ВСТУП

Актуальність теми. Рецидив є однією з найбільш небезпечних форм злочинної поведінки. Зазвичай вона свідчить про небажання певної категорії осіб дотримуватися соціальних норм, прийнятих у суспільстві, а також про прагнення вирішувати свої проблеми та розв’язувати соціальні конфлікти злочинним способом.

Питома вага жінок-рецидивісток у загальній кількості засуджених жінок майже стабільна. За останні п’ять років вона становила від 5,9% до 6,5% за рік. При цьому цей вид злочинності характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки порівняно з іншими видами злочинності. Негативні риси жінок-рецидивісток виражені більш яскраво, ніж у рецидивістів чоловічої статі. Вони пов’язані, насамперед, з їх соціопатизацією, алкоголізмом та наркоманією, втратою соціально-корисних зв’язків, глибокою моральною деградацією, відчуженням від нормальних суспільних груп тощо.

Актуальність дослідження проблеми рецидивної злочинності жінок обумовлюється ще й рецепцією злочинної поведінки жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Перебування разом з іншими жінками-рецидивістками в установах відбування покарань сприяє поглибленню деградації їх особистості, закріпленню негативних установок, виникненню психічних відхилень тощо. Окрім того, у середовищі жінок-рецидивісток створюються та функціонують неформальні групи, які є носіями кримінальної субкультури. Все це ускладнює процес ресоціалізації жінок, які звільнилися з установ відбування покарань.

Запобігання рецидивній злочинності жінок можливе за умови визначення кримінологічних засад цієї діяльності, якими є теоретичні положення, що стосуються природи жіночого злочинного рецидиву, закономірностей його розвитку та зв’язків з іншим явищами соціальної дійсності.

Проблема рецидивної злочинності жінок привертала увагу науковців. Насамперед, слід відзначити праці Н. Гернета, Н. Зеланда, Ч. Ломброзо, П. Люблінського, Р. Тарда, Е. Феррі, в яких висвітлювалися окремі аспекти рецидивної злочинності жінок та які фактично започаткували вивчення відповідного напрямку в кримінології.

Також слід відзначити наукові дослідження таких вчених, як Ю. М. Антонян, І. Г. Богатирьов, В. А. Бадира, В. С. Батиргареєва, Ю. І Битко, В. В. Голіна, Б. М. Головкін, М. Н. Голоднюк, А. П. Гусак, І. М. Даньшин, Т. А. Денисова, О. М. Джужа, О. І. Долгова, А. Е. Жалінський, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, М. В. Карпушина, О. О. Кваша, О. Г. Колб, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, О. М. Литвак, С. Ю. Лукашевич, В. О. Меркулова, О. Ю. Морозов, О. М. Наживець, В. О. Негодченко, С. В. Нікітенко, К. К. Оробець, Р. В. Перелигіна, Н. М. Пісоцька, О. М. Подільчак, М. В. Стрюк, Б. М. Телефанко, В. М. Трубников, П.Л. Фріс, С. І. Халимон та інших.

Разом з тим, значна кількість проблем кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок залишається дискусійною або малодослідженою. Зокрема, це характеристика сучасного стану цього виду злочинності в Україні, визначення поняття «рецидивна злочинність жінок», кримінологічне розуміння рецидиву злочинів, структура особи жінки-рецидивістки, причини та умови вчинення ними повторних умисних злочинів.

Усе наведене вище обумовлює актуальність і своєчасність комплексного дослідження проблем кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах таких тем науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, як «Кримінально-правові і кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні» (РК0104U007591); «Кримінальна юстиція України: актуальні проблеми розвитку» (РК0106U004753); «Проблеми забезпечення правопорядку засобами кримінальної юстиції (в контексті європейських стандартів)» (РК 0114U003872).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок, а також запобігання жіночому рецидиву в Україні.

Для досягнення зазначеної мети були сформульовані такі задачі:

– встановити теоретичні та методологічні засади дослідження рецидивної злочинності жінок;

– виокремити істотні ознаки та запропонувати визначення поняття «рецидивна злочинність жінок»;

− визначити тенденції розвитку та охарактеризувати сучасний стан рецидивної злочинності жінок в Україні;

– виявити основні причини та умови рецидивної злочинності жінок в Україні;

– запропонувати загальносоціальні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок;

– розробити спеціально-кримінологічні заходи запобігання рецидивній злочинності жінок на пенітенціарному та постпенітенціарному рівнях.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, порядок яких порушується внаслідок учинення умисного злочину жінкою, яка має судимість за вчинення умисного злочину.

Предмет дослідження – кримінологічна характеристика рецидивної злочинності жінок.

Методи дослідження. Методи дослідження обрано з урахуванням його об’єкта і предмета. У роботі використано сукупність таких загальнонаукових і спеціально-наукових методів пізнання. Діалектичний метод – для кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок крізь призму загальних закономірностей жіночої та рецидивної злочинності, виокремлення соціально-демографічних, кримінально-правових та морально-психологічних особливостей жінок-рецидивісток (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2). Метод спостереження – під час проведення анкетування засуджених жінок-рецидивісток, які відбувають покарання у виді позбавлення волі у Чернігівській виправній колонії № 44 (підрозділи 2.2, 3.2, 4.1, 4.2). Статистичний метод – у ході опрацювання офіційних статистичних даних щодо стану жіночої рецидивної злочинності в Україні та кількості засуджених жінок-рецидивісток (підрозділи 1.3, 2.2).

Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали судової практики (50 вироків); статистичні дані Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної пенітенціарної служби України; результати анкетування 92 засуджених жінок-рецидивісток, які відбувають покарання у Чернігівській виправній колонії № 44, та 100 викладачів профільних кафедр і наукових лабораторій, а також слухачів Інституту післядипломної освіти Національної академії внутрішніх справ; аналіз дисциплінарної практики щодо жінок-рецидивісток.

Науково-теоретичним підґрунтям роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі кримінології, кримінального, кримінально-виконавчого права, філософії, логіки, педагогіки, пенітенціарної педагогіки, психології, пенітенціарної психології та деяких інших наук.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінологічної характеристики рецидивної злочинності жінок. Наукову новизну дисертації становлять такі основні положення:

вперше:

1) на основі соціально-натуралістичного підходу визначено поняття «рецидивна злочинність жінок» як сукупності всіх умисних злочинів, вчинених соціопатичними жінками, які мають судимості за вчинення умисних злочинів, воля і свідомість яких деформовані та набули форми сваволі й ілюзій;

2) з метою запобігання рецидивній злочинності жінок в Україні запропоновано запроваджувати у кримінальне та кримінально-виконавче законодавство правові норми, які б визначали привілейований правовий статус жінки лише у тому випадку, коли це стосується охорони материнства та дитинства;

3) обґрунтовано, що моральна деградація жінок під час відбування покарання у виді позбавлення волі на фоні загальної економічної нестабільності, безробіття та відсутності належно організованої системи соціальної адаптації зумовлюють те, що у переважній більшості рецидив жінок проявляється у вчиненні «наркотичних» злочинів, а також злочинів корисливо-насильницької спрямованості;

4) запропоновано включити у навчальні плани підготовки фахівців для установ виконання покарань ряду спеціальних курсів, що мають на меті вивчення особливостей жіночої психіки та поведінки, а також вивчати самостійні теми у межах окремих дисциплін, що викладаються в Академії державної пенітенціарної служби України, а також в інших юридичних навчальних закладах;

5) обґрунтовано важливість проведення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації, кримінологічних досліджень, спрямованих на вивчення особливостей злочинності загалом та її видів (зокрема, рецидивної злочинності жінок). Такі дослідження покликані виявити особливості, що притаманні кожному із видів злочинності, а відтак і сприяти належній соціальній адаптації та ресоціалізації різних категорій засуджених.

удосконалено:

6) поняття особи жінки-рецидивістки як соціопатичної особи з комплексом сваволі та ілюзій, що характеризує її особливості та властивості, враховуючи специфіку цього виду злочинниць, а також зв’язки, відносини, моральні та психологічні властивості, які у взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами конкретної особи призвели до вчинення повторного умисного злочину;

7) науковий підхід, відповідно до якого у кримінально-виконавчому законодавстві України має передбачатися можливість для засуджених займатися науковою діяльністю, яка може розглядатися як альтернатива праці засуджених осіб. Запропоновано відповідні зміни в абзац 14 частини 1 статті 107 КВК України;

8) визначення соціальної адаптації жінки-рецидивістки як динамічного цілеспрямованого процесу її взаємодії з соціальним середовищем, який розпочинається з моменту звільнення від відбування покарання, є складовою ресоціалізації та спрямованого на формування позитивних установок у жінки-рецидивістки, здатності орієнтуватися на соціальні (у тому числі правові) норми, виробляти адекватні моделі поведінки з метою недопущення вчинення нею повторних злочинів;

9) на підставі вивчення польського досвіду діяльності пенітенціарних установ для жінок, запропоновано, зокрема, навчати жінок-рецидивісток спеціальностям, витребуваним на ринку праці; впроваджувати проведення професійних курсів та тренінгів; запроваджувати надання якісної та різнобічної медичної допомоги (у тому числі психіатричної), а також різноманітних психокорекційних програм;

дістали подальшого розвитку:

10) характеристика сучасного стану рецидивної злочинності жінок в Україні протягом останніх десяти років, у результаті чого зроблено висновок, що у структурі та динаміці цього виду злочинності не відбулося суттєвих якісних змін; проте встановлено факт руйнації профілактичної та інформаційно-аналітичної роботи правоохоронних органів та різноманітних соціальних інституцій, що одночасно з «закритістю» інформації про кількість засуджених жінок-рецидивісток в Україні та невідображенням цього виду злочинності в офіційній статистиці негативно впливає на ефективність протидії жіночій рецидивній злочинності;

11) висновок про те, що соціальний інфантилізм у жінок, який може формуватися як у дитинстві, так і під час відбування покарання за раніше вчинений злочин, може обумовити вчинення ними в майбутньому нового умисного злочину;

12) пропозиція про доцільність передбачення у законодавстві України у сфері зайнятості населення положення про встановлення визначеної квоти для кожної категорії громадян, які мають додаткові гарантії сприяння працевлаштуванню, до яких належать й особи, звільнені після відбуття покарання.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у таких сферах:

– науково-дослідній – для подальшого вивчення теоретичних проблем як рецидивної злочинності жінок, так і жіночої злочинності та рецидивної злочинності;

– правотворчій – для подальшого вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України;

– правозастосовній – як рекомендації щодо вдосконалення організаційних і методичних засад слідчої, прокурорської і судової практики;

– навчальній – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, викладанні курсів кримінології на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Четверті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 21–22 жовтня 2005 р.), «Молодь у юридичній науці: П’яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 27–28 жовтня 2006 р.), міжнародній науковій конференції «Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми» ( м. Донецьк, 17-18 листопада 2006 р.), ХІІ Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 9–10 лютого 2006 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції «Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності» (м. Одеса, 13 листопада, 2015 р.), науково-практичній конференції «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення (м. Київ, 25 березня 2016 р.); ХIІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи» (м. Луцьк, 24–25 червня 2016 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у восьми наукових статтях, із яких сім опубліковано у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань України; одна вийшла друком у зарубіжному виданні (Республіка Молдова), а також п’яти тезах наукових повідомлень.