небезпечних діянь, що в Кримінальному кодексі України віднесено до розділу злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина, де в окремих статтях передбачається кримінальне покарання за злочини, які посягають на конституційне право громадян у сфері віросповідання. Але, крім зазначених норм, розділ передбачає відповідальність і за інші суспільно-небезпечні діяння, що викликає незручність у відслідковуванні статей, які охороняють релігійні інтереси громадян та релігійних організацій. Більш того, законодавець вказує, що з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі може бути вчинений будь-який злочин, відповідальність за який передбачена Кримінальним кодексом України, і мотив релігійної ненависті або ворожнечі буде виступати при кваліфікації як обтяжуюча вину обставина. Враховуючи те, що злочини цього виду мають умовну структуру, ми вважаємо, що було б доцільно виділити злочини, що посягають на суспільні інтереси у сфері віросповідання, в окремий розділ, хоча б ті статті, де конкретно вказується мотив вчинення злочину. Умовно такий розділ можна було б назвати “Злочини на ґрунті релігійних відносин” або “Злочини у сфері віросповідання”, де злочини, вчинені на релігійному ґрунті посіли б власне місце і кваліфікація цих норм не викликала б труднощів, як і їх реєстрація.

Таким чином, проблема ідентифікації злочинів, що вчиняються на релігійному ґрунті, в кримінальному законодавстві пов’язана саме з визначенням об’єкта злочинів цього виду.

Підсумовуючи, пропонуємо авторську класифікацію злочинів на релігійному ґрунті на підставі аналізу сучасних поглядів на проблему кваліфікації цього виду злочинів, які, на нашу думку, підлягають обов’язковому статистичному обліку та визначають стан злочинності на релігійному ґрунті за такими критеріями:

1) за основним безпосереднім об’єктом: проти життя (п. 14 ч. 2 ст. 115 - умисне вбивство, ч. 2 ст. 129 - доведення до самогубства), проти здоров’я (ч. 2 ст. 121 - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, 122 - заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень, 126 - побої та мордування, 127 катування); проти основ національної безпеки (ч. 2 ст. 110 - посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, ч. 1 ст. 110 (прим) - екстремістська діяльність); проти громадської безпеки (ч. 1 ст. 258 - терористичний акт); проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ч. 1 ст. 442 - геноцид); проти реалізації конституційного права на свободу совісті та свободу віросповідання та проти власності (ч. 1 ст. 161 - порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань, ст. 178 - порушення релігійних споруд чи культових будинків, ст. 179 - незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь, ст. 180 - перешкоджання здійсненню релігійного обряду, ст. 181 - посягання на здоров’я людей під приводом проповідування віровчень чи виконання релігійних обрядів);

2) за особливостями складу злочину: з матеріальним складом (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, 122, ст. 181, 180, 178, 179, 442), з формальним складом (ч. 2 ст. 126, 127, ст. 161, 110, 258), з усіченим складом (ч. 2 ст. 129);

3) за ступенем тяжкості: особливо тяжкі (п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2, 3 ст. 258, ч. 1 ст. 442, ч. 3 ст. 110), тяжкі (ч. 2 ст. 121, 127, ч. 1 ст. 258, ч. 3 ст. 161), середньої тяжкості (ч. 2 ст. 122, 126, 129, ч. 2 ст. 442, ст. 181, 179, 178, ч. 2 ст. 161, ч. 1, 2 ст. 110) невеликої тяжкості (ст. 180, ч. 1 ст. 161);

4) за мотивом злочину: з расової нетерпимості, з національної нетерпимості, з релігійної нетерпимості;

5) за суб’єктом: загальний (ст. 110, 115,121, 120, 122, 126, 127, 161, 178, 179, 258, 442, але, якщо злочин, передбачений ст. 179 - незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь та 180 - перешкоджання здійсненню релігійного обряду вчиняє службова особа, її дії кваліфікуються додатково за ст. 364 або 365 ККУ. Таким чином, суб’єкт злочинів ст. 179 та 180 може бути спеціальним.