<<
>>

1.3 Сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні

Дослідження окремих тенденцій та закономірностей рецидивної злочинності жінок в Україні є частиною її кримінологічної характеристики. На сьогодні існують різні підходи до розуміння кримінологічної характеристики злочинності.

Однак найбільш обґрунтованою вважаємо підхід О. Г. Кальмана, на думку якого під нею потрібно розуміти «сукупність статистично значущих показників про злочинність (злочини) і особу злочинця, які відображають ступінь їх суспільної небезпеки», а її елементами «злочини (рівень, динаміка, структура) і характеристика особи злочинця» [94, с. 48]. Одним із таких показників є структура злочинності (у нашому дослідженні – структура рецидивної злочинності жінок), який «дозволяє розкрити якісні ознаки злочинності, характер та спрямованість її впливу на суспільство» [142, с. 48].

Для структури рецидивної злочинності жінок загалом характерні ті ж тенденції, що й для жіночої та рецидивної злочинності.

У кримінологічній науці традиційно стверджувалося, що можна виокремити мінімум дві сфери суспільного життя, в яких найбільше проявляється жіноча злочинність. По-перше, це сфера побуту, де жінок штовхають на вчинення злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини, як убивство, у тому числі і своєї новонародженої дитини, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, а також хуліганство. По-друге, це сфера, де жінка виконує свої професійні функції, передусім ті, що пов’язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей [218, с. 68].

Як і в попередні роки, в усіх офіційних статистичних даних відсутні узагальнені показники щодо кількості жінок, які вчинили злочин або були засудженими, маючи судимість (тобто, будучи рецидивістками). І у статистичній звітності ДСА України щодо кількісного складу засуджених (форма 7), і у статистичній звітності про стан злочинності на території України, яка ведеться у Генеральній прокуратурі України, відсутня інформація про кількість жінок-рецидивісток, які вчинили або були засуджені за вчинення злочинів.

Це, на нашу думку, ускладнює вивчення цього виду злочинності в Україні, а відтак не дає можливості вжити ефективні заходи для її ефективної протидії. Ураховуючи важливість вивчення феномену жіночої рецидивної злочинності, пропонуємо виокремлювати в усіх офіційних статистичних звітах в Україні окремим рядком зведені відомості про кількість жінок-рецидивісток, які вчинили (засуджені) за той чи інший вид злочину. Окрім того, на нашу думку, на сайті МЮ України у публічному доступі мали б розміщуватися дані щодо контингенту засуджених жінок-рецидивісток. Таку пропозицію можливо реалізувати, зокрема, під час реформування ДПтС України, яке на сьогодні триває в Україні [61].

На сьогодні ж маємо ситуацію, коли така інформація є закритою. Отримати ж її за офіційними запитами також неможливо. Очевидно, це пояснюється небажанням показати зменшення кількості контингенту засуджених на фоні нереформованої пенітенціарної служби та персоналу кримінально-виконавчих установ.

Про зменшення кількості осіб (у тому числі жінок-рецидивісток), засуджених до покарання у виді позбавлення волі, які утримуються у кримінально-виконавчих установах, свідчать і окремі дані, які нам вдалося отримати з ДПтС України та на власних контактах. Станом на 1 листопада 2015 р. в установах відбування покарань утримувалася 53521 засуджена особа. З початку року контингент засуджених зменшився на 3433 засуджених, а з початку місяця – на 490 осіб. Станом на 1 листопада 2015 р. загальна кількість засуджених жінок становила 2871 особу. З початку року контингент засуджених жінок зменшився на 329 осіб, а з початку місяця – на 103 особи. Аналогічна тенденція спостерігається і щодо засуджених жінок-рецидивісток. Так, якщо станом на 1 січня 2011 р. у Чернігівській виправній колонії № 44 утримувалося 780 жінок-рецидивісток, то станом на 1 червня 2014 р. – 490 осіб. А вже станом на 1 листопада 2015 р. у цій колонії утримувалося 251 жінка-рецидивістка.

За нашими підрахунками питома вага засуджених жінок у загальній структурі злочинності за останні п’ять років становить у середньому 13% (у 2015 р.

– 12%).

Коефіцієнт злочинності у 2015 р. (з розрахунку на 100 000 населення) становив приблизно 223. Коефіцієнт жіночої злочинності у 2015 р. у середньому становив 56 (з розрахунку на 100 000 осіб жіночої статі, які проживали на території України станом на 31 грудня 2015 р.). Коефіцієнт чоловічої злочинності у цьому році у середньому становив 365 (з розрахунку на 100 000 осіб чоловічої статі, які проживали на території України станом на 31 грудня 2015 р.). Таким чином, коефіцієнт злочинності серед чоловіків у 6 разів більший відповідного коефіцієнту серед жінок.

Динаміка жіночої злочинності характеризується її поступовим зниженням протягом останніх п’яти років, що є позитивною тенденцією протидії жіночій злочинності в Україні. Так, кількість засуджених жінок у 2015 р. зменшилася приблизно на 44% порівняно з кількістю засуджених жінок у 2011 році (додаток В). Однак, темпи спадання жіночої злочинності протягом цього періоду не такі вже й стрімкі. Це означає, що у державі слід вжити більш дієві кроки для того, щоб спад жіночої злочинності спостерігався і надалі.

Структура жіночої злочинності відображена у Додатку Б дисертації. Як випливає з його аналізу, найбільшу питому вагу протягом 2011–2015 рр. у загальній кількості «жіночих злочинів» становили злочини проти волі, честі та гідності особи (Розділ ІІІ Особливої частини КК України) (35%). Протягом аналізованого періоду спостерігалося зменшення рівня цих злочинів. Так, у 2011 р. їх питома вага становила 48%, у 2012 р. – 44%, у 2013 р. – 39%, у 2014 р. – 26%, у 2015 р. – 18%. Також відносно поширеними злочинами, що вчинялися жінками протягом 2011–2015 рр, були злочини у сфері господарської діяльності (Розділ VII Особливої частини КК України) (26%), злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (Розділ XIV Особливої частини КК України) (24%), злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (Розділ XVІІ Особливої частини КК України) (24%).

Водночас найменшу питому вагу становили злочини проти основ національної безпеки України (Розділ І Особливої частини КК України) (1%), злочини проти довкілля (Розділ VIII Особливої частини КК України) (1%), злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (1%).

Ураховуючи особливості законодавчої конструкції такого злочину, як умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України), суб’єктом якого названа матір, тобто, жінка, це найбільш «жіночий» злочин. Він у 100% випадків учиняється жінкою. Окрім того, «жіноче обличчя» мають такі злочини, як використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (99% випадків засудження за ст. 150-1 КК України), незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї (89% випадків засудження за ст. 193 КК України), створення або утримання місць розпусти і звідництво (63% випадків засудження за ст. 302 КК України), ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (60% випадків засудження за ст. 165 КК України), сутенерство або втягнення особи у заняття проституцією (53% випадків засудження за ст. 303 КК України).

Рецидивна злочинність як особливий різновид злочинності має власні специфічні ознаки, що у сукупності характеризують її суспільну небезпечність. Зокрема, К. Оробець виокремлює такі її основні ознаки: 1) значна питома вага у структурі загальної злочинності; 2) тенденція до збільшення тяжкості кожного наступного злочину, вчиненого рецидивістом; 3) специфічний суб’єкт рецидивних злoчинів – особа, яка протягом певного проміжку часу вчинила два та більше самостійні злочини; 4) підвищена суспільна небезпечність особи рецидивіста; 5) охoплення різноманітних проявів – від пенітенціарної до професійної та організованої злочинності, а також рецидиву у кримінально-правовому (легальному) розумінні; 6) домінування злочинів корисливо-насильницької спрямованості, суб’єктами яких переважно виступають oсоби, в яких судимість не знято й не погашено, та п’ята частина яких раніше утримувалася у місцях позбавлення волі; 7) склад цієї злочинності для кожної окремої ситуації налічує кілька (два та більше) злочинів, учинених однією особoю, тому зростання рівня рецидивної злочинності здатне зумовлювати збільшення загальних кримінологічних показників усієї злочинності [180, с.

132].

За нашими підрахунками питома вага засуджених осіб, які мали судимість у загальній структурі злочинності за останні п’ять років становить у середньому 27%. Динаміка рецидивної злочинності за аналізований період характеризується спаданням (додаток В). Кількість засуджених осіб, які мали судимість у 2015 р. зменшилася приблизно на 35% порівняно з кількістю засуджених осіб у 2011 р., які мали судимість. Як і щодо темпів спадання жіночої злочинності протягом цього періоду, відповідні темпи спадання рецидивної злочинності не такі вже й значні. Тому у державі слід вжити більш дієві кроки для того, щоб спад рецидивної злочинності спостерігався і надалі.

Структура рецидивної злочинності протягом 2011–2015 рр., відповідно, є іншою, ніж структура жіночої злочинності за відповідний період. Так, найбільшу питому вагу серед злочинів, що вчиняються рецидивістами, становлять злочини проти правосуддя (Розділ ХІХ Особливої частини КК України) (80%), злочини проти власності (Розділ VІ Особливої частини КК України) (32%), злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (Розділ ІV Особливої частини КК України) (30%), злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (Розділ XIII Особливої частини КК України) (27%), злочини проти громадської безпеки (Розділ IX Особливої частини КК України) (24%).

Результати дослідження В. Жгутова свідчать про те, що багато рецидивістів не мали суспільно корисних зв’язків, не займалися суспільно корисною діяльністю, мали явно недостатню загальноосвітню та професійну підготовку, як правило, мали низький культурний рівень тощо. Всі показники негативної соціально-психологічної характеристики особи рецидивіста виявилися вищими, ніж у осіб, які вчинили злочин уперше [73, с. 5].

За даними Е. Ф. Побєгайла, існує певна закономірність того, що особи із стійкою антисуспільною настановою вчиняють нові злочини через нетривалий час після звільнення з місць позбавлення волі.

Йдеться про так звану інтенсивність рецидиву. Так, упродовж року після звільнення новий злочин скоює, як правило, кожен сьомий рецидивіст-убивця та кожен п’ятий рецидивіст, який спричинив тяжке тілесне ушкодження або зґвалтування. Це свідчить про високу інтенсивність злочинної діяльності зазначених осіб. На підставі цих даних можна зробити висновок і про серйозні недоліки в діяльності установ виконання покарання щодо ресоціалізації засуджених [195, с. 47]. Поділяє думку Е. Ф. Побєгайла й А. П. Закалюк, який вважає, що особи, яким значною мірою притаманні сталі негативні якості, вже були засуджені в порядку кримінального судочинства (рецидивісти) або, принаймні, допускали адміністративні проступки [78, с. 81].

За твердженням К. Оробця, рецидивна злочинність у суверенній Україні характеризується сукупністю певних кримінологічних показників. Так, кількість злочинів, учинених особами, які раніше вже вчиняли злочини, зросла у 1973–1998 рр. більш як у 2,8 рази, а лише за 1990–1999 рр. кількість виявлених рецидивістів, які скоїли злочини, зросла в 1,5 рази. У 1995–1998 рр. на рецидив у загальній кількості розслідуваних кримінальних справ припадало у середньому близько 19 % [78, с. 132].

До несприятливих тенденцій рецидивної злочинності в Україні можна віднести зростання кількості злочинів, вчинених рецидивістами з використанням вогнепальної зброї, транспортних засобів, опором працівникам правоохоронних органів [48, с. 153].

Аналізуючи сучасний стан рецидивної злочинності відзначимо, що у постперехідний етап розвитку суспільства зазвичай відбуваються процеси, залишкові від старого типу соціуму, а також негативні явища, які є результатом радикальних, а подекуди й невиправданих реформ перехідного етапу. Розподіл суспільних ресурсів не завжди раціональний: існують разючі диспропорції у класовій структурі суспільства, співвідношенні економічної та політичної сфер, експорту та імпорту, виробництві та обмiні продукції, структурі ВНП, споживанні різних видів товарів та послуг тощо. За умов глобалізації руйнуються численні матеріальні та нематеріальні інституції. Деструктивних ознак глобалізації в Україні надає недостатня національно-культурна ідентифікація населення, оскільки зміна суспільного ладу супроводжувалася радикальними трансформаціями у національній психології та ідеології, що, без сумніву, тісно пов\'язано з українським менталітетом [181, с. 137].

Аналіз статистики свідчить про те, що рецидивна злочинність ще більшою мірою, ніж первинна, є прерогативою чоловіків. Частка жінок серед рецидивістів у 2,5 рази менша, ніж у первинній злочинності. Тим часом негативні особистісні риси у рецидивісток виражені більш яскраво, ніж у рецидивістів-чоловіків. Ці риси мають тут украй негативне забарвлення, пов’язане з алкоголізмом та наркоманією, втратою соціально-корисних зв’язків, глибокою моральною деградацією, відчуженням від нормальних суспільних груп, багаторазовістю судимостей [57, с. 79]. Мабуть тому проблема рецидивної злочинності жінок є більш актуальною, ніж проблема рецидивної злочинності чоловіків.

Рецидивна злочинність жінок є складовою злочинності у цілому, а тому характеризується тими кількісними та якісними показниками злочинності в Україні в цілому.

Аналіз офіційної статистики протягом 2011–2015 рр. в основному підтверджують основні висновки, які зробила у своєму дослідженні В. С. Баритгареєва. За її підрахунками, «питома вага жінок-рецидивісток у загальній масі виявлених в Україні злочинниць у 2001 р. становила 4,1%, у 2002 р. – 4,7%, у 2003 р. – 5,7%, у 2004 р. – вже 5,8%» [16, с. 202]. Такі ж тенденції спостерігалися і протягом 2011–2015 рр. Так, у 2011 р. питома вага жінок-рецидивісток серед усіх засуджених жінок становила 5,9%, у 2012 р.– 6,3%, у 2013 р. – 6,1%, у 2014 р. – 6,4%, у 2015 р. – 6,5%. Динаміка рецидивної злочинності жінок, на відміну від жіночої злочинності, характеризується зростанням, що характерно для рецидивної злочинності загалом. Таким чином, рецидивної злочинності жінок у своєму розвитку більшою мірою характеризується закономірностями рецидивної, а не жіночої злочинності. Проте не слід забувати й про латентність рецидивної злочинності жінок, яка за підрахунками окремих кримінологів сягає 54% [241, с. 36].

Такий же висновок можна зробити, проаналізувавши найбільш поширені злочини, що вчинялися протягом 2011–2015 рр. жінками-рецидивістками та структуру жіночої злочинності і рецидивної злочинності. Так, протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу серед жінок, які скоїли злочини, становили такі суспільно небезпечні діяння, як грабіж (ст. 186 КК України) (27%), організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317 КК України) (25%), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 307 КК України) (24%), вимагання (ст. 189 КК України) (21%), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК України) (21%), використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 306 КК України (20%), розбій (ст. 187 КК України) (19%).

Також до поширених злочинів серед жінок-рецидивісток слід віднести самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1 КК України) (17%), незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв (ст. 263 КК України) (15%),

Приблизно однакову питому вагу у злочинності жінок-рецидивісток становили такі злочини, як крадіжка (ст. 185 КК України) (11%), умисне вбивство та замах на його вчинення (ст. 115 КК України) (11%), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України (11%), шахрайство (ст. 190 КК України) (13%).

До відносно поширених злочинів, що вчинялися жінками-рецидивістками можна віднести виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК України) (8%), хуліганство (ст. 296 КК України) (6%), торгівлю людьми або іншу угоду щодо передачі людини (ст. 149 КК України) (5%), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України) (3%).

Таким чином, як бачимо, злочини, що у цілому визначають рецидивну злочинність жінок, наближені до структури рецидивної, а не жіночої злочинності. При цьому рецидивна злочинність жінок в Україні тяжіє до «спеціалізації». Як правило жінки-рецидивістки скоюють злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та злочини проти власності.

Як було зазначено вище, жінки-рецидивістки у більшості своїй скоюють «наркотичні» злочини, які пов’язані, насамперед, з організацією та утриманням притонів (наркотичних «кубел»), а також з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням чи пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів як з метою збуту, так і без такої мети. Небезпечність поширеності таких злочинів серед жінок-рецидивісток пояснюється ще й іншими обставинами. Зокрема, це активне втягнення жінок до вчинення наркозлочинів; втягнення жінок у їх вчинення відбувається швидше та ґрунтовніше, ніж у чоловіків, а їх роль у цих злочинів стає все більш значимою, чітко проявляється тенденція прагнення жінок зайняти лідируючі позиції у наркозлочинності; жінка є менш примітною, викликає менше підозр у співробітників правоохоронних органів, особливо у тих випадках, коли вона сама не вживає наркотики; жінка-наркозлочинниця досить часто характеризується більшою майстерністю, наприклад, у частині конспірації, маскування наркодіяльності; якщо жінка починає вживати наркотики, то у неї швидше настає наркозалежність, відтак її легше схилити до вчинення інших злочинів [104, с. 31–33].

Саме переважання наркозлочинності і обумовлює загальні тенденції динаміки та структури жіночої рецидивної злочинності в Україні протягом останніх років. Так, В. С. Баритгареєва писала, що нею виявлено «одну з помітних тенденцій у структурі як рецидивної злочинності в цілому, так і у структурі жіночого рецидиву зокрема. Її сутність полягає у кардинальній зміні характеру сучасної рецидивної злочинності за рахунок переважання в ній наркотичної злочинності над злочинами насильницької спрямованості» [16, с. 205]. Така тенденція, як було показано вище, зберігається і на сьогодні. Відтак, у загальній структурі жіночої рецидивної злочинності найбільшу питому вагу становлять «наркотичні» злочини.

Якщо проаналізувати питому вагу злочинів проти власності, що скоювалися жінками-рецидивістками, то можна зробити висновок, що останнім часом поряд з традиційною крадіжкою, для якої є характерним ненасильницький спосіб викрадення чужого майна, коли воно вилучається таємно, жінки-рецидивістки під час вилучення чужого майна застосовують насильство. Такий спосіб, як відомо, є ознакою таких складів злочинів, як насильницький грабіж (ч. 2 ст. 186 КК України), розбій (ст. 187 КК Украни), вимагання (ст. 189 КК України). Традиційно будь-які насильницькі злочини були притаманні, як правило, чоловічій злочинності. За дослідженнями Б. М. Головкіна, за корисливі насильницькі злочини частка жінок коливається у межах 5−6%. Стабільність цих показників підтверджується кримінологічними дослідженнями багатьох років [51, с. 120].

Як вказує Є. О. Заплатіна, загальновизнаним є той факт, що жінки скоюють ці злочини у співучасті з чоловіками. Цей науковець відзначає, що приблизно половина засуджених рецидивісток були втягнутими у злочинну діяльність їхніми співжителями (35%), співробітниками (35%), раніше знайомими в місцях позбавлення волі або раніше судимими (24%) [80, с. 88]. На думку В.М. Кудрявцева, серед особливостей корисливо-насильницьких злочинів жінок – їх роль у співучасті. Жінки, які входять до змішаних злочинних груп, зазвичай посідають у них другорядне місце. Вони виконують ролі, пов’язані з усуненням перешкод вчиненню злочину, переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочинним шляхом, а також можуть бути інформаторами [137, с. 113].

Таким чином, жіноча рецидивна злочинність, у структурі якої все більше мають місце корисливо-насильницькі злочини, все більше зближається з чоловічою злочинністю. Відтак у підручниках та наукових статтях можна побачити твердження про її маскулінізацію [45, с. 195]. Як вказується в одному з підручників з кримінології, «маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що й штовхає певну їх частину до суто чоловічих злочинів (убивств, нанесення тілесних ушкоджень, шахрайств, грабежів, розбоїв тощо)» [218, с. 306].

Серед злочинів проти власності, що вчиняються жінками-рецидивістками, поширеним є шахрайство, яке полягає у заволодінні чужим майном або правом на майно шляхом обману або зловживання довірою (ст. 190 КК України). Очевидно, що поширеність таких злочинів серед жінок-рецидивісток обумовлюється тим, що вони порівняно з чоловіками здатні позитивно налаштувати до себе жертву злочину, вони є більш винахідливими та артистичними. Саме це допомагає жінкам-рецидивісткам входити у довіру до людей та, відповідно, користуючись цим, заволодівати їх майном або правом на майно.

У ході проведеного анкетування у респондентів (викладачів та слухачів НАВС) з’ясовувалася їх думка з приводу того, яка категорія засуджених жінок-рецидивісток є більш небезпечною. 52% опитаних відповіло, що це жінки, засуджені за «наркотичні» злочини, 51% – жінки, засуджені за корисливо-насильницькі злочини, а на думку 25% респондентів найбільш небезпечними є жінки-рецидивістки, засуджені за корисливі злочини (питання № 18 анкети – Додатки З, К).

У структурі рецидивної злочинності жінок, як було виявлено під час аналізу офіційної статистики, помітне місце посідають вбивства та тілесні ушкодження. Наприклад, серед контингенту засуджених жінок-рецидивісток, які відбувають покарання у Чернігівській колонії №44, по 7% припадає на жінок, які вчинили умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження. Це свідчить про те, що жінки у багатьох випадках намагаються вирішувати конфлікти, які виникають у них (у тому числі і на сімейному-побутовому ґрунті), у насильницький спосіб, спричинюючи інколи смерть потерпілому. Окремі науковці у своїх дослідженнях указують на особливості психо-емоційного стану жінок. Наприклад, Л. В. Крижна пише, що для жінок-злочинниць притаманні риси суб’єктивного характеру – неврівноваженість, емоційна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана дратівливість, надмірно принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін. [122, с. 8–9].

Як зазначає І. М. Даньшин, рецидивісти, особливо при багаторазовому рецидиві, втрачають сім’ї (утричі частіше ніж при першому засудженні), обмежуються нетривалими випадковими зв’язками. У них зазвичай немає постійного житла, відсутній нормальний досвід міжособистісного спілкування. Вони прагнуть спілкуватися з людьми, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності або ведуть антисуспільний спосіб життя. При цьому рецидивісти активно займаються втягненням неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Цей контингент злочинців, як правило, пропагує кримінальну субкультуру. Правова свідомість рецидивістів значно деформована. Ті з них, що вчиняють корисливі злочини, намагаються виправдати себе, покликаючись на матеріальні труднощі, а ті, що вчиняють насильницькі злочини, виправдовують свою поведінку неправильним ставленням потерпілого [57, с. 80].

Як справедливо вказує В. С. Батиргареєва, основними сучасними тенденціями розвитку жіночого рецидиву в Україні є такі: кардинальна зміна порівняно з минулими часами його характеру за рахунок переважання наркотичної злочинності над злочинами насильницької спрямованості; вузький спектр злочинних проявів порівняно зі структурою первинної злочинності жінок; переважання серед рецидивісток спеціального рецидиву; незначна частка злочинів, вчинених з помсти або ревнощів; практична відсутність у середовищі рецидивісток ідейних злочинних кар’єристок; ускладнений процес соціальної адаптації порівняно з адаптацією чоловіків [15, с. 17–18].

Ураховуючи викладене вище, сучасний стан рецидивної злочинності жінок (2011–2015 рр.) дозволив виявити такі його основні закономірності щодо стану, структури та динаміки цього виду злочинності:

- поступове збільшення питомої ваги жінок-рецидивісток у загальній кількості засуджених жінок протягом досліджуваного періоду (з 5,9% у 2011 р. до 6,5% у 2015 р.);

- наближення жіночої рецидивної злочинності до рецидивної за її структурою, кількісними та якісними показниками;

- переважання у структурі рецидивної злочинності жінок «наркотичних» (зокрема, організація або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту) та корисливо-насильницьких злочинів (грабежі, вимагання, розбої тощо);

- значна частка у загальній кількості злочинів, що вчинялися жінками-рецидивістками таких суспільно небезпечних посягань, як умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження, які досить часто вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Висновки до розділу 1

У процесі вивчення рецидивної злочинності жінок як об’єкта кримінологічного дослідження, було зроблено такі основні висновки.

Основними напрямками дослідження цього виду злочинності були антропологічний, моралістичний та соціологічний. У межах першого з них науковцями розглядалася біологічна схильність жінки до багаторазового вчинення злочину. Представники моралістичного напрямку пояснювали більш низький відсоток жінок серед рецидивістів їх вищим рівнем моральності порівняно з чоловіками-рецидивістами. Соціологи вважали, що причиною меншої кількості жінок-рецидивісток порівняно з чоловіками, які повторно вчинили злочини, є їх різне становище у суспільстві. На сучасному етапі вивчення рецидивної злочинності жінок ці три напрямки поєднуються, що дозволяє створити достатньо повну кримінологічну картину рецидивної злочинності жінок в Україні.

У радянський період вивчення проблем рецидивної злочинності жінок фактично було призупинене. В Україні з часів незалежності наукові дослідження цієї проблеми активізувалися, однак крізь призму або рецидивної, або жіночої злочинності. Комплексно ж вона вивчена не була. Відтак одним із завдань кримінологічної науки України є цілісне дослідження проблеми кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок, у межах якої слід зупинитися на вивченні таких питань, як поняття рецидивної злочинності жінок та її сучасний стан в Україні; особа жінки-рецидивістки як об’єкт кримінологічного дослідження та її соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні ознаки та особливості; основні причини та умови рецидивної злочинності жінок в Україні; заходи запобігання цьому виду злочинності на загальносоціальному та спеціально-кримінологічному рівнях, у тому числі пенітенціарні заходи запобігання рецидивної злочинності жінок та соціальна адаптація жінок-редидивісток.

Методологічною основою дисертації є філософський, загальнонауковий та конкретно-науковий рівні, на кожному з яких використовуються свої методи дослідження. Зокрема, на філософському – діалектичний, на загальнонауковому – метод спостереження, статистичний метод, методи ідеалізації, історико-правовий, порівняльно-правовий, метод системно-структурного аналізу. абстрагування, моделювання, індукції, дедукції, аналізу та синтезу, а на конкретно-науковому – догматичний метод.

Рецидивна злочинність жінок є самостійним об’єктом кримінологічного дослідження, оскільки має ряд ознак, що притаманні лише цьому виду злочинності. Зроблено висновок, що рецидивна злочинність жінок виокремлюється з урахуванням використання таких ознак, як стать суб’єкта злочинної діяльності та наявність рецидиву.

Стать є основною та домінуючою соціально-демографічною ознакою рецидивної злочинності жінок. Дослідивши біологічні (психофізіологічні), моральні (психологічні) та соціальні пояснення жіночої злочинності у кримінологі, зроблено висновок, що жінка вчиняє злочини під впливом, насамперед, соціальних причин, а також з урахуванням її психологічних особливостей. Тому важливого значення набуває вивчення тих соціальних факторів, які вплинули на формування особи жінки.

Проаналізовано розуміння рецидиву у кримінально-правових науках. Зроблено висновок про недоцільність виокремлення кримінологічного, пенітенціарного (кримінально-виконавчого) та постпенітенціарного рецидиву. Поняття рецидиву має бути однаковим у правовій сфері, особливо у науках кримінально-правового циклу (у кримінальному праві, кримінології та кримінально-виконавчому праві). Тому для розуміння понять «рецидив», «рецидивна злочинність», «рецидивна злочинність жінок» слід послуговуватися визначенням рецидиву у ст. 34 КК України.

Виокремлено істотні ознаками поняття «рецидивна злочинність жінок», що дозволило розуміти під цим видом злочинності сукупність усіх умисних злочинів, вчинених соціопатичними жінками, які мають судимості за вчинення умисних злочинів, воля і свідомість яких деформовані та набули форми сваволі й ілюзій.

Запропоновано виокремлювати окремим рядком в усіх офіційних статистичних звітах в Україні зведені відомості про кількість жінок-рецидивісток, які вчинили (засуджені) за той чи інший вид злочину. Окрім того, вважаємо за доцільне на сайті МЮ України публікувати оновлену інформацію про загальну кількість засуджених жінок та жінок-рецидивісток.

Рецидивну злочинність жінок слід розглядати на таких рівнях: 1) вона є частиною злочинності загалом, відтак характеризується типовими закономірностям останньої; 2) рецидивна злочинність жінок є частиною жіночої злочинності та рецидивної злочинності (за динамікою та структурою вона більшою мірою характеризується основними закономірностями рецидивної злочинності); 3) рецидивна злочинність жінок – це самостійне явище, яке розвивається за власними законами та для якого характерні закономірності, відмінні від жіночої та рецидивної злочинності.

Основними закономірностями рецидивної злочинності жінок протягом 2011–2015 рр. є такі: поступове збільшення питомої ваги жінок-рецидивісток у загальній кількості засуджених жінок протягом досліджуваного періоду (з 5,9% у 2011 р. до 6,5% у 2015 р.); наближення жіночої рецидивної злочинності до рецидивної за її структурою, кількісними та якісними показниками; переважання у структурі рецидивної злочинності жінок «наркотичних» та корисливо-насильницьких злочинів (грабежі, вимагання, розбої тощо); значна частка у загальній кількості злочинів, що вчинялися жінками-рецидивістками таких суспільно небезпечних посягань, як умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження, які досить часто вчиняються у сімейно-побутовій сфері.

<< | >>
Источник: ЛАГОЦЬКА ВІКТОРІЯ ФЕДОРІВНА. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦИДИВНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ЖІНОК. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ–2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.3 Сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні:

  1. 3. Злочинність та її прояви: питання кримінологічної класифікації
  2. 1.2 Стан і тенденції насильницької злочинності осіб жіночої статі в сучасних умовах в Україні
  3. 3.2 Шляхи вдосконалення протидії насильницькій злочинності осіб жіночої статі
  4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  5. 1.1 Теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок
  6. 1.2 Поняття рецидивної злочинності жінок
  7. 1.3 Сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні
  8. 2.2 Структура особи жінки-рецидивістки
  9. 3.1 Причини та умови злочинності: загальнотеоретичні підходи
  10. 3.2 Основні причини та умови рецидивної злочинності жінок в Україні
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -