<<
>>

1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок

Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності жінок потребує самостійного наукового дослідження, що обумовлюється цілою низкою факторів, які були обгрунтовані у вступі до дисертації.

Актуальність та своєчасність дослідження цієї проблематики підтверджена і результатами анкетування викладачів профільних кафедр і наукових центрів, а також слухачів Інституту післядипломної освіти НАВС, яке відбувалося протягом травня-червня 2016 року. Усього було проанкетовано 100 осіб. За результатами анкетування 71 осіб (71%) відзначили, що проблема рецидивної злочинності жінок потребує самостійного теоретичного дослідження (Додатки З, К, питання № 1).

У структурі злочинності найбільш небезпечним елементом є рецидивна злочинність. Її підвищена небезпека визначається і характером злочинів, і ступенем їх суспільної небезпеки, а також стійкими антисуспільними установками злочинців. Як відначає І.М. Даньшин, ця форма є своєрідним «ядром» усієї злочинності, оскільки її суб’єкти становлять контингент тих осіб, які найбільш наполегливо протиставляють себе усталеним моральним цінностям та правопорядку, завдаючи тим самим суттєвої шкоди суспільству [57, с. 76].

Самостійне кримінально-правове значення рецидивної злочинності було помічено ще в Середні віки. Так згідно зі ст. 161 німецького Кодексу «Кароліна» Карла V (1532 року) суддя міг збільшити покарання, якщо винний раніше засуджувався за аналогічний злочин. На сьогодні інститут рецидиву відомий кримінальному законодавству більшості держав світу [62, с. 365].

В історії права існували різні підходи щодо визначення напрямків, цілей дослідження у сфері взаємовідносин між статями, відмінностей між ними та їх значення для правового регулювання. З одного боку, у літературі визнається домінуюча роль жінок у суспільстві, а нормальне існування родини, психічний та фізичний розвиток дітей зазвичай пов’язується з роллю жінки-матері.

Разом з тим, у політичних та правових концепціях чоловіки розглядаються як основна діюча особа у державному та суспільному житті. Цілком слушно вказує В. О. Меркулова, що драма жінки полягає у тому, щоб довести свою самодостатність. Оскільки жінка має власні самостійні функції, самостійний сенс існування, однакові з чоловіком права на відмінність [164, с. 1].

Проблему вивчення жіночої рецидивної злочинності фактично започаткував А. Кетле. Цей дослідник доходить висновку, що потяг особи до вчинення злочинів обумовлюється такими особливостями, як вік, стать, професія, пора року тощо. Він констатує порівняно невелику кількість злочинів, учинених жінками, що обумовлюється, зокрема, відстороненістю їх від вирішення соціальних справ у державі, спілкуванням здебільшого у колі сім’ї, тягарем сімейних обов’язків, що знижує ступінь реалізації жінками всього комплексу прав та обов’язків, які у повній мірі можуть використати чоловіки. На думку А. Кетле, така низька соціальна активність жінок має наслідком їх невисоку кримінальну активність [101, с. 126].

Протягом ХІХ – на початку ХХ століття набула поширення теорія моральності, яка ґрунтувалася на тому, що жінка є глибоко моральною істотою. Зокрема, на думку Н. Зеланда, порівняння душевних якостей різних статей підтверджує меншу поширеність жіночої злочинності [84, с. 34]. На думку цього дослідника, який вивчав дані щодо рецидивної злочинності жінок та чоловіків, частка жінок-рецидивісток при одноразовому рецидиві становить приблизно 2,7%, при триразовому – 2%, при чотириразовому – 0,9%. Ураховуючи такі спостереження, Н. Зеланд дійшов висновку, що між рецидивістами відсоток жінок менший порівняно з особами, які вчинили злочин вперше, а відсоток жінок зменшується по мірі повторення злочинів. Це, на його думку, пояснює більшу моральність жінок порівняно з чоловіками [84, с. 10–17].

Погляди Ч. Ломброзо фактично стали основою біологічних теорій жіночої злочинності, у межах яких природа злочинниці тотожна проститутці. На думку Ч.

Ломброзо, проституція – це специфічна форма злочинності жінок. Схильність жінок до багаторазового вчинення злочинів пояснюється у межах біологічної теорії злочинності її фізіологічними та (або) психічними відхиленнями. Ч. Ломброзо з загальної маси жінок-злочинниць виокремлював вроджених злочинниць, які є більш зіпсованими порівняно зі злочинцями чоловічої статі [154, с. 415]. Ч. Ломброза на підставі вивчення кримінальної статистики у Франції за 1869–1881 роки писав, що рецидивна злочинність чоловіків, як і рецидивна злочинність жінок, характеризується постійним поступовим зростанням, а їх кількісні показники є практично однаковими. Також, на його думку, серед жінок-рецидивісток більш поширеним є багаторазовий рецидив, тоді як серед чоловіків – і одноразовий, і багаторазовий [156, с. 172].

Ще один дореволюційний учений-психіатр, прихильник ідей Ч. Ломброзо, П. М. Тарновська, писала, що рецидив злочинів серед жінок можна пояснити їх схильністю до вчинення злочинів. Вона зазначала, що повторність злочинів – це основний та суттєвий коефіцієнт злочинної схильності як вираження неврівноваженості її організму [245, с. 4].

Тривалий час для пояснення причин жіночої злочинності використовувалися праці Н. М. Гернета, який на підставі вивчення статистичних даних щодо злочинів, вчинених жінками у кінці ХІХ – початку ХХ століття, спробував обґрунтувати та пояснити причини й умови жіночої злочинності. Цей дослідник зробив висновок, що жіноча злочинність пов’язана з роллю та становищем жінки у суспільстві. Н. М. Гернет наводить такий приклад балканських країн та Англії. У першому випадку спостерігається повна відчуженість жінок від суспільного житті. Саме в балканських країнах жіноча злочинність має найменші показники. В Англії, навпаки, жінки мають широкі права у суспільстві, що й сприяє зростанню кількості «жіночих злочинів» [47, с. 252].

Інші представники соціологічного напрямку у кримінології стверджували, що за кількісними та якісними показниками чоловіча рецидивна злочинність переважає жіночу.

Однак поступове зростання показників останньої пояснювалося здебільшого соціально-економічними причинами. Зокрема, безробіттям, інфляцією, низькою оплачуваністю жіночої праці тощо. П. І. Люблінський на прикладі Великобританії відзначав, що жінки, які становлять ¼ засуджених, серед рецидивістів займають таке ж місце, як і чоловіки, що свідчить про небезпечність жіночого рецидиву та особливо негативному впливі на них тюремного ув’язнення [159, с. 691].

На початку радянської доби окремі науковці у своїх працях поєднували біологічний та соціологічний напрямки, вивчаючи проблеми жіночої злочинності. Так, В. А. Внуков писав, що дані біології свідчать про те, що жінка, під впливом певних фізіологічних процесів є більш фізіологічною, ніж чоловік. У своїх реакціях вона ближча до їх фізіологічних коренів, ніж до відповідної психологічної надбудови [40, с. 195].

У подальшому вивчення проблем жіночої рецидивної злочинності у радянський період було формальним. Значна увага у наукових працях того часу приділялася індивідуальному запобіганню конкретного злочину, що вчиняє жінка. При цьому поза межами наукових досліджень залишалися проблеми загальної профілактичної роботи з жінками-рецидивістками, кримінологічної характеристика жіночої рецидивної злочинності.

У 1990 роках ХХ століття у межах радянської кримінології окремі аспекти жіночої рецидивної злочинності вивчали такі науковці, як Ю. М. Антонян, А. Ф. Зелінський, В. А. Серебрякова та інші.

Українська кримінологічна доктрина характеризується тим, що проблемі жіночої рецидивної злочинності приділяється недостатньо уваги. Варто відзначити у цьому напрямку наукові праці В. С. Батиргареєвої, яка захистила дисертацію [15] та опублікувала монографію [16], присвячені проблемам рецидивної злочинності в Україні. Одним із положень новизни, що був задекларований у дисертації цієї авторки – дослідження основних тенденцій жіночої рецидивної злочинності [15, с. 2]. У дисертації В. С. Батиргареєвої окремий підрозділ 2.6 був присвячений дослідженню проблеми кримінологічного аналізу сучасного стану жіночої рецидивної злочинності в Україні.

У ньому констатується погіршення її кількісно-якісних показників. На думку цієї дослідниці, це проявляється у такому: збільшення протягом останніх років питомої ваги рецидиву в жіночій злочинності майже на третину; збереження до недавнього часу тенденції до зростання жіночої рецидивної злочинності, темпи приросту якої в деякі роки випереджають відповідні показники рецидивної злочинності чоловіків; питома вага жінок-рецидивісток серед усіх злочинців-рецидивістів на рівні 7-8%, тоді як за радянських часів вона не перевищувала 5-7% з урахуванням того, що за тодішнім кримінальним законодавством рецидив складали випадки вчинення як умисних, так і необережних злочинів; більша, ніж у чоловіків, наркотична залежність, що зумовлює перевагу в структурі жіночого рецидиву злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, порівняно з аналогічними злочинами рецидивістів-чоловіків [15, с. 34].

В. С. Батригареєва виокремлює такі основні тенденції розвитку жіночого рецидиву в Україні: «а) кардинальна зміна порівняно з минулими часами його характеру за рахунок переважання наркотичної злочинності над злочинами насильницької спрямованості; б) вузький спектр злочинних проявів порівняно зі структурою первинної злочинності жінок; в) переважання серед рецидивісток спеціального рецидиву; г) незначна частка злочинів, учинених з помсти або ревнощів; д) практична відсутність у середовищі рецидивісток ідейних «злочинниць-кар’єристок»; є) ускладнений процес соціальної адаптації порівняно з адаптацією чоловіків унаслідок більш тяжких соціальних наслідків відбування покарань та ін.» [15, с. 36].

Таким чином, наукових праць, присвячених проблемі кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок, Україні обмаль.

У вітчизняній науковій літературі з кримінології фактично відсутні дослідження, присвячені визначенню поняття «рецидивна злочинність жінок». Натомість пропонуються дефініції схожих понять. Зокрема, Н.О. Чечель визначає поняття «жіноча рецидивна злочинність в установах виконання покарань» та вважає, що це «система злочинів, зареєстрованих в установах відбування покарань, та кількість засуджених жінок (в т.ч.

неповнолітніх осіб жіночої статі), які вчинили її за певний відрізок часу» [279]. Однак це визначення є надто загальним та не описує істотних ознак жіночої рецидивної злочинності. Здебільшого науковці посилаються на праці попередніх дослідників жіночого рецидиву [277].

В окремих монографічних роботах з кримінально-виконавчого права науковці торкаються вирішення проблеми пенітенціарної характеристики жінок-рецидивісток. Так, у 2009 р. Г. С. Резніченко захистила дисертацію на тему: «Особливості виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно засуджених жінок». Однак розглянула у ній відвідну проблематику первинної жіночої злочинності (щодо жінок, вперше засуджених до позбавлення волі) [277].

Дисертаційне дослідження В. А. Бадири (2006 р.) стосується виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мети покарання. Судячи зі змісту автореферату, емпіричною базою дисертаційного дослідження стали, зокрема, результати опитування 143 жінок, які відбувають покарання у Чернігівській виправній колонії № 44 [12]. Відтак можна припустити, що у подальшому робота буде присвячена й проблемі виправлення жінок-рецидивісток. Однак, у ній авторка не виокремлює таких особливостей, а висвітлює лише загальні питання недотримання прав жінок, неодноразово засуджених до позбавлення волі, пропонує поняття виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, його стадій тощо. Таким чином, і у цій дисертації не висвітлено специфіки виправлення жінок-рецидивісток. Відповідна інформація відсутня й у монографії, яка була опублікована В. А. Бадирою спільно з Т. А. Денисовою [13].

В окремих підручниках з кримінології згадується про небезпечність жіночого рецидиву. До прикладу, в одному з них знаходимо таке твердження: збільшення частки жінок, які мали досвід перебування в місцях позбавлення волі (майже 37%) у виправних колоніях; так, якщо на початок 90-х років рецидивістками серед жінок була кожна четверта жінка, яка відбувала покарання не вперше, то нині цей показник свідчить, що їх кількість збільшилась майже в три рази [131, с. 208].

Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності жінок здійснювалася російськими дослідниками. У 2000 р. була захищена дисертація з проблем рецидиву злочинів та рецидивної злочинності жінок. Автор – О. Ю. Морозов. Цей дослідник, насамперед аналізує підходи до поняття рецидиву в кримінології та робить висновок, який ми повністю поділяємо, що рецидив злочинів у кримінології слід розглядати крізь призму визначення цього поняття у кримінальному праві. О. Ю. Морозов доходить висновку, що рецидивна злочинність жінок у сучасному суспільстві є самостійним, специфічним явищем, яке існує та еволюціонує за особливими законами. Цей науковець вказує, що стан жіночої рецидивної злочинності збігається за загальними ознаками з жіночою злочинністю, однак більшою мірою наближається до злочинності чоловіків. У роботі проаналізовано загальний стан жіночої рецидивної злочинності, в результаті чого зроблено висновок, що жінки почали скоювати такі злочини, які раніше для них не були характерними. О. Ю. Морозов вважає, що головна детермінанта рецидивної злочинності жінок полягає у тому, що в її свідомості та поведінці переважає глибока антисуспільна установка, яка є наслідком сукупності економічних, соціальних, психологічних і моральних причин та умов, які об’єктивно існують у суспільстві. Враховуючи особливості формування злочинної поведінки жінок-рецидивісток, цей дослідник вважає найбільш важливими заходами протидії жіночому рецидиву такі: загальносоціальні заходи, заходи кримінально-правового характеру, діяльність виправних установ по запобіганню злочинам, покращення умов реадаптації та ресоціалізації жінок, які відбули покарання [170].

Також відзначимо дисертацію М. В. Карпушиної, що присвячена проблемі рецидивної злочинності жінок, які звільнилися з місць позбавлення волі, та її запобігання (2013 р.). У ній авторка пропонує поняття жіночої рецидивної злочинності, під якою розуміє частину жіночої та одночасно частиною рецидивної злочинності, що є самостійним видом злочинності, що визначається статтю винуватих, характерними властивостями осіб, які не піддаються процесу ресоціалізації, а також особливостями злочинних дій, що мають повторний характер за наявності факту кримінально-правового впливу у минулому [97, с. 27–28]. Цей науковець запропонувала кримінологічну характеристику злочинів, учинених жінками після відбування покарання у місцях позбавлення волі, проаналізувала соціально-демографічні, кримінально-правові та пенітенціарні ознаки засуджених жінок, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, навела їх типологію. Окрім того, у цій роботі було визначено основні фактори, що детермінують злочинність жінок, звільнених з місць позбавлення волі, розглянуто питання реалізації пенітенціарних заходів запобігання рецидивній злочинності [97].

Незважаючи на певну увагу до проблеми рецидивної злочинності жінок, все ж доводиться констатувати, що у науковій літературі з проблем дослідження злочинності в Україні, незначною є кількість тих наукових праць, що безпосередньо присвячені дослідженню проблеми рецидивної злочинності жінок. При цьому попередні розвідки науковців у цій царині є важливими для її сучасного вивчення та переосмислення.

Наголосимо на тому, що якщо у структурі злочинності тривалий час виділяють жіночу злочинність, то під час аналізу рецидиву, як правило, його «статевим» відмінностям науковці не приділяють значної уваги.

Безумовно, що рецидивну злочинність слід визнати однією з найбільш небезпечних форм злочинності, яка показуєе, що свідомість рецидивіста не сприймає всього комплексу кримінально-правових заходів, які орієнтовані на недопущення ним злочинної поведінки у майбутньому. У зв’язку із цим заслуговує на увагу необхідність вирішення проблеми раннього виявлення потенційних рецидивістів, а також застосування до них заходів запобігання (як на загальнсоціальному, так і на спеціально кримінологічному рівнях). Це в свою чергу відображається і на специфіці запобігання рецидивній злочинності, яку окремі науковці пов’язують насамперед із домінантним застосуванням тривалої індивідуальної соціальної роботи до представників «груп ризику». Це, зокрема, соціально невлаштовані особи, особи, яких нещодавно (до 5 років) було звільнено з установ відбування покарань, у тому числі зі слідчих ізоляторів, особи, які вчинили злочини з хуліганських мотивів, правопорушники, які систематично зловживають наркотичні засоби, ведуть аморальний спосіб життя тощо. Така робота, на думку К. Оробця, повинна передбачати систему заходів освітньо-виховного характеру, соціально-економічної, психологічної, психіатричної підтримки, безкоштовного медичного обслуговування тощо. На переконання цього автора, лише поступова реалізація індивідуальної програми щодо потенційних рецидивістів дозволить звести до мінімуму прогнозовану ймовірність учинення ними нових злочинів (принаймні, умисних) [181, с. 133].

Як вдало зауважує В. С. Батирганеєва, ефективне запобігання рецидивній злочинності в Україні можливе за умови визначення кримінологічних засад цієї діяльності, що стосуються природи злочинного рецидиву, закономірностей його розвитку та зав’язків з іншим явищами соціальної дійсності, на яких базується соціальна політика запобігання рецидивній злочинності [15, с. 2].

Для того, щоб запропонувати кримінологічну характеристику рецидивної злочинності жінок слід, насамперед, визнвчитися з тим, що слід розуміти під рецидивом. Адже це поняття визначає подальше дослідження цього виду злочинності.

Рецидив злочинів (від лат. recidivus – той, що відновлюється) у загальному вигляді означає повторність, яка пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений нею злочин. В юридичній літературі щодо поняття рецидиву та його видів висловлюється значна кількість думок щодо наявності/відсутності судимості, форм вини, кількості злочинів, що утворюють рецидив, видів покарань. Проблема розуміння поняття рецидивної злочинності багато в чому ускладнюється наявністю принаймні трьох віжповідних понять-- – кримінально-правового, кримінологічного (фактичного) та пенітенціарного. У спеціальній літературі поняття кримінологічного й фактичного рецидиву використовуються переважно як тотожні, хоча окремі вчені розглядають їх як відмінні [162, с. 89; 218, с. 342]. Водночас найбільш проблематичним і неоднозначним є рецидив злочинів у кримінологічному розумінні. З цього приводу Ю. І. Битко слушно зауважив, що результативність досліджень рецидивної злочинності – однієї з актуальних і складних проблем, яку вивчають кримінологи, криміналісти, пенітенціаристи, – багато в чому залежить від чіткості понятійного апарату. І передусім від правильності визначення поняття «рецидив злочинів» [31, с. 4]. Загалом конкретизація термінології – неодмінна умова ефективного вивчення та розв’язання проблеми боротьби зі злочинністю [128, с. 317]. Адже неоднакове розуміння наукових понять може призводити до штучних дискусій не про саме явище, а про терміни, що його позначають, відволікати дослідника від суті проблеми.

Безспірним, на наш погляд, є положення про те, що дослідження будь-якої наукової проблеми повинно розпочинатися з визначення методологічних засад, на основі який буде відбуватися відповідне дослідження. Використання тих чи інших методів залежить від особливостей предмета дисертаційного дослідження. Охарактеризуємо їх залежно від рівня методології: філософського, загальнонаукового та конкретно-наукового.

Для правових досліджень, здебільшого характерним є використання формально-логічного методу. Разом з тим, досліджуючи те чи інше правове явище, поняття про нього, його зміст та функціональне призначення, не потрібно забувати про те, що суттєве значення в цьому процесі відіграють правила не лише формальної, а й діалектичної логіки. Діалектична логіка досліджує те, як у абстрактному мисленні, що пізнає істину, діють спільні закони діалектики, а також природу логічних форм і законів мислення із законами об’єктивного світу [74, с. 19; 254, с. 25–26].

На філософському рівні методології, як правило, виокремлюється лише діалектичний метод, який передбачає, насамперед, перехід мислення від конкретного до абстрактного з подальшим сходженням від абстрактного до конкретного [100, с. 254; 189, с. 517]. Використання цього методу дало змогу розглянути кримінологічну характеристику рецидивної злочинності жінок крізь призму загальних закономірностей жіночої та рецидивної злочинності, виокремити соціально-демографічні, кримінально-правові ознаки та морально-психологічні особливості жінок-рецидивісток, на підставі чого сформулювати відповідні рівні кримінологічного портрету жінки-рецидивістки.

Загальнонауковий рівень методології полягає у використанні методів емпіричного дослідження та методів теоретичного рівня [272, с. 66]. Серед методів емпіричного рівня у цій праці використано методи спостереження та статистичний метод [272, с. 35–37]. Спостереження – це спосіб пізнання об’єктивного світу, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті предметів і явищ, що здійснюється з допомогою органів чуття без втручання в процес зі сторони дослідника [182, с. 24–56]. Цей метод найчастіше використовується у формі опитування шляхом анкетування [236, с. 73]. З метою вивчення тих чи інших проблем рецидивної злочинності жінок у червні 2016 р. було проведено анкетування засуджених жінок-рецидивісток, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Чернігівській виправній колонії № 44 (усього було проанкетовано 92 особи) (додатки Е, Ж), бесіда з персоналом цієї установи відбування покарань, аналіз дисциплінарної практики щодо цього контингенту засуджених. У роботі також використано статистичний метод у ході опрацювання офіційних статистичних даних щодо стану злочинності, що ведеться ГПУ та кількості засуджених за відповідний період, облік яких здійснюється ДСА України, які оприлюднюються на офіційних веб-сайтах

До загальнонаукових методів теоретичного рівня дослідження, що використовуються у цій праці, належать методи ідеалізації, порівняльно-правовий метод, метод системно-структурного аналізу.

Метод ідеалізації полягає у тому, що науковець моделює певний ідеальний об’єкт, якого насправді немає в дійсності [136, c. 69]. Його використано, зокрема, для кримінологічної характеристики сучасного стану рецидивної злочинності жінок в Україні, особи жінки-рецидивістки, причин та умов рецидивної злочинності жінок та створення системи заходів її запобігання.

На сьогодні практично жодне наукове кримінально-правове дослідження не відбувається без використання порівняльно-правового методу. Його застосування набуває особливого значення для української кримінально-правої науки у світлі сучасних тенденцій глобалізації юриспруденції [117, с. 90; 270, с. 4–6;]. Посилення міжнародної співпраці, а також розвиток міжнародних економічних, політичних та соціально-культурних зв’язків, інтенсифікація інформаційних, інтегративних та глобалізаційних процесів породжує об’єктивну необхідність у порівняльному дослідженні законодавчих систем різних держав [100, с. 295]. Як вказує А. А. Малиновський, сутність порівняльно-правового методу полягає у порівнянні явищ та процесів правової дійсності різних держав з метою виявлення подібних та відмінних рис між цими явищами та процесами, а також термінів, що їх позначають [161, с. 4]. Цей метод використано, зокрема, під час обґрунтування авторського розуміння рецидивної злочинності. Так, у багатьох КК зарубіжних держав, як і у ст. 34 КК України передбачено, що рецидив – це вчинення особою лише умисних злочинів (зокрема, 34 КК еспубліки Молдова, ст. 43 КК Республіки Білорусь, ст. 64 КК Республіки Польща, ст. 50 КК Аргентини, ст. 56 КК Японії, ст. 67 КК Швейцарії, ст. 132-8 КК Франції, ст. 23 КК Сан-Марино, ст. 3 Гл. 26 КК Швеції [255, 256, 258–260, 262–265]. З урахуванням цього, а також на підставі аналізу наукової літератури зроблено висновок, що поняття рецидиву слід використовувати в одному і тому ж значенні у правовій сфері, особливо у науках кримінально-правового циклу. Окрім того, порівняльно-правовий метод використано для порівняння соціальної адаптації жінок-рецидивісток в Україні з соціальною адаптацією такої категорії засуджених у Республіці Польща.

Метод системно-структурного аналізу дозволив всебічно досліджувати певні явища з точки зору виокремлення їх компонентів, які взаємодіють між собою [100, c. 243]. Його використано, насамперед, під час кримінологічної характеристики сучасного стану рецидивної злочинності жінок в Україні, характеристики особи жінки-рецидивістки, причин та умов рецидивної злочинності жінок, заходів її запобігання.

Метод абстрагування – це уявний відхід від несуттєвих властивостей, зав’язків, предметів з одночасним виокремленням однієї чи кількох найважливіших рис, які цікавлять дослідника [272, c. 70]. У цій праці його використано під час характеристики стану жіночої та рецидивної злочинності, а також рецидивної злочинності жінок, аналізу структури особи жінки-рецидивістки.

Метод моделювання, який полягає у дослідженні об’єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою моделей [136, c. 80], використано для розроблення моделей кримінологічного портрету жінки-рецидивістки, спеціально-кримінологічних заходів запобігання рецидивній злочинності жінок.

Метод індукції застосовується для того, щоб одержати загальний висновок про ознаки множини елементів на основі вивчення цих ознак [20, c. 41]. У нашому дисертаційному дослідженні – для характеристики поняття рецидивної злочинності жінок, особи жінки-рецидивістки, детермінації жіночого рецидиву.

Метод дедукції – це метод логічного висновку від загального до окремого [20, c. 41], який використано під час побудови спеціально-кримінологічних засобів запобігання рецидивній злочинності жінок.

Метод аналізу – це метод пізнання, який дає змогу розкласти предмет на частини [20, c. 41], Його використано для аналізу конкретних причин та умов рецидивної злочинності жінок, загальносоціальних та спеціально кримінологічних заходів запобігання жіночому рецидиву.

Конкретно-науковий рівень методології полягає у використанні під час наукових досліджень догматичного методу, тобто, методу встановлення змісту юридичних норм і нормативно-правових приписів, з’ясування закономірностей дії права з допомогою правил юридичної логіки [20, c. 41]. Він надав можливість визначити такі поняття, як «рецидивна злочинність жінок», «загальносоціальні заходи запобігання рецидивної злочинності жінок», «соціальна адаптація жінок-рецидивісток» та інших.

Таким чином, окремі питання кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок є недослідженими, маловивченими або спірними у кримінологічній науці. До них, зокрема, належать визначення поняття рецидивної злочинності жінок та її сучасний стан в Україні; характеристика особи жінки-рецидивістки як об’єкта кримінологічного дослідження та її соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних аспектів; виокремлення основних причини та умови рецидивної злочинності жінок в Україні; побудова заходів запобігання цьому виду злочинності на загальносоціальному та спеціально-кримінологічному рівнях, у тому числі пенітенціарні заходи запобігання рецидивної злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-рецидивісток..

<< | >>
Источник: ЛАГОЦЬКА ВІКТОРІЯ ФЕДОРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЖІНОК. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок
  4. 3.1 Причини та умови злочинності: загальнотеоретичні підходи
  5. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  6. Стан наукового дослідження проблем виконання та відбування покарання щодо раніше судимих осіб у місцях позбавлення волі
  7. Методологічні засади дослідження кримінологічної характеристики грабежів і розбоїв, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -