<<
>>

4.1 Загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок

Перш ніж перейти до характеристики загальносоціальних заходів запобігання рецидивній злочинності жінок, з’ясуємо, який з термінів, що нині вживається у науковій кримінологічній літературі («попередження», «запобігання», «протидія», «превенція») більш доцільно застосовувати у цьому дисертаційному дослідженні.

Розмаїття позицій науковців з приводу розмежування цих понять зайвий раз засвідчує факт малоперспективності такої дискусії [21, с. 26; 49, с. 11; 85, с. 140; 125, с. 138; 135, с. 137]. Увага кримінологів, на нашу думку, повинна бути спрямована на реальний зміст, практичне наповнення та ефективні шляхи реалізації заходів, які охоплюються цими поняттями. Здійснивши аналіз цих термінів за тлумачними лінгвістичними та юридичними словниками, можна дійти висновку, що, незважаючи на деякі відмінності, всі ці терміни мають діяльнісну основу та означають діяльність щодо недопущення правопорушень [26].

У нашому дослідженні будемо використовувати ці терміни як синонімічні, втім більшу перевагу надаватимемо правовому поняттю «запобігання», оскільки саме воно використовується в єдиному джерелі кримінального законодавства України – КК України (ст. 1, ч. 2 ст. 50).

Зауважимо, що на міжнародній арені сформувалося бачення важливості запобігання жіночій злочинності, яка має специфіку порівняно з запобіганням злочинності чоловіків. Так, у Віденській декларації про злочинність та правосуддя, прийнятій на десятому конгресі ООН по запобіганню злочинності та поводженні з правопорушниками (10–а 17 квітня 2000 р.) вказується таке: «11. Ми зобов’язуємося взяти до уваги і вирішувати проблему різних наслідків здійснюваних програм і політики для чоловіків і жінок, відповідно, в рамках Програми ООН в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя, а також в рамках національних стратегій в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя; п.

12. Ми також зобов\'язуємося розробляти орієнтовані на конкретні дії програмні рекомендації, засновані на обліку особливих потреб жінок як практичних працівників системи кримінального правосуддя, жертв, ув\'язнених і правопорушників» [39].

Кримінологи здебільшого виокремлюють два види запобігання злочинності: загальна профілактика і індивідуальна [135, с. 141]. Загальна профілактика, у свою чергу, складається із загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів запобігання. Вибір методів впливу на поведінку і формування моральних якостей і поглядів людей на практиці викликає певні проблеми, які обумовлюються різноманітністю соціальних зв’язків людини. З цих причин, як слушно зауважують науковці, запобігання злочинності повинно носити комплексний характер [66, с. 263]. Першочерговим є загальносоціальне запобігання злочинам, адже. спочатку необхідно намагатися використати можливості загальних заходів або переконатися, що їх розвиток та інтенсивність в конкретній ситуації не справляють бажаного ефекту. Загальні заходи є основою інших методів впливу, створюють умови для їх здійснення, полегшують їх реалізацію [72, с. 95]. Оскільки рецидивна злочинність входить до структури загальної злочинності, то ці фундаментальні положення у повній мірі поширюються на профілактику рецидивної злочинності жінок. Ми підтримуємо положення, відповідно до якого загальносоціальні заходи запобігання злочинності тією чи іншою мірою розповсюджуються і на рецидивну злочинність [203, с. 21].

З огляду на те, що в основі протиправної поведінки жінок і чоловіків нерідко лежать різні фактори (соціального, психологічного, фізіологічного характеру тощо), а також враховуючи, що жінки у зв’язку з особливостями психічних процесів по-іншому, ніж чоловіки, реагують на аналогічні явища суспільного життя, запобігання злочинам, вчинених жінками, повинно бути орієнтоване, зокрема, на вплив не стільки на фактори загального характеру, скільки на ті, що є детермінантами протиправної поведінки саме жінок.

Таким чином, специфічний об’єкт профілактики –рецидивна злочинність жінок – передбачає певну специфіку запобіжних заходів. Хоча варто зауважити, що на рівні держави не сформовано чіткої системи запобіжних заходів жіночій рецидивній злочинності, фактично не здійснено відповідного наукового супроводу вивчення цих проблем.

Погоджуємося з думкою про те, що центральною ідеєю загального запобігання злочинам є ідея впливу на детермінаційний комплекс злочинності [250, с. 8]. Цю тезу підтримує О. В. Головкін, зазначаючи, що для запобігання злочинності необхідним є нейтралізація чи усунення її детермінант [52, с. 127]. У попередніх розділах нашого дисертаційного дослідження ми визначили чинники, які детермінують жіночу рецидивну злочинність. Це, по-перше, соціально-економічні та соціально-психологічні фактори, що впливають на формування свідомості та поведінки жінки, в точу числі жінки-рецидивістки; по-друге, організаційно-правові, що пов’язані з функціонуванням пенітенціарної системи в цілому та її впливом на особу жінки, яка відбуває кримінальне покарання. Причому перша група чинників, на нашу думку, є домінуючою, оскільки для жіночого рецидиву визначальними є фактори, які призводять до жіночої злочинності, а вже потім до рецидивної. Таким чином, для ефективного запобігання рецидивній злочинності жінок головна увага повинна приділятись саме усуненню детермінант жіночої злочинності.

У попередніх розділах на підставі емпіричних досліджень нами було зроблено висновок, що жіночу рецидивну злочинність обумовлюють переважно вчинення «наркотичних» злочинів та злочинів корисливо-насильницької спрямованості. Таким чином, протидія жіночій рецидивній злочинності повинна, насамперед, стосуватися виробленню тих заходів, які здатні мінімізувати злочинні прояви в середовищі жінок-рецидивісток.

Ураховуючи різні аспекти (політичні, соціальні, економічні, ідеологічні тощо), кримінологи розробили визначення загальносоціального запобігання злочинності. Це система економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, культурних та організаційних заходів, що спрямовуються державою і суспільством на розвиток економіки, підвищення добробуту народу, удосконалення культурного рівня, зміцнення правопорядку, створення сприятливих умов для праці, побуту і відпочинку всіх громадян [44, с.

28; 168, с. 105]. Очевидно, що загальносоціальне запобігання злочинності впливає на оздоровлення ситуації в економічній та соціальній сферах тощо. Зазвичай загальне запобігання злочинності здійснюється не правоохоронними органами, для яких ця функція є пріоритетною, а іншими державними органами та громадськими організаціями.

Фактично будь-які соціально позитивні зміни у суспільстві, які є результатом вдосконалення законодавчої бази, а також інших позитивних соціальних процесів прямо або побічно сприяють нейтралізації, стримуванню або й навіть ліквідації причин та умов злочинності. Наприклад, закон, який покращує становище жінок та дітей може зумовити покращення криміногенної ситуації у сфері рецидивної злочинності жінок. Однак такий позитивний ефект може проявити себе в об’єктивній реальності не відразу ж і не так яскраво, щоб можна було їх безпосередньо прив’язати до чинності цього закону, який покращує становище жінки. У деяких випадках взагалі може не простежуватися зв\'язок між соціально-економічною політикою держави та запобіганням злочинності. Погодимося з Е. І. Петровим, який підкреслював, що особливістю загальносоціального запобігання э те, що воно не безпосередньо спрямовано на подолання негативних явищ, а лише цьому сприяє [130, с. 122].

Нині доводиться констатувати, що потенціал соціальних (державних і громадських) та правових інститутів використовується не повною мірою і не завжди ефективно. В Україні у свій час була зруйнована система профілактики злочинності. Сьогодні нова ефективна система запобігання злочинам з достатньо регламентованою схемою диференційованого соціального контролю за різними видами злочинної поведінки ще не створена. Досі не прийнятий Закон «Про профілактику злочинності», про необхідність якого говорять теоретики та практики в сфері правоохорони. Цей Закон повинен передбачати комплекс заходів, спрямованих на подолання вразливості різних соціальних груп, в тому числі і жінок, з точки зору їх залучення до кримінальної поведінки.

Прийняття такого Закону було б ще одним кроком на шляху реформування системи кримінальної юстиції та засвідчило б факт відмови від виключно репресивних заходів як засобу мінімізації наслідків девіантної поведінки в суспільстві.

В. З. Роговін слушно зауважує, що при всьому значенні адміністративних та правових заходів, вирішальна роль в подоланні антисуспільних явищ належить соціальній профілактиці [228, с. 9–12]. За своїм конкретним змістом загальносоціальні заходи запобігання злочинності поділяються на економічні, соціальні, ідеологічні, технічні, організаційні і правові. Розглядаючи відповідні заходи, будемо виходити з того, що вони повинні все ж мати конкретний характер, тобто бути спрямовані на жінку-рецидивістку, а також на причини та умови її девіантної поведінки. Тому, на нашу думку, загальносоціальна попереджувальна діяльність має включати в себе широкий спектр заходів, однак має починатися з тих сфер життєдіяльності, в яких формуються негативні риси жінки-рецидивістки і в яких вони найчастіше скоюють злочини: побут, виробництво тощо.

Ураховуючи викладене вище, під загальносоціальними заходами запобігання жіночій рецидивній злочинності, на нашу думку, слід розуміти діяльність щодо реалізації економічних, соціальних, ідеологічних, технічних, організаційних, правових заходів з урахуванням особливостей жінок-рецидивісток.

Економічні заходи запобігання злочинності спрямовані, зазвичай, на те, щоб шляхом оздоровлення економічної ситуації в країн, підвищення добробуту та соціальної захищеності її громадяни вплинути на зменшення півня злочинності у державі.

Зниження добробуту населення на тлі економічної кризи у державі є важливим криміногенним чинником рецидивної злочинності жінок. Зазвичай вони несуть основну відповідальність за сімейно-побутову сферу родини, а тому більш гостро відчувають побутову невлаштованість та матеріальні нестатки, ніж чоловіки. Матеріальні труднощі вкрай негативно позначаються на психологічному здоров’ї жінок, які злочинним шляхом намагаються вирішити матеріальні проблеми, які стають перед ними та членами їх сімей.

Так, як показали результати проведеного нами анкетування, мотивом вчинення умисного повторного злочину 37% проанкетованих (або 34 особи) назвали матеріальні труднощі, а 11% опитаних (або 10 осіб) – корисливий мотив (питання № 18, додатки Е, Ж). Економічна стабільність, якої можна досягнути тільки завдяки ефективній економічній політиці, сприяє зниженню тривоги та напруження, нормальному психічному та психологічному стану жінок, тим самим здійснюючи попереджувальний вплив щодо жіночої рецидивної злочинності.

З покращенням матеріального добробуту жінок та їх сімей тісно повязане питання працевлаштування жінок. На нашу думку, воно є важливим стримуючим фактором на шляху до злочинного способу вирішення своїх проблем та розвязання соціальних конфліктів є стабільна робота жінок, яка надає можлмвість отримувати їй той заробіток, який би задовольняв потреби жінок та надав почуття впевненості в майбутньому. У результаті проведеного нами анкетування, 73% проанкетованих (або 67 осіб) вважають, що наявність у них стабільшої роботи, їх працквлаштування могло б утримати їх від вчинення злочину (питання № 19, додатки Е, Ж).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці [208]. Згідно зі ст. 14 цього Закону, законодавець передбачив, що для працевлаштування тих категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, до яких належать особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування (п. 3 ч. 1), підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Але оскільки у цю квоту входять і інші категорії громадян (зокрема, один з батьків або особа, яка їх замінює і має на утриманні дитину (дітей) віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності); молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу), то очевидно, що роботодавці заповнять цю квоту будь-якими іншими категоріями осіб, окрім тих, що звільнені після відбуття покарання (у тому числі жінок-рецидивісток).

Ураховуючи викладене вище, пропонуємо внести зміни до ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», вказавши, що на кожну з категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, повинно припадати не менше 0,7 відсотків квоти, передбаченої для підприємств, установ, організацій у ч. 2 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення».

Важливого значення мають соціальні заходи запобігання жіночій рецидивній злочинності. На сьогодні незаслужено мало приділяється увага розробці соціального аспекту проблеми запобігання рецидивної злочинності, що призводить до недооцінки впливу соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві, на динаміку рецидивної злочинності [283, с. 158–159]. До соціальних заходів запобігання рецидивної злочинності жінок, на нашу думку, належить ефективний соціальний контроль, розвиток соціальних служб, реалізація задекларованої на державному рівні гендерної рівності, допомога сім’ям та жінкам, які виховують дітей.

На думку К. Є Ігошева та І. В. Шмарова, важливу роль у профілактиці жіночої рецидивної злочинності відіграє соціальний контроль, під яким розуміється сукупність норм, інститутів та відносин, що спрямовані на забезпечення відповідності поведінки людей інтересам відповідної соціальної групи, суспільства загалом. Як зазначають ці науковці, від того, як втілюються в життя вимоги соціального контролю, значною мірою залежить реалізація в суспільстві профілактичних функцій, оскільки цей контроль сприяє регуляції соціальних процесів та впливу на особу, завдяки яким у свою чергу підвищується ефективність попереджувальних заходів [90, с. 5]. Однією з форм соціального контролю є соціальна адаптація жінок-рецидивісток.

Гендерні питання пов’язані передусім з особливостями реалізації прав жінок, особливо в економічній, соціальній та політичній сферах. Для розв’язання гендерної проблеми в Україні був прийнятий Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [207]. Обмеження перспектив карєрного зростання, набуття престижного соціального статусу та самореалізації негативно впливає на свідомість жінок та ш нерідко штовхає їх на вчинення злочинів.

Соціальні заходи запобігання злочинності покликані впливати на різні соціальні інститути (сім\'ю, колектив, громадські організації тощо). Так, значний профілактичний потенціал мають заходи, що сприяють створенню культу родини, сімейного виховання дітей тощо. На подолання кризових явищ у суспільстві, а також розвиток такого соціального інституту, як сім’я, спрямована Державна цільова соціальна програма підтримки сім’ї до 2016 р. [60]. Попри певну декларативність, вже сам факт уваги держави до проблем сім’ї має позитивний ефект.

Слушною є думка, яку висловила, зокрема, О. Л. Старко, що стосунки в сім’ї повинні уважно вивчатися з метою своєчасного профілактичного впливу на них [239, с. 126]. Адже коріння протиправних учинків часто формуються в ранній період життя. На відміну від інших суспільних інститутів, сім’я здатна впливати на всі сторони особистості жінки протягом усього її життя. Об’єднавши свої зусилля з діяльністю інших інститутів соціального виховання, сім’я здатна формувати позитивні якості її членів та ненасильницьку модель поведінки, виховувати дівчат в дусі поваги до людини, шанобливого ставлення до моральних і духовних цінностей.

У цьому контексті важливою є увага держави та громадськості до проблеми подолання насильства в сім’ї. Такі неативні прояви не лише руйнують родину, а й стають передумовою злочинності в суспільстві. Серед проанкетованих нами засуджених жінок 36% (або 33 особи) стверджують, що відносно них було вчинено злочин чоловіком, співмешканцем або іншим членом сім’ї (питання 28, додатки Е, Ж). Н. В. Аніщук слушно називає цей вид насильства гендерним, розуміючи під ним «фізичну, сексуальну та психологічну шкоду, яка посилює підпорядкованість жінок та укорінює владу та домінування чоловіків всупереч принципу тендерної рівності» [6, с. 14–15].

У практиці ЄСПЛ зазвичай застосування насильства до жінки та її дітей у сім’ї розглядається як порушення ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод (право на повагу до особистого та сімейного життя). Так, у справі «Опуз проти Туреччини» ЄСПЛ підкреслив, що насильство в сім’ї є не приватною чи сімейною справою, а зачіпає суспільні інтереси, що вимагає ефективних дій з боку держави. Відтак у державі не лише повинні бути закони щодо протидії насильству, а ефективні механізми реалізації цих законів. Окрім того, у цьому рішенні домашнє насильство було визнано жорстоким поводженням, що є проявом нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження., а нездатність держави адекватно реагувати на насильство за ознакою статі – порушенням ст. 14 Конвенції (заборона дискримінації), що порушує право жінок на рівний захист перед законом [238].

В Україні ситуація з домашнім насильством є доволі таки складною, а відповідні справи – латентними. Справжню ситуацію у цій сфері можна вивчити лише шляхом різноманітних соціологічних досліджень. Так, за даними О. В. Бойка, найчастіше до насильства в сім\'ї відносять побої (72% респондентів), адиктивну поведінку (52%), вираження погрози застосування фізичного примусу (45%), а також фізичне покарання дітей (38%). За даними соціологічних досліджень цього науковця, «найчастіше жертвами насильства в сім\'ї, не сполученого з вчиненням тяжкого злочину, стають жінки та діти. Частка чоловіків, що потерпіли від насильства в сім\'ї зростає при розгляді насильницьких злочинів. У такій ситуації відсоткове співвідношення жінок і чоловіків приблизно однакове. Фізичне насильство найчастіше застосовується проти працездатних осіб у віці від 25 до 50 років, психологічне насильство в більшості випадків чиниться стосовно осіб у віці від 31 до 55 років, а також осіб похилого віку» [24, с. 12–14].

У попередньому розділі дисертаційного дослідження вже зазначалося, що рецидивна злочинність жінок відрізняється високим рівнем насильницьких злочинів, в тому числі у сімейно-побутовій сфері. Прийняттям у 2001 р. Закону «Про попередження насильства в сім’ї» [212] Україна визнала, що домашнє насильство не є приватною справою, а становить серйозну соціальну проблему, що має вирішуватися на рівні держави. У контексті запобігання рецидиву злочинів серед жінок особливо важливим є забезпечення раннього виявлення сімей, в яких відбувається насильство або є реальна загроза його вчинення, та організація їх соціального супроводу.

Однак цей Закон застарілий та не узгоджується з основними положеннями Конвенції РЄ про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (2011 р.) [108]. Про це в аналітичній доповіді зазначила й моніторингова група, яка займалася дослідженням відповідності національного законодавства України як Стамбульській конвенції, так і іншим міжнародним документам [81]

На сьогодні в Україні створено розгалужену мережу тих закладів, які можуть надавати допомогу жінкам, які постраждали від сімейного насильства, включаючи надання тимчасового притулку. Основними їх формами є центри соціально-психологічної допомоги і соціальні центри матері та дитини. Вони функціонують фактично у кожному обласному центрі. Однак, існують і такі соціальні заклади, що надають допомогу лише жінкам, які постраждали від насильства у сім’ї (зокрема, притулок для тимчасового перебування жінок, що зазнали насильства у сім\'ї у м. Києві) [187]). Однак у більшості своїй центри соціальної допомоги надають її різним категоріям громадян (наприклад, особам без постійного місця проживання), що вимагає різного соціально-психологічної корекції з боку працівників цих закладів, а тому потреби жінки, яка зазнала сімейного насильства, у таких центрах ураховується недостатньо. У зв’язку з цим в Україні мають бути створені спеціалізовані заклади, що надавали б допомогу жінкам, які зазнали насильства у сім’ї, у тому числі тим, які звільнилися з установ відбування покарань.

Однак не всі жінки-рецидивістки, які зазнали сімейного насильства, можуть стати клієнтками центрів. Адже відповідно до положень про них ними можуть бути лише певні категорії осіб. Наприклад, згідно з Типовим положенням, на основі якого функціонують такі заклади, жінки, які мають проблеми зі здоров’ям, не можуть бути їхніми клієнтками (зокрема, це наявність симптомів хвороби в гострому періоді або в період загострення хронічних захворювань; психічно хворі особи; особи, що потребують постійного стороннього догляду і не в змозі самостійно себе обслуговувати [248]. Як було з’ясовано у ході біоповедінкових досліджень засуджених, показник поширеності ВІЛ-інфекції серед жінок майже вдвічі вищий (18%), ніж серед чоловіків (10%) [201]. Серед жінок-рецидивісток, які були звільнені з місць позбавлення волі великий відсоток і тих, хто страждає й на інші соціально небезпечні захворювання (наприклад, алкоголізм, наркоманію, туберкульоз).

Таким чином, покращення надання соціальної допомоги жінкам (у тому числі жінкам-рецидивісткам), які потерпають від сімейного насильства, а також розроблення психологічних коригуючи програм, спрямованих на коригування поведінки жінок-рецидивісток, які постраждали від насильства у сім’ї, є одним із заходів загальносоціального запобігання жіночій рецидивній злочинності.

Підвищення матеріального благополуччя повинно відбуватися паралельно з підвищенням культурно-освітнього рівня, формуванням соціально корисних поглядів, потреб, інтересів, залучення жінки до активної суспільної діяльності [11, с. 144–145]. Важливу роль у цьому напрямку відіграють ідеологічні заходи профілактики злочинів, які покликані формувати у членів суспільства гуманістичні цінності, правову свідомість, за допомогою індивідуально-виховної роботи, а також виправляти моральні деформації у осіб із протиправною поведінкою. Такі заходи передусім позитивно впливатимуть на запобігання насильницьким злочинам, що скоюються жінками.

Важливу роль у запобіганні рецидивній злочинності жінок відіграє не лише застосування репресивних заходів держави, а й здійснення просвітницької (культурно-просвітницької) діяльності різноманітними соціальними інституціями, зокрема, освітніми закладами. Як зазначає О. М. Костенко, «краще шляхом формування у людей соціальної культури усувати у них комплекс сваволі та ілюзій, ніж карати за прояв цього комплексу у вигляді злочину» [116, с. 205].

У науковій літературі під просвітницькою діяльністю розуміється цілеспрямована діяльність щодо формування світогляду і використання вільного часу громадян, що має витриманий політико-ідеологічний характер; система заходів, що здійснюються громадськими організаціями та установами культури [96, с. 51]. Культурно-просвітницький рух завжди віддзеркалює політико-ідеологічний процеси і є в руках влади інструментом, за допомогою якого формується свідомість населення, її соціально-культурна реальність [276, с. 259].

Культурно-просвітницьку діяльність повинні здійснювати, насамперед, навчальні заклади України. Недаремно у Законі України «Про вищу освіту» при визначенні таких типів навчальних закладів, як університет, академія, інститут (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 28) вказано, що це такі заклади, які не лише сприяють поширенню наукових знань, а й провадять культурно-просвітницьку діяльність [204].

В умовах зростання криміналізації суспільства, посилення правового нігілізму окрім загального виховання актуальним є правове виховання школярів та молоді. Провідну роль у цій діяльності відіграють освітні заклади, які повинні сприяти не лише інтелектуальному розвиткові, а й забезпечувати моральне формування особи, її адекватне ставлення до суспільства, соціальних та правових норм. Низький рівень правової свідомості осіб є однією з причин злочинності у підлітковому середовищі. Не є винятком і рецидивна злочинність жінок.

Однак навчальні заклади на сьогодні обмежені в можливості правової просвіти школярів та молоді. Насамперед, тому, що зі школи фактично пішли висококваліфіковані кадри, а основи правознавства читаються здебільшого не юристами, а істориками. Відтак належна увага правовій просвіті школярів не приділяється. На нашу думку, під час викладання у школах такої навчальної дисципліни, як «Основи правознавства» доцільно навчати школярів не лише юридичним знанням, а й передусім необхідно спрямовувати ці знання на вирішення проблем прав дітей, захисту їх від домашнього насильства, відповідальності за протиправні вчинки тощо.

Навчальні заклади покликані здійснювати й соціальний контроль за поведінкою осіб жіночої статі з тим, щоб не допустити негативний вплив на однолітків, які схильні до вчинення правопорушень. Послаблення чи нездійснення контролю над поведінкою осіб жіночої статі під час навчання призводить до негативних змін в їх поведінці. Навчальні заклади повинні здійснювати соціальний контроль як за обстановкою під час навчання жінок, так і у сім’ї та побуті для того, щоб виявити та своєчасно запобігти вчиненню ними злочинів. Окрім того, важливим заходом просвітницької діяльності навчальних закладів у запобіганні рецидивній злочинності жінок є заходи, спрямовані на протидію її асоціальній поведінці (зокрема, алкоголізму, наркоманії).

Окрім правового виховання, під час просвітницької діяльності навчальних закладів слід приділяти велику увагу й моральному вихованню жінок. Головним напрямком такого виковання є збереження та розвиток загальної культури жінки. На нашу думку, перспективним є підхід до морального виховання жінок як до діяльності, спрямованої не лише на моральне просвітництво особи жіночої статі, а й на розвиток у неї моральної активності. Навчальнм закладам доцільно розробляти та впроваджувати у навчальний процес програми морального виховання і освіти жінок з метою формування у них правосвідомості, правової культури, поваги до моральних норм і закону. У рамках цих програм можна передбачити різноманітні заходи щодо підвищення морально-правової культури жінок, звернувши особливу увагу на ті з них, що покликані прищеплювати жіночу культуру і виховувати жіночність у підростаючого покоління. При цьому особливу увагу слід приділяти відродженню звичаїв та традицій Українського народу, які несуть в собі позитивний потенціал і здатні протидіяти криміналізації значної частини жінок.

Партнерську допомогу у правопросвітницькій діяльності освітнім закладам можуть надавати юридичні клініки, створені на базі юридичних факультетів вищих навчальних закладів освіти [42, с. 16–21; 153].

Ще одним напрямом культурно-просвітницького виховання є пропаганда в молодіжному середовищі здорового способу життя як важливого фактору профілактики наркоманії та алкоголізму. Ці фонові явища здійснюють значний негативний вплив на рівень злочинності загалом та жіночу рецидивну злочинність, зокрема. По-перше, ведення способу життя, пов’язаного з вживанням наркотиків та алкоголю, постійно вимагає значних коштів, які найлегше здобути протиправним шляхом. По-друге, в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння послаблюється самоконтроль особи, а це полегшує вчинення злочинів. Адже самоконтроль має надзвичайно важливе значення на стадії прийняття рішення у формуванні протиправної поведінки особи. По-третє, незаконні операції з наркотиками самі по собі є злочинними діяннями. Як ми вже зазначали вище, результати проведеного анкетування засджених жінок-рецидивісток свідчать, що значна їх кількість вчинили повторний умисний злочин у стані спяніння (54% – алкогольного, 39% – наркотичного) (питання № 14, 15, додатки Е, Ж).

Відтак, на нашу думку, просвітницька діяльність має включати й пропаганду здорового способу життя, профілактику вживання алкоголю та наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. При цьому така діяльність повинна бути комплексною. Зокрема, вона може включати фізичне виховання школярів. Адже прищеплення у школі дорового способу життя, активне фізичне навантаження школярів несумісне з вживанням ними алкоголю та наркотичних засобів. Окрім того, важливою складовою такого виховання є участь у просвітницькій діяльності компетентного педагога, який, зокрема й особистим прикладом, здатен здійснювати антиалкогольне та антинаркотичне виховання підлітків.

У школах доцільно впровадити методику, яка включатиме такі основні напрямки виховання підлітків: «загальнобіологічну – розкривати дію алкоголю і нікотину на організм людини, його органи і системи; генетичну – пояснювати, як алкоголь впливає на спадковість організму, потомство; медичну – пояснювати шкідливі наслідки дії алкоголю на здоров’я людини, на тривалість його життя; соціологічну – розкривати негативний вплив алкоголю на виробничу діяльність людини, якість праці, на сімейні стосунки, виховання дітей, вплив алкоголю на зростання травматизму, злочинності та ін.» [89, с. 215]. Для комплексного здійснення антиалкогольного та антинаркотичного виховання школярів, на нашу думку, доцільно у школах проводити тематичні класні години, інтегровані уроки (зокрема, з психології, біології та хімії).

Таким чином, просвітницька діяльність навчальних закладів України відіграє важливу роль у запобіганні рецидивній злочинності жінок. Адже від того, наскільки будуть сформовані початкові установки жінки, залежить і можливе подальше відхилення її поведінки від норми та відповідно вчинення нею злочинів. Відтак така діяльність є важливим соціальним заходом протидії рецидивній злочинності жінок.

Запобігання цьому виду злочинності буде більш ефективним у випадку, коли дівчатам-підліткам у приклад будуть ставитися позитивні, соціально схвалені та бажані форми поведінки. У цьому аспекті особливу роль повинні відігравати засоби масової інформації. Соціальна реклама на загальнодержавних телеканалах, по-перше, повинна пропагувати моральний та здоровий спосіб життя, правову культуру і правосвідомість, повагу до сімейних цінностей, шанобливе ставлення до жінки. По-друге, рекламна продукція соціального спрямування повинна демонструвати негативний і згубний вплив наркотиків та алкоголю на психічне та фізіологічне здоров’я жінки, а також поступове руйнування соціального статусу споживачів цих засобів.

На жаль, ситуація у цій сфері протилежна. Демонстрація сцен насильства, «вільного кохання», інших негативних стереотипів поведінки, романтизація протиправних проявів заполонили екрани телебачення та шпальти газет. Рекламування слабоалкогольних та алкогольних напоїв у позитивному ракурсі (досягнення успіху у житті, гарного настрою та спілкування) формує у глядачів стереотип персональної корисності вживання цієї продукції. Незаперечним є факт, що все це вкрай шкідливо впливає на поведінку та свідомість членів суспільства, особливо молоді. Ідеологія суспільства «споживачів», культ матеріального статку підмінили загальнолюдські цінності – доброту, чесність, благородство, повагу до ближнього.

Заходи, які вживаються державою для подолання цієї ситуації, поки що є малоефективними. Закон України «Про захист суспільної моралі» встановив правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, яка негативно впливає на суспільну мораль [210]. Змістом державної політики у цій сфері є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення. Нажаль, ці положення Закону залишаються, переважно, декларативними. Пересвідчитись у цьому можна щоденно, переглядаючи пресу та телевізійні передачі. Необхідним є постійний моніторинг Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення змісту загальнодоступної інформації щодо його відповідності традиційним нормам моралі, духовності та психогігієни.

Організаційні заходи профілактики злочинності повинні нейтралізувати чи мінімізувати криміногенні наслідки непрофесійної організаційно-управлінської діяльності. Наприклад, заходи щодо розробки механізму соціальної адаптації жінок, звільнених із місць позбавлення волі, визначення правильних критеріїв ефективності діяльності правоохоронних органів в контексті запобігання злочинності, в тому числі жіночій рецидивній тощо.

Заходи організаційно-управлінського характеру запобігання рецидивній злочинності жінок повинні, зокрема, передбачати: 1) аналіз проблем у цій сфері та перелік програм, послуг, установ та наявних ресурсів; 2) чітке визначення обов’язків компетентних організацій, установ та співробітників, які беруть участь у запобіганні цьому виду злочинності; 3) розробку механізмів координації та організації взаємодії державних та недержавних установ в сфері запобігання рецидивній злочинності жінок; 4) прогнозування та контроль за реалізацією політики, програм та стратегій боротьби зі злочинністю; 5) формування методики ефективного зменшення можливостей скоєння жінками злочинів; 6) участь громадськості в вирішенні кола існуючих проблем та наданні послуг; 7) взаємодію та співпрацю центральних та місцевих органів публічної адміністрації за участі приватного сектору, правоохоронних, судових органів у реалізації спільних заходів із запобігання злочинності жінок; 8) наявність кваліфікованого персоналу на всіх рівнях.

Окрім того, необхідно вдосконалювати роботу існуючих чи запроваджувати нові інституції, спрямовані на покращення соціальної роботи з жінками (у тому числі з тими, що звільнилися з установ відбування покарань). Зокрема, це кризові центри, центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, жіночі кризові центри для подолання складної життєвої ситуації, служби зайнятості, центри допомоги жінкам, які стали жертвами сімейного насильства, телефони довіри, консультативні центри правників, жіночі ради тощо. Важливо, щоб такі установи були не лише в обласних центах, але й в районних містах (з позиції територіальної доступності та оперативності надання допомоги). Так, у ході анкетування викладачів та слухачів НАВС, що було проведене нами, респондентам було поставлене питання: «Які заходи запобігання жіночій рецидивній злочинності, на Вашу думку, є найбільш ефективними?». 33% опитаних вважає, що таким заходом є зниження безробіття серед жінок, 32% – покращення рівня життя у державі, 19% – посилення покарань і 16% – покращення виховної роботи в Установах відбування покарань (питання № 17, додатки З, К).

Підсумовуючи вищевикладене в цьому підрозділі, ще раз зазначимо, що загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок повинні враховувати та нейтралізувати всі соціальні, економічні, ідеологічні, організаційні та інші причини та умови, які можуть обумовлювати більшу вразливість жінок в контексті скоєння кримінальних учинків.

<< | >>
Источник: ЛАГОЦЬКА ВІКТОРІЯ ФЕДОРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЖІНОК. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 4.1 Загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок:

  1. ЗМІСТ
  2. ВСТУП
  3. 1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок
  4. 1.3 Сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні
  5. 2.1 Особа жінки-рецидивістки: загальнотеоретичні підходи
  6. 4.1 Загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок
  7. 4.2 Пенітенціарні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-редидивісток
  8. ВИСНОВКИ
  9. Методологічні засади дослідження кримінологічної характеристики грабежів і розбоїв, що вчиняються неповнолітніми у громадських місцях
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -