Методологічний інструментарій дослідження злочинності на релігійному ґрунті

У теорії права під методологією наукового дослідження розуміють системну єдність прийомів, методів і засобів наукового мислення, яка у такій якості представляє собою комплекс історично складених раціональних шляхів, засобів і форм руху мислення від незнання до знання, від явища до сутності, від припущення до істини [275, с.

Методологія загалом має два смислових значення: як система визначених способів і прийомів, застосовуваних у тій чи іншій сфері діяльності - у науці, політиці тощо і як вчення про цю систему, як загальна теорія методу, теорія в дії. Отже, методологія - це філософське вчення про систему методів наукового пізнання і перетворення реальної дійсності, а також вчення про застосування принципів, законів діалектики й науки до процесу пізнання і практика в інтересах набуття нових знань.

Пізнання, в свою чергу, - вища форма відображення об’єктивної дійсності, яка ґрунтується на єдності історично зумовленого розвитку реального й соціально-опосередкованого відбиття в мисленні людини її предметно-практичної діяльності та комунікації [218, с. 7].

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія) як розділ філософії спрямований на вивчення проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, дослідження передумов пізнання та виявлення умов його вірогідності й істинності. Основні аспекти теорії пізнання, тісно стикаючись і взаємодіючи з елементами філософсько-методологічної системи наукового пізнання, утворюють загальну сферу філософського мислення, що

вивчає закономірності процесу пізнання навколишнього світу, форми й методи цього процесу, а також умови та критерії вірогідності одержуваного в ньому знання. Відповідно до уявлень, що функціонують у зазначеній сфері, процес пізнання прийнято розглядати як спрямований рух мислення від реального вихідного конкретного до абстрактного з наступним сходженням від абстрактного до відтворюваного думкою конкретного.

У процесі пізнання методологія ніби розробляє стратегію пізнавальної та практичної діяльності і виконує такі основні функції: вона спрямовує хід наукового дослідження з оптимального шляху в інтересах придбання нового істинного знання; регулює застосування методів, засобів, прийомів у процесі пізнання і практики; узагальнює результати наукового пізнання в різні форми знання; формує загальні принципи й методи наукового дослідження [39, с. 17].

Враховуючи специфіку злочинів на релігійному ґрунті, методологія призначена в кінцевому підсумку для досягнення цілей дослідження, повинна створюватися як єдине збірне ціле. У логічному ланцюжку “об’єкт - методологія - предмет” [439, с. 64] така сутність методологій інтегрального характеру зумовлює наукову якість не тільки пізнання об’єкта (предмета), а і його самопізнання й самовизначення [208, c. 52]. Методологічний потенціал кожної теорії, вчення і концепції обмежений правовим характером предмету (об’єкта) пізнання, а критерієм постають їх завдання й цілі. Межа між пізнанням методів та їх застосуванням досить умовна й проявляється в межах логічного ланцюжка “мета - засіб - результат”. Фактично весь набір методів юридичних знань дає змогу вирішити пізнавальні завдання дослідження, вийти на рівень практичного втілення теоретичних знань про злочинність на релігійному ґрунті.

Структура методології кримінологічних і кримінально-правових досліджень - це досить складне й багатопланове утворення. Тривалий час підходи, принципи та методи дослідження не були об’єднані за певними рівнями, формами та видами. З розвитком наукового пізнання методологія поступово виокремилася у специфічний предмет пізнання і затвердилася як багаторівнева система соціально апробованих принципів, правил і засобів теоретичної та праксеологічної діяльності. Тому в сучасній науці найбільш поширеною є концепція про багаторівневий характер методології наукового дослідження [320, с.

Враховуючи, що Пріоритетними напрямками розвитку правової науки на 2011-2015 рр. (затверджені постановою загальних зборів Національної академії Правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10) визначені зокрема методологічні й теоретичні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні в умовах сучасного розвитку [275, с. 37], необхідною передумовою наукового дослідження злочинності на релігійному ґрунті з урахуванням указаних критеріїв є чітке визначення методологічних засад його проведення.

Проектування методології дослідження злочинності на релігійному ґрунті має бути здійснено згідно з критеріями, які характеризують формальні і змістовні особливості її застосування до питання взаємовпливу злочинності та релігії загалом. До цих критеріїв в межах нашого дослідження можна віднести: рівень доктринального (концептуального) дослідження наукових підходів до питання злочинності й релігії; Доцільність розгляду філософсько-правових проблем виникнення і ґенези релігії і релігійності та їх впливу на злочинність; Комплексну науково-пізнавальну спрямованість вивчення злочинності і релігії; Потенційну результативність моделювання методології за правилами логічного ланцюжка: “мета-засіб-результат”; Дотримання принципів наукової діяльності як основи пошуку того методологічного різноманіття, яке забезпечує характер теоретико- практичної визначеності взаємозв’язку і взаємовпливу злочинності й релігії; Відповідність інформації, отриманої на основі застосування певних методів наукового дослідження принципам необхідності й достатності для вирішення завдань і досягнення поставлених цілей; Ієрархічність і варіативність структури методології, виходячи з імперативного або диспозитивного характеру інструментальної цінності обраного способу пізнання для вирішення поставлених завдань; Отримання репрезентативного (представницького) за обсягом, глибокого за інформаційним змістом матеріалу, який ґрунтується не лише на фіксації кримінологічно значущих ознак, а й на виявленні глибоких системних зв’язків між ними; Отримання нових знань про злочинність на релігійному ґрунті, її причини, умови, що сприяють їй, особу злочинця з метою розробки й реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності, пов’язаної із запобіганням злочинним проявам [7].

Таким чином, узагальнено подавши методологію, з’являється можливість вибудувати її структуру, яка складається, на думку Г. В. Гребенькова і Є. С. Назимка, з чотирьох груп методів: обов’язкових для будь-якого дослідження філософських (діалектичний, феноменологічний, герменевтичний),

загальнонаукових методів (системний, порівняльний, історичний), спеціально- наукових і дисциплінарних [113]. У свою чергу, інші автори, виділяють методи формальні й змістовні. До формальних належать методи інші формальної та математичної символічної логіки, а до змістовних - методи філософські, загальнонаукові, логічні й спеціальнонаукові. Крім того, виділяють і такі методи, як емпіричні й теоретичні, фундаментальні й прикладні, методи дослідження та методи викладу [39, с. 21]. Водночас, ними не заперечується багаторівнева методологічна класифікація методів наукового пізнання, згідно з якою їх розподіляють на загальні філософські (діалектичний і метафізичний), загальнонаукові методи (системний, структурно-функціональний, кібернетичний, імовірнісний, моделювання та ін.), спеціальнонаукові, дисциплінарні й міждисциплінарні дослідження.

О. М. Костенко є прихильником соціально-натуралістичної методології, сутністю якої є принцип соціального натуралізму, який полягає у визнанні існування - поряд із фізичною природою і біологічною природою - також соціальної природи, що існує за своїми, притаманними лише їй (відмінними від фізичних і біологічних) законами - законами соціальної природи. На його думку, перевага соціально-натуралістичної методології юриспруденції, порівняно з іншими відомими методологіями (зокрема й іншими відомими “природно- правовими” методологіями) полягає в тому, що вона є більш ефективним засобом подолання “правового позитивізму”, який проявляється у вигляді “правової сваволі” й “правових ілюзій”. А останні і є основними руйнівниками соціального (зокрема й правового) порядку, без якого не існує людське благополуччя [239].

С. К. Бостан поділяє методологію правознавства (юридичної науки) на два блоки.

До другого рівня відноситься інструментальний блок методологічних знань. До методів цієї групи С. К. Бостан відносить: 1) загальнофілософські;

2) загальнонаукові; 3) спеціальні. До останньої групи відносяться: а) спеціальні методи конкретної науки та її галузей; та б) спеціальні методи, запозичені з інших наук [62].

Найбільш поширеною є класифікація рівнів методології відповідно до рівня узагальнення, абстрагування, об’єкта науково пізнання. П. М. Рабинович виокремлює систему філософсько-світоглядних поглядів (матеріалістичний, ідеалістичний, діалектичній, метафізичний), методів (загальнонаукових, групових та спеціальних) та засобів науково-юридичного дослідження (емпіричні та теоретичні), а також вчення про їх використання в пізнанні право-державних закономірностей державних [402, с. 24-25]. Водночас він вважає, що нині вже можна констатувати, що на цій ділянці української загальнотеоретичної юриспруденції вдалося подолати світоглядно-філософський монізм радянського періоду і, спираючись на дорадянську й сучасну зарубіжну науку, запровадити у дослідницькі пошуки такі філософсько-правові підходи, котрі раніше були у нас здебільшого об’єктами гострої критики з огляду на їх суб’єктивно- чи об’єктивно- ідеалістичне підґрунтя [401, с.

Незаперечним є твердження про те, що складнішим є предмет пізнання, чим багатограннішими є форми його прояву в суспільному житті, тим більшу кількість методів слід застосовувати під час його дослідження. Як зазначає В. Попович, набір методів і, особливо, система їх інтерпретації в межах кожного рівня методології буде мати свої особливості, свою специфіку, залежну від меж, спрямованості й специфіки предмета дослідження, методи, методики й технічні засоби дослідження - від філософських методів до методів і методик конкретних наук - слід підбирати відповідно до предмета дослідження, але система їх інтерпретації при проведенні досліджень залежить не лише від потреб предмета дослідження, а й від вимог і правил, сформованих у методологіях вищого рівня: філософсько-світоглядного, загальнотеоретичного, спеціально-теоретичного та конкретно-наукового. Крім вказаних рівнів, важливе значення для наукового дослідження має також використання загальних принципів методології наукового дослідження: єдності теорії і практики, об’єктивності, усебічності дослідження, єдності історичного й логічного, системності, детермінізму, діалектичного розвитку, достовірності [320, с. 22-23].

На філософсько-світоглядному рівні методології пізнання злочинності та релігії використовують цілісні методологічні підходи, які дали нам змогу пізнати різні аспекти феномену релігії та її впливу на злочинність.

Спеціально-теоретичний рівень методології охоплює методологію наук кримінально-правового циклу та кримінології. Методологія кримінально- правового циклу не зобов\'язує дослідника на використання суворо визначеного переліку методів, оскільки наукове пізнання - творчий процес [519].

Конкретно-наукова методологія - це сукупність наукових підходів, методів і процедур інтерпретації та застосування загальних методів, що застосовують у конкретній галузі знань для пізнання, властивого тільки їй об’єкту дослідження [57]. До таких методів у кримінології відноситься емпіричний метод пізнання (статистичний і соціологічний (опитування, аналіз документів, бесіда), аналіз слідчо-судової практики).

І. Честнов зазначає, що наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. виникла нова посткласична (або неокласична) методологія права, яка народилась як реакція на беззмістовність або відсутність позитивної програми в постмодернізмі, серед конкретно-юридичної методики дослідження виділяє посткласичну методологію, до якої він відносить включене спостереження. Цей метод передбачає аналіз досліджуваної ситуації зсередини, з погляду діючого суб’єкта. Такий аналіз принципово важливий, тому що зовнішній спостерігач практично завжди позбавлений можливості звернути увагу на ті деталі, які приховані від очей невтаємниченого, але є суттєвими для діючого суб’єкта або представника іншої (щодо спостерігача) культури. Для виявлення мотивації поведінки, смислу юридично значущих дій, що дають змогу пояснити й зрозуміти те, що сталося, саме й потрібна емпатія (співпереживання), тобто опис цих дій на мові суб’єкта. Особливо важливою є така діяльність з експлікації неофіційних норм регулювання поведінки у малих групах, наприклад, у злочинних угрупованнях для кримінолога, у не західних суспільствах для порівняльно-правового дослідження тощо. Іншим досить цікавим методом єеаве study - монографічний метод опису одиничного випадку (об’єкта) за можливо максимальної кількості його взаємозв’язків. Рекомендований для вивчення такого явища, яке не піддається кількісному узагальненню, але може бути евристично цінним для аналізу майже будь-якого явища, оскільки дає змогу звернути увагу на те, що залишається за межами кількісного узагальнення. До “якісних” методів І. Честнов відносить біографічний метод. Він являє собою висвітлення події, яка цікавить дослідника, крізь призму історії окремої особистості. При цьому джерелом біографічних даних, як правило, є особисті документи (мемуари, щоденники тощо) або матеріали інтерв’ю та бесід. Особливо важливий цей метод для виявлення мотивів юридично значущих правомірних дій або поведінки правопорушників, що, таким чином, дає змогу дати більш переконливе трактування механізму індивідуальної правомірної чи протиправної поведінки. Не можна лишити без уваги також методи семантичного аналізу, які активно розробляють у психолінгвістиці. Значний інтерес для проведення досліджень у юриспруденції може становити метод асоціативного експерименту. Розробивши шкалу значущих для цієї правової культури асоціацій і провівши таке дослідження, можна отримати важливі дані щодо панівних цінностей, групових і колективних установок, які зберігаються на рівні несвідомого. Аналіз фразеологізмів, які використовуються, також дає змогу виявити панівні стереотипи повсякденної свідомості як, наприклад, з погляду ставлення населення стосовно етнічних, соціально-групових стереотипів (сприйняття інших етносів, класів, соціальних груп) для виявлення потенційних

конфліктів у суспільстві [528, с. 78, 81-83]. Ще однією перспективною методикою конкретно-юридичного дослідження посткласичної методології, яку розробляє І. Честнов, є дискурс-аналіз. Нині це один із найбільш популярних міждисциплінарних напрямів, що виражає квінтесенцію посткласичної

гуманітарної науки. Дискурс - це не лише особливий тип розмови, у межах якої відбувається обмін аргументами “за” і “проти”, а й структура такої комунікації та її артикуляція у мовній практиці. Тим самим дискурс-аналіз співвідноситься з теорією аргументації, що включає як раціональні логічні прийоми, так і нераціональні емоційні способи переконання аудиторії, яка активно використовується для аналізу юридичної діяльності.

У нашому дослідженні дискурс-аналіз мав би важливе значення для з’ясування специфіки повсякденної правосвідомості, зокрема механізмів формування упереджень та інших соціальних установок.

Всі зазначені І. Честновим методи мали б для нашого дослідження велике значення. Водночас він наголошує, що незважаючи на те, що саме ці методи, які доповнюють традиційні прийоми форманалізу є майбутнім методології, вони потребують серйозного “технологічного” опрацювання для того, щоб використовувати їх для аналізу правової реальності [528, с. 83].

Статистичні методи широко використовуються при вивченні масових явищ, одним з яких є злочинність. Вони дають змогу виявити закономірності та тенденції її розвитку. Статистика, знаходячи і вимірюючи загальні властивості, визначає закономірності, засновані на дії закону великих чисел. Проте вона не пояснює внутрішній механізм формування цих закономірностей, не встановлює детермінаційних зв’язків між певними явищами та процесами.

Особливе місце у кримінологічних дослідженнях посідають конкретно- соціологічні методи, тобто способи вивчення соціальних явищ у їх конкретному вияві в певних умовах місця й часу.

У кримінологічній літературі пропонуються різноманітні класифікації методів кримінологічних досліджень. Наприклад, А. Ф. Зелінський пропонує таку класифікацію методів: за обсягом; джерелами отримання інформації; способами обробки й аналізу кримінологічної інформації; дисциплінарною приналежністю. Оскільки кримінологія є соціально-правовою наукою, в основу методики досліджень кримінології, повинно бути покладено поєднання соціологічних і правових методів. Без цього не можна з’ясувати значення і можливостей правових заходів в боротьбі зі злочинністю, шляхів підвищення їх ефективності. Серед правових методів найбільш значущі системно- й історико-порівняльні методи, прийоми аналізу нормотворчої та правозастосовчої практики з погляду їх ефективності для скорочення злочинності, її причин і умов. Також широко використовуються методи, розроблені соціологією: статистичні, анкетні, інтерв’ю, спостереження тощо.

Проблеми злочинності на релігійному ґрунті, що вивчаються кримінологією, можуть бути глибоко і досить повно досліджені тільки на основі феноменологічного, діалектиктичного, синергетичного та системного методів пізнання.

Використання основних філософських законів і категорій, таких як вивчення соціальних явищ, єдність і боротьба протилежностей, перехід кількості в якість, причинність і наслідок тощо, дає змогу глибше проникнути в сутність досліджуваних кримінологією явищ і процесів.

На думку М. Панова, діалектичний метод є загальним й універсальним методом наукового пізнання, що включає необхідні та вельми важливі етапи сходження від абстрактного до конкретного, і надалі, - від конкретного до абстрактного. При цьому процедура їх формування не може бути зведена лише до елементарного (спрощеного) процесу сходження від конкретного до абстрактного або лише від абстрактного до конкретного. Тут завжди мають місце складні і взаємопов’ язані логіко-гносеологічні процедури, які можна охарактеризувати як внутрішньо суперечливий і одночасно органічно єдиний та взаємодоповнюючий пізнавальний процес. Застосування методу сходження від абстрактного до конкретного особливо актуально в період розвитку і становлення правових наукових теорій і концепцій. Причому процедура абстрагування при сходженні від абстрактного до конкретного може мати різний характер і зміст.

Так, шляхом застосування переважно “абстракції ідеалізації” формуються нові правові утворення - нові правові категорії і поняття, які не мали раніше аналогів ні в науці та нормотворчій практиці, ні в чуттєво-конкретних, тобто емпірично даних об’єктах. У результаті створюються нові логіко-правові одиниці - категорії або поняття, які несуть у собі важливі смислові та прагматичні значення. У них знаходить відбиття і закріплення сутність (“квінтесенція”) правових ідей, теорій і концепцій, що мають на меті забезпечення ефективного і найбільш доцільного та досконалого за змістом і формою правового регулювання суспільних відносин [377].

Діалектика має свою структуру. Її елементами є поняття, що обіймають структурні одиниці різних рівнів, планів, аспектів (принципи, закони, категорії) [546].

В кримінології закони діалектики при дослідженні рівня, стану, динаміки злочинності мають велике значення. Наприклад, Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін показує, як здійснюються зв’язки й відбувається розвиток, який їх механізм. Зміст дії цього закону розкривається через категорії: “якість”, “кількість”, “властивість”, “міра”, “стрибок”. Закон єдності і

протилежностей виявляє джерело розвитку та зв’язків всіх природних, соціальних і духовних об’єктів, розкривається через категорії: “протилежність”,

“суперечність”, “єдність”, “боротьба протилежностей”, “тотожність”,

“відмінність”. Закон заперечення характеризує напрям і форму розвитку, поступовість, відносну повторюваність певних моментів старого. Основною для цього закону є категорія діалектичного заперечення. Суперечливість явищ передбачає стрибкоподібний перехід від однієї якості до іншого, що з боку взаємовідносини й нового виступає процесом заперечення [190].

Діалектика як методологія містить, насамперед, такі загальні категорії, як: “зміст”, “форма”, “сутність”, “явище”, “причина”, “наслідки”. Категорії, що відображають специфічні зв’язки у процесі пізнання: “матерія” та “свідомість”, “емпіричне” та “теоретичне”, “абстрактне і конкретне”, “історичне” і “логічне”. Загальнонаукові методи, які використовуються у всіх науках, або більшості з них: структурний, функціональний, сходження від абстрактного до конкретного. Загально-логічні й загальнонаукові прийоми пізнання: аналіз і синтез, індукція й дедукція, системний і функціональний, а також конкретно-соціологічний аналіз [157; 320, с. 33].

В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко до загальнонаукових методів відносять: 1) методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід, та ін.); 2) методи, що використовуються як на теоретичному, так і емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абстрагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання та ін.) [537, c. 67] методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, вимірювання, порівняння, візуально-графічні методи) [519, с. 35-37].

Діалектика допомагає простежити на кримінологічних об’ єктах взаємозв’ язок окремого й загального, особливого й одиничного, необхідного й випадкового, причини й наслідки. Ці закони діалектики лежать в основі кримінологічної характеристики структури злочинності загалом, а також злочинності на релігійному ґрунті зокрема, сутності та класифікації її причин, вироблення запобіжних заходів. Використання діалектичного методу допомагає при вивченні особистості злочинця, який вчинив злочин на релігійному ґрунті, а також комплексно аналізувати систему його життєдіяльності та мотиваційну сферу.

Слід зазначити, що, на жаль, діалектичний метод пізнання не дає готових рішень тих питань, які він вивчає, а тільки озброює методологією пізнання для знаходження вірних і обґрунтованих рішень. Пояснюючи це, слід зазначити, що історичний підхід як важливий прояв діалектичного вивчення суспільства вчить нас розглядати релігійну злочинність як своєрідну систему, що функціонує в різних історичних умовах, показує її зміни на різних етапах суспільного розвитку.

Творцем феноменологічного методу, одного із найвпливовіших у філософії XX ст., був Едмунд Гуссерль. У своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об\'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб\'єктивним - свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття.

Феноменологічний метод дає змогу перейти від традиційного дуалізму двох типів реальності - фізичної і метафізичної - до єдиного моноістичного погляду на буття (редукція). Через структури людської свідомості, що містять у собі передумови для сприйняття природно-правових універсалій, тепер могли об\'єднатися світ вищих сутностей і природно-соціальний світ повсякденного існування.

Особлива риса феноменів - те, що вони є не просто часткою реальності, а й одночасно способом її пізнання. Саме тому розмежувати онтологічний аспект буття від гносеологічного в феноменології Е. Гуссерля практично неможливо. Феномени не тільки раціонально, а й чуттєво пізнавані. Залежно від способу пізнання дослідник або може «вловити» феномен, або ні.

Феноменологічний метод “...утримує визнання буттєвої значущості об\'єктивного світу і тим самим цілком і повністю виключає його із поля судження, атакож буттєву значущость усіх фактів, що об\'єктивно сприймаються і фактіввнутрішнього досвіду” [118]. У зв\'язку з цим об\'єктивний світ речей у феноменології Гуссерля розглядається тільки тоді, коли він має значення для людини. Але ми певним чином повинні бути гарантованими в об\'єктивності пізнання, тим паче, що Гуссерль - це та фігура, що занепокоєна проблемою строгої науковості філософського пізнання. Об\'єктивність пізнання феноменів гарантує те, що вони очевидні. Якщо щось є, то воно очевидно. Таким чином, якщо злочинність на релігійному ґрунті очевидна, вона існує і цей факт є об’єктивним. Головним у цьому випадку є визначення способу пізнання з метою розуміння сутності феномену злочинності на релігійному ґрунті.

Але як ми повинні споглядати на реальність, щоб побачити не звичний світ, наданий нам у досвіді (внутрішньому й зовнішньому), а феномени, наділені буттєвою значущістю? Як ми повинні у загальному вченні про злочинність виокремити феномен злочинності на релігійному ґрунті? Відповідь на це запитання лежить у межах гносеології. Прояснення має відбуватись у два етапи: Перший етап - це феноменологічна (едейтична) редукція. Сутність її полягає в тому, що світ цілком зводиться до суб\'єктивного, внутрішнього досвіду людини. Другий етап - це трансцендентальна феноменологічна редукція. Здійснюється вона завдяки епохе (еяохл) - утримання від винесення судження про буття.

Що ж стосується буття суспільства, то на нього у своїй теорії Едмунд Гуссерль виходить, намагаючись захистити роздуми про трансцендентального суб\'єкта від обвинувачень у соліпсизмі^[1]. Іншими словами, якщо я не осмислюю об’єкт у власній суб’єктивній реальності - це не означає, що цей об’єкт не існує в об’єктивному світі, адже підтвердженням існування такого об’єкту повинні бути об’єктивні факти, які феноменологічний метод у процесі пізнання об’єкту дійсності відкидає. Для запобігання таким обвинуваченням Гуссерль вводить поняття «інтерсуб\'єктивність» - структура свідомості, що базується на повністю логічному допущенні, що трансцендентальне Я передбачає існування інших трансцендентальних Я. Сам процес смислоутворення трансендентальним Я відбувається з урахуванням цього передбачення. Таким чином, застосування феноменологічного методу у дослідженні злочинності на релігійному ґрунті приводить нас до таких висновків: 1) Якщо предметом нашого дослідження

виступає феномен злочинності на релігійному ґрунті - для нас, як для дослідників, він вже існує об’єктивно, для нас він очевидний, але він існував в об’єктивному світі і до того, як стати предметом нашого дослідження, тому що вивчався іншими науковцями в межах предмету їх дослідження. 2) Якщо злочинність на релігійному ґрунті очевидна, вона існує і цей факт є об’єктивним. Головним в цьому випадку є визначення способу пізнання з метою розуміння сутности феномену злочинності на релігійному ґрунті. 3) Відкидаючи підтвердження існування феномену всілякими догматичними твердженнями, які є об’ єктивними, в застосуванні феноменологічного методу треба орієнтуватись на

«інтерсуб\'єктивність» - структуру свідомості, що базується на повністю логічному допущенні, що трансцендентальне Я передбачає існування інших

трансцендентальних Я. Тобто феномен злочинності на релігійному ґрунті існує не лише в нашій свідомості, як дослідників, а й в свідомості тих, предметом дослідження яких є це соціально-правове явище.

Одним з найбільш ефективних загальнонаукових методів Є. Назимко [349], В. Бесчасний [320], В. Малишев [320], М. Хавронюк [513], Т. Денисова [128; 129], О. Рябчинська [425] та інші виділяють системний аналіз.

Системний підхід (аналіз), який ґрунтується на принципах динамічної системи, взаємодії та взаємозалежності елементів, комплексності, цілісності та ієрархічності, в нашому дослідженні пов’язаний із вивченням злочинності на релігійному ґрунті як цілісної єдності, з пізнанням ступеня і характеру взаємозв’язку елементів (підсистем), що входять у системне утворення. Найважливіше призначення цього підходу полягає в тому, що його використання дає змогу виявити якісні, стійкі сторони інтегральної освіти, а не просто зафіксувати механічну сукупність складових його компонентів. Перевагою цього підходу є й те, що він дає змогу використовувати загальний метод як відправну точку наукового пізнання, а загальнонаукові й частковонаукові методи - як способи вирішення конкретних дослідницьких завдань.

Прикладом системи кримінологічного характеру в дослідженні злочинності на релігійному ґрунті є причини й умови злочинності. Така система складається з взаємодіючих підсистем і елементів, що представляють поживний ґрунт для злочинності. Їй протистоїть система боротьби зі злочинністю. Обидві системи, як криміногенна, так і антикриміногенна, взаємодіють за законом єдності й боротьби протилежностей і, в свою чергу, входять у більш загальну систему суспільних відносин на певному етапі розвитку суспільства. За ступенем глибини пізнання і масштабності охоплення предмета дослідження цей підхід можна віднести до числа сучасних загальних методів пізнання.

Структурно-функціональний метод застосовувався нами при аналізі детермінації злочинності на релігійному ґрунті.

Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв’язки та закономірності розвитку. Основна мета такого дослідження полягає у виявленні внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей, суперечностей.

Зміст історичного методу полягає у з’ ясуванні сутності досліджуваного об’єкта за допомогою аналізу його історії (розвитку) з урахуванням всієї її багатогранності.

Історичний метод пізнання полягає в дослідженні виникнення та ґенези релігії як засобу впливу на злочинність, передумов формування релігійного світогляду, яке в результаті створило сучасне ставлення суспільства до релігії.

Аксіоматичний метод - це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким певні її твердження беруть за вихідні аксіоми, а всі інші положення виводять з них шляхом міркування за певними логічними правилами.

До системи знання, яка формується на основі аксіоматичного методу, ставляться такі вимоги: вимога несуперечливості, згідно з якою у системі аксіом не може однозначно виведене будь-яке положення разом з його запереченням; вимога, за якою будь-яке положення, яке можливо сформулювати в цій системі аксіом, можна й довести або заперечити в цій системі; вимога незалежності аксіом, за якою будь-яка аксіома не має виводитися з інших аксіом системи.

Аксіоматичний метод сприяє: точному визначенню наукових понять та відповідному вживанню їх; точному й чіткому міркуванню; упорядкуванню знання, виключенню з нього зайвих елементів, усуненню двозначностей і суперечностей.

Аксіоматичний метод всебічно раціоналізує побудову й організацію наукової теорії, наукового знання загалом. У дослідженні злочинності на релігійному ґрунті за аксіому брались поняття, розроблені науковцями в галузі кримінології, кримінального права та юридичної психології, наприклад поняття злочинності, релігійного конфлікту, особи злочинця, психічних процесів, що впливають на формування мотивації на вчинення злочину з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, девіантної поведінки та ін.

Порівняння або компаративістський метод - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою встановлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження. Компаративістський метод дослідження

використовувався в процесі аналізу поглядів світових релігій на поняття добра й зла, при аналізі типології злочинців, що вчинили злочин на релігійному ґрунті, при співвідношенні понять “релігійна поведінка” та “злочинна поведінка”.

Емпіричні методи дослідження є визначальними в наукових дослідженнях, що пов’язано з практикою протидії злочинності та забезпечують накопичення, фіксацію та узагальнення вихідного дослідного матеріалу. Отримані за допомогою цих методів дані є підґрунтям для подальшого теоретичного осмислення пізнавальних процесів та створюють цілісну єдність наукового пізнання. До основних емпіричних пізнавальних завдань відносять збирання необхідного фактичного матеріалу про об’єкт дослідження, опитування (анкетні опитування, бесіда) - суть цього методу полягає в тому, що інформацію збирають шляхом реєстрації показників, отриманих у результаті опитування людей. Цей метод дає змогу одержати інформацію не лише про факти, а й про мотиви, причини, що їх зумовили. Опитування-інтерв’ю проводять у формі вільної бесіди, під час якої ставлять запитання, відповіді на які дають змогу отримати необхідну інформацію. Анкетні опитування проводять за регламентованою програмою. Для їх проведення розробляють анкету - визначений певним способом структурно організований набір запитань, кожне з яких дає змогу отримати дані, передбачені програмою опитування. Бесіда - метод отримання інформації шляхом безпосереднього спілкування дослідника з респондентом.Перевага бесіди над анкетою: можливість фіксації реакціїреспондентів на поставлені запитання, а також статистичний метод, який використовують, наприклад, для вимірювання латентної злочинності.

Максимально приближення до дійсного стану справ дані про стан латентної злочинності неможливо встановити без використання методичних приймів, які оперують статистичною інформацією і математичним апаратом. Математичні формули й функції на сьогодні широко використовують при прогнозуванні злочинності на релігійному ґрунті. М. П. Клейменов зазначає, що вивчення взаємозв’язків необхідно проводитися із застосуванням методів математичної статистики: регресійного, кореляційного, дисперсійного характерів та ін. [215, с. 77]. Про можливість застосування математичної статистики при прогнозуванні злочинності висловлювалися й інші автори (Ю. Блувштейн, О. Кальман, І. Сорокін), крім цього на емпіричному рівні складаються схеми, показники динаміки розвитку злочинності на релігійному ґрунті з метою чуттєво-наочного сприйняття найбільш важливих тенденцій, пов’язаних з дослідженням злочинності на релігійному ґрунті.

Таким чином, провідним методологічним інструментарієм дослідження злочинності на релігійному ґрунті на загальнотеоретичному рівні виступають феноменологічний, діалектичний, синергетичний та системний підходи.

Метод історизму дав змогу дослідити історико-правові витоки та еволюцію

релігії та релігійності як засобів впливу на злочинність та розкрити проблему визначення суспільно небезпечної поведінки в світових релігіях: буддизмі, християнстві та ісламі. Логіко-семантичний метод ми використовували при аналізі змісту мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, як такого, що, на нашу думку, повною мірі розкриває суспільну небезпку злочинів, що посягають на свободу совісті та свободу віросповідання особи. За допомогою аксіоматичного методу в основу роботи були покладені наукові теорії та вихідні положення, які в межах предмету нашого дослідження не потребували доведення або заперечення, а сприймалися як аксіоми, а всі інші положення випливали як логічні наслідки. Широко використовувався герменевтичний метод, завдяки якому проаналізовано підходи до розуміння феномену злочинності на релігійному ґрунті, проаналізовано релігійні джерела світових релігій через їх співвідношення з досвідом сучасного кримінального права та кримінології. Догматичний (формально-логічний) метод застосовувався при аналізі та тлумаченні положень кримінального права та законодавства про кримінальну відповідальність при характеристиці злочинів, що вчиняються на релігійному ґрунті та особливостях і проблемах їх кваліфікації. Компоративістський метод використовувався при порівнянні визначення злочинної поведінки в джерелах світових релігій та при порівнянні кримінально-правових категорій: «ненависть», «ворожнеча»,

«розбрат», «нетерпимість».

Крім того, були застосовані статистичний і соціологічний методи (опитування, аналіз документів, бесіда).

Загалом, у висновку хотілося б процитувати Ю. Оборотова, який зазначає, що методологічне наповнення сучасних досліджень правової системи необхідно вести в напрямі визначення руху правової системи України лінією модернізації (прогресивних змін) на основі врахування сформованих традицій правового життя України, правового менталітету українського народу та його правових інститутів [358, с. 35].

1.3.