Аналіз сучасного стану наукових досліджень теоретико-правових проблем злочинності на релігійному ґрунті

Поняття злочинності в кримінологічній літературі визначається по-різному. Так, за Н. Ф. Кузнецовою, злочинність - це відносно масове, історично мінливе

соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що вчиняться у певній державі у певний період часу”.

У післярадянський період в українській кримінології здійснено чимало намагань переосмислення традиційного визначення злочинності. В цьому напрямі треба відмітити роботи А. П. Закалюка, в яких розкрито сутність злочинності через філософську категорію людської активності - такий підхід можна назвати особистісно-активним. Серед багатьох видів людської активності, за якісною характеристикою виділяють тип соціально схвальної та несхвальної активності. Тип соціально несхвальної активності диференціюють на асоціальний, антисоціальний і суспільно небезпечний підтипи. Останній, у свою чергу, поділяють на протиправний (незлочинний), передзлочинний, або криміногенний, і злочинний види активності. Таким чином, злочинність - це феномен суспільного життя у вигляді несхвальної та небезпечної для суспільства масової, відносно стійкої, різнозумовленої кримінальної активності частини членів цього суспільства.

Сьогодні в кримінології все більш став затверджуватися погляд, згідно з яким, злочинність носить системно-структурний характер, у визначеннях злочинності зазначається, що злочинність - складна, цілісна сукупність злочинів, а не проста їх арифметична сума. У цій сукупності злочини певним чином взаємопов’язані. На сьогодні, використовують й інше, більш повне поняття - “система злочинів”. “Злочинність - це... система злочинів. Вона має певні системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та між нею та іншими соціальними явищами”.

Деякі автори визначають злочинність як “соціальне явище, що порушує панівні суспільні відносини й виражається в соціально зумовленому відхиленні поведінки окремих членів суспільства від норм, встановлених кримінальним законом”.

Однак зазначене визначення так само має бути розкритиковано, оскільки не відображає історичну мінливість цього явища. Динаміка злочинності розвивається паралельно із суспільством й людством, враховуючи цю обставину історичний аспект не можна скидати з рахунків і не зазначити при визначенні злочинності.

Абсолютно правильним і доцільним є встановлення взаємозв’язку системи злочинів з часом і місцем вчинення цих злочинних актів, тому що долучення злочинів до місця й часу робить дослідження конкретним і практично значущим.

Таким чином, на нашу думку, злочин, вчинений на релігійному ґрунті - це діяння, що посягає на релігійну свободу як у активній формі, так і у формі бездіяльності, умисне, протиправне, суспільно-небезпечне, у більшості випадків зовні образливе, публічне.

Злочинність як абстракція - результат виявлення й узагальнення специфічних властивостей, якостей конкретних злочинів. Її зміст повинен утворювати те спільне, що характерно для всіх злочинних діянь. Розглядаючи ж окремі види злочинності необхідно виявляти не тільки приватні ознаки, причини й умови, які породжують цей вид злочинності, а й ті характеристики, причини й умови, які зумовлюють злочинність загалом.

Таким чином, злочинність на релігійному ґрунті як об’єкт кримінологічного дослідження - соціально-небезпечне, історично мінливе явище (феномен), що посягає на свободу совісті та свободу віросповідання, вчинене з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, що має фізичні, духовні, матеріальні та політичні наслідки та відображається в сукупності злочинів, вчинених на певній території за певний проміжок часу, й дотримується кількісної інтерпретації.

Вивчення релігійних відносин у межах кримінального права, кримінології та соціології має свою історію. Зазначені проблеми розглянуто в працях К. К. Арсеньєва [25], Л. С. Білогриць -Котляревського [52], В. Д. Бонч-Бруєвича [61], С. В. Познишева [389], В. М. Ширяєва [541].

У працях П. С. Дагеля [120], А. Е. Жалінського [155], А. І. Клибанова [216],

A.

За радянських часів в межах кримінального права та соціології дослідження „релігійних злочинів” продовжені Р. Р. Галіакбаровим [96], П. С. Дагелем [120],

B. В. Джунем [134], А. Е. Жалінським [155], А. І. Клибановим [216],

А. Т. Москаленко [344], Б. А. Садурським [430], Ю. В. Тихонравовим [474], Ф. І. Федоренко [490], В. Н. Ширяєвим [541] та ін.

Цю тенденцію продовжено в працях сучасних зарубіжних науковців, а саме Л. Д. Башкатова [42], В. О. Бурковської [67], Н. Б. Вагіної [72], М. М. Василенко [73], Г. Л. Касторського [205],О. В. Кунц [278], А. Ф. Мінекаєвої [335],

М. А. Придворова та О. В. Тихонової [392], Р. А. Папаяна, А.А. Тер-Акопова [379], А. В. Пчелінцева [400], О. В. Старкова [455-457], Н. С. Федосової [491], М. С. Фокіна [499], К. М. Шевкопляса [536].

В Україні питанням кримінально-правової охорони права на свободу віросповідання присвячено дисертаційні дослідження О. В. Білаша [49], В. І. Маркіна [323], О. С. Островського [369], М. В. Палія [373], В. М. Панькевич [378], А. В. Тарасенка [466], І. Г. Швидченко [535].

Крім цього, треба відмітити новий погляд на проблему злочинів, що посягають на релігійні відносини, в роботах В. О. Глушкова [107], О. О. Дудорова й М. І. Хавронюка [146], І. О. Зінченко [169], В. В. Курафєєва [280], С. Я. Лихової [301], К. Б. Марисюка [322], О. А. Мартиненка [324], О. В. Олішевського [365],

A. В. Савченка [428], В. І. Шакуна [531] та ін.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці таких учених у галузі кримінального права, кримінології та юридичної психології, як Г. А. Аванесова [3-4], П. П. Андрушка [254], Л. В. Багрій-Шахматова [30], М. І. Бажанова [31], П. С. Берзіна [47], Р. В. Вереші [80-81], Л. С. Виготського [94], Г. С. Геля [258],

B. В. Голіни [110], П. С. Дагеля [120], С.

O. В. Змановської [170-174], К. Є. Ігошева [176-177], С. М. Іншакова [180-181],

P. Г. Калюжного [193], М. І. Ковальова [222], Я. Ю. Кондратьєва [260], М. Й. Коржанського [234-235], М. В. Костицького [242], В. М. Кудрявцева [263269], П. С. Матишевського [329], В. В. Лунєєва [308-313], М. І. Мельника [352],

А. А. Піонтковського [385], А. І. Рарог [407], А. Р. Ратінова [408-411], А. В. Савченка [428-429], В. В. Сташиса [255], В. Я. Тація [467], В. О. Тулякова [480-483], В. М. Трубнікова [256], І. К. Туркевич [80], М. І. Хавронюка [513], Є. В. Фесенка [494-495], П. Л. Фріс [507], М. Д. Шаргородського [534] та ін.

Розглянуто праці, присвячені методологічним проблемам кримінології, Ю. М. Антоняна [13-20], А. Я. Баскатова [39] Я. І. Гілінського [105],

Г. В. Гребенькова [113], Т. А. Денисової [128-129], А. П. Закалюка [158-159], А. Ф. Зелінського [166-167], С. М. Іншакова [180-181], І. І. Карпеця [198-

199],О. М. Костенка [239-241], Н. Ф. Кузнєцової [270-274], О.Г. Кулика [276277], В. В. Лунєєва [308-312], В. П. Настрадіна і С. І. Хархун [350],

В. С. Нерсесянца [354], П. М. Рабіновича [401-402], А. Б. Сахарова [437], О. Ф. Скакуна [445], В. Д. Філімонова [496-497], Н. М. Кушніренко та

В. М. Шейко [537] та ін.

У дослідженні проаналізовано джерела, присвячені кримінологічним проблемам релігії: Є. В. Касторської [201], Ю. В. Тихонравова [473-474] та ін.

Слід виділити праці й релігієзнавців, що так чи інакше вивчають проблеми злочинності на релігійному ґрунті, - А. В. Арістової [24], В. М. Вовк [413], В. І. Гараджі [412], В. Є. Єленського [154], С. І. Здіорук [164], Ю. А. Кімелєва [212], А. В. Клочкова [220-221], В. М. Козленко [226], А. М. Колодного [228], Д. Ю. Кописова [233], Ц. П. Короленко [237], Б. М. Куценок [283], Б. О. Лобовика [188], В.

Разом зтим, не можна не відзначити, що отримані в різні роки дані не носять характеру абсолютної точності й несуперечності. Корективи, внесені соціальними процесами та явищами, вимагають подальших наукових досліджень у цьому напрямі.

Українське суспільство поступово починає усвідомлювати, що людина, її душевне життя і духовність є найвищою цінністю. Тому постає питання: “Чому релігійні відносини, які несуть у своїй основі добро, милосердя, духовність, моральність - є об’єктом злочинних посягань з боку окремих осіб та злочинних груп? Чому поступово злочинність на релігійному ґрунті стає об’єктом кримінологічного дослідження у зв’язку зі зростанням кількості вчинених злочинів цього виду?” Більш того, на підставі тенденції з урахуванням процесу глобалізації людської діяльності, яка поширюється не тільки на духовні засади релігії, а й на світовий порядок, вченими відзначено доцільність вирізнення у кримінологічній науці окремого напряму - релігійність і її вплив на злочинність, де визначальним має бути відсутність будь-яких моральних оцінок того чи іншого віросповідання [531, с. 542].

Сутність, природа, тенденції злочинності загалом, їх детермінація та прогнозування були предметом багатьох досліджень, проведених в Україні. Вагомий внесок у розроблення цих проблем зробили такі українські вчені, як В. О. Глушков, В. В. Голіна, Б. М. Головкін [111], В. К. Грищук [115], Н. О. Гуторова [119], І. М. Даньшин [127], Т. А. Денисова, О. М. Джужа, В. М. Дрьомін, В. П. Ємельянов, А. П. Закалюк, В. С. Зеленецький, О. Ф. Зелінський, О. М. Костенко, О. А. Мартиненко, М. І. Мельник, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій,

B. О. Туляков, П. Л. Фріс, В. І. Шакун, О. Н. Ярмиттт та ін.

Ряд важливих тенденцій злочинності в Україні були встановлені в роботах О.

Треба окремо відзначити роботи вчених, які надають визначення і характеристику діяльності деструктивних релігійних організацій. Дослідженням цієї проблеми переймаються такі вчені, як Л. Д. Башкатов, С. В. Бондарєв,

C. А. Бур’янов, Н. Д. Вагіна, К. К. Демидов, Е. А. Димитрова, М. М. Іцкович,

В. П. Касторський, Є. В. Касторська, І. В. Куліков, С. Л. Лук’янов, О. В. Старков, Ю. В. Тихонравов, Л. І. Хвиля-Олінтер [517], В. М. Целуйко [526],

К. М. Шевкопляс, Д. А. Шестаков та ін.

У дослідженні проаналізовано ряд джерел фахівців у галузі кримінального права, кримінології та юридичної психології, що стосуються питань формування особистісної та групової мотивації на вчинення злочинів на релігійному ґрунті. Наприклад, треба відмітити роботи А. Абдуджалілова [1], А. О. Александрова [6],

Л. В. Алєксєєвої [8], Г. М. Андрєєвої [11-12], Ю. М. Антоняна [13-20],

А. В. Артюха [26], В. Г. Асєєва [27], Л. В. Багрій-Шахматова [30], О. М. Бандурки [35], В. А. Бачиніна [40], М. І. Бобнєвої [54], В. Й. Бочелюка [64], Б. С. Братуся [65], Ф. Г. Бурчака [69], В. І. Власова [88], Ю. С. Горбунова [112], В. В. Гульдана [116], А. І. Долгової [140-141], В. М. Дрьоміна [142], В. П. Ємельянова [152], А. Ф. Зелінського [167], Є. В. Змановської [170-174], Г. Л. Касторського [202], Л. В. Копець [232], В. В. Лунєєва [308-309], Д. В. Ольшанського [366],

А. Р. Ратінова й В. Г. Лукашевича [408], Є. В. Фесенка [494], І. П. Чубинського [529] та ін.

Загальним питанням запобігання злочинності присвячені роботи Г. А. Аванесова [3-4], Ю. В. Александрова [7], О. М. Бандурки [36], Л. Д. Башкатова, І. М. Даньшина [127], А. П. Закалюка [159], О. Г. Кальмана [191], О. М. Литвинова [299], О. Ю. Шостко [544] та ін.

Однак комплексного кримінологічного дослідження всієї сукупності злочинів, вчинених на релігійному ґрунті, немає. Крім того, не проаналізовано всі кримінологічні особливості таких злочинів та осіб, що їх вчинили, детермінації їх злочинної поведінки, не визначено комплексні заходи, необхідні для запобігання таким злочинам.

Кримінологічне дослідження злочинності на релігійному ґрунті, на нашу думку, не можливо без аналізу джерел, що висвітлюють підґрунтя духовності, моральності та впливу на них релігії як системи цінностей, ідеалів та заповідей, оскільки значна частина українського суспільства пов’язує надії на духовне відродження нації саме з релігією. Вона може приборкати особисту озлобленість, нетерпимість, вберегти від вчинення протиправних дій, викликати співчуття до страждань і болю інших людей. У цьому криється гуманістичний, кримінологічно значущий потенціал релігії [531, с. 540].

Аналіз проблеми співвідношення моралі, духовності та релігії міститься вже в роботах античних мислителів - Аристотеля [23], Платона [387], Сократа. У середньовічній філософії звернення до цієї теми міститься в творах Августина Аврелія, Ісаака Сирина, Макарія Єгипетського, Фоми Аквінського. У новоєвропейській філософії цій проблемі приділяли увагу Н. Гартман, У. Джемс [132], І. Кант [194-195], Е. Шефтсбері, Б. Спіноза [453], Л. Толстой [476], Л. Фейербах [492], М. Шелер.

Із сучасних досліджень слід відзначити роботи А. А. Гусейнова [117],

В. В. Кузнєцова [275], Л. М. Мітрохіна [337-338], А. С. Панаріна [375], А. П. Скрипника [446] та ін.

У радянський період злочинність на релігійному ґрунті розглядалася як явище, обумовлене базовими цінностями самої релігійної ідеології. Найбільш виразно ставлення атеїстичного підходу виражено в роботі М. М. Шейнмана „Релігія і злочинність” [538]. Оскільки в радянський період злочинність на релігійному ґрунті займала в загальному обсязі злочинності виключно малу частку, то ця тема розглядалася дослідниками лише епізодично. Втім, не було тоді й нинішньої “хвилі релігійності”. У пострадянський період тема зацікавила ряд дослідників: юристів, релігієзнавців, філософів, психологів тощо.

На Заході проблемі злочинності на релігійному ґрунті увагу приділено більше, там громадськість уже з 60-х рр. XX ст. випробувала на собі “вплив” нових релігійних культів, була занепокоєна проблемою затягування молодих людей в секти і питаннями, пов’язаними з психічною реабілітацією осіб, що зазнали впливу “нетрадіційних релігійних технологій”. Утім, зарубіжні дослідники, зіставляючи злочинність і релігійність у суспільстві, робили нерідко взаємовиключні висновки. Суперечність пояснено відсутністю методик, які адекватно відображають взаємозалежність релігійності та злочинності. Прості варіанти методик об’єктивного, достовірного та системного результату не дають. Проблема релігійного й злочинного стала актуальною буквально кілька років тому, коли деякі релігійні спільноти стали переслідувати політичні цілі й у світі стало зростати число осіб, які опанували нетрадиційними технологіями підпорядкування адепта своїй волі. Таким чином, у напрямі вивчення міжособистісних відносин у релігійному середовищі треба відзначити праці провідних українських і зарубіжних учених сучасності й минулого з питань кримінології, філософії, психології та психології релігії.

Великий внесок у розуміння проблеми злочинного й релігійного здійснили Ю. Антонян [17], P. Галіакбаров [96], В. Гегель [100-101], Т. Гоббс [108], Е. Дюркгейм [147-149; 564], В. Кім [211], В. Клочков [220-221], Г. Лупарєв [313],

B. Медведєв [330], З. Фрейд [502-505], Е. Фромм [508-511], Д. Фрезер [512],

C. Хассен [516], Х. Хекхаузен [518], Е. Хоффер [521], К. Юнг [550], П. Яроцький [555-556].

Характеристика особи, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, необхідна для з\'ясування причин та умов вчинення злочину. В межах поданої роботи нами здійснено спробу осмислення й оцінки тих знань, які накопичені насамперед кримінологічною та кримінально-правовою наукою в цій області. Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., зазначеної проблеми приділяли досить пильну увагу. Великий внесок у розробку цього питання здійснили Ю. М. Антонян [18], К. Бартол [37], Ю. Д. Блувштейн [53], Л. І. Божович [56], Б. С. Братусь [65], В. Л. Васильєв [75], В. К. Вилюнас [86], Т. В. Виноградова [87], Б. В. Волженкін [91], М. Газзаніга [95], Е. Гельгорн [102], Я. І. Гилінський [105], В. П. Грибанов [114], П. С. Дагель [120123], А. І. Долгова [140-141], Н. Ф. Кузнєцова [271], С. І. Курганов [281], В. М. Кудрявцев [302], Н. В. Ліфарєва [303], Б. А. Лобовик [304], Г. П. Лупарєв [313], В. Т. Нор [356], А. Б. Сахаров [437-438], Є. В. Фесенко [495] та ін. Саме в цей період був закладений той науковий фундамент, який в більшості своїй витримав випробування часом і значною мірою визначає нинішнє наукове розуміння проблеми особистості злочинця. Встановлення чинників, що впливають на мотив вчинення злочину на релігійному ґрунті неможливе без морально- психологічної характеристики особи, яка в психологочіному аспекті недостатньо прозора.

Використання даних психології пов’язане зі змістом поняття злочину як усвідомленого діяння, що характеризується правознавцями за допомогою ємних за змістом понять “розум”, "свідомість”, "воля”, а також з тим, що інкриміноване людині діяння необхідно чітко співвіднести з його реальними психологічними можливостями. Кримінально-правовий зміст поняття суб’єкта злочину, що відображає сукупність нормативно заданих ознак, має спиратися на психологічні можливості людини усвідомлено керувати собою. Однак аналіз фундаментальних підручників з юридичної психології В. Л. Васильєва, М. І. Єникеєва,

В. В. Романова та ін.) показав, що в цій характеристиці немає чіткості й однозначності.

Серед найбільш відомих напрямів у дослідженні особистості слід виділити: психодинамічну теорію Зігмунда Фрейда (Sigmund Freud), індивідуальну теорію Альфреда Адлера (Alfred Adler), аналітичну теорію Карла Густава Юнга (Carl Gustav Jung), гуманістичну теорію Еріха Фромма (Erich Fromm), соціокультурну теорію Карен Хорні (Karen Horney), діспозіціонального теорію Гордона Олпорта (Gorgon Allport), теорію соціального навчання Джуліана Роттера (Julian Rotter), феноменологічну теорію Карла Роджерса (Carl Rogers), структурну теорію рис особистості Реймонда Кеттела (Raymond Cartel), теорію типів особистості Ганса Айзенка (Hans Eysenk), теорію особистості Еріка Еріксона (Eric Ericson) та ін.

Характеристика основних видів девіантної поведінки особи, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, забезпечить умови для інтеграції теоретичних і емпіричних даних, необхідних для повного структурно-системного аналізу детермінації злочинності на релігійному ґрунті. Такий аналіз можливий на основі структурно-динамічного підходу, у якому концептуалізують системну природу, структурно-рівневу організацію і динаміку психологічного змісту девіантної поведінки. Теоретико-методологічну основу дослідження в цьому напрямі склали: фундаментальні принципи й положення загальної, соціальної та юридичної психології, що розкривають основні закономірності розвитку та соціалізації особистості в роботах Р. Мертон, В. Франкла, Е. Фромма, D. Brooksbank, А. Buss,

С. Cloninger, R. Custer, N. Farberow, D. Goodwill, M. Griffiths, G. White та ін.

Проблема мотивації злочинів не є новою для юридичної науки. Багато питань цієї проблеми певною мірою порушувалися в роботах: Ю. М. Антоняна, Ф. Г. Бурчака [69] Б. С. Волкова [92], П. С. Дагеля [123], І. М. Даньшина [127], К. Є. Ігошева [177], Н. Ф. Кузнєцової [250], В. В. Лунєєва [309], В. І. Маркіна [323], О. А. Мартиненко [324], А. Маслоу [326-327], А. В. Савченка [429], О. В. Старкова [456], С. А. Тарарухіна [465], Є. В. Фесенка, В. Б. Харченка [515], Л. Хьелла [524], І. П. Чубинського [529], П.М. Якобсона [554] та ін.

Однак у літературі мотив злочину розглядається найчастіше в межах вчення про суб’єктивну сторону злочину. Разом з тим, на практиці досить часто постають питання кваліфікації злочинів, вчинених за складними, неочевидними мотивами, одним з яких є мотив релігійної ненависті або ворожнечі.

У дослідженні використано наукові розробки проблем запобігання злочинам на релігійному ґрунті за допомогою впливу на детерміновані злочинною поведінкою явища й процеси. Цьому присвячені праці Ю. В. Александрова, О. М. Бандурка, Л. Д. Башкатова [42], В. М. Бурлакова [68], А. П. Геля,

Б. М. Головкіна [111], Ю. С. Горбунова [112], О. М. Джужі [282], А. П. Закалюка [159], В. С. Зеленецького [165], Ю. Ф. Іванова [259], О. Г. Кальмана [191], М. Г. Колодяжного [230], Я. Ю. Кондратьєва, О. Г. Кулика [276], О. М. Литвинова [36], В. Г. Лукашевича [307], В. В. Лунєєва [309], П. П. Михайленка [260], Г. С. Семакова [7], та ін. Між тим, у кримінологічних розробках незначну увагу приділено методиці протидії негативним явищам, пов’язаним з релігією, не вироблена система заходів загальносоціальної та спеціально-кримінологічної профілактики, спрямованої на таку протидію.

Вченими, що досліджували різні аспекти релігійної проблематики значну увагу приділено питанням правомірності поведінки віруючих з позиції права і світської моралі. Разом з тим, питання правового впливу на поведінку осіб, які посягають на свободу совісті й віросповідання розглянуто вченими поверхово. На нашу думку, недостатньо досліджені досягнення віровчень світових релігій і можливості наступних їм конфесій у запобіганні суспільно небезпечній поведінці. Практично відсутні теоретичні розробки методики використання в діяльності правоохоронних органів методів регулювання поведінки людей, що перебувають під впливом релігійних чинників. На нашу думку, на процес протидії злочинам на релігійному ґрунті впливає досконале вивчення структури механізму злочинної поведінки особи, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, а також один з перспективних напрямів досліджень у пенітенціарній психології - аналіз психологічних характеристик уявлень особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті про жертви злочинів, що дає змогу удосконалювати програми виправної психологічної корекції особистості засуджених за рахунок корекції їх уявлень про жертви злочинів.

Формування уявлень про іншу людину в процесі його пізнання вивчали: К. О. Абульханова-Славська [2], Г. М. Андрєєва [11-12], А. О. Бодальов [55]. Питання вивчення окремих структурних елементів системи уявлень особистості злочинців і засуджених відображені в роботах Ю. М. Антоняна, що розглянув внутрішні причини вчинення злочинів різними злочинцями, їх взаємини з жертвами злочинів, віктимний досвід злочинців; І. П. Башкатова, В. Ф. Пирожкова, які вивчали субкультурні характеристики функціонування злочинних груп, у тому числі жертв злочинів, прийняті у злочинній субкультурі, а також психологічні аспекти утисків засудженими інших засуджених в місцях позбавлення волі; В. Г. Дєєва, що досліджував спрямованість і відносини засуджених, у тому числі їх ставлення до вчиненого злочину; А. Р. Ратінова, який створив ціннісно-нормативний підхід у розгляді особистості злочинців та ін.

Праці цих учених мають високе теоретичне і практичне значення у розкритті кримінально значущих особливостей особистості, що сприяють вчиненню злочинів та потребують корекції в процесі виконання покарання, а уявлення про жертви злочинів розглядають як одну з таких особливостей.

Підводячи підсумок визначення стану наукової розробленості теоретико- правових проблем дослідження злочинності на релігійному ґрунті, їх можна поділити на узагальнюючі групи: 1) праці античних, середньовічних та

мислителів Нового часу, в яких розкрито проблеми співвідношення моралі, духовності та релігії; 2) праці вітчизняних учених дорадянського періоду, які на монографічному рівні досліджували проблему посягання на “релігійні відносини” в межах кримінального права, кримінології та соціології, а також результати досліджень науковців колишнього СРСР у галузі кримінального права, кримінології, загальної та юридичної психології; 3) праці провідних сучасних зарубіжних учених, які зробили вагомий внесок у розуміння та вирішення проблеми злочинного й релігійного в кримінології, філософії, загальній та юридичній психології, психології релігії й релігієзнавстві; 4) дослідження кримінально-правового та кримінологічного аспектів злочинності на релігійному ґрунті сучасних українських науковців, здійснені на монографічному рівні, а також у межах власних наукових інтересів.

Попри певний “ренесанс” релігійної тематики [89, с. 7], якій спостерігається у сучасній кримінально-правовій та кримінологічній науках, у наукових працях українських учених майже відсутні спроби систематизації знань про злочинність на релігійному ґрунті. Наявні дослідження, проаналізовані нами, у цій царині досить часто характеризуються фрагментарністю. На монографічному рівні вони звернені або до соціології та філософії релігії, або до кримінально-правової характеристики окремих видів злочинів, що посягають на релігійні відносини, або до проблем, які тим чи іншим чином повязані з релігією, психологією особистості або загальними проблемами запобігання злочинності. Таким чином, на сьогодні існує потреба в концептуальному, заснованому на сучасній методології кримінально-правовому та кримінологічному дослідженні, феномену злочинності на релігійному ґрунті.

1.2.